Рішення

від 17.10.2007 по справі 2/290-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е

м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

17 жовтня 2007 р.           Справа 2/290-07

за позовом:ПП

ОСОБА_1,  м. Липовець, Вінницької

області  

до:СТОВ

"Поділля", с. Попівка, Липовецького району, Вінницької області 

про стягнення 19 328 грн. боргу за

договором позики

Головуючий суддя    

Мельник П.А.    

При секретарі судового засідання Віннік О.В.

Представники

          позивача :   ОСОБА_1

          відповідача : Кучер В.Г.

          Заявлено позов  СПД ОСОБА_1, м. Липовець до СТОВ «Поділля»,

с. Попівка, Липовецького району Вінницької області  про стягнення вартості позиченого дизельного

пального в сумі 14328 грн. та  5000 грн.

моральної шкоди.

          Позовні вимоги позивача обґрунтовані

наступним.

          14 серпня 1996 року між позикодавцем

-ОСОБА_1 та СВК «Поділля»було укладено безстроковий договір позики дизельного

пального в кількості 3980 л..

          Відповідно до умов договору

відповідач зобов'язувався повернути позику по вимозі позикодавця.

15 березня 2003 року позикодавець

пред'явив до СВК «Поділля»вимогу про повернення позики, однак, в повернені

дизельного пального позикодавцю  було

відмовлено.

В вересні 2003 року позикодавець

звернувся до Липовецького районного суду Вінницької області з позовом до СВК

«Поділля»про стягнення вартості 

позиченого дизельного пального.

Ухвалою Липовецького районного суду

Вінницької області від 1 вересня 2004 року провадження у справі за позовом

ОСОБА_2 до СВК «Поділля»про стягнення вартості дизельного пального закрито, а

позикодавцю роз'яснено про право на звернення з цим позовом до господарського

суду.

Не погодившись з ухвалою

Липовецького районного суду Вінницької області позикодавець подав апеляційну

скаргу.

10 листопада 2004 року Апеляційний

суд Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилив, а ухвалу

Липовецького районного суду від 01.09.2004 року залишив в силі.

          21.05.2004 року СВК «Поділля»було

реорганізовано, шляхом перетворення в СТОВ «Поділля», яке, відповідно до

довідки державного реєстратора ОСОБА_3 від 21.06.2007 року № 01-15/1167, є  правонаступником СВК «Поділля».

          10 вересня 2006 року за договором про

уступку права вимоги підприємець ОСОБА_2передав права за договором позики від

14 серпня 1996 року підприємцю  ОСОБА_1

          В наслідок цієї угоди СПД ОСОБА_1

став новим кредитором по відношенню до СТОВ «Поділля», і,  відповідно, звернувся з позовом до

останнього.

          Крім того, Позикодавець за договором

про уступку права вимоги передав позивачу право стягнення компенсації за

завдану  моральну шкоду у зв'язку з

порушенням умов договору позики, що підтверджується додатком до договору про

уступку права вимоги від 24.09.2007 року.

Моральну шкоду позивач обґрунтовує

довідкою виданою Липовецькою центральною районною лікарнею Вінницької області,

відповідно до якої позикодавець звертався до невролога Липовецької ЦРЛ

7.07.2003 року, 24.09.2003 року, 29.09.2003 року, 18.11.2003 року з проводу

Д-з: «Вегето-судинна дистонія по змішаному типу з цефалгіями. Після травматична

церебростенія. Люмбалгія».

          В судовому засіданні 17.10.2007 року

позивач подав заяву про уточнення позовних вимог та просить стягнути з

відповідача на користь позивача збитки (вартість позиченого дизельного

пального) в сумі 16 716 грн., оскільки внаслідок прострочення боржника

виконання  зобов'язання в натурі втратило

інтерес  для кредитора.

          Розрахунок здійснено, виходячи з

того, що  ціна на дизельне пальне

збільшилась, і, відповідно до довідки виданої 

Вінницькою філією ВАТ «Концерн Галнафтогаз»від 15 жовтня 2007 року №

490,  станом на 15.10.2007 року склала 4 грн.

20 коп. За такою ж ціною реалізовується дизельне пальне і на інших АЗС, що є

загальновідомою обставиною.

          Дана заява судом приймається

відповідно до ст.. 22 ГПК України.

          Представник відповідача Кучер В.Г.

позов не визнав.

В судовому засіданні пояснив, що

СТОВ «Поділля»з СПД ОСОБА_2 договору позики дизельного пального не укладало.

Цей договір був укладений з СВК «Поділля», керівником якого на той час був

ОСОБА_4., а не він, а тому вважає позов безпідставним.

Разом з тим, представник

відповідача надав суду для огляду оригінал накладної, відповідно до якої СВК

«Поділля»прийняло від ОСОБА_2. 3980 л. дизельного пального та оригінал договору

позики від 14 серпня 1996 року, надрукованого з пояснень представника

відповідача на друкарській машинці СВК «Поділля», відповідно до умов якого СВК

«Поділля»позичило у підприємця ОСОБА_2 3980 л. дизельного пального.

          Заперечуючи позов, представник

відповідача послався на те, що з часу укладення договору позики минуло уже 11

років, а тому він вважає пропущеним строк позовної давності.   

          Заслухавши пояснення сторін, вивчивши

та дослідивши надані докази, суд, -

В С Т А Н О В

И В:

14 серпня 1996 р.  між ОСОБА_1 та СВК «Поділля»укладено

угоду,  відповідно до умов якої,  останній 

позичив    дизельне пальне у

кількості 3980 л, що підтверджується 

накладною №1  від 14.08. 1996 р.,

довідкою від 26.07.1999 р.

Крім того, факт отримання

відповідачем позики встановлено 

ухвалою  Липовецького районного

суду Вінницької області від 1 вересня 2004 року, яка залишена без змін ухвалою

Апеляційного суду Вінницької області від 10 листопада 2004 року, та,

відповідно, набрала законної сили.

          Згідно до ч. 4 ст.35 ГПК України,

рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для

господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для

вирішення спору.

          З договору позики від 14 серпня 1996

року вбачається, що позика має бути повернена на користь позикодавця по його

вимозі.

          15.03.2003 року позикодавець

пред'явив вимогу до СВК «Поділля» про повернення 3980 л дизельного пального, що

підтверджено копією вимоги та встановлено ухвалою Липовецького районного суду

Вінницької області.

          На час пред'явлення вимоги діяв

чинний на той час Цивільний кодекс Української РСР.

          Відповідно до ст. 165 ЦК Української

РСР, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом

витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести

виконання в будь-який час.

Боржник повинен виконати таке

зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо

обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту

зобов'язання.

В установлений семиденний строк СВК

«Поділля»позику не повернуло, чим було порушено умови договору позики від 14

серпня 1996 року.

21.05.2004 року СВК «Поділля»було

реорганізовано, шляхом перетворення в СТОВ «Поділля», яке, відповідно до

довідки державного реєстратора від 21.06.2007 року № 01-15/1167, є правонаступником

СВК «Поділля».

Відповідно до ч. 2 ст. 108 ЦК

України, чинного на момент перетворення СВК «Поділля»в СТОВ «Поділля», у разі

перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та

обов'язки попередньої юридичної особи.

Відповідно, до СТОВ

«Поділля»перейшло зобов'язання з повернення позики за договором від 14 серпня

1996 року, укладеного між СВК «Поділля»та підприємцем ОСОБА_2..

          10 вересня 2006 року за договором про

уступку права вимоги позикодавець передав СПД ОСОБА_1 свої права за договором

позики від 14 серпня 1996 року.

          Положенням ст. 514 ЦК України, чинним

на момент укладення договору про уступку права вимоги від 10 вересня 2006 року,

встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у

зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав,

якщо інше не встановлено договором або законом.

