Постанова

від 08.08.2022 по справі 132/2222/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 132/2222/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - Кулика М. Л. (самопредставництво), Парпальос В. В. (адвоката),

відповідача - Тиховського М. О. (адвоката),

третьої особи 1 - не з`явилися,

третьої особи 2 - Лавренюк Л. П. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 (колегія суддів: Розізнана І. В. - головуючий, Василишин А. Р., Грязнов В. В.) і рішення Господарського суду Вінницької області від 18.01.2022 (суддя Яремчук Ю. О.) у справі

за позовом Іванівської сільської ради Калинівського району Вінницької області

до ОСОБА_1

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області; 2) Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП"

про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У липні 2020 року Іванівська сільська рада Калинівського району Вінницької області (далі - Іванівська сільська рада) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), в якому просила достроково розірвати договір оренди землі від 21.10.2014 № 796.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач використовує орендовану земельну ділянку як ріллю (на частині земельної ділянки здійснено посів сільськогосподарської культури - озимого ріпаку), тобто не за цільовим призначенням.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 18.01.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022, у справі № 132/2222/20 позовні вимоги Іванівської сільської ради до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки задоволено у повному обсязі.

Розірвано договір оренди землі від 21.10.2014 № 796, укладений між Головним управлінням Дерземагенства у Вінницькій області та фізичною особою ОСОБА_1 щодо земельної ділянки загальною площею 26,00 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту с. Іванів), кадастровий номер 0521682800:03:002:0304.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем було істотно порушено умови договору оренди земельної ділянки, оскільки земельна ділянка не використовувалася ОСОБА_1 відповідно до цільового призначення, передбаченого договором оренди.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 та рішенням Господарського суду Вінницької області від 18.01.2022 у справі № 132/2222/20, до Верховного Суду звернувся ОСОБА_1 з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення господарських судів попередніх інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ОСОБА_1 , звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статті 31 Закону України "Про оренду землі" та статті 141 Земельного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19, від 08.07.2021 у справі № 520/5778/2020. Крім того, на думку скаржника, господарські суди не дослідили умови договору оренди земельної ділянки та обставини цієї справи.

3.4. Приватне акціонерне товариство "Зернопродукт МХП" (далі - ПрАТ "Зернопродукт МХП") у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить задовольнити касаційну скаргу та скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 і рішення Господарського суду Вінницької області від 18.01.2022 у справі № 132/2222/20, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Іванівської сільської ради в повному обсязі. ПрАТ "Зернопродукт МХП" наголошує, що в цьому випадку відбулася зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель, а не використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

3.5. Іванівська сільська рада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - без змін. На думку Іванівської сільської ради, земельні ділянки, які належать до такого виду угідь, як пасовища, можуть використовуватися власниками та користувачами таких земельних ділянок виключно для випасання худоби, що виключає можливість їх розорення та посів сільськогосподарських культур.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 21.10.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області в особі першого заступника начальника Королюка О. М. як орендодавцем та ОСОБА_1 як орендарем укладено договір оренди землі № 796, за умовами якого орендодавець відповідно до наказу Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 21.10.2014 № 2-3369/15-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель запасу Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту) для ведення фермерського господарства на 21 рік з моменту укладення. Дата закінчення терміну договору 20.10.2035.

4.2. Згідно з пунктом 2 договору оренди в оренду передана земельна ділянка загальною площею 26,0000 га, у тому числі пасовище: 26,0000 га; кадастровий номер 0521682800:03:002:0304.

4.3. Пунктами 14- 16 договору оренди визначено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02). Умови збереження стану об`єкта оренди - використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням з дотриманням вимог чинного законодавства та дотримання режиму природоохоронного використання земель.

4.4. За змістом пунктів 27, 30 договору оренди орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, а орендар земельної ділянки зобов`язаний використовувати земельну ділянку у відповідності до цільового призначення.

4.5. Відповідно до пункту 38 договору оренди сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору оренди відповідно до закону та цього договору.

4.6. Пунктом 35 договору оренди передбачена можливість розірвання договору оренди за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

4.7. Після підписання договору оренди землі відповідно до акта приймання-передачі земельна ділянка передана орендарю.

4.8. Господарськими судами зазначено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.09.2020 № 222958006 договір був зареєстрований 16.12.2014 у передбаченому законом порядку.

4.9. 19.12.2017 ОСОБА_1 за погодженням з Головним управлінням Держгеокадастру Вінницької області (від 19.12.2017 № В-23580/0-11508/6-17) уклав договір суборенди земельної ділянки № 796 ФГ-1-К-В з ПАТ "Зернопродукт МХП", речове право за яким зареєстроване 06.01.2018 за індексним номером 39126618.

4.10. Відповідно до наказу від 06.06.2018 № 2-7279/15-18-СГ Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області передало земельну ділянку загальною площею 26,0000 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02), кадастровий номер 0521682800:03:002:0304, з державної власності у комунальну власність Іванівської сільської об`єднаної територіальної громади.

4.11. Рішенням Іванівської сільської ради 10-ї сесії 7-го скликання від 18.06.2018 "Про прийняття в комунальну власність земельних ділянок на території Іванівської сільської ради Калинівського району Вінницької області" земельну ділянку прийнято в комунальну власність Іванівської сільської ради. Право власності зареєстроване 26.06.2018 за індексним номером 41798626.

4.12. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 27.08.2019 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог земельного законодавства України про охорону земель на території Калинівського, Літинського, Козятинського та Хмільницького районів та м. Козятина і м. Хмільника складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки № 1108-ДК/975/АП/09/01/-19.

4.13. Цим актом встановлено, що під час проведення перевірки ОСОБА_1 вчинено адміністративне правопорушення за статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме на відповідній земельній ділянці здійснено посіви сільськогосподарської культури - озимого ріпаку, що свідчить про її фактичне використання, однак має місце зміна виду угідь із пасовищ на ріллю без виготовлення землевпорядної документації, що є порушенням статті 20 Закону України "Про землеустрій".

4.14. Крім того, суди зазначили, що 27.08.2019 ОСОБА_1 вручено припис № 1108-ДК/0539Пр/03/01-19, за змістом якого встановлено, що на земельній ділянці сільськогосподарського призначення комунальної власності (пасовища) на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту с. Іванів), кадастровий номер 0521682800:03:002:0304, площею 26,00 га здійснено посіви сільськогосподарської культури - озимого ріпаку, що свідчить про її фактичне використання. Зазначена земельна ділянка сільськогосподарського призначення комунальної власності (пасовища), кадастровий номер 0521682800:03:002:0304, площею 26,00 га перебуває у користуванні ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 21.10.2014, укладеного з Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області терміном на 21 рік для ведення фермерського господарства, але фактично має місце зміна виду угідь земельної ділянки із пасовищ на ріллю без виготовлення землевпорядної документації, що є порушенням статті 20 Закону України "Про землеустрій". При цьому ОСОБА_1 зобов`язано в 30-ти денний термін усунути порушення, а саме привести землевпорядну документацію у відповідність до вимог чинного законодавства.

4.15. Рішенням 27-ї сесії 7-го скликання Іванівської сільської ради від 03.01.2020 № 449 року ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь на земельній ділянці, у зв`язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням, оскільки згідно з договором оренди від 21.10.2014 № 796 земельна ділянка площею 26,0000 га (кадастровий номер 0521682800:03:002:0304) має цільове призначення - пасовище. Уповноважено сільського голову Кулика М. Л. звернутися до суду з метою розірвання цього договору.

4.16. Господарські суди також установили, що згідно з витягом від 21.02.2020 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі було змінено вид угідь земельної ділянки з кадастровим номером 0521682800:03:002:0304 з пасовища на ріллю.

4.17. Рішенням 34-ї сесії 8-го скликання Іванівської сільської ради від 15.12.2020 року внесено зміни до договору оренди землі від 21.10.2014 № 796 в частині заміни орендодавця земельної ділянки з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на Іванівську сільську раду.

4.18. 15.12.2020 року між ОСОБА_1 та Іванівською сільською радою укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 21.10.2014 № 796, якою змінено орендодавця.

4.19. Таким чином, позивач вважав, що відповідач порушив умови договору оренди земельної ділянки, оскільки використовував цю земельну ділянку з порушенням вимог законодавства та умов договору оренди як ріллю.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в іншій частині касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги Іванівської сільської ради про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки.

5.3. Підставою позовних вимог, на думку Іванівської сільської ради, є те, що відповідач використовує орендовану земельну ділянку як ріллю (на частині земельної ділянки спостерігається здійснення посіву сільськогосподарської культури - озимого ріпаку).

5.4. Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

5.5. Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" установлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

5.6. За змістом статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

5.7. Частинами 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

5.8. Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

5.9. Відповідно до частин 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

5.10. Абзацами 1, 2 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 цього Кодексу.

5.11. Верховний Суд зазначає, що наведені положення законодавства свідчать, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 Земельного кодексу України. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 та постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21.

5.12. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання врегульовано статтею 22 Земельного кодексу України, за змістом якої землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1); до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (частина 2).

5.13. За змістом частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

5.14. Відповідно до статті 34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

5.15. За висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, положеннями законодавства (статті 31, 33- 37 Земельного кодексу України) визначено види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема: для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33-37 Земельного кодексу України для такого виду використання.

5.16. Отже, зазначені положення законодавства розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 та постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21.

5.17. Разом з тим у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 зазначено, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником. Такі висновки також викладено у постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

5.18. Водночас, розглядаючи цю справу по суті заявлених позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій установили, що на орендованій позивачем земельній ділянці здійснено посіви сільськогосподарської культури - озимого ріпаку, що свідчить про її фактичне використання, однак має місце зміна виду угідь із пасовищ на ріллю без виготовлення землевпорядної документації. Ці обставини установлені на підставі перевірки, за результатами якої складено акт від 27.08.2019 № 1108-ДК/975/АП/09/01/-19. Крім того, суди зазначили, що 27.08.2019 ОСОБА_1 вручено припис № 1108-ДК/0539Пр/03/01-19, за змістом якого встановлено, що на земельній ділянці сільськогосподарського призначення комунальної власності (пасовища) на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту с. Іванів), кадастровий номер 0521682800:03:002:0304, площею 26,00 га здійснено посіви сільськогосподарської культури - озимого ріпаку, що свідчить про її фактичне використання. Зазначена земельна ділянка сільськогосподарського призначення комунальної власності (пасовища) перебуває у користуванні ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 21.10.2014, укладеного із Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області терміном на 21 рік для ведення фермерського господарства, але фактично має місце зміна виду угідь земельної ділянки із пасовищ на ріллю без виготовлення землевпорядної документації.

5.19. За змістом статті 35 Закону України "Про охорону земель" (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані, зокрема, дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

5.20. Положеннями статті 36 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб. Зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається лише за умови обґрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом.

5.21. Положеннями статті 37 Закону України "Про охорону земель" визначено, що власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.

5.22. Крім того, Верховним Судом у постановах від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21 зазначено про необхідність дотримання обмежень щодо розорювання земель, а також створення, збереження та відновлення сіножатей та пасовищ відповідно до науково-обґрунтованих показників з урахуванням регіональних особливостей та природно-кліматичних умов, що передбачено Законами України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року", "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року", Концепцією національної екологічної політики України на період до 2020 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 № 880-р, Стратегією удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413, Національним планом дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 271-р.

5.23. Разом з тим Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

5.24. За змістом статті 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

5.25. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.26. Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.27. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що на час проведення перевірки та складення акта від 27.08.2019 відповідачем було істотно порушено умови договору, а саме пункт 30 щодо обов`язку орендаря використовувати земельну ділянку у відповідності до цільового призначення, оскільки відбулась зміна угідь з пасовища на ріллю, що, за висновком судів, є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки відповідно до законодавства. При цьому місцевий господарський суд зазначив, що таких самих висновків щодо наявності підстав для дострокового розірвання договору оренди у разі використання земельної не за цільовим призначенням (зокрема для вирощування сільськогосподарських культур замість випасання худоби) притримується Верховний Суд у постановах від 30.04.2020 у справі № 467/1504/17, від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, від 06.04.2020 у справі № 707/658/17.

5.28. ОСОБА_1 , не погодившись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, звернувся з касаційною скаргою, в якій зазначив, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.29. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.30. Касаційну скаргу з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статті 31 Закону України "Про оренду землі" та статті 141 Земельного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19, від 08.07.2021 у справі № 520/5778/2020.

5.31. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.32. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.33. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші -додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.34. Верховний Суд, проаналізувавши правовідносини у цій справі та у справах, на які посилається скаржник, установив неподібність правовідносин у зазначених справах з огляду на таке.

5.35. Постанова Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19, на яку посилається скаржник, свідчить про те, що у справі № 916/1998/19 спірні правовідносини виникли у зв`язку з порушенням умов укладеного між сторонами договору оренди та використанням відповідачем орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 09.07.2019.

Разом з тим господарські суди, розглядаючи справу № 916/1998/19 по суті позовних вимог, установили, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5103925092017 від 18.01.2017 цільовим призначенням земельної ділянки за кадастровим номером 5110136900:31:002:0080, розташованої за адресою: Одеська область, м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17-А, площею 1,1001 га визначено - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки - для експлуатації, обслуговування нежитлової будівлі адміністративного призначення та благоустрою прилеглої території.

5.36. Натомість у справі № 132/2222/20, яка розглядається, господарські суди встановили, що позивачу в оренду було надано земельну ділянку загальною площею 26,0000 га, у тому числі пасовище: 26,0000 га; кадастровий номер 0521682800:03:002:0304, для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).

5.37. Наведені установлені обставини у цій справі № 132/2222/20 свідчать про те, що правовідносини у справі № 916/1998/19, на яку посилається скаржник, є неподібними зі справою № 132/2222/20, що розглядається, з огляду на відмінні установлені фактичні обставини у цих справах (зокрема, щодо цільового призначення та виду використання відповідної земельної ділянки), що впливають на зміст відповідних правовідносин. При цьому Верховний Суд враховує, що положення статті 20 Земельного кодексу України передбачають, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 цього Кодексу. З урахуванням наведеного у цьому випадку також наявне відмінне правове регулювання спірних правовідносин.

5.38. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 520/5778/2020, на яку посилається скаржник, ухвалена за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" до Харківської міської ради в особі відділу самоврядного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив визнати незаконними дії відповідача з проведення заходів контролю щодо земельних ділянок, розташованих на вул. Академіка Павлова у м. Харкові. Позовні вимоги у справі № 520/5778/2020 були обґрунтовані тим, що зі змісту акта обстеження земельної ділянки неможливо встановити, на підставі якого розпорядчого акта було прийнято рішення про проведення спірного заходу контролю за використанням та охороною земель. При цьому серед додатків до акта обстеження було зазначено лише план-схему земельної ділянки, у той час як інформація з державних реєстрів, фотозйомка, що здійснювалась під час обстеження земельних ділянок (на які міститься посилання серед додатків до останнього), відсутні.

5.39. Верховний Суд з урахуванням предметів позовів, підстав позовних вимог, установлених фактичних обставин у справі № 132/2222/20, що розглядається, та справі № 520/5778/2020, на яку посилається скаржник, зазначає, що правовідносини у справі, на яку посилається скаржник, є неподібними зі справою, що розглядається, з огляду на відмінні установлені фактичні обставини у цих справах та відмінне правове регулювання, що впливає на зміст відповідних правовідносин. Крім того, Верховний Суд констатує, що висновки господарських судів попередніх інстанцій у цій справі не суперечать висновкам, на які посилається скаржник, оскільки ґрунтуються на різних установлених фактичних обставинах справи.

5.40. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.41. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.42. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.43. На думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи. Зокрема, скаржник вважає, що суди не дослідили умови договору оренди земельної ділянки.

5.44. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.45. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.46. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.47. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 904/5663/21, від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.48. При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення. Доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про задоволення позовних вимог у цій справі.

5.49. Верховний Суд також констатує, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.50. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

5.51. Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 18.01.2022 у справі № 132/2222/20 в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 18.01.2022 у справі № 132/2222/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак