Постанова

від 23.08.2022 по справі 260/7232/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/7232/21 пров. № А/857/5883/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Запотічного І.І.,

Суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року (головуючий суддя Микуляк П.П., ухвалене в м. Ужгород, повний текст складено 07.02.2022) у справі №260/7232/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Великобийганської сільської ради про визнання рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

29.11.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Великобийганської сільської ради, в якому просив: визнати рішення Великобийганської сільської ради №563 від 27.08.2021 року про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустроюпротиправним в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на складання проекту землеустрою; зобов`язати Великобийганську сільську раду прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність орієнтовною площею 2га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Закарпатської обл., Берегівського р-н., в адміністративно-територіальних межах Великобийганської сільської ради, за рахунок земель комунальної власності, які знаходяться у розпорядженні Великобийганської об`єднаної територіальної громади Закарпатської області.

Позов обґрунтовує тим, що Рішенням Великобийганської сільської ради тринадцятої сесії VIII-го скликання №563 від 27.08.2021 року відповідачем позивачеві відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель, що розташовані на території Великобийганської сільської радиБерегівського району Закарпатської області. Зазначає, щоЗемельним кодексом Українивизначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положеньстатті 118 Земельного кодексу України.Вважає, що відсутність належним чином оформленого обґрунтованого законодавчо рішення відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи відмову у його наданні у формі наказу, рішення, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем, який у своїй скарзі просив скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відомості з Державного земельного кадастру про віднесення земельної ділянки до земель сіножатей та пасовищ відображаються на Публічній кадастровій карті. Під час розгляду справи встановлено, що на Публічній кадастровій карті земельна ділянка з кадастровим номером 2120482001:00:002:0087 має цільове призначення: землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність користування громадянам чи юридичним особам). Доказів спростування цього суду першої інстанції надано не було, зокрема, не надано відомостей з Державного земельного кадастру про зміну виду цільового призначення земель в межах категорії земель сільськогосподарського призначення. Таким чином, відповідачем не доведено створення на обраній позивачем земельній ділянці громадських сіножатей і пасовищ.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

11 серпня 2021 року позивачка звернулася до Великобийганської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкиу власністьдля ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею - 2,00 га, яка розташована на території Закарпатської області, Берегівського району, в адміністративно територіальних межах Великобийганської сільської ради, за рахунок земель комунальної власності, які знаходяться у розпорядженні Виликобийганської об`єднаної територіальної громади Закарпатської області. Разом з клопотанням, у відповідності до вимог. ч. 6ст. 118 ЗК України, позивачкою булоподано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорта та РНОКПП.

Рішенням Великобийганської сільської ради тринадцятої сесії VIII-го скликання №563 від 27.08.2021 року відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель, що розташовані на території Великобийганської сільської радиБерегівського району Закарпатської області, у зв`язку з тим, що земельна ділянка, яку хоче отримати позивачка, використовується для потреб громади, як сільське посовище.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, позивачка звернулася до суду першої інстанції з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв у межах наданих повноважень та у спосіб визначений законодавством України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Конституцією України також визначено, щоземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її Континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. (ст.13 та ст.14)

Відповідно дост. 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюютьсяКонституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2ст. 4 Земельного Кодексу Українизавданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно дост. 19 ЗК Україниземлі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ч.2, ч.3ст.22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські, шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно ч. 3ст. 78 ЗК Україниземля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Крім того,статтею 80 ЗК Українивизначено суб`єктний склад власників землі, зокрема громадяни та юридичні особи є суб`єктами права, власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, а держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Відповідно до п. "б" ч. 1ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч. 1ст. 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 2, ч. 3ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б)одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних ї комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.4, ч.5ст.116 ЗК Українипередача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання, а надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначенийстаттею 118 ЗК України.

Статтею 118 ЗК України визначено, щогромадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень,, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з п. «б» ч. 1ст. 121 ЗК Українигромадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Згідно з ч. 4ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до положень ч. 4, ч. 5, ч. 6ст. 186-1 ЗК Українирозробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо, земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до. органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів документації із землеустрою або містобудівній документації.

З матеріалів справи вбачається, що підставою відмови у наданні позивачеві дозволу на розроблення документації слугувало те, що земельна ділянка розміщена на пасовищах, які за своїми природними особливостями і призначенням мають використовуватись для сінокосіння та випасання худоби.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, визначення поняття цільового призначення земельної ділянки міститься устатті 1 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-ІV, та визначається як використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

При цьому, поняття "цільове призначення" земельної ділянки нерозривно пов`язане з поняттям "категорія земель", оскільки устатті 19 ЗК Українипередбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією із яких є "землі сільськогосподарського призначення".

Основне цільове призначення земель є критерієм їх поділу на категорії. У межах кожної категорії земель виокремлено декілька видів цільового призначення земель, а поділ земель на окремі види цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів визначено Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженогонаказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548(Класифікація № 548).

Згідно Класифікації № 548 землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема на землі, для ведення особистого селянського господарства (01.03) та на землі для сінокосіння і випасання худоби (01.08).

Згідно з п. «а» ч. 3ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІземлі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Натомість, відповідно до вимогстатті 34 ЗК Українигромадяни можуть виключно орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Апеляційний суд вказує, що відповідно до вимогЗК Україниземельні ділянки, призначені для сінокосіння та випасання худоби можуть бути переданні громадянам виключно на умовах: користування (в оренду), а не у власність, а тому враховуючи вище викладені правові норми та з огляду на те, що земельна ділянка, вказана позивачем у клопотанні, розміщена на пасовищах, які за своїми природними особливостями і призначенням мають, використовуватися для сінокосіння та випасання худоби колегія суддів приходить висновку, що відповідачем було правомірно прийнято Рішення №563 від 27.08.2021 року про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року у справі № 260/7232/21 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга