Рішення

від 21.12.2020 по справі 640/8553/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2020 року м. Київ № 640/8553/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Нові Зодчі

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Нові Зодчі з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення № 1772615572 форми Р від 23.03.2020р.;

- визнати протиправними та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення № 1782615572 форми В4 від 23.03.2020р.;

- визнати протиправними та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення № 1792615572 форми ПС .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки щодо нереальності господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентом, спростовуються змістом господарських операцій, оскільки позивачем досягнуто економічного ефекту, господарські операції оформлені відповідними первинними документами. На час, коли позивач мав господарські взаємовідносини зі своїм контрагентом, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про такого контрагента були підтвердженими, така особа була зареєстрована як платник податку, а відтак податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, оскільки надані позивачем первинні документи містять істотні недоліки змісту та форми, а відтак не можуть вважатись таким, що підтверджують реальність господарської операції позивача з контрагентом. З огляду на викладене вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем на адресу позивача направлено запит від 25.06.2019р. № 120613/10/26-15-14-07-02-15 про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень).

Листом ТОВ Будівельна компанія Нові Зодчі від 09.07.2019р. надано відповідь, однак на думку відповідача, не в повному обсязі, надано первинні документи, які пояснюють причин недостовірності даних, що містяться в поданих ТОВ БК НОВІ ЗОДЧІ податкових деклараціях.

З огляду на вказане та з метою вручення копії наказу ГУ ДПС у м. Києві від 19.09.2019р. № 862, ознайомленням з направленням на перевірку від 24.09.2019р. № 38/26-15-05-07-02-18 про початок проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ БК НОВІ ЗОДЧІ , здійснено вихід на податкову ТОВ БК НОВІ ЗОДЧІ : 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська буд. 7 -Д.

Під час виходу встановлено, що ТОВ БК НОВІ ЗОДЧІ та його посадові особи за податковою адресою відсутні. У зв`язку з вищевикладеним складено акт від 25.09.2019р. № 97/26-15-05-07-02-22 неможливості вручення копії наказу ГУ ДПС у м. Києві та ознайомлення з направленням на перевірку та направлено запит на встановлення місцезнаходження платника податку.

Головним управлінням ДПС у м. Києві 29.01.2020р. на податкову адресу позивача, а саме: вул. Здолбунівська буд. 7 -Д м. Київ, 02081, засобами поштового зв`язку направлено копію наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 27.01.2020р. № 913 та повідомлення від 29.01.2020р. № 15672/10/26-15-05-07-02-15, в якому повідомлено, що з 12.02.2020р. буде проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ БК НОВІ ЗОДЧІ при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ АГРО СТРОЙ (код 41605425) за жовтень 2018 року, показників декларацій з податку на додану вартість та відповідно до п.85.2 ст.85 ПКУ запропоновано надати всі наявні необхідні документи, що стосуються предмету перевірки.

Позивачем, на лист від 29.01.2020р. №15672/10/26-15-05-07-02-15, на думку відповідача, не надано документального підтвердження здійснених взаємовідносин з ТОВ АГРО СТРОЙ (код 41605425) за жовтень 2018року, а саме: розрахункові документи (платіжні доручення) за придбані від ТОВ АГРО СТРОЙ товари; картки контрагентів, регістри бухгалтерського обліку по рахунках 361, 631, 37, 685, 301, 311 та інших що підтверджують включення вищевказаних документів до оприбуткованих операцій; (регістри витрат за періоди в яких були відображені взаємовідносини із вищевказаними контрагентами) дебіторську/кредиторську заборгованість станом на кінець перевіряємого періоду та на дату надання пояснень; договори на власні та орендовані складські, офісні приміщення. Документи, що підтверджують транспортування та зберігання товарів (договори, інвентаризаційні картки, товарно-транспортні накладні, про що складено акт про ненадання документів від 18.02.2020 № 170/26-15-05-07-02-22.

Факт ненанадання посадовими особами ТОВ БК НОВІ ЗОДЧІ до перевірки документів, що підтверджують дані податкових декларацій (розрахунків) на запит відповідача від 29.01.2020р. №15672/10/26-15-05-07-02-15 зафіксовано актом не надання документів до перевірки від 18.02.2020р. № 170/26-15-05-07-02-22.

З огляду на вказане, відповідно до наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 27.01.2020р. № 913 проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ АГРО СТРОЙ за жовтень 2018р. показників декларації з податку на додану вартість за результатом якої складено акт від 25.02.2020р. № 49/26-15-05-07-02-10/40848812 у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.44.1 ст.44. п. 185.1 ст. 185. п. 198.1. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198. п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (із змінами і доповненнями), в результаті чого, встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за жовтень 2018 року у сумі 165 537 грн. та завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду) за жовтень 2018 у розмірі 128 287гривень.

- п. 44.1, п.44.6 ст.44. п. 85.2, п. 85.4 ст.85 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755- VI . зі змінами і доповненнями. а саме не надано документи до перевірки.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 23.03.2020р.:

- № 1772615572, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1, ст. 185, п.п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на суму 165 537, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 82 769, 00 грн.;

- № 1782615572, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1, ст. 185, п.п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на суму 128 287, 00 грн.;

- № 1792615572, яким за порушення позивачем п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України застосовано штраф у розмірі 510, 00 грн.

Позивач вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві протиправним звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до норм підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "витрати" - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а "господарська діяльність" - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункту 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 цього Закону).

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у його постановах від 27 червня 2017 року у справі № 808/1062/14, від 14 березня 2017 року у справі № 826/757/13-а, Верховного Суду, зокрема у постанові від 06 лютого 2018 року № К/9901/5042/17.

Як вбачається з акту перевірки, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ АГРО СТРОЙ .

Так, з матеріалів справи вбачається, що 03.09.2018р. між ТОВ АГРО СТРОЙ (продавець) та ТОВ БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ НОВІ ЗОДЧІ (покупець) укладено договір № 0309/2018 за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю товари, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження взаємовідносин із вказаним контрагентом позивачем надано до суду копії таких документів: договору, видаткових накладних та рахунки на оплату.

Водночас, за наслідками перевірки, контролюючий орган приходить до висновку про безтоварність операцій позивача з ТОВ АГРО СТРОЙ , з огляду на такі висновки.

Так, в акті перевірки зазначено таку інформацію по контрагенту-постачальнику ТОВ АГРО СТРОЙ : зареєстровано 21.09.2017 №10701020000070650 Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією; основний вид діяльності: 46-73-оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; станом на день підписання акта знаходиться на обліку в ТУ ДПС у м. Києві (Печерський р-н м. Києва); декларація з податку на прибуток за 2019 рік - задекларовано збитки; фінансовий звіт за 2019 рік - задекларовано відсутність основних засобів та нематеріальних активів; остання декларація з податку на додану вартість подана за січень 2020 року з нульовими показниками та підписана ОСОБА_1 ; з червня 2019 року звітує про відсутність діяльності; засновник, директор (головний бухгалтер) у періоді взаємовідносин (2018 рік) - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); засновник, директор (головний бухгалтер) на дату написання акта перевірки - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); ТОВ АГРО СТРОЙ не є імпортером товарів (робіт, послуг); згідно даних, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлено, що ТОВ АГРО СТРОЙ придбавало за 2018 рік: труби, муфти, фарба, портландцемент, фриз, розчинники, лаки, морилка, клей, декор, шпаклівка, плитка в асортименті, тощо.

Відповідно до баз даних ДПС та в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ АГРО СТРОЙ до податкового органу встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Фактично ТОВ АГРО СТРОЙ відсутнє виробниче обладнання

Крім того, відповідно до ЄРПН встановлено, що ТОВ АГРО СТРОЙ придбавало різноманітний асортимент товарів, проте жодної інформації про складські приміщення, місць зберігання.

Таким чином, контролюючий орган приходить до висновку про те, що ТОВ АГРО СТРОЙ не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, оскільки на підприємстві відсутні основні засоби та кваліфікований персонал, а також неможливо встановити хто підписував первинні документи підприємства та фінансову звітність.

Одночасно, відповідач посилається на пояснення свідка від 16.04.2019р., а саме засновника, директора (головного бухгалтера) ТОВ АГРО СТРОЙ гр. ОСОБА_1 : Про те що я являюсь директором, засновником та головним бухгалтером ТОВ АГРО СТРОЙ я дізнався від працівників податкової міліції. Жодних СГ не реєстрував, підприємницьку діяльність від імені СГ не здійснював та не мав на меті здійснювати. Мені нічого не відомо щодо діяльності ТОВ АГРО СТРОЙ , жодних документів що стосуються фінансово-господарської діяльності, реєстраційних документів ТОВ АГРО СТРОЙ я не підписував, печатку не отримував. У кого знаходяться документи ТОВ АГРО СТРОЙ , чим Фактично займається СГ мені не відомо, декларацій, накладних з ПДВ. наказів на призначення, інших документів та податкову звітність не складав, не підписував, не подавав та нікому цього не доручав .

Згідно ІС Податковий блок встановлено, що внесена облікова картка суб`єкта фіктивного підприємництва від 22.04.2019р. за № 3276/26-15-21-30 ТОВ АГРО СТРОЙ внесено картку суб`єкта фіктивного підприємництва з ознакою фіктивності - зареєстровано (перереєстровано) в органах державної реєстрації з подальшою передачею у володіння чи управління підставним (не існуючим), померлим, безвісти зниклим особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження.

Крім того, відповідач посилається на відомості Єдиного державного реєстру судових рішень, відповідно до яких ТОВ АГРО СТРОЙ є фігурантом декількох кримінальних проваджень.

Таким чином, відповідач зазначає, що враховуючи відсутність підтверджуючих документів, неможливо визначити ким, коли та в який спосіб здійснювалось придбання товару та підтвердити реальність вищенаведених операцій.

Підсумовуючи відповідач наголошує на тому, що взаємовідносини позивача з контрагентом не мали реального характеру, оскільки:

- неможливо підтвердити операції стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності;

- згідно аналізу ЄРПН не встановлено декларування будь-яких витрат на оренду приміщення, водо- , тепло- , постачання зв`язок, придбання канцелярських засобів, що могло б свідчити про здійснення господарської діяльності;

- наявна інформація, що підтверджує нереальність фінансово-господарської діяльності згідно Єдиного реєстру судових рішень:

- згідно Єдиного державного реєстру судових рішень, ТОВ АГРО СТРОЙ фігурує у наступних кримінальних справах:

- № 42018101060000102 від 05.05.2018 ч.2 ст. 205 КК України;

- № 42018101011000072 від 19.02.2018 ч.З ст.191 КК України.

- пояснення громадянина ОСОБА_1 , щодо непричетності до діяльності підприємства ТОВ АГРО СТРОЙ ;

- внесена облікова картка суб`єкта фіктивного підприємництва від 22.04.2019 за № 3276/26-15-21-30.

На підставі вищезазначених висновків відповідачем внесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Проаналізувавши вищезазначене, суд погоджується з висновками контролюючого органу, з огляду на таке.

Умовами реалізації права платника на формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій замовника та виконавця для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження №К/9901/37781/18.

Водночас, проаналізувавши надані до матеріалів справи первинні документи судом встановлено, що позивачем не додано доказів на підтвердження факту проведення позвачем розрахунку з ТОВ АГРО СТРОЙ за придбаний товар або здійснення товариством до сьогодні відображення в бухгалтерському обліку кредиторської заборгованості перед зазначеним контрагентом.

Більше того, належних та допустимих доказів на підтвердження висування контрагентом письмових претензій на адресу позивача у зв?язку з несплатою вартості проданої партії товарів, позивач до суду також не надав.

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що в розумінні норм пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України отримання платником товарів від контрагента без висування останнім вимоги щодо компенсації вартості таких товарів (тобто, безоплатно отримані товари), не є підставою для нарахування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Одночасно, наявність у платника податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Формальна наявність договору, видаткових накладних, рахунків на оплату тощо, за встановлених у справі обставин, не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи, зокрема, податкові накладні, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження №К/9901/37781/18.

Таким чином, факт отримання позивачем послуг від контрагентів не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов`язковою умовою для визнання господарських операцій товарними.

Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 року у справі за позовом ПАТ МТС Україна до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

При цьому, висловлюючи позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Суд зазнчає, що згідно правового висновку Верховного суду України, податкові накладні, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами.

Більше того, слід зазначити, що на момент розгляду адміністративної справи судами не було постановлено вироків щодо офіційних осіб контрагентів позивача, однак це не може спростовувати достовірність пояснень таких осіб відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.03.2020р. у справі № 826/9563/17.

Крім цього, про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Як встановлено приписами Податкового кодексу України, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вищевикладне узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 19.05.2020р. у справі № №813/2488/14, адміністративне провадження №К/9901/19273/18.

Також, суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 07.11.2019р. у справі №440/422/19 та від 20.12.2019р. у справі №826/16776/18 зазначив, що наявність у платника податку первинних документів, які не мають дефекту форми, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів. Якщо документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання усіх документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх виконання, відсутність у контрагента матеріально-технічної можливості здійснювати обумовлені домовленістю із позивачем зобов`язання, у сукупності із виявленими фактами фіктивної діяльності контрагента, суд приходить до висновку про те, що надані позивачем документи не підтверджують надання послуг на користь позивача, що унеможливлює розцінювати їх як належні, достатні та достовірні докази придбання позивачем обумовленими господарськими договорами товарів, робіт (послуг).

Таким чином, оскільки позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факт реальної зміни матеріального та грошового стану контрагента, а первинні документи, які надані до суду, свідчать лише про факт оформлення господарської операції для заниження бази оподаткування позивача, суд приходить до висновку про правомірність висновків контролюючого органу викладених в акті перевірки.

Одночасно, суд наголошує, що відповідно до до п. 85.2 ст. 85 ПК України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. При цьому, такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з п. 85.4 ст. 85 ПК України, при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідно до п. 85.6 ст. 85 ПК України, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Пунктом 44.6 статті 44 ПК України визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення (абзац другий пункту 44.6 статті 44 Кодексу).

Згідно з п. 121.1 ст. 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Враховуючи викладене, з моменту початку проведення перевірки у позивача виникає обов`язок надання контролюючому органу на виконання відповідного запиту інформації та її документального підтвердження з питань в межах предмету перевірки із зазначенням конкретного переліку документів та інформації, що запитуються. Невиконання платником таких вимог має наслідком застосування до нього відповідальності у вигляді штрафу.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 10.06.2019р. у справі № 804/5840/16, адміністративне провадження №К/9901/35378/18.

З огляду на той факт, що у відповідь на запит відповідача ТОВ БК НОВІ ЗОДЧІ не надано документального підтвердження здійснених взаємовідносин з ТОВ АГРО СТРОЙ за жовтень 2018року, а саме: розрахункові документи (платіжні доручення) за придбані від ТОВ АГРО СТРОЙ товари; картки контрагентів, регістри бухгалтерського обліку по рахунках 361, 631, 37, 685, 301, 311 та інших що підтверджують включення вищевказаних документів до оприбуткованих операцій; (регістри витрат за періоди в яких були відображені взаємовідносини із вищевказаними контрагентами) дебіторську/кредиторську заборгованість станом на кінець перевіряємого періоду та на дату надання пояснень; договори на власні та орендовані складські, офісні приміщення; документи, що підтверджують транспортування та зберігання товарів (договори, інвентаризаційні картки, товарно-транспортні накладні, про що складено акт про ненадання документів від 18.02.2020 № 170/26-15-05-07-02-22, суд приходить до висновку також і про правомірність накладення на позивача штрафу у вказаному розмірі відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає, що відповідач при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та своєчасно, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що не підлягають скасуванню.

Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Керуючись ст. 242, 243, 251, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Нові Зодчі - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська