Постанова

від 16.08.2022 по справі 362/122/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа 362/122/15-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7892/2022

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 серпня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської областіна рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року, ухвалене у складі судді Лебідь-Гавенко Г.М. в м. Васильків у справі за позовом Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянок,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В січні 2015 року Києво-Святошинська місцева прокуратура звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», просила визнати незаконним і скасувати рішення Глевахівської селищної ради № 495-22-V від 12 червня 2008 року, визнати недійсним державні акти на право власності на земельну ділянку: ЯЖ № 817929 від 10 червня 2009 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 , ЯИ № 581473 від 22 квітня 2010 року, виданий на ім?я ОСОБА_2 , та скасувати їх державну реєстрацію, витребувати з незаконного володіння відповідачів спірні земельні ділянки та визнати відсутнім їх право власності на спірні земельні ділянки.

Позов мотивований тим, що ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» на праві постійного користування належить земельна ділянка пл. 971,21 га. для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції згідно державного акту на праві постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270 від 20 травня 2002 року, зареєстрованого Глевахівською селищною радою в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102. Разом із тим, Глевахівською селищною радою здійснювалось розпорядження землями ДП «ДСВ ФІРГ НАН України». Зокрема, рішенням Глевахівської селищної ради № 495-22-V від 12 червня 2008 року передано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у приватну власність земельні ділянки площею по 0,10 га кожному для будівництва та обслуговування жилого будинку, які розташовані відповідно по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . На підставі вказаного рішення селищної ради фізичним особам видано державні акти на право власності на земельні ділянки.

Однак, прийняття рішення Глевахівської селищної ради та отримання відповідачами державних актів проведено незаконно, оскільки вони мають перетин з земельними ділянками ДП «ДСВ ФІРГ НАН України», вилучення яких з підприємством не погоджувалось і станом на момент прийняття рішення Глевахівської селищної ради № 495-22-V від 12 червня 2008 року ДП «ДСВ ФІРГ НАН України» було належним землекористувачем. В той же час, земельні ділянки передані відповідачам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з категорії земель житлової та громадської забудови, що суперечить ст. 21 ЗК України та виключає можливість використання такої землі для сільськогосподарського призначення, разом із тим Глевахівською селищною радою рішень про зміну цільового призначення не приймалось.

Вважав, що оскільки відповідачі отримали державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, які зареєстровані у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом визнання недійсними таких державних актів, скасування їх державної реєстрації та витребування земельних ділянок у державну власність. На даний час особи, в інтересах яких подано позов, не можуть належним чином реалізувати свої права на землі державної власності сільськогосподарського призначення, оскільки земельні ділянки, які накладаються на них, передані у власність відповідачам і вони отримали правовстановлюючі документи на ці земельні ділянки, проте наявні сумніви у законності такого права власності. В зв`язку з цим підлягає визнанню судом відсутнім право власності у відповідачів на спірні земельні ділянки.

Вказував, що строк позовної давності не пропущено, оскільки п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України встановлено, що на вимогу власника або іншої особи визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року в позові відмовлено.

Перший заступник прокурора Київської області, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що підставою для відмови в позові є сплив строку позовної давності з посиланням на те, що ДП «ДСВ ФІРГ НАН України» про незаконне виділення спірних земельних ділянок стало відомо з рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, яким задоволено подання Васильківського міськрайонного прокурора Київської області та скасовано рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року в справі № 18/595-08 щодо припинення права постійного користування державного підприємства на території Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області. Також ГУ Держгеокадастру у Київській області знало про незаконне виділення спірних земельних ділянок з 21 квітня 2010 року, оскільки у розгляді господарським судом Київської області справи № 18/595-08 приймав участь Васильківський районний відділ земельних ресурсів, а 26 лютого 2010 року ГУ Держземагентства у Київській області видано державні акти на спірні земельні ділянки, тому строк позовної давності сплив ще 26 лютого 2013 року.

Вважав, що такі висновки суду не відповідають вимогам матеріального права та зроблені з порушенням вимог процесуального права, оскільки носієм порушеного права власності держави на спірні землі лісогосподарського призначення, та відповідно особою, з обізнаністю якої пов`язані права на позов та початок перебігу строку позовної давності, є відповідний орган державної влади, який в межах компетенції реалізує права власності. Таким органом є ГУ Держгеокадастру у Київській області, визначений прокурором у якості позивача. Об`єктивною є обставина, що Васильківський районний відділ Держземагентства та ГУ Держгеокадастру у Київській області є самостійними незалежними суб`єктами цивільних правовідносин. Васильківський районний відділ Держземагентства та ГУ Держгеокадастру у Київській області не є органом, що від імені держави реалізує повноваження власника земель сільськогосподарського призначення, а тому його поінформованість про факт подачі відповідачем оскаржуваних державних актів не свідчить про початок відліку строку позовної давності.

Вказував, що видача фізичним особам на підставі рішення органу місцевого самоврядування державних актів на право власності на земельні ділянки Васильківським районним відділом Держземагентства також не свідчить, що останній мав можливість довідатись про порушення прав держави, адже самі державні акти не містять інформації щодо накладення чи межування з земельними ділянками, що перебувають у постійному користуванні ДП «ДСВ ФІРГ НАН України», а тому без проведення цілеспрямованих вишукувальних робіт з витребуванням каталогів координат земельних ділянок неможливо було встановити факт порушення вимог земельного законодавства.

Наголошував, що судом першої інстанції проігноровано лист ГУ Держгеокадастру у Київській області, в якому зазначено, що про факт порушення вимог земельного законодавства та права власності держави на спірні земельні ділянки стало відомо з позову Васильківського міжрайонного прокурора Київської області та відповідно з ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2015 року про відкриття провадження у даній справі.

Зазначав, що не відповідають обставинам справи висновки суду першої інстанції щодо можливості позивачів дізнатися про порушення їх прав під час виділення земельних ділянок за результатами участі в справі № 18/595-08, оскільки ГУ Держгеокадастру у Київській області участі у вказаній справі не брав, і предметом розгляду даної справи не були спірні земельні ділянки.

Крім того, суд дійшов передчасного висновку про можливість відмови в позові в цілому на підставі заяви про застосування строків позовної давності лише одного відповідача ОСОБА_2 .

Від відповідача ОСОБА_2 надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що після виділення їй рішенням Глевахівської селищної ради від 12 червня 2008 року земельної ділянки вона є добросовісним набувачем права власності та отримала державний акт в правовий спосіб, здійснивши своє цивільне право відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України, всі ці роки справно платила земельний податок. Вказувала, що для витребування її земельної ділянки вже пройшов строк позовної давності, оскільки вона володіє та користується земельною ділянкою з 22 квітня 2010 року.

Наголошувала, що прокурор жодним чином не вказав, коли і за яких обставин йому стало відомо про порушення відповідачами права державного підприємства на володіння земельною ділянкою, не надав доказів перетину земельних ділянок, жодна будівельна експертиза з цього приводу не призначалася. Жодних листувань щодо неправомірного ведення ОСОБА_2 господарства або інших форм взаємодії з державним підприємством або його представниками за ці роки не відбувалося. Ніяких заяв щодо перешкоджання ОСОБА_2 їх діяльності на цій землі до відповідача не надходило. Також під час розгляду справи в суді представник позивача (державного підприємства) підтвердила, що їй невідомо про намагання або про існування підтверджуючих документів відповідного державного підприємства щодо здійснення своєї діяльності на земельній ділянці ОСОБА_2 .

Погоджувалася з висновками суду першої інстанції, що право прокурора на пред`явлення позову виникло у 2010 році, оскільки про порушене право державному підприємству, як вони вказали в судовому засіданні, стало відомо з рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, в якому вони брали участь, як і Держземагентству у Київській області, оскільки їх Васильківський районний відділ приймав участь в розгляді даної справи. Тому строк позовної давності сплив 21 квітня 2013 року, а з позовом прокурор звернувся 14 січня 2015 року.

Крім того, прокурор звертався з позовом до суду також в інтересах управління Держгеокадастру у Київській області, і суд встановив, що управління також було відомо про порушення свого права 26 лютого 2010 року, коли було видано державні акти на право власності на земельні ділянки, тобто строк позовної давності сплив ще 26 лютого 2013 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково, скасовано рішення суду першої інстанції та залишено позов без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено, постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що 20 травня 2002 року ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 971,2 га для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції (а. с. 41 - 45 т. 1).

На а. с. 52 - 88 т. 2 знаходиться копія технічної документації по складанню державного акту на право постійного користування землею ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», кадастровий план, план меж складання державних актів на право постійного користування землею.

На а. с. 17 - 19 т. 1 знаходиться копія рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року в справі № 18/595-08/17/4 за поданням прокурора про перегляд рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року за нововиявленими обставинами, яким подання прокурора задоволено, рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в позові Глевахівської селищної ради Васильківського району до ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», треті особи Васильківський районний відділ земельних ресурсів, Національна академія наук України, Науково-інженерний центр «Матеріалообробка вибухом» Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України про припинення права постійного користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту.

Рішенням Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області V скликання від 12 червня 2008 року № 495-22-V, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безоплатно передано у власність земельні ділянки площею по 0,10 га кожному, відповідно, на АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 11 - 12 т. 1).

На підставі зазначеного рішення 10 червня 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 817929 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0998 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0060, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. 22 квітня 2010 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 581473 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 13 - 14 т. 1).

З повідомлення Управління Держземагентства у Васильківському районі № 10-1009-0.2-2/2 від 05 січня 2015 року вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами, доданими до запиту, мають перетин з земельними ділянками ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», згідно обмінних файлів, які надано листом Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області від 26 грудня 2013 року № 8331 вих-13 (а. с. 15 - 16 т. 1).

З повідомлення Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-10-0.3-4058/2-15 від 13 березня 2015 року вбачається, що відповідно до каталогів координат зовнішніх меж земельних ділянок ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» земельні ділянки, кадастрові номери: 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077, входять у межі земель постійного користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (а. с. 46 - 47 т. 1).

На а. с. 89 - 90 т. 2 знаходиться копія листа ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» № 06-1.2/680 від 26 квітня 2016 року та графічний матеріал із накладенням земельних ділянок з кадастровими номерами 32221455300:03:008:0060, 32221455300:03:008:0077 на ділянку ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».

За повідомленням НАН України від 24 лютого 2015 року № 16/72-40, земельні ділянки, кадастрові номери: 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077, розташовані на землях ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», згоди на їх вилучення зі складу земель ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», НАН України не надавала (а. с. 48 - 49 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 ЗК України, у редакції чинній на дату прийняття рішення про передачу відповідачам у власність земельних ділянок, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частини перша, друга статті 20 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша статті 116 ЗК України).

Відповідно до частин шостої-десятої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих наук є власністю держави і не можуть передаватися у приватну власність.

Порядок вилучення земельних ділянок, зокрема, із земель державної власності, наданих у постійне користування, визначено статтею 149 ЗК України.

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування (частина перша статті 149 ЗК України).

Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті, а згідно з останньою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою ? восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.

Частиною 3 статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» встановлено додаткові правові гарантії вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, згідно якої їх вилучення може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до ЗК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи, що відповідачем ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо обґрунтованості позову не оскаржувалось, апеляційний суд відхиляє її доводи у запереченні на апеляційну скаргу, що прокурором не надано доказів перетину або накладення спірних земельних ділянок; після виділення їй рішенням Глевахівської селищної ради від 12 червня 2008 року № 495-22-V земельної ділянки вона отримала державний акт на земельну ділянку в правовий спосіб, всі ці роки справно платила земельний податок і жодних листувань щодо неправомірного ведення нею господарства, перешкоджання діяльності ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» по АДРЕСА_2 не надходило, і з 2008 року будь-яких намагань працювати на цій земельній ділянці з боку державного підприємства не виникало.

Разом із тим, відповідач ОСОБА_2 подала до суду заяву про застосування позовної давності.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що право прокурора на пред`явлення позову виникло у 2010 році, оскільки про порушене право ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», як вони вказали в судовому засіданні, стало відомо з рішення господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, в якому задоволено подання Васильківського міжрайонного прокурора про перегляд рішення цього суду за нововиявленими обставинами, в якому вони брали участь, як і відомо було з 21 квітня 2010 року Держземагентству в Київській області, оскільки Васильківський районний відділ земельних ресурсів також приймав участь в розгляді вказаної справи, тому строк позовної давності за цими вимогами сплив 21 квітня 2013 року, в той час як з позовом до суду прокурор звернувся 14 січня 2015 року; крім того, прокурор звертався з позовом до суду також в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Київській області, суд встановив, що управлінню також було відомо про порушення свого права 26 лютого 2010 року, коли ним було видано державні акти на право власності на вказані земельні ділянки, тобто строк позовної давності сплив ще 26 лютого 2013 року.

Апеляційний суд не може погодитися із вказаними висновками, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Наведене дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави,за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Як у разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, так і у разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності для прокурора починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, він довідався або міг довідатися лише у випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17.

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного державного органу, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг відповідний державний орган, а не прокурор.

Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача ОСОБА_2 у запереченні на апеляційну скаргу, що прокурор жодним чином не вказав, коли і за яких обставин йому стало відомо про порушення відповідачами права ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» на володіння земельною ділянкою.

Застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність, як самостійну підставу для відмови у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» мали можливість довідатися про порушення права землекористування щодо спірних земельних ділянок з рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі № 18/595-08/17/4 за результатами розгляду подання Васильківського міжрайонного прокурора Київської області про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року.

Однак, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року щодо земельної ділянки загальною площею 387,19 га (388,99 га за винятком території площею 1,8 га, на якій розташовані об`єкти нерухомості ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України»), яку було вилучено у ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі № 18/595-08 за позовом Глевахівської селищної ради Васильківського району Київського області до ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», треті особи; Васильківський районний відділ земельних ресурсів, Національна академія наук України, Науково-інженерний центр «Матеріалообробка вибухом» Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона Національної академії наук України, Прокуратура Київської області про припинення права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акта, вилучення земельної ділянки для потреб територіальної громади смт. Глеваха Васильківського району Київської області та передачі її до земель запасу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, не містить відомостей про передані у приватну власність відповідачам спірні земельні ділянки, кадастрові номери 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077.

До того ж, рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області № 495-22-V про безоплатну передачу у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок площею по 0,10 га кожному на АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, було прийнято 12 червня 2008 року, тобто раніше від ухвалення Господарським судом Київської області рішення про припинення права постійного користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» земельною ділянкою площею 387,19 га (388,99 га за винятком території площею 1,8 га, на якій розташовані об`єкти нерухомості ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України») та вилучення зазначеної земельної ділянки у ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення прокурора із зазначеним позовом, поза увагою суду та його оцінкою залишилися доводи прокурора про те, що про порушення земельного законодавства та необхідність захисту порушеного права в судовому порядку позивачам стало відомо лише за результатами системного аналізу інформації управління Держземагентства у Васильківському районі від 05 січня 2015 року № 10-1009-0.2-2/2-15 щодо накладення земельних ділянок, у тому числі і земельних ділянок, безоплатно переданих у приватну власність відповідачам, на землі ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», проведення відповідної перевірки, співставлення системи координат земель, які перебувають у постійному користуванні ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» відповідно до державного акта серії ІІ-КВ № 001432-270 від 20 травня 2002 року, із земельними ділянками переданими у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Наведене дає підстави для висновку, що суд першої інстанції неповно врахував висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 12 квітня 2017 року, та в порушення вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України не з`ясував, коли дійсно про порушення права на постійне користування земельною ділянкою стало відомо позивачам.

Також судом першої інстанції не враховано правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, відповідно до якого позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України 2004 року, якій кореспондує частина перша статті 48 ЦПК України; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має досліджувати питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого необхідно дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Застосовуючи позовну давність до всіх заявлених до відповідачів позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що заява щодо застосування позовної давності була подана лише відповідачем ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи по суті позовні вимоги Києво-Святошинської місцевої прокуратури, апеляційний суд виходить із того, що оскільки рішення про вилучення земельних ділянок, переданих у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» не приймалося, добровільно ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» не відмовлялося від свого права користування, що свідчить про відсутність волевиявлення держави як власника цієї ділянки на відчуження земельної ділянки, аргументи прокурора щодо порушення норм земельного законодавства при прийнятті Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області рішення щодо передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у приватну власність земельних ділянок, розташованих на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , знайшли своє підтвердження і є обґрунтованими.

Такі ж обставини встановлено постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в даній справі, а. с. 55 - 64 т. 3.

Щодо вирішення позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах державного підприємства, слід зазначити таке.

В постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року в справі № 362/225/15-ц провадження № 61-14789св20) сформовано правовий висновок, згідно з яким, на відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи (підприємства), які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість здійснення прокурором процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому слід враховувати, що інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Отже інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19, пункт 71), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 83).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

У зв`язку з цим позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву з такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на представництво у справах в частині таких вимог.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Отже, позов підлягає залишенню без розгляду в зазначеній частині.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способами захисту права в даній справі прокурором визначено визнання незаконним і скасування рішення Глевахівської селищної ради № 495-22-V від 12 червня 2008 року, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації, витребування земельних ділянок у відповідачів на користь позивачів та визнання відсутнім права власності у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Звідси випливає, що позовні вимоги не в повній мірі відповідають належному способу захисту.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги також слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94), постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц провадження № 14-2цс21, пункт 151).

Також, такого способу захисту як визнання відсутнім права власності законодавством України не передбачено (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 359/8381/16-ц).

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З урахуванням вищевикладених висновків Великої Палати Верховного Суду, ефективним способом захисту порушеного права держави як власника спірних земельних ділянок в даному випадку є їх витребування з володіння відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь належного позивача Головного управління Держгеокадастру в Київській області.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пунткти 166 - 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Апеляційний суд враховує, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів.

Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

На виконання вимог постанови Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у даній справі (а. с. 55 т. 3), з`ясовуючи, коли дійсно про порушення земельного законодавства внаслідок прийняття рішення Глевахівською селищною радою № 495-22-V від 12 червня 2008 року стало відомо позивачу - Головному управлінню Держземагентства у Київській області як органу, через який держава реалізує свої повноваження власника відповідних земельних ділянок, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, апеляційний суд виходить із того, що згідно листів Головного управління держгеокадастру у Київській області від 19 липня 2017 року, саме із справи № 362/122-15-ц за позовом прокуратури позивачу Головному управлінню Держземагентства у Київській області у 2015 році стало відомо про порушені права на землі державної власності, які використовуються для забезпечення діяльності НАН України, державних галузевих академій наук, а також те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули право приватної власності на земельні ділянки за рахунок земель постійного користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», провадження по якій було відкрито ухвалою від 10 лютого 2015 року (ухвала зареєстрована за № 9-4459/0/1-15 від 05 березня 2015 року) (а. с. 112, 153 т. 2).

Апеляційний суд не може погодитися з доводами заперечення ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, що Головному управлінню Держземагентства у Київській області було відомо про порушення права 26 лютого 2010 року, коли було видано державні акти на право власності на земельні ділянки відповідачів, з огляду на те, що Головне управління держгеокадастру (держземагентства) у Київській області не було безпосереднім учасником правовідносин щодо передачі у приватну власність спірних земельних ділянок, до функцій даного органу не віднесено здійснення контролю за законністю рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, він не має повноважень щодо витребування від органів місцевого самоврядування інформації відносно власників земельних ділянок, і матеріали справи не містять будь-яких доказів інформування Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області Головного управління держгеокадастру (держземагентства) у Київській області про прийняття оскаржуваного рішення та передачу спірних земель у приватну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Апеляційний суд враховує, що зі змісту оскаржуваного рішення та державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих відповідачам, неможливо безпосередньо встановити приналежність спірних земельних ділянок до землі, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», оскільки у них вказується, що громадянам передаються у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд пл. 0,10 га. кожна по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ; державні акти не містять інформації щодо накладання чи межування з земельними ділянками, що перебувають у постійному користуванні ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України»; питання щодо зміни цільового призначення спірних земельних ділянок не вирішувалось; у відкритому доступі актуальна інформація щодо дійсного стану та місцезнаходження земельних ділянок стала можлива лише з 01 січня 2013 року з моменту відкриття доступу до Національної кадастрової системи та початку роботи в мережі Інтернет в онлайн-режимі Публічної кадастрової карти; на спірних земельних ділянках відповідачами не проводились будь-які роботи з будівництва об`єктів нерухомості, користування землею, що вказувало б на ймовірну можливість Головного управління держгеокадастру (держземагентства) у Київській області раніше установити факт порушення права держави на спірні земельні ділянки.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач Головне управління Держгеокадастру в Київській області дізнався про порушення земельного законодавства лише з позову прокурора у даній справі, провадження по якому було відкрито ухвалою від 10 лютого 2015 року (ухвала зареєстрована позивачем за № 9-4459/0/1-15 від 05 березня 2015 року) (а. с. 112, 153 т. 2), і вказані обставини не були спростовані відповідачами належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про витребування земельних ділянок, незаконно переданих у власність відповідачів на підставі рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області № 495-22-V від 12 червня 2008 року, подані в межах строку позовної давності, відтак заява відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності в частині заявлених до неї вимог є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову шляхом витребування земельних ділянок у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та оскількиКиївською обласною прокуратурою понесено судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 803,88 грн. (а. с. 172 т. 2), касаційної скарги в розмірі 876,96 грн. (а. с. 11 т. 3) та 1461,60 грн. (а. с. 42 т. 4), за результатами апеляційного перегляду задоволено 2 позовні вимоги з заявлених 7 вимог, з відповідачів із кожного на користь прокуратури Київської області підлягають стягненню судові витрати пропорційно до задоволення позову в розмірі 450 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської областізадовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» залишити без розгляду.

Позов Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянок задовольнити частково.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Київській області земельну ділянку пл. 0,0998 га. з кадастровим номером 3221455300:03:008:0060.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Головного управління Держгеокадастру у Київській області земельну ділянку пл. 0,10 га. з кадастровим номером 3221455300:03:008:0077.

В іншій частині позову Києво-Святошинської місцевої прокуратури відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ б-р. Л.Українки 27/2 код ЄДРПОУ 02909996) судові витрати в розмірі 450 грн. з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 17 серпня 2022 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.