          Правочин, щодо передачі прав за

договором позики укладено з дотриманням вимог ст. 512, 513, 516, 517 ЦК

України, позикодавцем відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України було письмово

повідомлено боржника про заміну кредитора у зобов'язанні, надано докази

переходу прав, відповідно підстав для відмови у виконанні зобов'язання перед

новим кредитором (позивачем) у відповідача немає. 

          Відповідно до ст. 10 прикінцевих та

перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу

України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих

випадках, коли відповідні порушення були допущенні після набрання чинності цим

Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була

встановлена інша відповідальність за такі порушення.

          Порушення зобов'язання щодо

повернення речей визначених родовими ознаками (дизельного пального) мало місце

після спливу семиденного строку з дня пред'явлення вимоги від 15.03.2003 року

(ч. 2 ст. 165 ЦК Української РСР) тобто 23.03.2003 року, отже, виникло до

набрання чинності Цивільним кодексом України, а тому,  до відносин, що виникли між сторонами слід

застосовувати правила Цивільного кодексу Української РСР.

          В силу ст.

161 ЦК Української РСР,  зобов'язання

повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до

вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок

-відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

          Відповідно до ст. 162 ЦК Української

РСР, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов

договору не допускається.

          Положенням ч. 2 ст. 213 ЦК Української

РСР встановлено, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання

втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і

вимагати відшкодування збитків, відповідно вимога позивача про відшкодування

вартості дизельного пального є правомірною.

          З довідки виданої  Вінницькою філією ВАТ «Концерн Галнафтогаз»

від 15 жовтня 2007 року № 490, вбачається, що  

станом на 15.10.2007 року вартість 1 л дизельного пального склала 4 грн.

20 коп.

Представник відповідача Кучер В.Г.

зазначену в довідці вартість дизельного пального станом на 15.10.2007 року не

заперечив.

Інших доказів щодо вартості

дизельного пального на момент розгляду справи до суду не надійшло, а тому

розрахунок вартості 3980 л. дизельного пального 

проведено судом, виходячи з вартості дизельного пального зазначеного у

довідці, що загалом складає 16 716 грн.

          Суд не бере до уваги доводи

представника відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності

виходячи з наступного.

          Відповідно до  ст. 4 «Прикінцевих та перехідних

положень»Цивільного кодексу України, а також ст. 4 «Прикінцевих

положень»Господарського кодексу України, до відносин, що виникли до набрання

чинності Цивільним та Господарським кодексами України, але продовжують існувати

після набрання ними чинності, застосовуються положення цих кодексів.

          Відповідно до ч. 2  ст. 264 ЦК України,  позовна давність переривається у разі

пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо

предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

          Таким чином у зв'язку із зверненням

позикодавця до Липовецького районного суду м. Липовець з позовом про стягнення

позиченого дизельного пального з СВК «Поділля», строк позовної давності

перервався.

         Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України,

після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув

до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ст. 257 ЦК України,

загальна позовна давність встановлюється у три роки.

За таких обставин, коли закон

вказує, що строк позовної давності, після його переривання, необхідно рахувати

спочатку, зважаючи, що рішення Липовецького районного суду Вінницької

області  набрало законної сили 10 листопада

2004 року, то й початок перебігу позовної давності необхідно рахувати  з наступного дня  відповідної календарної дати, з якою

пов'язаний його початок. 

Таким чином, позивач вправі

був  звернутись з позовом до 10 листопада

2007 року, відповідно строк позовної давності не пропустив.

          На підставі викладеного, позовні

вимоги в частині стягнення 16716 грн. підлягають задоволеню.

Також позивач просить стягнути з

відповідача на його користь матеріальну компенсацію завданої позикодавцю

моральної шкоди в сумі 5 000 грн., мотивуючи це тим, що в наслідок порушення

відповідачем умов договору позики, позикодавець зазнав втрат немайнового

характеру, душевних страждань, переживав стреси, страждав морально.

          Така 

позовна вимога з наведених у позові підстав не підлягає  задоволенню, виходячи з наступного.

          В пункті 5 постанови № 4 від

31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної

(немайнової) шкоди»(із змінами внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного

Суду України № 5 від 25.05.2001 року) Верховний Суд України наголосив, що

обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної

(немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її

заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням її

заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати,

чим  підтверджується факт заподіяння

позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за

яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій

сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду  та з чого він при цьому виходить, а також

інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

          У пункті 9 названої Постанови Пленуму

Верховного Суду України зазначено зокрема, що при визначенні розміру

відшкодування моральної шкоди враховуються характер та обсяг страждань

(фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових

втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), стан здоровя потерпілого,

тяжкість вимушених змін у його життєвих відносинах і виробничих стосунках,

ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для

відновлення попереднього стану.

          Зазначені обставини позивачем не

доведено.

Посилання позивача на те, що  Позикодавець за договором про уступку права

вимоги передав позивачу право стягнення компенсації за завдану  моральну шкоду судом не береться до уваги,

оскільки, моральна шкода відшкодовується особі внаслідок порушення саме її прав

та не  може бути переуступлена на

підставі та відповідно до  договору.

В 

Роз'ясненні Вищого арбітражного суду України  N 02-5/95 від 29.02.96  (зі змінами та доповненнями) «Про деякі

питання  практики вирішення спорів,   пов'язаних з відшкодуванням моральної

шкоди», зокрема, зазначено, що  підставою

виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, угоди (договори) та

зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. Відповідальність особи,

винної у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання, обмежується

обов'язком відшкодувати завдані цим збитки та сплатою неустойки, а не моральної

шкоди.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України,

кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається, як на

підставу своїх вимог і заперечень. Однак позивачем не доведено факт заподіяння

саме йому  моральної шкоди, а тому в цій

частині позову слід відмовити.

          Враховуючи викладене,  позовні вимоги підлягають задоволенню

частково в сумі 16716 грн. з віднесенням на відповідача  судових витрат пропорційно задоволеним

вимогам, відповідно   до ст. 49 ГПК

України.

Оскільки, при подачі заяви про

збільшення позовних вимог позивачем не доплачено державне мито, то воно

підлягає стягненню з позивача в доход державного бюджету України та

відшкодовано  відповідачем пропорційно

задоволеним вимогам.

Керуючись, ст. ст. 161, 162,

165,  213 ЦК УРСР,  ст. ст. 257, 

264, 514 -516 Прикінцевих та перехідних положень  ЦК України, 33, 34, 35, 49, 82, 83, 84, 115,

116 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

          Стягнути з СТОВ «Поділля» ( код

03731402) с. Попівка, Липовецького району, Вінницької області  на користь ОСОБА_1  (Інд.код НОМЕР_1), АДРЕСА_1 16 716

(шістнадцять тисяч сімсот шістнадцять  грн.) 

збитків, 167,16 (сто шістдесят сім грн. 16 коп.)  державного мита, 90,83 (дев'яносто грн. 83

коп.)  витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу.

Стягнути з ОСОБА_1  (Інд.код НОМЕР_1), АДРЕСА_1 в доход

державного бюджету України 23,88 (двадцять три грн. 88 коп.)  державного мита.

          Видати накази після набрання рішенням

законної сили.

В частині стягнення 5000 грн.

моральної шкоди в позові відмовити.

          Повернути  суб'єкту підприємницької діяльності

ОСОБА_1  з державного бюджету  0,72 коп. державного мита, зайве сплаченого

платіжним дорученням № 5 від 10 липня 2007 р. 

(пл. доручення № 5 від 10.07.2007 р. знаходиться в матеріалах справи №

2/290-07).

Суддя                                            

Мельник П.А.

          Повний

текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України

 22 жовтня 2007 р.