Постанова

від 30.11.2020 по справі 362/122/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 362/122/15-ц головуючий у суді І інстанції Лебідь-Гавенко Г.М.

провадження № 22-ц/824/197/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Нежури В.А., Суханової Є.М., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року у справі за позовом Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, та Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України (далі - ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України ) звернувся до суду з позовом до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області V скликання від 12 червня 2008 року № 495-22- V, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безоплатно передано у власність земельні ділянки площею по 0,10 га кожному на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування, ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 817929 від 10 червня 2009 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0998 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0060, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а ОСОБА_2 - державний акт серії ЯИ № 581473 від 22 квітня 2010 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Посилаючись на те, що рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 12 червня 2008 року про передачу у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок прийнято з порушенням положень частини четвертої статті 84, статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини третьої статті 5 Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу , оскільки спірні земельні ділянки накладаються на земельну ділянку, надану у постійне користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , НАН України не погоджувало вилучення у нього зазначених земельних ділянок, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 12 червня 2008 року; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 817929 від 10 червня 2009 року (кадастровий номер 3221455300:03:008:0060), виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0998 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та скасувати його державну реєстрацію; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 581473 від 22 квітня 2010 року (кадастровий номер 3221455300:03:008:0077), виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 та скасувати його державну реєстрацію; витребувати з незаконного володіння відповідачів зазначені земельні ділянки на користь Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України ; визнати відсутнім право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року позов Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області та ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано рішення Глевахівської селищної ради V скликання від 12 червня 2008 року № 495-22- V в частині передачі у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 817929 від 10 червня 2009 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0998 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 221455300:03:008:0060, розташовану на АДРЕСА_1 та скасовано його державну реєстрацію. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 581473 від 22 квітня 2010 року, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077, розташовану на АДРЕСА_2 та скасовано його державну реєстрацію. Витребувано земельну ділянку площею 0,0998 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0060 та земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077 на користь ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області та ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України залишено без задоволення з підстав пропуску строку позовної давності.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2016 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, рішення Апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року заяву заступника Генерального прокурора України задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2016 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року та рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року позов Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову. Скаргу мотивував тим, що суд не дав належної оцінки факту порушення земельного законодавства при передачі спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , невірно застосував при вирішенні спору строк позовної давності, обмеживши ГУ Держземагентства України у Київській області на захист права державної власності на землю. За таких умов вважає, що рішення суду є незаконним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Судувід 16.10.2019 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року скасовано, направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду в ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.

16.01.2020 року та 12.02.2020 року до суду надійшли додаткові пояснення до заперечення ОСОБА_2 , згідно яких вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказує на підстави для застосування строку позовної давності, та просила визначити початок перебігу строку звернення із зазначеним позовом, починаючи з 22.02.2010 року.

09.04.2020 року та 24.09.2020 року до суду надійшли пояснення Прокуратури Київської області, згідно яких прокурор посилаючи на обставини позову просив апеляційну скаргу задовольнити. Зазначив, що твердження відповідача про застосування строку позовної давності, який необхідно обраховувати з 22.02.2010 року не підтверджується жодними доказами. На момент звернення прокурора до суду (14.01.2015 року), строку позовної давності з моменту виявлення порушення (05.01.2015 року ) і поінформованості про таке порушення ДП ДСВ ІФРГ НАН України та ГУ Держгеокадастру у Київській області (10.02.2015 р. та 05.03.2015 р. відповідно) не сплив. Крім того, зазначив, що як ГУ Держгеокадастру у Київській області так і ДП ДСВ ІФРГ НАН України про наявність порушень стало відомо після відкриття провадження у даній справі.

29.09.2020 року до суду надійшли пояснення ДП ДСВ ІФРГ НАН України ,подані представником - Єрмаковим М.В., згідно яких позивач вказує, що ДП ДСВ ІФРГ НАН України не було відомо про порушення вимог законодавства у спірних правовідносинах до надходження на їх адресу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

В судових засіданнях прокурор Підяш О.С. просив апеляційну скаргу задовольнити, при цьому наполягав, що строки позовної давності не порушені, оскільки ГУ Держгеокадастру у Київській області та ДП ДСВ ІФРГ НАН України стало відомо про виявлені прокурором порушення інтересів держави лише після відкриття провадження у даній справі.

Представники ДП ДСВ ІФРГ НАН України , в судових засіданнях підтримали вимоги апеляційної скарги.

Відповідачка ОСОБА_2 під час розгляду справи надала усні та письмові пояснення, в яких вважала рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, представників ДП ДСВ ІФРГ НАН України , відповідачки ОСОБА_2 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 20 травня 2002 року ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 971,2 га для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції.

Рішенням Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області V скликання від 12 червня 2008 року № 495-22- V, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безоплатно передано у власність земельні ділянки площею по 0,10 га кожному, відповідно, на АДРЕСА_3 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі зазначеного рішення 10 червня 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 817929 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0998 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0060, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. 22 квітня 2010 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 581473 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

З повідомлення Головного управління Держземагентства у Київській області

№ 10-10-0.3-4058/2-15 від 13 березня 2015 року убачається, що відповідно до каталогів координат зовнішніх меж земельних ділянок ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України земельні ділянки, кадастрові номери: 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077, входять у межі земель постійного користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України .

За повідомленням НАН України від 24 лютого 2015 року № 16/72-40, земельні ділянки, кадастрові номери: 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077, розташовані на землях ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , згоди на їх вилучення зі складу земель ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , НАН України не надавала.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки, кадастрові номери 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077, вибули з постійного користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України з порушенням порядку визначеного частиною третьою статті 5 Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу , оскільки Національна академія наук України не надавала погодження на вилучення земельних ділянок зі складу земель наданих у постійне користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , згідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001432-270 від 20 травня 2002 року, що свідчить про незаконність передачі земельних ділянок із користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України у власність фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Враховуючи, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , в інтересах яких прокурор подав позов, мали можливість довідатися про порушення прав землекористування щодо спірних земельних ділянок з рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі № 18/595-08 за позовом Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області до ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , треті особи: Васильківський районний відділ земельних ресурсів, Національна академія наук України, Науково-інженерний центр Матеріалообробка вибухом Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона Національної академії наук України, прокуратура Київської області про припинення права постійного користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акта, оскільки зазначені особи приймали участь у розгляді зазначеної справи, суд першої інстанції вважав обґрунтованою заяву відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності. Крім того, Головне управління Держгеокадастру у Київській області могло довідатися про порушення свого права з дати видачі відповідачам державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, що є підставою для відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття

257 ЦК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення ЄСПЛ від

22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Наведене дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необгрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Як у разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, так і у разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності для прокурора починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, він довідався або міг довідатися лише у випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17.

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного державного органу (підприємства), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг відповідний державний орган (підприємство), а не прокурор.

Застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність, як самостійну підставу для відмови у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України мали можливість довідатися про порушення права землекористування щодо спірних земельних ділянок з рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі № 18/595-08/17/4 за результатами розгляду подання Васильківського міжрайонного прокурора Київської області про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року.

Однак, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року щодо земельної ділянки загальною площею 387,19 га (388,99 га за винятком території площею 1,8 га, на якій розташовані об`єкти нерухомості ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України ), яку було вилучено у ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі

№ 18/595-08 за позовом Глевахівської селищної ради Васильківського району Київського області до ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , треті особи; Васильськівський районний відділ земельних ресурсів, Національна академія наук України, Науково-інженерний центр Матеріалообробка вибухом Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона Національної академії наук України, Прокуратура Київської області про припинення права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акта, вилучення земельної ділянки для потреб територіальної громади смт Глеваха Васильківського району Київської області та передачі її до земель запасу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, не містить відомостей про передані у приватну власність відповідачам спірні земельні ділянки, кадастрові номери 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077.

До того ж, рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області №495-22-V про безоплатну передачу у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок площею по 0,10 га кожному на АДРЕСА_3 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, було прийнято 12 червня 2008 року, тобто раніше від ухвалення Господарським судом Київської області рішення про припинення права постійного користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України земельною ділянкою площею 387,19 га (388,99 га за винятком території площею 1,8 га, на якій розташовані об`єкти нерухомості ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України ) та вилучення зазначеної земельної ділянки у ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України .

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення прокурора із зазначеним позовом, поза увагою суду та його оцінкою залишилися доводи прокурора про те, що про порушення земельного законодавства та необхідність їх захисту в судовому порядку позивачам стало відомо лише за результатами системного аналізу інформації управління Держземагентства у Васильківському районі від 05 січня 2015 року № 10-1009-0.2-2/2-15 щодо накладення земельних ділянок, у тому числі і земельних ділянок безоплатно переданих у приватну власність відповідачам, на землі ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , а саме, під час розгляду даної справи, тобто вже після звернення прокурора з даним позовом до суду.

Наведене дає підстави для висновку, що суд першої інстанцій неповно врахував висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 12 квітня 2017 року, та в порушення вимог частини першої статті 261 ЦК України не з`ясували, коли дійсно про порушення права на постійне користування земельною ділянкою стало відомо ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України та Головному управлінню Держземагентства у Київській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Під час перегляду даної справи апеляційний суд встановив, що як Головне управління Держгеокадастру у Київській області так і ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України про порушення права на постійне користування земельною ділянкою стало відомо після звернення прокурора до суду з даним позовом, а саме: 15 березня 2015 року та 05 березня 2015 року, відповідно. Саме на цих датах наполягав прокурор та представник державних органів під час перегляду справи, у своїх письмових поясненнях (а.с. 136-137, 213-214 т.3), виступах у судових засіданнях. Вказані дати, колегія суддів приймає, оскільки вони крім пояснень сторони позивача підтверджуються матеріалами справи, та не були спростовані відповідачами належними та допустимими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо застосування строку позовної давності необґрунтованими та безпідставними, а рішення суду таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому таким, що не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Під час ухвалення нового судового рішення, апеляційний суд, з урахуванням встановлених обставин, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно із частиною першою статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Якщо держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року в справі Менчинська проти Росії (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Зазначеним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України : прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (частини четверта та п`ята статті 56 ЦПК України ).

Системне тлумачення частин четвертої та п`ятої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дає змогу дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру : прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.

Вказані висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі № 645/7199/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду 26.05.2020 року під час розгляду справи № 912/2385/18 дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертаючись до суду вказував на те, що його звернення до суду із зазначеним позовом спрямовано на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення до державної власності земельних ділянок загальною площею 0,2 га, право користування якими було втрачено поза волею власника у зв`язку з прийняттям Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області рішення про їх передачу з перевищенням повноважень наданих зазначеному органу місцевого самоврядування, що позбавляє Український народ правомочностей власника землі.

Поряд з цим, з матеріалів справи видно та не заперечувалось сторонами, що будь-яких доказів інформування позивачів про вибуття спірних земель сільськогосподарського призначення з моменту прийняття рішення Глевахівської селищної ради від 12.06.2008 р. чи видання державного акту на право власності на земельну ділянку від 22.04.2010 р. до моменту звернення прокурора до суду з даним позовом (14.01.2015 року), матеріали справи не містять. Єдиним підтвердженням поінформованості ДП ДСВ ІФРГ НАН України про наявність порушення його прав стосовно безпосередньої спірної земельної ділянки є момент відкриття провадження у даній справі ухвалою від 10. 02.2015 р. та надсилання на адресу позивача копії позовної заяви з доданими матеріалами, в яких викладено як суть пушення, так і дані осіб, якими відповідне право порушене, отримане останнім 15.03.2015 року.

Прокурор, також, зазначає, що момент поінформованості ГУ Держгеокадастру у Київські області про протиправність відведення відповідачам спірної земельної ділянки є 0 5. 03. 2015 р., з отриманням копії ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10.02.2015 р. про відкриття провадження у даній справі з долученою позовною заявою з додатками до неї.

Вказане на думку колегії суддів свідчить про передчасне звернення прокурора до суду з позовом без попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, тобто без дотримання порядку встановленого ч.4 ст. 23 ЗУ Про прокуратуру .

За таких обставин, враховуючи, що після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів апеляційний суд установив відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, колегія суддів вважає за необхідне залишити позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентних органів, без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.2 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, а висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про залишення позову без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст. 257 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року скасувати.

Позов Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: В.А. Нежура

Є.М. Суханова