Постанова

від 17.08.2022 по справі 640/8553/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 640/8553/20

адміністративне провадження № К/9901/19825/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «НОВІ ЗОДЧІ» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року (головуюча суддя Добрянська Я.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2021 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Грибан І.О., судді - Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «НОВІ ЗОДЧІ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «НОВІ ЗОДЧІ» (далі - ТОВ «БК «НОВІ ЗОДЧІ», Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23 березня 2020 року №1772615572, №1782615572 та №1792615572. Обґрунтовуючи неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень позивач вказував, що висновки акта перевірки щодо нереальності господарських операцій з контрагентом спростовуються наявністю у Товариства належним чином складених та оформлених первинних документів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з правомірності спірних рішень контролюючого органу та відсутності у позивача права на отримання податкової вигоди за господарськими операціями з контрагентом, оскільки Товариством не надано до перевірки документів на запити контролюючого органу. Суди дійшли висновку, що факт отримання позивачем послуг від контрагента не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов`язковою умовою для визнання господарських операцій товарними, а первинні документи, які надані до суду, свідчать лише про факт документального оформлення господарської операції з метою заниження бази оподаткування позивача.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення як такі, що прийняті із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. У доводах касаційної скарги позивач вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності факту реальності господарських операцій з контрагентом, оскільки надані позивачем первинні та інші документи повною мірою підтверджують, що такі операції відбулись.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України).

У світлі зроблених судами попередніх інстанцій висновків та заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач звертає увагу на застосування судами норм права без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у постановах: від 25 лютого 2021 року у справі №826/3069/16, де касаційний суд вказав, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю; від 13 квітня 2021 року у справі №2а-0770/3382/12, у якій зроблено висновок про те, що відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій; від 11 лютого 2021 року у справі №826/10186/18, де касаційний суд зазначив, що пояснення певних осіб про непричетність до створення та ведення господарської діяльності не є достатнім для підтвердження такої інформації, натомість важливо довести суду наявність/відсутність кримінальних проваджень та відповідних судових рішень, тощо; від 19 березня 2019 року у справі №826/3740/17, у якій зроблено висновок про те, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протоколи допиту досудового розслідування не можуть вважатись належними доказами в адміністративному судочинстві, що правомірно було враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи; від 6 лютого 2018 року у справі №804/4940/14, де касаційний суд вказав, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Наполягаючи на порушенні судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України) позивач вказує на те, що суди не дослідили надані ним первинні документи, які достатньою мірою підтверджують оформлення та фактичне здійснення господарських операцій з контрагентом. Зокрема, до суду апеляційної інстанції позивачем надано додаткові документи, яких, згідно з рішенням суду першої інстанції, було недостатньо для встановлення реального характеру господарських відносин з контрагентом (платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, довіреності на прийом товару, договір оренди складського приміщення). Утім, суд апеляційної інстанції жодної правової оцінки поданим позивачем доказам не надав, не навів жодних аргументів їх відхилення. Суд першої інстанції, своєю чергою, зробивши висновок про недостатність наявних у справі матеріалів для підтвердження дійсного характеру спірних господарських відносин, не вжив дій щодо виявлення та витребування необхідних доказів з власної ініціативи.

Також, на думку позивача, суд першої інстанції необґрунтовано відніс дану справу до категорії малозначних і здійснив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, оскільки на підставі оскаржуваних в цій справі рішень суб`єкта владних повноважень може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Крім того, віднісши справу до категорії малозначних суд першої інстанції в ухвалі про відкриття позовного провадження не навів мотивів, з яких він виходив, в той час як відповідного клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження позивачем не заявлялось. Як наслідок, на думку позивача, розгляд справи відбувся без з`ясування усіх об`єктивно важливих обставин справи, що позбавило його права висловити свою позицію у спорі та надати до суду першої інстанції перелік документів, які, на думку цього суду, мали значення для вирішення спору на користь Товариства.

Окрім того, позивач звертає увагу на тому, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив заявлене позивачем клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи (№640/3365/20), предметом розгляду якої є визнання протиправним і скасування наказу від 27 січня 2020 року №913 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «БК «НОВІ ЗОДЧІ», на підставі якої були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Йдеться у касаційній скарзі й про те, що на порушення вимог процесуального закону суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (інформації, отриманої з інформаційно-аналітичних баз ДПС стосовно контрагента позивача).

Перелічені вище порушення судами як першої, так і апеляційної інстанцій норм процесуального права під час розгляду справи, на думку позивача, унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до пунктів 1-4 частини другої, пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України утворюють підстави до скасування таких судових рішень.

У відзиві на касаційну скаргу податковий орган заперечує проти доводів Товариства, просить залишити оскаржувані судові рішення без змін. Наголошує на тому, що обставини, про які повідомляє позивач у своїй касаційній скарзі, були повною мірою досліджені судами попередніх інстанцій й отримали відповідну правову оцінку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві направлено на адресу ТОВ БК «НОВІ ЗОДЧІ» запит від 25 червня 2019 року про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) щодо здійснення фінансово-господарської діяльності за взаємовідносинами з ТОВ «АГРО СТРОЙ», що містяться в податковій декларації з ПДВ за жовтень 2018 року.

Листом від 9 липня 2019 року ТОВ «БК «НОВІ ЗОДЧІ» надано відповідь та документи, складені за взаємовідносинами з ТОВ «АГРО СТРОЙ», зокрема, договір №0309/2018 від 3 вересня 2018 року, рахунки на оплату, видаткові накладні.

Дійшовши висновку, що документи надані підприємством подано не в повному обсязі, який запитувався, 19 вересня 2019 року відповідачем прийнято наказ №862 про проведення позапланової документальної перевірки ТОВ «БК «НОВІ ЗОДЧІ».

Під час виходу на податкову адресу ТОВ «БК «НОВІ ЗОДЧІ» встановлено, що ТОВ «БК «НОВІ ЗОДЧІ» та його посадові особи за вказаною адресою відсутні, про що 25 вересня 2019 року складено відповідний акт про неможливість вручення копії наказу ГУ ДПС у м. Києві та ознайомлення з направленням на перевірку, а також направлено запит на встановлення місцезнаходження платника податку.

29 січня 2020 року Головним управлінням ДПС у м. Києві на податкову адресу позивача засобами поштового зв`язку направлено копію наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 27 січня 2020 року №913 та повідомлення про проведення з 12 лютого 2020 року документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «БК «НОВІ ЗОДЧІ» при визначенні показників декларацій з податку на додану вартість за взаємовідносинами з ТОВ «АГРО СТРОЙ» у жовтні 2018 року та, відповідно до приписів пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України (далі - ПК України), запропоновано надати всі наявні документи, які стосуються предмета перевірки.

18 лютого 2019 року відповідачем складено акт про ненадання до перевірки документів, запитуваних згідно з повідомленням від 29 січня 2020 року, а саме: розрахункових документів (платіжних доручень) за придбані від ТОВ «АГРО СТРОЙ» товари; карток контрагентів, регістрів бухгалтерського обліку по рахунках 361, 631, 37, 685, 301, 311 та інших, які б підтверджували включення наданих документів до оприбуткованих операцій, регістрів витрат за періоди, в яких були відображені взаємовідносини із контрагентом, дебіторської/кредиторської заборгованості станом на кінець періоду, який перевірявся, та на дату надання пояснень; договори на власні та орендовані складські, офісні приміщення; документи, що підтверджують транспортування та зберігання товарів (договори, інвентаризаційні картки, товарно-транспортні накладні).

За наслідками проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ БК «НОВІ ЗОДЧІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні показників декларації з податку на додану вартість за взаємовідносинами взаємовідносинах з ТОВ «АГРО СТРОЙ» за жовтень 2018 року, 25 лютого 2020 року посадовими особами фіскального органу складено акт, яким зафіксовано порушення позивачем: пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за жовтень 2018 року, у сумі 165537 грн та завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду) за жовтень 2018 року, у розмірі 128287 грн; пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 85.2, 85.4 статті 85 ПК України в частині ненадання документів до перевірки.

На підставі встановлених перевіркою порушень 23 березня 2020 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №1772615572, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 165537,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 82769,00 грн; №1782615572, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 128287,00 грн; №1792615572, яким застосовано штраф у розмірі 510,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Відповідно до пунктів 44.1, 44.6 статті 44 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При цьому великий платник податків на запит контролюючого органу зобов`язаний також надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації кваліфікованого електронного підпису підзвітних осіб копії таких документів, що створюються ним в електронній формі з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, не пізніше двох робочих днів, наступних за днем отримання запиту.

Пунктом 85.4 статті 85 ПК України обумовлено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до пункту 198.1 статі 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення, серед іншого, операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України обумовлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За відсутності факту придбання товарів, робіт, послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, проте недостовірних документів.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі ж надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, яка не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи, як це вимагається приписами частини першої статті 77 КАС України.

Отже, встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи мають бути достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. В той же час, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не можуть бути підставою зміни даних податкового обліку.

Перевіряючи правомірність внесення позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2018 року показників за наслідками взаємовідносин з ТОВ «АГРО СТРОЙ», суди попередніх інстанцій встановили, що 3 вересня 2018 року між ТОВ «АГРО СТРОЙ» (продавець) та ТОВ «БК «НОВІ ЗОДЧІ» (покупець) укладено договір №0309/2018, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю товари, а покупець - прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.

У ході перевірки посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві з`ясовано, що контрагент-постачальник ТОВ «АГРО СТРОЙ» зареєстрований 21 вересня 2017 року, основний вид діяльності - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; станом на день підписання акта знаходиться на обліку в ГУ ДПС у м. Києві; декларація з податку на прибуток за 2019 рік - задекларовано збитки; фінансовий звіт за 2019 рік - задекларовано відсутність основних засобів та нематеріальних активів; остання декларація з податку на додану вартість подана за січень 2020 року з нульовими показниками та підписана ОСОБА_1 ; з червня 2019 року звітує про відсутність діяльності; засновник, директор (головний бухгалтер) у періоді взаємовідносин (2018 рік) - ОСОБА_1 ; засновник, директор (головний бухгалтер) на дату написання акта перевірки - ОСОБА_1 ; за даними, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлено, що ТОВ «АГРО СТРОЙ» придбавало за 2018 рік: труби, муфти, фарба, портландцемент, фриз, розчинники, лаки, морилка, клей, декор, шпаклівка, плитка в асортименті тощо. За даними баз даних ДПС та в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ «АГРО СТРОЙ» до податкового органу, встановлено відсутність будь-якої інформації про наявність складських приміщень, виробничого обладнання, автомобільного чи іншого транспорту, необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Відповідно до даних ЄРПН ТОВ «АГРО СТРОЙ» придбавало різноманітний асортимент товарів, проте жодної інформації про складські приміщення, місць зберігання.

Також, як з`ясували суди, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень ТОВ «АГРО СТРОЙ» фігурує у кримінальних справах: № 42018101060000102 від 5 травня 2018 року за фактом фіктивного підприємництва та № 42018101011000072 від 19 лютого 2018 року за фактом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Також, відповідач звертав увагу на те, що відповідно до письмових пояснень ОСОБА_1 , який рахується директором, засновником та головним бухгалтером ТОВ «АГРО СТРОЙ», який підтвердив, що жодних документів, які стосуються фінансово-господарської діяльності, реєстраційних документів ТОВ «АГРО СТРОЙ» не підписував, печатку не отримував, декларацій, накладних з ПДВ, наказів на призначення, інших документів та податкову звітність не складав, не підписував, не подавав та нікого на вчинення таких дій не уповноважував.

Окрім викладеного, судами враховано, що позивачем до перевірки не надано доказів на підтвердження факту проведення позивачем розрахунків з ТОВ «АГРО СТРОЙ» за придбаний товар або відображення в бухгалтерському обліку кредиторської заборгованості перед зазначеним контрагентом. Не надано позивачем до суду й доказів на підтвердження висування контрагентом претензій у зв`язку з несплатою вартості проданої партії товарів.

Наведене у сукупності з фактом неподання позивачем до перевірки документів, зумовило висновок судів попередніх інстанцій про те, що факт отримання ним послуг від контрагента не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов`язковою умовою для визнання господарських операцій товарними. Позивачем у цій справі не спростовано належними та допустимими доказами факт реальної зміни матеріального та грошового стану контрагента, а первинні документи, які надані позивачем, свідчать, на думку судів, лише про факт оформлення господарської операції для заниження бази оподаткування позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що з огляду на встановлені обставини справи, формальна наявність договору, видаткових накладних, рахунків на оплату не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання задекларованих домовленостей про поставку товарів між позивачем та контрагентом, і не дає можливості дійти переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій.

Надаючи оцінку правомірності накладенню на Товариства штрафу згідно з податковим повідомленням-рішенням від 23 березня 2020 року №1792615572, суди виходили з того, що у відповідь на запит фіскального органу ТОВ «БК «НОВІ ЗОДЧІ» не надано документального підтвердження здійснених взаємовідносин з ТОВ «АГРО СТРОЙ» за жовтень 2018 року.

Також судом апеляційної інстанції враховано, що окремі із запитуваних податковим органом документи були частково надані разом з апеляційною скаргою, однак, оскільки позивачем не наведено поважних підстав ненадання вказаних документів до перевірки та до суду першої інстанції, такі документи не були взяті до уваги апеляційним судом.

Отже, переглянувши судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки судів є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судами ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах за подібними правовідносинами. Дослідивши матеріали цієї справи та встановлені судами фактичні обставини спору, Суд дійшов висновку, що, незважаючи на те, що спірні правовідносини в означених справах та у справі, що розглядається, регламентуються більшою мірою одними й тими ж нормами ПК України, обставини цих справ в кожній окремій ситуації все ж є відмінними. Більше того, аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених скаржником рішеннях КАС ВС свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Отже, наведені позивачем цитати із вказаних судових рішень не доводять, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У контексті висновків і мотивів, з яких виходили суди попередніх інстанцій при ухваленні рішень, колегія суддів КАС ВС погоджується із доводами заявника касаційної скарги про те, що дійсно, за практикою Верховного Суду такі обставини, як відсутність оплати за поставлений товар, податкова інформація про відсутність необхідних ресурсів для здійснення господарських операцій, ненадання окремих документів або недоліки у їх заповненні, здійснення досудового розслідування стосовно ймовірно незаконної діяльності суб`єктів господарювання-контрагентів самі по собі (поодинці) не є підставою вважати господарські операції безтоварними. Однак, у своїй взаємній сукупності та у сукупності з іншими встановленими у справі обставинами перелічені обставини й факти можуть ставити під сумнів реальність спірних господарських операцій, як до цього й дійшли суди в даній справі.

Колегія суддів вважає безпідставними й такими, що не знайшли свого підтвердження, доводи заявника касаційної скарги про неповноту встановлення судами обставин справи, оскільки суди попередніх інстанцій ретельно перевірили всі доводи й аргументи позивача, в тому числі обставини господарських взаємовідносин з його контрагентом та встановили відсутність реального здійснення обумовлених укладеним з ним правочином господарських операцій.

Перевіряючи доводи позивача щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Як зазначалось вище, Суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України. Інших порушень судами норм процесуального права, про які йдеться у касаційній скарзі, Судом за наслідками касаційного перегляду справи не встановлено.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи викладене, касаційна скарга Товариства підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «НОВІ ЗОДЧІ» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська