Постанова

від 06.12.2023 по справі 362/122/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 362/122/15-ц

провадження № 61-9009св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України»;

відповідачі: Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 рокуу складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В січні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, яке було реорганізовано шляхом перетворення у Головне управління Держгеокадастру у Київській області, та державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України» (далі - ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України»), звернувся до суду з позовом до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області (далі - Глевахівська селищна рада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок та визнання відсутнім права власності на земельні ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» на праві постійного користування належить земельна ділянка, площею 971,21 га, для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції згідно з державним актом на право постійного користування землею від 20 травня 2002 року серії ІІ-КВ № 001432-270, який зареєстрований Глевахівською селищною радою у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102. При цьому рішенням Глевахівської селищної ради від 12 червня 2008 року № 495-22-V передано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у приватну власність земельні ділянки площею по 0,10 га кожному для будівництва та обслуговування жилого будинку, які розташовані на АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення селищної ради фізичним особам видано державні акти на право власності на земельні ділянки. Однак прийняття Глевахівською селищною радою рішення щодо передачі у власність цих земельних ділянок, отримання відповідачами державних актів на право власності на земельні ділянки відбулося незаконно, оскільки згідно з інформацією Управління Держземагентства у Васильківському районі Київської області спірні земельні ділянки мають перетин із земельними ділянками, переданими у постійне користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», а землекористувач своєї згоди на вилучення цих земельних ділянок не давав. Крім того, земельні ділянки передані відповідачам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, тобто з категорії земель житлової та громадської забудови, що суперечить статті 21 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та виключає можливість використання такої землі для сільськогосподарського призначення, і Глевахівською селищною радою рішення про зміну цільового призначення спірних земельних ділянок не приймалися. Враховуючи викладене, прокурор просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Глевахівської селищної ради від 12 червня 2008 року № 495-22-V;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 817929 від 10 червня 2009 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0998 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0060, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 581473 від 22 квітня 2010 року, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 та скасувати його державну реєстрацію;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначені земельні ділянки на користь Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України»;

- визнати відсутнім право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки.

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано рішення Глевахівської селищної ради від 12 червня 2008 року № 495-22-V в частині передачі у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 817929 від 10 червня 2009 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0998 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0060, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 та скасовано його державну реєстрацію. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 581473 від 22 квітня 2010 року, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 та скасовано його державну реєстрацію. Витребувано земельну ділянку площею 0,0998 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0060, та земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077, на користь ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України». В задоволенні решти вимог позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд виходив з того, що Глевахівська селищна рада, прийнявши спірне рішення, в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:03:008:0060 та ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:03:008:0077, діяла в порушення статей 84, 116, 149 ЗК України, частини третьої статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу». У зв`язку з чим, спірне рішення Глевахівської селищної ради є незаконним та підлягає скасуванню. Правомірність видачі державних актів на право власності на земельні ділянки, які належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безпосередньо залежить від законності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого такі державні акти видавалися. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Тому ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» як користувач земельної ділянки (особа, яка має речове право) вправі застосовувати обрані способи захисту. Оскільки спірне майно вибуло з володіння ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» не з його волі, то воно може бути витребувано у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У разі встановлення судом неправомірного отримання особою земельної ділянки або отримання її з непередбачених законом підстав особа не набуває права власності на неї, а тому ненабуте право власності не може бути припинено відповідно до статті 140 ЗК України. Передбачені статтями 140-149 ЗК України та статтею 152 ЗК України, статтями 215, 216, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способи захисту прав є різними за своєю суттю й характером, а тому їх обов`язкове одночасне застосування законом не передбачено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску позовної давності.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2016 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, рішення Апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року заяву заступника Генерального прокурора України задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2016 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року та рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що зазначивши, що позовна давність за вимогами прокурора сплила 12 червня 2011 року, а з позовом до суду прокурор звернувся лише 14 січня 2015 року, суди всупереч вимог частини першої статті 261 ЦК України не з`ясували, коли про порушення свого права довідалося або могло довідатися ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», в інтересах якого прокурор звернувся з позовом до суду. Крім того, суди залишили поза увагою, що прокурор звертався з позовом до суду також в інтересах Головного управління Держземагентства у Київській області, та не встановили, коли це управління довідалося або могло довідатися про порушення свого права.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року у складі судді Лебідь-Гавенко Г. М. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельні ділянки, кадастрові номери 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077, вибули з постійного користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» з порушенням порядку визначеного частиною третьою статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», оскільки Національна академія наук України не надавала погодження на вилучення земельних ділянок зі складу земель наданих у постійне користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», згідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001432-270 від 20 травня 2002 року, що свідчить про незаконність передачі земельних ділянок із користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» у власність фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Враховуючи, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», в інтересах яких прокурор подав позов, мали можливість довідатися про порушення прав землекористування щодо спірних земельних ділянок з рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі № 18/595-08 за позовом Глевахівської селищної ради до ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», треті особи: Васильківський районний відділ земельних ресурсів, Національна академія наук України, Науково-інженерний центр «Матеріалообробка вибухом» Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона Національної академії наук України, прокуратура Київської області, про припинення права постійного користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акта, оскільки зазначені особи приймали участь у розгляді справи, суд першої інстанції вважав обґрунтованою заяву відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності. Крім того, Головне управління Держгеокадастру у Київській області могло довідатися про порушення свого права з дати видачі відповідачам державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, що є підставою для відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 рокукасаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність як самостійну підставу для відмови у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» мали можливість довідатися про порушення права землекористування щодо спірних земельних ділянок з рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі № 18/595-08/17/4 за результатами розгляду подання Васильківського міжрайонного прокурора Київської області про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року. Однак суди не звернули увагу на те, що зазначене рішення не містить відомостей про передані у приватну власність відповідачам спірних земельних ділянок, кадастрові номери 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077, а також оспорюване рішення Глевахівської селищної ради було прийнято 12 червня 2008 року, тобто раніше від ухвалення рішення Господарським судом Київської області. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення прокурора із зазначеним позовом, поза увагою судів та їх оцінкою залишилися доводи прокурора про те, що про порушення земельного законодавства та необхідність їх захисту в судовому порядку позивачам стало відомо лише за результатами системного аналізу інформації управління Держземагентства у Васильківському районі від 05 січня 2015 року № 10-1009-0.2-2/2-15 щодо накладення земельних ділянок, у тому числі і земельних ділянок безоплатно переданих у приватну власність відповідачам, на землі ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», проведення відповідної перевірки, співставлення системи координат земель, які перебувають у постійному користуванні ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» відповідно до державного акта серії ІІ-КВ № 001432-270 від 20 травня 2002 року, із земельними ділянками переданими у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Крім того, застосовуючи позовну давність до усіх заявлених позовних вимог, суди не урахували, що заява про застосування позовної давності була подана лише відповідачем ОСОБА_2 .

Останньою постановою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову. Позов Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» залишено без розгляду. Позов Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Глевахівської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянок задовольнити частково. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Київській області земельну ділянку площею 0,0998 га з кадастровим номером 3221455300:03:008:0060. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Головного управління Держгеокадастру у Київській області земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3221455300:03:008:0077. В іншій частині позову Києво-Святошинської місцевої прокуратури відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення про вилучення земельних ділянок, переданих у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» не приймалося, добровільно це підприємство не відмовлялося від свого права користування, що свідчить про відсутність волевиявлення держави як власника цієї ділянки на її відчуження. Тому аргументи прокурора щодо порушення Глевахівською селищною радою норм земельного законодавства при прийнятті оспорюваного рішення щодо передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у приватну власність спірних земельних ділянок, є обґрунтованими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)). Позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву з такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на представництво у справах в частині таких вимог. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)). Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги також слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94), постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц провадження № 14-2цс21, пункт 151). Крім того, такого способу захисту як визнання відсутнім права власності законодавством України не передбачено (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 359/8381/16-ц). З урахуванням вищевикладених висновків Великої Палати Верховного Суду, ефективним способом захисту порушеного права держави як власника спірних земельних ділянок в даному випадку є їх витребування з володіння відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь належного позивача Головного управління Держгеокадастру в Київській області. Про порушення земельного законодавства позивач Головне управління Держгеокадастру в Київській області дізналося лише з позову прокурора в цій справі, провадження в якій було відкрито ухвалою від 10 лютого 2015 року, і відповідачі не спростували вказаних обставин належними та допустимими доказами. Тому вимоги про витребування земельних ділянок, незаконно переданих у власність відповідачів на підставі рішення Глевахівської селищної ради від 12 червня 2008 року № 495-22-V, заявлені в межах позовної давності, а заява відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності в частині заявлених до неї вимог є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Також суд зазначив, що віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства. Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів. Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Головного управління Держгеокадастру у Київській області земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3221455300:03:008:0077 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Києво-Святошинської місцевої прокуратури.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 362/123/15 (провадження № 61-33876св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 362/4808/16 (провадження № 61-25386св18), а також - не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Васильківського міськрайонного суду Київської області.

13 червня 2023 року справа № 362/122/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні безспірні докази, які б підтверджували, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221455300:03:008:0077має перетин із землями ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України». Для встановлення обставин, чи має місце перетин та/або накладення земельних ділянок необхідно досліджувати землевпорядну документацію, перевірити відповідність фактичного розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:03:008:0077 та земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки, що є компетенцією експертів у відповідній галузі. Прокурор не надав належних та достатніх доказів на підтвердження існування накладення земельних ділянок приватної та державної власності як за матеріалами технічної документації, так і накладення земельних ділянок за їх фактичним розташуванням. Клопотання про проведення земельно-технічної експертизи прокурор під час розгляду справи не заявляв. Тому порушення прав держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» не доведено. Суд апеляційної інстанції не зазначив матеріально-правове обґрунтування спірних правовідносин, а також не встановив чи всі заявлені прокурором вимоги є належним способом захисту, не оцінив дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою. Крім того, суд апеляційної інстанції не встановив коли про порушене право дізнався орган, в інтересах якого прокурор звернувся до суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року заступник керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» на праві постійного користування належала земельна ділянка, площею 971,21 га, для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102.

Рішеннями Глевахівської селищної ради від 12 червня 2008 року № 495-22-V, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безоплатно передано у власність земельні ділянки площею по 0,10 га кожному, відповідно, на АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі зазначених рішень 10 червня 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 817929 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0998 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0060, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а 22 квітня 2010 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 581473 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі № 18595-08, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 квітня 2009 року, позов Глевахівської селищної ради задоволено. Припинено право постійного користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» земельною ділянкою загальною площею 387,19 га. Вилучено у підприємства вказану земельну ділянку, визнано недійсним державний акт на право постійного користування та скасовано його державну реєстрацію.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі № 18/595-08/17/4, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року, подання Васильківського міжрайонного прокурора Київської області про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами задоволено, рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор надав карту-схему земельної ділянки ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», на якій зображено розташування наданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок, кадастрові номери 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077, в межах ділянки державного підприємства.

Відповідно до листа Головного управління Держземагентства у Київській області від 13 березня 2015 року № 10-10-0.3-4058/2-15 земельні ділянки, кадастрові номери 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077, входять у межі земель постійного користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».

Листом від 24 лютого 2015 року № 16/72-40 Національна академія наук України повідомила, що вона не надавала згоди на вилучення вищевказаних земельних ділянок зі складу земель ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку лише в частині витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Головного управління Держгеокадастру у Київській області земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3221455300:03:008:0077, а тому в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом лише в означеній частині.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття рішення про передачу відповідачам у власність земельних ділянок, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частини перша, друга статті 20 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша статті 116 ЗК України).

Відповідно до частин шостої-десятої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 24 ЗК України передбачено, що державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За положеннями статті 84 ЗК України у редакції, чинній на час передачі у власність фізичним особам у власність спірних земельних ділянок, статті 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», чинного на той же час, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належали до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.

Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, урегульовано у статті 149 ЗК України.

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування (частина перша статті 149 ЗК України).

Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті, а згідно з останньою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.

Частиною 3 статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» встановлено додаткові правові гарантії вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, згідно якої їх вилучення може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до ЗК України.

Встановивши, що рішення про вилучення земельної ділянки, переданої у приватну власність ОСОБА_2 із земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» не приймалося, добровільно це підприємство не відмовлялося від свого права користування, що свідчить про відсутність волевиявлення держави як власника спірної ділянки на її відчуження, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про порушення норм земельного законодавства при прийнятті Глевахівською селищною радою рішення щодо передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 .

Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 заявила про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, так як Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», в інтересах яких прокурор подав позов, мали можливість довідатися про порушення прав землекористування щодо спірних земельних ділянок з вищевказаного рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі № 18/595-08, а також Головне управління Держгеокадастру у Київській області могло довідатися про порушення свого права з дати видачі ОСОБА_2 державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, тобто з 22 квітня 2010 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголосив, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), на яку послалася заявник в касаційній скарзі.

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), на які послалася заявник в касаційній скарзі, в яких також вказано, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Отже, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), на яку послалася заявник в касаційній скарзі, вказано, що для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності.

У справі, яка переглядається, заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області звернувся до суду з позовом в січні 2015 року.

При цьому оспорюваний державний акт серії ЯИ № 581473 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077, було видано ОСОБА_2 22 квітня 2010 року управлінням Держкомзему у Васильківському районі та зареєстровано 22 лютого 2010 року в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Державний комітет України із земельних ресурсів (Держкомзем) на час виникнення спірних правовідносин був центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру і забезпечував її реалізацію, здійснював управління в цій сфері.

У відповідності до Указу Президента України від 08 квітня 2011 року N 445/2011 правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів встановлено Державне агентство земельних ресурсів України, а постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 Державне агентство земельних ресурсів України було реорганізовано шляхом перетворення у Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Таким чином, позивач у справі, в інтересах та від імені якого прокурором подано позов, є правонаступником органу, який видав на ім`я ОСОБА_2 державний акт серії ЯИ № 581473 на право власності на спірну земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077, та який при здійсненні своїх повноважень повинен був довідатися про порушення вимог земельного законодавства з дати видачі зазначеного державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, тобто з 22 квітня 2010 року.

При цьому позивачем - Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області не доведено, що територіальний орган Державного комітету України із земельних ресурсів, правонаступником якого він є, не міг дізнатися про порушення свого цивільного права при видачі відповідачу державного акта серії ЯИ № 581473.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 360/1413/15-ц (провадження № 61-22407св19).

Таким чином, висновок суду першої інстанції в рішенні від 24 липня 2017 рокупро відмову у задоволені позову заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Глевахівської селищної ради, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки є правильним, однак суд першої інстанції помилково послався на те, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області мало можливість довідатися про порушення права землекористування щодо спірної земельної ділянки ще й з рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі № 18/595-08/17/4, оскільки зазначене рішення не містить відомостей про передану у приватну власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд в цілому правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послалася заявник в касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області, в інтересах та від імені якого прокурором подано позов, є правонаступником органу, який видав на ім`я ОСОБА_2 державний акт серії ЯИ № 581473 на право власності на спірну земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077, та який при здійсненні своїх повноважень повинен був довідатися про порушення вимог земельного законодавства з дати видачі зазначеного державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, тобто з 22 квітня 2010 року.

З огляду на викладене апеляційний суд безпідставно скасував рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, яке було реорганізовано шляхом перетворення у Головне управління Держгеокадастру у Київській області, до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3221455300:03:008:0077 та ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині. Тому Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, яке було реорганізовано шляхом перетворення у Головне управління Держгеокадастру у Київській області, до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3221455300:03:008:0077 із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в означеній частині з урахуванням мотивів, викладених в цій постанові.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв`язку з розглядом цієї справи відповідач ОСОБА_2 понесла витрати на сплату судового збору у розмірі 803,88 грн за подання апеляційної скарги на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року та 3 868,13 грн за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року, а всього 4 472,01 грн.

В постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справ, провадження в яких відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позиція цього органу щодо заявленого прокурором позову не є вирішальним критерієм, оскільки прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи.

Враховуючи те, що за результатами касаційного перегляду справи Верховний Суд дійшов висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, яке було реорганізовано шляхом перетворення у Головне управління Держгеокадастру у Київській області, до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3221455300:03:008:0077, то наявні підстави для стягнення з Київської обласної прокуратурина користь відповідача ОСОБА_2 вищевказаних судових витрат, понесених нею на сплату судового збору.

При цьому Верховний Суд виходить з того, що відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, наказу Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року № 39 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур» затверджено перелік і територіальну юрисдикцію окружних прокуратур, згідно якого утворено Обухівську окружну прокуратуру Київської області, сфера діяльності якої поширюється на територію Обухівського району Київської області.

На підставі постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» у Київській області утворено Обухівський район (з адміністративним центром у місті Обухів) у складі територій Богуславської міської, Васильківської міської, Кагарлицької міської, Козинської селищної, Миронівської міської, Обухівської міської, Ржишівської міської, Української міської, Феодосіївської сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Згідно інформації, яка міститься на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора України, відповідно до наказу Генерального прокурора від 17 лютого 2021 № 40 «Про день початку роботи окружних прокуратур», Обухівська окружна прокуратура Київської області розпочала діяльність з 15 березня 2021 року.

Відповідно до статті 90 ЦК України юридична особа повинна мати найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Обухівська окружна прокуратура Київської області не має статусу юридичної особи та підпорядковується Київській обласній прокуратурі, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 02909996.

За таких обставин саме Київська обласна прокуратура,яка є юридичною особою, відповідальною за сплату судових витрат у справі, має відшкодувати ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, наведеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) та в додатковій постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 460/762/16-ц (провадження № 61-19331св18).

Керуючись статтями 141,400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року в частині вирішення позовних вимог заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3221455300:03:008:0077 скасувати, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року в цій частині залишити в силі, з урахуванням мотивів, викладених в цій постанові.

Стягнути з Київської обласної прокуратурина користь ОСОБА_2 4 472 (чотири тисячі чотириста сімдесят дві) грн 01 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області та касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович