Постанова

від 17.08.2022 по справі 580/4761/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 580/4761/20

адміністративне провадження № К/9901/23014/21 К/9901/28034/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Дашутіна І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління ДПС у Черкаській області та Державної податкової служби України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року (судді: Ганечко О.М., Кузьменко В.В., Василенко Я.М.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон Груп» до Головного управління ДПС у Черкаській області, Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Неон Груп» (далі - ТОВ «Неон Груп», позивач) звернулось до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - ГУ ДПС Черкаській області, відповідач 1), Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач 2), в якій просило визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо повернення ТОВ «Неон Груп» з бюджету суми помилково сплачених грошових коштів в сумі 1?985?000 грн та зобов`язати ДПС України підготувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби України висновок (реєстр) про повернення ТОВ «Неон Груп» помилково сплачених грошових коштів у зазначеному вище розмірі.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції відповідачі звернулись до Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, просили скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційних скарг посилаються на те, що правовий статус грошових коштів, які зараховані позивачем на рахунки ТОВ «Дізарт К» та ТОВ «Прайд 2016» в системі електронного адміністрування ПДВ прирівнюється до грошових коштів, які помилково сплачені одним суб`єктом господарювання на користь іншого. Як наслідок, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми п. 200-1.6 ст. 200-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а тому, для повернення зазначених коштів позивач повинен звертатись до ТОВ «Дізарт К» та ТОВ «Прайд 2016», а разі їх відмови, вирішувати питання про звернення до суду в порядку господарського судочинства.

ДПС України в своїй касаційній скарзі додатково також звертає увагу на те, що обставини помилкового зарахування позивачем коштів на електронні рахунки інших суб`єктів господарювання, а також факт їх відсутності на рахунках ТОВ «Дізарт К» та ТОВ «Прайд 2016» встановлені судом апеляційної інстанції на підставі неналежних та недопустимих доказів, адже ґрунтуються на поясненнях третіх осіб, які не є стороною у справі.

У відзиві на касаційні скарги позивач просить залишити їх без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки вважає доводи відповідачів безпідставними, а оскаржуване рішення - таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ТОВ «Неон Груп» (ЄДРПОУ 42012940) платіжним дорученням від 01.09.2020 № 1021 здійснювало платіж юридичній особі - ТОВ «Дізарт К» (ЄДРПОУ 39771251) в сумі 1?170?000 грн. Однак, при оформленні платіжного доручення неправильно вказало реквізити поточного рахунку отримувача: замість поточного рахунку № НОМЕР_1 , зазначено електронний рахунок ПДВ отримувача НОМЕР_3.

Також, платіжним дорученням № 1022 від 01.09.2020 товариство позивача здійснювало платіж юридичній особі - ТОВ «Прайд-2016» (ЄДРПОУ 40606852) в сумі 815?000 грн. Однак, при оформленні платіжного доручення, також неправильно вказано реквізити поточного рахунку отримувача: замість поточного рахунку № НОМЕР_2 , зазначено електронний рахунок ПДВ отримувача НОМЕР_4.

Як наслідок, позивач помилково здійснив поповнення рахунків у системі електронного адміністрування ПДВ на суму 1?985?000 грн на користь інших юридичних осіб.

У відповідь на звернення до ТОВ «Дізарт К» та ТОВ «Прайд-2016» щодо повернення даних коштів, позивачу було повідомлено, що товариства самостійно не можуть цього зробити, оскільки не вони є розпорядниками електронних рахунків.

02 вересня 2020 року ТОВ «Неон Груп» через електронний кабінет звернулося з заявами №16369/10/ЕКПП та № 16370/10/ЕКПП до Головного управління ДПС у Черкаській області про повернення помилково сплачених коштів.

Листами № 9302/10/23-00-50-04-013 та № 9305/10/23-00-50-04-013 від 09 вересня 2020 року ГУ ДПС у Черкаській області повідомило, що станом на 08.09.2020 у позивача за даними інтегрованої картки платника податків відсутня переплата ПДВ. Також, позивачу роз`яснено, що відповідно до п. 200-1.6 ст. 200-1 ПК України повернення коштів можливо лише через додаток 4, який подається безпосередньо платником ТОВ «Дізарт К» та ТОВ «Прайд 2016» разом із податковою декларацією з податку на додану вартість. З урахуванням наведеного, оскільки рахунки, на які зараховані кошти відкриті в СЕА ПДВ суб`єктами господарювання ТОВ «Дізарт К» та ТОВ «Прайд-2016», - ГУ ДПС у Черкаській області залишило заяви позивача без розгляду.

У подальшому ТОВ «Неон Груп» звернулося із заявою від 22.09.2020 № 29 до Державної казначейської служби України про повернення помилково сплачених коштів, у відповідь на яку позивача було повідомлено, що перерахування коштів з рахунку СЕА ПДВ на поточний рахунок здійснюється казначейством в автоматичному режимі на підставі реєстру ДПС України, та, оскільки такого реєстру про повернення коштів з рахунків ТОВ «Дізарт К» та ТОВ «Прайд-2016» не надходило, - заяву направлено за належністю до Державної податкової служби України.

Державна податкова служба України своїм листом від 16 жовтня 2020 року №30196/6/99-00-04-01-01-06 у відповідь на вищевказану заяву від 22.09.2020, з посиланням на ст. 200-1 ПК України зазначила, що поповнення електронного рахунку платника ПДВ за рахунок інших джерел, наприклад, з поточних рахунків інших осіб, незалежно від наявності чи відсутності договору доручення, нормами чинного законодавства не передбачено. Крім того, в наведеному листі зазначено, що договірні відносини між підприємствами не належать до сфери контролю ДПС.

Вважаючи, що наведені листи відповідачів містять відмову в поверненні грошових коштів, що вказує на допущення з боку контролюючих органів протиправної бездіяльності, товариство звернулось до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що з аналізу норм ПК України слідує, що платник податків має право на повернення сум грошового зобов`язання, яке сплачене до відповідного бюджету, натомість, в даному випадку, позивач не сплачував ПДВ до відповідного бюджету, оскільки згідно наданих платіжних доручень грошові кошти сплачені на рахунки інших юридичних осіб з іншим призначенням платежу, а тому, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми законодавства, яке регулює повернення помилково та/або надміру сплаченої суми ПДВ. До того ж, з аналізу положень п. 200-1.6 ст. 200-1 ПК України, вбачається, що кошти, які зараховані на рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку повертаються на поточний рахунок саме такого платника податків. Повернення коштів іншому платнику податків норма п. 200-1.6 ст. 200-1 ПК України, не передбачає.

Суд апеляційної інстанції не погодився із такими висновками суду першої інстанції вказавши на те, що втручання у право мирного володіння майном позивача має переслідувати легітимну мету, яка чітко передбачена національним законодавством, зокрема, приписами ПК України. Однак, у разі відсутності відповідного механізму повернення коштів, слід застосовувати одну з основоположних засад податкового законодавства, а саме: презумпцію правомірності рішень платника податку (п. п. 4.1.4 ст. 4 ПК України) в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. У розрізі вищенаведеного, а також приймаючи до уваги ґарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти та розпоряджатись своїм майном, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно" охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності".

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Вирішуючи питання юрисдикції цього спору та, як наслідок, можливості задоволення позовних вимог у спосіб, заявлений позивачем, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до п. 200-1.6 ст. 200-1 ПК України за підсумками звітного податкового періоду, відповідно до задекларованих в податковій декларації результатів, а також у разі подання уточнюючих розрахунків до податкової декларації, платником проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному статтями 200 та 209 цього Кодексу.

Якщо на дату подання податкової звітності з податку сума коштів на рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку перевищує суму, що підлягає перерахуванню до бюджету відповідно до поданої звітності, платник податку має право подати до контролюючого органу у складі такої податкової звітності заяву, відповідно до якої такі кошти підлягають перерахуванню на поточний рахунок такого платника податку, реквізити якого платник зазначає в заяві, у сумі залишку коштів, що перевищує суму податкового боргу з податку та суму узгоджених податкових зобов`язань з податку.

Для відповідного перерахування таких коштів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету/на поточний рахунок та реквізити поточного рахунку платника (у випадку подання заяви платника на повернення коштів на такий рахунок).

На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів після граничного терміну, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати платником сум податкових зобов`язань, здійснює таке перерахування до бюджету/на поточний рахунок платника податку.

З аналізу положень п.200-1.6 ст. 200-1 ПК України, вбачається, що кошти, які зараховані на рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку повертаються на поточний рахунок саме такого платника податків.

З огляду на наведене вище правове регулювання суд першої інстанції дійшов висновку про те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми п. 200-1.6 ст. 200-1 Податкового кодексу України, а тому для повернення зазначених коштів позивач повинен звертатись до ТОВ «Дізарт К» та ТОВ «Прайд 2016», а разі їх відмови - вирішувати питання про звернення до суду в порядку господарського судочинства.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції вирішуючи питання про наявність правових підстав до повернення позивачу помилково сплачених коштів на підставі аналізу підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України та пункту 43.1 ст. 43 ПК України дійшов висновку, що будь-який платник, який помилково сплатив кошти, має право на їх залік або повернення. Вказавши при цьому, що сплачені товариством позивача кошти були зараховані на електронні рахунки ТОВ «Дізарт К» та ТОВ «Прайд-2016», однак ці суми не поповнили ліміти в системі електронного адміністрування ПДВ, що унеможливлює їх повернення в порядку п. 200-1.6 ст. 200-1 ПК України, а, відтак, таке повернення має відбуватись у порядку визначеному статтею 43 ПК України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та вважає їх передчасними, з огляду на наступне.

Підпунктом 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України передбачено, що платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань визначені статтею 43 ПК України.

Так, пунктом 43.1 ст. 43 ПК України, передбачено, що відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

За змістом норм п. п. 43.3, 43.4 ст. 43 Податкового кодексу України обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку, на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

В розумінні пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

З наведених норм Податкового кодексу України слідує висновок, що платник податків має право на повернення грошового зобов`язання, яке сплачене до відповідного бюджету.

Натомість, в даному випадку позивач не сплачував ПДВ до відповідного бюджету, оскільки згідно наданих платіжних доручень № 1022 від 01.09.2020 та № 1021 від 01.09.2020 грошові кошти сплачені на електронні рахунки ПДВ ТОВ «Дізарт К» та ТОВ «Прайд 2016».

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX «Перехідні положення».

Основні принципи функціонування СЕА ПДВ визначено статтею 200-1 ПК України і пунктами 33, 34 і 34-1 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України та регламентовано «Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 16.10.2014 №569 «Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість» (далі - Порядок №569; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Рахунок у СЕА ПДВ - рахунок, відкритий автоматично на безоплатній основі платнику ПДВ в Державній казначейській службі України, на який перераховуються кошти відповідно до пункту 200-1.4 статті 200-1 Кодексу (пункт 4 Порядку №569).

Відповідно до пункту 200-1.7 статті 200-1 ПК України кошти, зараховані на рахунок в СЕА ПДВ, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200-1.5 ст. 200-1 ПК та погашення податкового боргу з ПДВ.

При цьому, ПК України не передбачено перерахування коштів з рахунку в СЕА ПДВ одного платника на поточний або рахунок СЕА ПДВ іншого платника.

Таким чином, як вже було зазначено вище, кошти, які зараховані на рахунок в СЕА ПДВ повертаються на рахунок того платника податку, який їх помилково перерахував.

З огляду на викладене, до спірних відносин не можуть бути застосовані норми законодавства, які регулюють повернення помилково та/або надміру сплаченої суми ПДВ.

Поряд із цим, суд касаційної інстанції підтримує висновок суду апеляційної інстанції щодо того, що відсутність законодавчо закріпленого механізму поновлення майнових прав позивача у спірній ситуації не може бути підставою для відмови у вирішенні цього спору.

Однак, вважає, що для правильного вирішення такого спору судам насамперед необхідно було встановити природу спірних правовідносин, що є першочерговим для вирішення питання як юрисдикційності цього спору, так і правомірності дій контролюючого органу, які є предметом розгляду даної справи.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Крім того, враховуючи що вирішення цього спору може прямо вплинути на майнові права третіх осіб, - ТОВ «Дізарт К» та ТОВ «Прайд 2016», такі особи мали бути залучені до розгляду з метою повного та об`єктивного встановлення усіх обставин цієї справи, зокрема, підтвердження або спростування факту розпорядження спірними сумами, помилково сплачених позивачем на електронні рахунки ПДВ зазначених підприємств, що є ключовою обставиною для правильного вирішення спору та підлягає обов`язковому встановленню.

Очевидно, що, у випадку, якщо ТОВ «Дізарт К» та ТОВ «Прайд 2016» на час розгляду цієї справи використали помилково перераховані позивачем кошти на їх електронні рахунки ПДВ для власних господарських потреб, - вирішення даного спору виходить за межі адміністративної юрисдикції та перетікає у площину господарських взаємовідносин.

Проте, фактичні обставини у цьому аспекті не були з?ясовані судами попередніх інстанцій.

В свою чергу в силу приписів частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Отже наведені вище допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення унеможливлюють розгляд та оцінку Верховним Судом наведених в касаційній скарзі доводів по суті спору.

Статтею 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій на порушення статей 9, 242 КАС України не повною мірою з`ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, тому судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги Головного управління ДПС у Черкаській області та Державної податкової служби України задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

І.В. Дашутін