Ухвала

від 16.08.2022 по справі 640/18098/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа №640/18098/21

адміністративне провадження № К/990/13626/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Шишова О.О.,

розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року (головуючий суддя: Черпіцька Л.Т., судді: Пилипенко О.Є., Собків Я.М.)

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1.Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві (надалі також - Відповідач, скаржник) від 7 квітня 2020 року №77771-3313-2615.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначала, що у 2017 році її було незаконно позбавлено власності на нежитлову будівлю, що унеможливило доступ до будівлі та фактично позбавило й права користування та доступу до земельної ділянки.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що оскільки розмір орендної плати, встановлений в укладеному Позивачем на конкурентних засадах договорі оренди землі, відповідає річній сумі за земельні ділянки, переданій їй в оренду, визначеній пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), то оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством і відповідають критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), а відтак підстави для його скасування відсутні.

Відхиляючи як безпідставні доводи Позивача про позбавлення її з 2017 року права користування та доступу до земельної ділянки у зв`язку із рейдерським захопленням нежитлової будівлі суд першої інстанції вказав на те, що за даними Державного земельного кадастру ОСОБА_1 є орендарем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . До того ж матеріалами справи підтверджується, що договір оренди землі між ОСОБА_1 та Київською міською радою не розірвано. Натомість, на підтвердження відсутності факту користування земельною ділянкою у зв`язку із протиправними діями третіх осіб, виходячи з того, що захист права власності та прирівняних прав належить вирішувати у межах цивільного (господарського) судочинства, а відшкодування шкоди - кримінального (цивільного) судочинства, Позивачем не надано доказів наявності судових спорів, рішень, вироків тощо.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 жовтня 2021 року та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що у разі набуття права власності на нерухоме майно, що розміщене на землі, та не оформлення права користування на таку земельну ділянку, обов`язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що розміщене на цій землі, адже якщо особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до неї як набувача переходить право користування земельною ділянкою.

Оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2018 року у справі №910/6869/18 встановлено, що об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 відчужено Компанії «Amitiel Holding Limited», за якою судом визнано право власності на цей об`єкт нерухомого майна, відповідно й з 29 вересня 2017 року Компанія «Amitiel Holding Limited» як новий власник розпочала користування земельною ділянкою з придбаним нерухомим майном. З огляду на те, що Позивач упродовж 2020 року не була власником розташованого на спірній земельній ділянці нерухомого майна, тому й не користувалась земельною ділянкою (з 29 вересня 2017 року), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визначення суми грошового зобов`язання з орендної плати за землю за 2020 рік є протиправним.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

У касаційній скарзі Відповідач вказує підставою касаційного оскарження неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, тому просить Суд скасувати рішення апеляційного суду та прийняти нове, яким відмовити в позові повністю.

Наполягає, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено без урахування висновку Верховного Суду у постанові від 18 червня 2021 року у справі №400/1730/19.

Стверджує, що рішення апеляційного суду, ухвалене на підставі положень підпунктів 288.1, 288.2 статті 288 ПК України, статей 125, 126 Земельного кодексу України (надалі також - ЗК України), частин першої та другої статті 21 Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» (надалі також - Закон №161-XIV), суперечить правозастосуванню цих норм, зробленому Верховним Судом у постанові від 18 червня 2021 року у справі №400/1730/19.

Посилаючись на вказану правову позицію Верховного Суду зазначає, що податковий обов`язок щодо сплати орендної плати лежить на орендареві земельної ділянки, який визначений у договорі оренди земельної ділянки і право користування якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав. Оскільки Позивачем не було вчинення дій щодо розірвання договору оренди земельної ділянки від 25 грудня 2010 року №939, як і не було письмово повідомлено орендодавця про відчуження об`єкта нерухомого майна всупереч умовам пункту 8.4 договору, обов`язок сплати орендної плати покладено саме на Позивача як орендаря означеної земельної ділянки.

При цьому також стверджує про те, що набуття іншою особою права власності на будівлю є лише підставою для припинення права користування земельною ділянкою, а не фактом припинення такого права, що узгоджується з позицією Вищого господарського суду у постанові від 20 травня 2015 року у справі №5024/2507/2011.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач зазначає про обґрунтованість оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції та безпідставність доводів щодо його ухвалення всупереч висновкам Верховного Суду, тому просить закрити касаційне провадження у цій справі.

Позивач насамперед наголошує на тому, що нежитлова будівля загальною площею 6124,4 кв.м, що розташовна за адресою: АДРЕСА_1 , у 2017 році вибула з володіння Позивача без належних правових підстав, що є предметом порушених судових проваджень. Оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2018 році у справі №910/6869/18 визнано за «AMITEL HOLDING LIMITED» право власності на цей об`єкт нерухомого майна, то, слідуючи за принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди Позивач є не користувачем означеної земельної ділянки й, відповідно, платником орендної плати за земельну ділянку, яке в силу норми частини другої статті 120 ЗК України перейшло до компанії «AMITEL HOLDING LIMITED» як нового власника розташованого та цій земельній ділянці об`єкта нерухомості.

Стверджує, що саме такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 14 вересня 2021 року у справі №808/2684/15, від 12 березня 2021 року у справі №826/10421/15 та підтриманій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №689/26/17.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Згідно з відомостями бази даних інформаційно-телекомунікаційної системи органів ДПС, Позивач перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДІІС у м. Києві, як платник податку на майно, в частині плати за землю фізичних осіб (орендна плата з фізичних осіб) за земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0775 га (775 кв.м), кадастровий номер ділянки: 8000000000:91:176:0025, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 25 грудня 2010 року №939 (договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 31 січня 2011 року за №91-6-00925 у книзі записів державної реєстрації договорів).

Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10 травня 2019 року, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві, нормативна грошова оцінка земельної ділянки яка знаходиться за адресою: м. Київ, р-н Шевченківський, провулок Рильський, 4, площею 775 кв.м, кадастровий номер ділянки: 8000000000:91:176:0025, складає -14599680,42 грн, та відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 16 березня 2020 року, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві, нормативна грошова оцінка земельної ділянки яка знаходиться за адресою: м. Київ, р-н Шевченківський, провулок Рильський, 4, площею 775 кв.м, кадастровий номер ділянки: 8000000000:91:176:0025, також складає - 14599680,42 грн.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 25 грудня 2010 року №939 (зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 31 січня 2011 року за №91-6-00925 у книзі записів державної реєстрації договорів) ставка податку застосовується в розмірі - 11,25% від нормативної грошової оцінки.

7 квітня 2020 року Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано податкове повідомлення-рішення №77771-3313-2615 на суму 1642464,05 грн з орендної плати з фізичних осіб за 2020 рік, яку визначено: 14599680,42 грн х 11,25% = 1642464,05 грн, де: 14599680,42 грн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки; 11,25% - ставка податку відповідно до договору оренди земельної ділянки від 25 грудня 2010 року №939.

3. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження за скаргою Відповідача відкрито з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України виходячи з посилань скаржника про ухвалення оскарженого судового рішення судом апеляційної інстанції без урахування правової позиції Верховного Суду у постанові від 18 червня 2021 року у справі №400/1730/19.

Відповідно до статті 340 КАС України в порядку підготовки справи до касаційного розгляду вирішуючи питання перегляду у касаційному порядку оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції, Суд, виходячи з доводів та вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України перегляд рішення суду у порядку касаційного провадження в силу положень статті 341 КАС України окреслено певними межами, встановленими у статті 328 КАС України. Зокрема, пунктом 1 частини четвертої цієї статті межа касаційного перегляду обумовлена наявністю висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права, якою керувався суд надаючи оцінку спірним правовідносинам, та надання оцінки спірним правовідносинам без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах.

Так, з огляду на підставу відкриття касаційного провадження у цій справі, Суд вважає необхідним зазначити, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Ключовим питанням у цій справі, в межах підстави, відповідно до якої відкрито касаційне провадження, є наявність У ОСОБА_1 обов`язку зі сплати орендної плати за земельну ділянку під нежитловою будівлею за адресою: АДРЕСА_1 , площею 775 кв.м, кадастровий номер ділянки: 8000000000:91:176:0025, при встановлених обставинах вибуття із власності Позивача означеної будівлі.

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, 21 травня 2009 року ОСОБА_1 набула право власності на нежитлову будівлю з влаштуванням паркінгу загальною площею 6124,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 21 травня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 , як дарувальником, та ОСОБА_1 , як обдаровуваною, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пилипенко О.Ю., зареєстрованого в реєстрі за №792.

На підставі рішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №1010/3079 між Київською міською радою та ОСОБА_1 25 грудня 2010 року укладено договір оренди на 25 років земельної ділянки, площею 0,0775 га, кадастровий номер 8000000000:91:176:0025, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку із влаштуванням паркінгу.

Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2018 року у справі №910/6869/18 (22 травня 2019 року набрало законної сили) 29 вересня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Естейт.Проперті.Груп» (продавець) та Компанією «Amitiel Holding Limited» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого Компанія «Amitiel Holding Limited» набула права приватної власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля з влаштуванням паркінгу Літ.А, загальною площею 6 124,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1365213680000 за адресою: м. Київ, провулок Рильський, будинок 4.

Право власності на нерухоме майно зареєстровано за Компанією «Amitiel Holding Limited» в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, про що свідчить Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 98928659 від 29 вересня 2017 року, виданий Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В.

Цим рішенням Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2018 року визнано за Компанією «Amitiel Holding Limited» (місцезнаходження: 1-й поверх, Декк Хауз, Зіппора Стріт, Провіденс Індастріел Істейт, а/с 1345, о Має, Республіка Сейшельські Острови, код за реєстром Республіки Сейшельські Острови 157986) право власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля з влаштуванням паркінгу Літ.А, загальною площею 6 124,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1365213680000 за адресою: м. Київ, провулок Рильський, 4.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та зміст спірних правовідносин у цій справі Верховний Суд зазначає, що правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2021 року у справі №400/1730/19, на який посилається скаржник у касаційній скарзі, ухвалено у межах правовідносин, які не є подібними зі спірними, з огляду на таке.

Спірним питанням, що постало перед судом касаційної інстанції у справі №400/1730/19, було встановлення наявності/відсутності обов`язку сплачувати орендну плату за землі державної та (або) комунальної власності, які були надані фізичній особі для ведення фермерського господарства, в разі коли земельна ділянка фактично використовується фермерським господарством, а в договір оренди не були внесені зміни стосовно орендаря.

У справі №400/1730/19 Судом сформовано правовий висновок щодо застосування норм підпунктів 288.1, 288.2 статті 288 ПК, статей 125, 126 ЗК України, частини другої статті 16, частин першої, другої статті 21 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» у правовідносинах з орендної плати за землі державної та комунальної власності, які були надані фізичній особі для створення фермерського господарства.

Роблячи висновки у справі №400/1730/19 суд касаційної інстанції виходив з того, що встановлюючи, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди, Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року №973-IV при цьому не встановлює будь-яких виключень щодо правового регулювання оренди земельної ділянки. Не встановлює цей Закон і такі наслідки, як набуття фермерським господарством права оренди земельної ділянки, яка була надана громадянину для створення фермерського господарства, в силу факту державної реєстрації фермерського господарства.

Отже, у постанові від 18 червня 2021 року у справі №400/1730/19 (на яку посилається Відповідач в обґрунтування передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстав) Верховним Судом не сформовано правового висновку щодо виконання платником податку обов`язку зі сплати податкового зобов`язання у вигляді орендної плати за земельну ділянку у разі відчуження (переходу права власності) об`єкта нерухомості на користь іншої особи, що складає зміст спірних правовідносин у цій справі.

У справі ж, що переглядається, апеляційний суд виходив з того, що з моменту державної реєстрації (29 вересня 2017 року) за Компанією «Amitiel Holding Limited» права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю з влаштуванням паркінгу Літ.А, загальною площею 6124,4 кв.м, за адресою: м. Київ, р-н Шевченківський, провулок Рильський, 4, обов`язок зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розташована ця нежитлова будівля, лежить на новому власнику будівлі - Компанії «Amitiel Holding Limited».

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №689/26/17, яка зводиться до того, що при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Верховний Суд зробив аналогічний висновок і у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №160/1553/19 вказавши, що перехід права власності на нежитлову будівлю є самостійною та достатньою підставою припинення обов`язку щодо сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розташована ця будівля (такі ж висновки було зроблено Судом і у постановах від 31 січня 2018 року у справі №825/308/17, від 19 червня 2018 року у справі №822/2696/17, від 17 грудня 2019 року у справі №804/4739/16).

Таким чином, аналіз висновку суду апеляційної інстанції, викладеного в оскарженому судовому рішенні у справі, яка є предметом касаційного розгляду, не свідчить про його невідповідність правовому висновку Верховного Суду у постанові від 18 червня 2021 року у справі №400/1730/19, на який послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки правовідносини у тій справі не є подібними зі спірними, а тому висновок не є релевантним.

Постанова Вищого господарського суду від 20 травня 2015 року у справі №5024/2507/2011, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, не є судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, тому суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості прийняти до уваги такі посилання скаржника в обґрунтування підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у цій справі.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

У зв`язку з викладеним, за поданою касаційною скаргою наявні підстави для закриття касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини першої статті 339 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року.

Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

О.О. Шишов