Рішення

від 27.07.2022 по справі 369/17257/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/17257/21

Провадження № 2/369/2909/22

РІШЕННЯ

Іменем України

28.07.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Дубас Т.В.,

за участю секретарів судових засідань Житар А.А.

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім.І. Богуна про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. І. Богуна про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що вона працювала на посаді вихователя навчальної роти ліцеїстів Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. І. Богуна з 18.12.1998 по 03.08.2021 року (майже 23 роки).

Наказом від 30.04.2020 року №83 на підставі підпункту 2 пункту 3 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» між нею та Відповідачем було припинено дію безстрокового трудового договору з 01.07.2020 року та укладено строковий трудовий договір, із збереженням усіх надбавок і доплат, терміном на один рік з 01.07.2020 року по 30 червня 2021 року.

На підставі наказу від 07.06.2021 року № 104 їй було надано щорічну основну відпустку тривалістю 34 календарні дні, за період з 18.12.2020 року по 30.06.2021 року.

Наказом від 02.08.2021 року № 145 її звільнено з посади вихователя навчальної роти ліцеїстів НОК КВЛ з 03.08.2021 року, відповідно п. 2 ст. 36 КзПП (закінчення строкового трудового договору). У наказі також зазначено, що Відповідач має провести з нею усі належні виплати та здійснити утримання згідно чинного законодавства.

Позивач вважає, що при звільненні її з посади не був здійснений повний розрахунок, як того вимагає чинне законодавство України

Відповідно до Статуту КВЛ ім. І. Богуна, НОК КВЛ є загальноосвітнім навчальним закладом II ступеня, який забезпечує надання ліцеїстам 8 - 9 класів базової загальної середньої освіти. У ліцеї забезпечується військово-професійна спрямованість навчання та допрофесійна підготовка, що передбачає виховання готовності юнаків до військової служби.

Оскільки, НОК КВЛ є освітнім закладом загальної середньої освіти, відповідно на його працівників розповсюджується дія законів, які регулюються суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, а також надає таким працівникам права та покладає на них обов`язки осіб, які беруть участь у реалізації права на освіту. Тобто на неї, як вихователя освітнього закладу поширюються права, гарантовані Законом Україну «Про освіту» та іншими спеціальними нормативно-правовими актами.

Оскільки на дату її звільнення, відповідно до наказу від 07.06.2021 року №104, нею було використано лише частину щорічної основної відпустки тривалістю 34 (тридцять чотири) календарні дні, а Відповідач згідно із ч. 6 ст. 6 Закону України «Про відпустки» мав надати їй щорічну основну відпустку тривалістю 56 календарних днів, отже нею не використано частину щорічної основної відпустки тривалістю 22 (двадцять два) календарні дні (56 - 34 = 22), за невикористання якої Відповідач мав виплатити грошову компенсацію в день звільнення. Проте, такої виплати Відповідач не здійснив.

Відповідно розрахункового листа за червень 2021 року, розмір її відпускних за один календарний день становить 559,19 грн. (п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 19 копійок). Таким чином, Відповідач мав сплатити їй передбачену законом грошову компенсацію за 22 календарні дні невикористаної нею щорічної основної відпустки (559,19 х 22 = 12302,18) у розмірі 12 302.18 грн. (дванадцять тисяч триста дві гривні 18 копійок).

Також Відповідачем не було виплачено їй гарантовану ст. 57 Закону України «Про освіту» щорічну грошову винагороду в розмірі одного посадового окладу (ставки заробітної плати), що відповідно розрахункового листа за повний відпрацьований робочий місяць березень 2021 року) складає 7 273,20 грн. (сім тисяч двісті сімдесят три гривні 20 копійок).

У зв`язку із невиплатою вищезазначених належних їй грошових коштів, вона звернулася до Відповідача із заявою від 09.08.2021 року, у якій просила здійснити на її користь усі передбачені законодавством виплати, а також виплатити їй середній заробіток за весь час затримки здійснення розрахунку по день фактичного розрахунку.

13.08.2021 року на її банківський рахунок від Відповідача надійшли грошові кошти в розмірі 900,29 грн. (дев`ятсот гривень 29 копійок). За що була нарахована Відповідачем ця сума коштів та за який період було здійснено це нарахування в порушення ч. 1 ст. 116 КЗпП її не повідомлено.

Щодо права на компенсацію за затримку виплати заробітної плати позивачка зазначила, що оскільки звільнивши її, Відповідач свій обов`язок із проведення з нею повного розрахунку по заробітній платі та іншим виплатам не здійснив, є підстави для застосування до Відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до довідки Пенсійного фонду України (Форма ОК-7) від 20.10.2021 року, Відповідачем було нараховано та виплачено їй заробітну плату у червні 2021 року в розмірі 25 410,66 грн., у липні 2021 року - 17 334,89 грн.

Фактична кількість відпрацьованих днів за червень 2021 року становить 18 днів, за липень 2021 року - 0 днів, разом за червень-липень 2021 року 18 робочих днів.

Отже розрахунок середнього заробітку за один день відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати становить: (25410,66+17334,89) /18 = 2 374,75 грн.

Оскільки її звільнення з НОК КВЛ відбулося з порушенням норм КЗпП України, зокрема статей 83, 116, 117, отже Відповідач має сплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Листом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12.08.2020 року № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік встановлено, що з урахуванням розрахункового періоду кількість робочих днів: у серпні 2021 року - 19, у вересні 2021 року - 22, у жовтні 2021 року - 20, у листопаді 2021 року - 22 (83 дні на день складання та направлення позову до суду - 30.11.2021 року).

Таким чином, за період з 04.08.2021 по 30.11.2021 року (дата складання позовної заяви) середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку становить: 83 (робочих дні) * 2374,75 грн. (середньоденної заробітної плати) - 197104,25 грн. (сто дев`яносто сім тисяч сто чотири гривні 25 копійок).

Таким чином, Відповідачем не виплачено їй:

заробітну плату у вигляді грошової компенсації за 22 (двадцять два) календарних дні невикористаної мною щорічної основної відпустки у розмірі 12 302,18 грн. (дванадцять тисяч триста дві гривні 18 копійок);

щорічну грошову винагороду в розмірі одного посадового окладу, відповідно до ст. 57 Закону України «Про освіту», в розмірі 7 273,20 грн. (сім тисяч двісті сімдесят три гривні 20 копійок);

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до ст. 117 КЗпП, який станом на день підписання даної позовної заяви (ЗО листопада 2021 року) складає 197 104,25 грн (сто дев`яносто сім тисяч сто чотири гривні 25 копійок) та буде уточнюватися.

Отже, Відповідачем безпідставно не було виплачено їй встановлені законодавством виплати, а отже, з нею ні під час виконання трудових обов`язків, ні після звільнення не був зроблений належний розрахунок, як того вимагає законодавство України.

Щодо стягнення моральної шкоди, позивачка зазначає, що вона пропрацювала вихователем НОК КВЛ майже 23 роки, віддавши цьому навчальному закладу та його вихованцям третину свого життя, супроводивши більше десяти випусків ліцеїстів. У своїх вихованців вона вкладала душу, здоров`я, знання та передавала свій життєвий досвід з метою зрощення в них військової витримки, чоловічої мужності та патріотизму. Багато її вихованців стали офіцерами та наразі займають керівні посади в Міністерстві оборони України та інших військових відомствах нашої держави.

23 роки вона сумлінно та добросовісно виконувала свої посадові обов`язки, займаючись вихованням чужих дітей - майбутніх офіцерів, можливо, іноді приділяючи їм більше часу та уваги, ніж своїм двом дітям.

Душевні страждання, які вона переживала у зв`язку із порушенням Відповідачем її конституційних прав, призводять її до розчарування та зневірення до освітньої системи та нашої держави в цілому. Оскільки Відповідач досі не розрахувався з нею, він продовжує відчувати невизначеність та острах від того, що можу не отримати належного їй за законом, через що перебуває у постійній тривозі та занепокоєнні. Порушення Відповідачем її трудових прав призвело до стресу, наслідком якого стало погіршення стану його здоров`я та безсоння. Втративши здоровий сон, вона має вживати снодійне, оскільки думки про порушення відповідачем її прав не покидають її, вона відчуває особисте приниження та несправедливість. Через протиправні дії Відповідача, вона втратила нормальний життєвий ритм, позбавлена можливості думати про щось інше та змушена докладати додаткових зусиль, змінюючи свій звичний спосіб життя, звертаючись до суду та намагаючись отримати грошові кошти, які вона заробила. Всі ці обставини безумовно свідчать про завдання їй Відповідачем моральної шкоди.

У свої 70 років, будучи пенсіонером, маючи загальний стаж роботи більше 49 років та будучи ветераном праці, він має доводити свою правоту у судах, задля отримання грошових коштів, які й так належать йому по праву.

Отже, моральна шкода, завдана їй Відповідачем, полягає у тому, що внаслідок порушення моїх трудових прав, їй було завдано страждання у вигляді душевних хвилювань, занепокоєності, постійного нервування, відчаю, яких вона зазнала у зв`язку із порушення свого життєвого ритму. Через що вона втратила віру у справедливість та законність у державі та знаходиться у депресії. Отже, вищезазначені обставини вочевидь мали на неї значний психотравмуючий вплив, який вона зазнала у зв`язку із неможливістю відновлення своїх прав, порушених відповідачем.

При встановленні розміру відшкодування моральної шкоди вона виходила з тривалості та глибини душевних і моральних страждань, вимушених змін у її житті, тому, враховуючи вимоги розумності і справедливості, вважає, що за порушення її конституційних прав на заробітну плату, не нижче встановленої законом, Відповідач має сплатити на її користь моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

У зв`язку із порушенням відповідачем законного трудового права позивача, внаслідок такого порушення позивач зазнала душевних та моральних страждань через втрату нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, тобто Позивачу завдано моральної шкоди. Оскільки між діями Відповідача та заподіяною моральною шкодою Позивачу є безпосередній причинний зв`язок, вимога Позивача про стягнення моральної шкоди є правомірною». Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 серпня 2020 року у справі № 127/16375/19.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4. 11,31 ЦГ1К України).

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Щодо строків позовної давності позивачкою зазначено, що згідно частиною 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

На підставі вищевказаного позивачка просила суд стягнути з Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. І. Богуна (код ЄДРГ10У 07990782, місцезнаходження: 08154, Київська обл., м. Боярка, вул. Хрещатик, буд. 103), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), заборгованість по заробітній платі у розмірі 12 302,1 8 грн. (дванадцять тисяч триста дві гривні 18 копійок).

Стягнути з Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. 1. Богуна (код ЄДРПОУ 07990782), на користь ОСОБА_1 (РНОКПГІ - НОМЕР_1 ), щорічну грошову винагороду в розмірі 7 273,20 грн. (сім тисяч двісті сімдесят три гривні 20 копійок).

Стягнути з Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. 1. Богуна (код ЄДРПОУ 07990782), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 04.08.2021 по 30.11.2021, що становить 197 104,25 грн. (сто дев`яносто сім тисяч сто чотири гривні 25 копійок).

Стягнути з Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. І. Богуна (код ЄДРПОУ 07990782), на користь ОСОБА_1 (РНОКПГІ - НОМЕР_1 ), завдану моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

Ухвалою суду від 07 грудня 2021 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

12 січня 2022 року від представника відповідача Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім.І. Богуна надійшов відзив на позовну заяву, у якому вони заперечували щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.

Позивач працювала на посаді вихователя навчальної роти ліцеїстів навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею імені Івана Богуна з 18.12.1998 року по 03.08.2021 рік.

Керівництвом навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею імені Івана Богуна у 2020 році проводилися заходи щодо виконання вимог підпункту 2 пункту 3 розділу X Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про повну загальну середню освіту № 463-ІХ від 16 січня 1 20 року стосовно припинення до 01 липня 2020 року безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік, а у разі їхньої незгоди звільнення з роботи згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

За результатами проведених заходів і на підставі особистої заяви Позивача від 23 квітня 2020 року, відповідним наказом начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна (по стройовій частині) від 30 квітня 2020 року № 83, з 1 липня 2020 року було припинено дію безстрокового трудового договору (в частині строку його дії) Позивача як із особою, якій виплачується пенсія за віком та, за її згодою, з нею укладено трудовий договір строком на один рік з 1 липня 2020 року по 30 червня 2021 року.

Представник відповідач зазначає, що Міністерство освіти і науки України в листі від 15.05.2020 р. № 1/9-259 надало роз`яснення та методичні рекомендації щодо переходу на строкові договори (контракти) педагогічних працівників та керівників закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком. МОН наполягає на тому, що відбувається не звільнення, а саме перехід.

МОН в вищевказаному Листі стверджує: «безстроковий» трудовий договір до 01.07.2020 р. має бути припинений, причому в цій ситуації має місце «припинення трудового договору», але не «припинення трудових відносин», адже це різні поняття, які розмежовані як у Кодексі законів про працю України від 10.12.1971 р. (далі КЗпП), так і в теорії трудового права. Додається, що Трудове законодавство України не передбачає ні механізму, ні процедури саме переведення працівника з одного виду договору на інший у зв`язку з досягненням ним пенсійного віку. При цьому КЗпП передбачає або зміну істотних умов оплати праці, або припинення трудових відносин за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

Тому у випадку Позивача відбулась зміна істотних умов праці. Керівництво закладу за 2 місяці попередило Позивача про такі зміни та запропонувало продовжити роботу в нових умовах без звільнення з роботи.

Виходячи із вищевикладеного, представник відповідача зазначає, що робочий рік позивача не змінився, а трудовий і педагогічний не переривався, трудові відносини її з навчально-оздоровчим комплексом Київського військового ліцею імені Івана Богуна не припинялися. Це дало право Позивачу використати щорічну основну відпустку у кількості 56 календарних днів з 01 липня по 26 серпня 2020 року за робочий період з 18 грудня 2019 року по 17 грудня 2020 року.

Стосовно визначення кількості календарних днів щорічної основної відпустки за робочий період відповідно до робочих років Позивача керівництво закладу керується Законом України "Про відпустки" та Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346 «Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково- педагогічним працівникам та науковим працівникам».

Так, відповідно до статті 6 Закону України Про відпустки, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про відпустки" та абзацу другого пункту 6 Постанови Позивачу, за її заявою, були надані відповідні дні щорічної основної відпустки за таким порядком, а саме: позивачу, як педагогічному працівнику, яка підлягає звільненню у зв`язку із закінченням строку трудового договору, за її бажання було надано щорічну основну відпустку за робочий період з 18 грудня 2020 року по 30 червня 2021 року у кількості 36 календарних днів, із продовженням чинного трудового договору до закінчення відпустки з урахуванням її роботи до звільнення, у зазначеному робочому році, менш як 10 місяці в (пропорційно до відпрацьованого часу).

Грошові кошти належні Позивачу були виплачені при звільненні у повному обсязі, а саме, у червні місяці:

заробітна плата за червень місяць відповідно до кількості відпрацьованих годин;

грошові кошти за щорічну основну відпустку у кількості 34 календарних днів (з 29.06.2021 по 01.08.2021);

матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі місячного окладу (ставки заробітної плати) згідно з пунктом 6 частини 1 статті 57 Закону України «Про освіту»;

у серпні місяці - донараховано грошові кошти за 2 календарні дні щорічної основної відпустки (відповідно наказу № 137 від 26.07.2021 р. яким внесена зміна до наказу № 104 від 07.06.2021 щодо кількості днів щорічної основної відпустки - 36 та періоду відпустки з 29.06.2021 по 03.08.2021).

Тобто, грошові кошти у розмірі 900, 29 грн. (дев`ятсот гривень 29 копійок), про які зазначає Позивач, були донараховані за вищезазначені 2 календарні дні щорічної основної відпустки.

Надання щорічної грошової винагороди за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) передбачено для педагогічних працівників пунктом 5 частини 1 статті 57 Закону України «Про освіту».

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 року № 898 «Про затвердження порядку використання коштів, передбачених статтею 68 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» затверджено Порядок надання щорічної грошової винагороди педагогічним працівникам навчальних закладів державної та комунальної форми власності за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків. Цей Порядок поширюється на педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти, позашкільних, професійно- технічних, вищих навчальних закладів та закладів післядипломної освіти чи методичних установ.

Пунктом другим наведеного Порядку врегульовано, що щорічна грошова винагорода педагогічним працівникам надасться за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків за умови досягнення ними успіхів у вихованні дітей, навчанні, вихованні, професійній підготовці учнівської та студентської молоді, методичному забезпеченні, відсутність порушень виконавчої і трудової дисципліни та здійснюється в межах загальних коштів, передбачених кошторисом навчального закладу чи методичної установи на оплату праці.

За положеннями пункту 3 цього Порядку щорічна грошова винагорода за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків надається відповідно до положення, яке затверджується керівником навчального закладу чи методичної установи за погодженням з профспілковим комітетом і може включати в себе додаткові критерії, крім визначених у пункті 2 цього Порядку, з урахуванням специфіки навчального закладу чи методичної установи.

Згідно пункту 4 Порядку щорічна грошова винагорода педагогічним працівникам видається на підставі наказу керівника навчального закладу чи методичної установи, а керівникам - за погодженням з організацією вищого рівня.

З аналізу наведеного Порядку вбачається, що ним не передбачено конкретних строків виплати грошової винагороди, але її виплата залежить від певних умов наведених у пункті 2 Порядку, в межах загальних коштів, передбачених кошторисом навчального закладу чи методичної установи на оплату праці, та на підставі відповідного наказу керівника навчального закладу чи методичної установи.

Так, у рішенні від 10 грудня 2021 року № 489/6474/21 Ленінський районний суд міста Миколаєва відмовив позивачу щодо вимоги про виплату грошової винагороди в розмірі посадового окладу оскільки виплати такої винагороди є правом, а не обов`язком учбового закладу, а так як суду не надано доказів заохочення позивача за сумлінну працю та зразкове виконання обов`язків у спірний період, тому позивач не мас права на отримання такої виплати.

При цьому, суд у вищевказаній справі звертає увагу, що виплата грошової винагороди є правом, а не обов`язком керівника навчального закладу і залежить від наведених вище умов.

Аналогічну позицію підтримує /волинський районний суд Івано-Франківської області в своєму рішенні від 19 листопада 2021 року у справі № 343/1340/21 в якій зазначає, що право на щорічну грошову винагороду за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків може реалізовуватися тільки на підставі наказу керівника навчального закладу і в межах загальних коштів, передбачених кошторисом навчального закладу та з врахуванням її особистого вкладу в підсумки діяльності навчального закладу за визначеними показниками роботи.

Вищевказаний суд додає, що таке право працівника на отримання щорічної грошової винагороди не є абсолютним, а рішення про наявність підстав для виплати такої винагороди та її розмір приймається керівником навчального закладу з урахуванням визначених критеріїв та специфіки навчального закладу. Та вирішуючи даний спір по сулі, суд наголошує, що не може перебирати на себе непритаманні йому повноваження вирішувати питання про наявність чи відсутність підстав для визнання праці позивачки сумлінною, а виконання нею своїх посадових обов`язків зразковим, з урахуванням критеріїв, передбачених Положенням, оскільки це належить до виключних повноважень керівника навчального закладу. А твердження позивачки про те, що щорічна грошова виплата гарантується державою і повинна бути виплачена за будь-яких умов не заслуговує на увагу, оскільки, як встановлено вище, така виплата здійснюється на підставі наказу керівника навчального закладу в межах загальних коштів, передбаченим кошторисом навчального закладу чи установи на оплату праці.

Заохочення позивачки ОСОБА_1 за сумлінну працю та зразкове виконання обов`язків і за спірний період, що надавало б начальнику навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. І. Богуна підстави, в межах фонду оплати праці, видати відповідний наказ про виплату відповідачу спірної грошової винагороди відсутні.

Рішення про виплату спірної винагороди начальником навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. І. Богуна не приймалося та відповідний наказ не видавався.

Положенням про преміювання працівників Навчально- оздоровчого комплексу Київського військового ліцею імені Івана Богуна за загальні результати діяльності, затвердженим начальником Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею імені Івана Богуна 26 листопада 2017 року за погодженням з головою профкому Навчально- оздоровчого комплексу Київського військового ліцею імені Івана Богуна 25 жовтня 2017 року, виплата щорічної грошової винагороди за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків педагогічним працівникам при звільненні або пропорційно відпрацьованому часу не передбачена.

На підставі вищевказаного просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

25 січня 2022 року позивачкою на адресу суду направлено відповідь на відзив, у якому вона повністю заперечувала проти відповіді на відзив, просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

23 березня 2022 року на адресу суду представником відповідача подано заперечення у яких просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Позивачка та її представник в судовому засіданні, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Суд, вислухавши думку осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши позицію сторін, суд встановив такі обставини, факти і відповідні правовідносини та дійшов наступних висновків.

Позивач ОСОБА_1 працювала на посаді вихователя навчальної роти ліцеїстів Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. І. Богуна з 18.12.1998 по 03.08.2021 року.

Наказом від 30.04.2020 року № 83 на підставі підпункту 2 пункту 3 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Навчально-оздоровчим комплексом Київського військового ліцею ім.І. Богуна було припинено дію безстрокового трудового договору з 01.07.2020 року та укладено строковий трудовий договір, із збереженням усіх надбавок і доплат, терміном на один рік з 01.07.2020 року по 30 червня 2021 року.

Наказом від 02.08.2021 року № 145 позивачку ОСОБА_1 було звільнено з посади вихователя навчальної роти ліцеїстів НОК КВЛ з 03.08.2021 року, відповідно п. 2 ст. 36 КзПП, у зв`язку з закінченням строкового трудового договору.

Щодо вимог позивача про стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

На підставі наказу від 07.06.2021 року № 104 позивачу ОСОБА_1 було надано щорічну основну відпустку тривалістю 34 календарні дні, за період з 18.12.2020 року по 30.06.2021 року.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановленіЗаконом України "Про відпустки", регулюютьсяКонституцією України,Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки»передбачені види відпусток і визначено, які саме відпустки відносяться до щорічних: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно ізст.6 Закону України «Про відпустки»щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно зіст. 83 КЗпП Україниу разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Статтею 24 Закону України «Про відпустки»визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до п. 23постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату працю»від 24.12.1999 за № 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83КЗпПвона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставіст.238 КЗпПмає право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Згідно абз. 1 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до ч. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року за №346 «Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам», у разі звільнення керівних працівників закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних працівників та наукових працівники їм виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної основної відпустки.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників закладів освіти та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної її тривалості, а особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, - пропорційно до відпрацьованого ними часу (з розрахунку тривалості щорічної основної відпустки за кожний відпрацьований місяць 5,6; 4,2 і 2,8 календарних дня за тривалості щорічної основної відпустки відповідно 56, 42 і 28 календарних днів).

Як зазначено у позовній заяві, позивачка ОСОБА_1 використала лише 34 дні щорічної відпустки.

Відповідно розрахункового листа за червень 2021 року, розмір нарахованих коштів за частину невикористаної відпустки, за один календарний день становить 559,19 грн. (п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 19 копійок). Таким чином, відповідач мав сплатити позивачу ОСОБА_1 передбачену законом грошову компенсацію за 22 календарні дні невикористаної нею щорічної основної відпустки (559,19 х 22 = 12302,18) у розмірі 12302, 18 грн. (дванадцять тисяч триста дві гривні 18 копійок).

Тому на підставі вищевказаного суд приходить до висновку, що вказаний розмір компенсації за невикористані відпустки, наданий позивачем є обґрунтованим, а тому його слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Щодо вимог позивача з приводу стягнення щорічної грошової винагороди в розмірі одного посадового окладу, відповідно до ст. 57 Закону України «Про освіту», в розмірі 7 273,20 грн. (сім тисяч двісті сімдесят три гривні 20 копійок), судом встановлено наступне.

Надання щорічної грошової винагороди за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) передбачено для педагогічних працівників пунктом 5 частини 1 статті 57 Закону України «Про освіту», а Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 року № 898 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених статтею 68 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» затверджено Порядок надання щорічної грошової винагороди педагогічним працівникам навчальних закладів державної та комунальної форми власності за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків.

Пунктом другим наведеного Порядку врегульовано, що щорічна грошова винагорода педагогічним працівникам надається за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків за умови досягнення ними успіхів у вихованні дітей, навчанні, вихованні, професійній підготовці учнівської та студентської молоді, методичному забезпеченні, відсутність порушень виконавчої і трудової дисципліни та здійснюється в межах загальних коштів, передбачених кошторисом навчального закладу чи методичної установи на оплату праці.

Згідно пункту 4 Порядку щорічна грошова винагорода педагогічним працівникам видається на підставі наказу керівника навчального закладу чи методичної установи, а керівникам - за погодженням з організацією вищого рівня.

Виплата грошової винагороди залежить від певних умов наведених у пункті 2 Порядку, в межах загальних коштів, передбачених кошторисом навчального закладу чи методичної установи на оплату праці, та на підставі відповідного наказу керівника навчального закладу чи методичної установи.

В Правовій позиції, яка висловлена Верхойним Судом України в постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-2790цс16 зазначається, що частина 4 статті 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці. Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, позбавлення працівників премій повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці.

Тому, відповідач наголошує, що право працівника на отримання щорічної грошової винагороди не є абсолютним, а рішення про наявність підстав для виплати такої винагороди та її розмір приймається керівником навчального закладу з урахуванням визначених критеріїв та специфіки навчального закладу.

Рішення про виплату спірної винагороди начальником НОК КВЛ за 2021 рік не приймалося та відповідний наказ не видавався.

Тому у задоволенні вимог суд вважає за необхідне відмовити.

Щодо вимог позивача з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

ОСОБА_1 просила суд стягнути з Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. І. Богуна (код ЄДРПОУ 07990782), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 04.08.2021 по 30.11.2021, що становить 197 104,25 грн. (сто дев`яносто сім тисяч сто чотири гривні 25 копійок).

Наказом від 02.08.2021 року № 145 позивачку ОСОБА_1 було звільнено з посади вихователя навчальної роти ліцеїстів НОК КВЛ з 03.08.2021 року, відповідно п. 2 ст. 36 КзПП, у зв`язку з закінченням строкового трудового договору.

Позивачка зазначає, що, за період з 04.08.2021 по 30.11.2021 року (дата складання позовної заяви) середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку становить: 83 (робочих дні) * 2374,75 грн. (середньоденної заробітної плати) - 197104,25 грн. (сто дев`яносто сім тисяч сто чотири гривні 25 копійок).

За положеннями ст. 117 КЗпП Україниобов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Нормами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК Українина сторін справи покладено обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Всупереч наведеним законодавчим приписам відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б засвідчували відсутність вини Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім.І. Богуна у невиплаті належних ОСОБА_1 сум при звільненні.

При цьому суд звертає увагу на те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, накладення органами державної виконавчої служби арештів на кошти роботодавця в банківських установах не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України(такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України в постановах від 03 липня 2013 року у справі №6-63цс13, від 25 травня 2016 року у справі №6-948цс16, Верховним Судом у постанові від 03 січня 2018 року у справі №331/2814/16-ц). Сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не може позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при їх звільненні.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП Українивідповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений ст. 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

У своїй постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведені мотиви Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вбачається, що нарахована сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні 197104, 25 грн., не є співмірною з заборгованістю відповідача по заробітній платі.

Крім того, суд враховує, що відповідач вже відшкодував позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 900, 29 грн.

Враховуючи наведені обставини, зокрема розмір простроченої заборгованості Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім.І. Богуна щодо виплати ОСОБА_1 всіх належних сум, передбачених на день звільнення, період прострочення, співмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 04.08.2021 по 30.11.2021 з 197104, 25 грн. до розміру заборгованості відповідача з виплати позивачеві заробітної плати, тобто до 20 000,00 грн.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в рішенні.

Питання щодо справляння і сплати податків й інших обов`язкових платежів у такому випадку вирішуватиметься при виконанні рішення суду.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність стягнути з Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. І. Богуна на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 04.08.2021 по 30.11.2021, що становить 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 коп.).

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в сумі 20 000 грн. суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Враховуючи, те що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналізуючи вищенаведені норми права у сукупності з доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивачу ОСОБА_1 була спричинена моральна шкода бездіяльністю відповідача, яка полягала у невиплаті йому належних сум заробітної плати.

Суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування з моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в сумі 2000 грн., оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивача, яке полягало у невиплаті заробітної плати в порядку і строки, встановлені чинним законодавством, призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, проте було нетривалим. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні характер порушення прав позивача, погіршення його матеріального стану, істотність вимушених змін у житті після невиплати заробітної плати та тривалість цих змін.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1ст. 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню судовий збір в сумі 1816,00 грн., оскільки позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 47, 83, 116-117 Кодексу законів про працю України,ст. 4, 6, 24 Закону України «Про відпустки», керуючись ст. ст.5,12,13,76-81,141,263-265,280-282, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 доНавчально-оздоровчогокомплексу Київськоговійськового ліцеюім.І.Богуна простягнення заробітноїплати тасереднього заробіткуза часзатримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. І. Богуна на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 12302,18 грн. (дванадцять тисяч триста дві гривні 18 коп.).

Стягнути з Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. 1. Богуна на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 04.08.2021 по 30.11.2021, що становить 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 коп.).

Стягнути з Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. І. Богуна на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 2 000.00 грн. (дві тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. І. Богуна в дохід держави 1816,00 (одну тисячу вісімсот шістнадцять 00 коп.) судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім.І. Богуна, код ЄДРПОУ 07990782, місцезнаходження: 08154, Київська обл.. м. Боярка, вул. Хрещатик, буд. 103.

Повний текст рішення суду складений 19 серпня 2022 року.

Суддя: Т.В. Дубас