Постанова

від 15.08.2022 по справі 755/15414/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

єдиний унікальний номер справи: № 755/15414/15

номер провадження: № 22-ц/824/5574/2022

16 серпня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

головуючого судді : Желепи О.В. ,

суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.,

за участю секретаря: Вєтчінової О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року (у складі судді Чех Н.А) в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 , яка в подальшому змінила прізвище на « ОСОБА_2 », звернулась з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Позов мотивувала тим, що 27 березня 2014 року ОСОБА_1 позичив у неї 39 925 доларів СІНА з зобов`язанням повернути до 31.12.2014 року, що підтверджується відповідною розпискою. Строк повернення позики наступив 31.12.2014 року, але в означений строк відповідач боргу не повернув.

На підставі наведеного просила стягнути з відповідача на її користь борг в сумі 841 978,00 грн., яка є еквівалентом суми боргу 39 925 доларів СІНА за курсом НБУ на час подачі позову до суду. У подальшому позивач збільшила позовні вимоги та остаточно просила стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 39 925 доларів США, три відсотки річних за весь час прострочення в повернення позики 5 673,72 доларів США та проценти за користування позикою, враховуючи облікові ставки НБУ, в сумі 3 425,32 доларів США.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 39 925 доларів США та судові витрати в сумі - 3654 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвали нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було допущено до участі представників позивача на підставі протиправних документів, унаслідок чого в справі з 2016 року беруть участь не уповноважені належним чином представники позивача, подають клопотання та здійснюють інші процесуальні дії, проте суд не звернув увагу на численні порушення в питанні представництва, що унеможливлюють розгляд справи взагалі.

Крім того, судом першої інстанції не було призначено попереднє судове засідання, 17.12.2020 почато розгляд справи без його участі, а 14.04.2021 після оголошення ухвали про визнання відводу необґрунтованим розпочато розгляд справи по суті без з`ясування думки учасників справи щодо наявності у них клопотань чи заяв. Зазначає про упереджене ставлення до нього головуючого у справі, яка звинувачувала його у зловживанні правами.

Також відповідач вказує, що судом першої інстанції не повідомлено його про розгляд справи 08.12.2021, а судова повістка на вказану дату була вручена йому лише 14.12.2021. У порушення норм процесуального права суд першої інстанції у якості доказу повідомлення його про розгляд справи 08.12.2021 послався на копію ухвали з іншої справи, що перебувала у її провадженні, яка начебто підтверджує вказану обставину. При цьому судом необґрунтовано відмовлено та залишено без розгляду його клопотання, подані 19.10.2021.

Отже, на думку відповідача, численні процесуальні порушення допущені головуючим суддею у справі є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до частини 3 статті 376 ІДПК України, оскільки його заяви про відвід головуючого є обґрунтованими, але були визнані необгрунтованами під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Також вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені обставини справи та не обґрунтовано судове рішення.

Так, підставою для стягнення боргу ОСОБА_2 є розписка від 27 березня 2014 року, яка нібито підтверджує факт отримання грошових коштів у розмірі 39 925,00 доларів СПІД, та зобов`язання повернути їх у визначений строк, а саме до 31.12.2014 р.

Проте, кошти у позику він не отримував. Насправді кошти ОСОБА_2 були передні йому згідно з розписки від 27.03.2008 у сумі 60 000 доларів CША для подальшої передачі їх ОСОБА_5 , що підтверджується її розпискою 28.03.2008. За сімейними обставинами та у подальшому під тиском ОСОБА_2 він вимушений був написати розписку від свого імені і навіть за свій рахунок частково повернув позики, яку брала ОСОБА_5 . Вказані обставини підтверджують розписки від 03.02.2011, 27.06.2012, 31.12.2012, 21.08.2013, а також 27.03.2014, які фактично уточнювали суму боргу за позикою, яка через нього була надана ОСОБА_5 . Аналогічні розписки ОСОБА_5 від 04.02.2011, 28.06.2012, 02.01.2013, 22.08.2013 та 28.03.2014 надавала йому. Однак, грошові кошти 27 березня 2014 року фактично йому не передавались, унаслідок чого договір позики є неукладеним.

Отже, суд у даній справі зобов`язаний був встановити реальну природу взаємовідносин, дослідити обставини, які передували видачі розписки від 27 березня 2014 року, та встановити чи дійсно в той момент були передані кошти. Проте, у мотивувальній частині взагалі відсутня оцінка його аргументів.

Зазначене, на думку відповідача, свідчить, що суд першої інстанції ухилився від обов`язку безпосередньо дослідити обставини справи та обґрунтувати судове рішення.

Крім того, збільшивши позовні вимоги заявивши вимогу про стягнення суми у валюті, в той час як первинно заявлялися вимоги лише у гривні, фактично представник позивача заявив новий позов, що не допускається згідно ст. 49 ЦПК України, а тому суд першої інстанції мав відмовити у її задоволенні.

Позивач не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу.

Також позивач не оскаржила рішення в частині тих позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено, а тому в цій частині воно не переглядається.

Аналогічна за змістом апеляційна скарга 24 січня 2022 року була подана до Київського апеляційного суду представником відповідача Кириленко П.Ю.

Згідно з частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач та його представник ОСОБА_6 доводи скарги підтримали.

Представник позивача ОСОБА_7 заперечував проти задоволення скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Спірні правовідносини регулюються главою 71 «Позика.Кредит.Банківський вклад» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз.2 п.14 постанови №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», у разі пред`явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Відповідно до ч.1 ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором.

Задовольняючи частково позов, суд вважав встанволеними такі обставини

27.03.2014 року ОСОБА_1 (відповідач по справі) склав розписку, згідно якої він отримав від ОСОБА_2 39 925,00 доларів США строком до 31.12.2014 року, які зобов`язується віддати.

Оцінивши зміст вказаної розписки, суд встановив, що між сторонами був укладений договір позики.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, і зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Згідно з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, які звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Суд першої інстанції, встановивши факт невиконання відповідачем грошового зобов`язань за договором позики, дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 39 925 доларів США .

Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встанвленими є доведеними, а висновки суду відповідають таким обставинам та вимогам Закону.

Доводи апеляційної скарги в частині допущення судом першої інстанції представників позивача, повноваження яких не були підтверджені належними доказами, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що такі доводи є лише необґрунтованими припущеннями, а крім того жодним чином не впливають на правильність вирішення спору.

Крім того, відповідачем подавалися позови про недійсність повноважень представників позивача і по справах були прийняті судові рішення, які набрали законної сили на момент прийняття даного судового рішення, та якими повноваження представників позивача визнані належними.

Так, 07.07.2020 року Оболонським районним судом м. Києва було постановлено рішення (справа № 756/2415/19), яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договорів правової допомоги та додаткової угоди недійсними. Постановою Київського апеляційного суду від 06.10.2020 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07.07.2020 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Так, 14.05.2021 року Оболонським районним судом м. Києва було постановлено рішення (справа № 756/15377/20), яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання довіреності, виданої на представлення інтересів ОСОБА_2 , недійсною. Постановою Київського апеляційного суду від 07.12.2021 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14.05.2021 року залишено без змін.

Доводи апеляційної скарги про не проведення судом попереднього судового засідання, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 14.03.2017 року визначено головуючого суддю - Чех Н.А.

18.06.2018 року суд отримав від сторони позивача клопотання про поновлення провадження у зв`язку з усуненням обставин, що раніше зумовили його зупинення. Додано копії судових рішень.

Згідно ухвали від 02.07.2018 року відновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду.

14.02.2019 року постановлено ухвалу про забезпечення позову та накладено арешти на три земельні ділянки.

05.03.2019 року відповідачем надано до справи відзив на позовну заяву.

Згідно ухвали суду від 04.06.2019 року заява ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову залишена без задоволення.

04.06.2019 року постановлено ухвалу про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про зустрічне забезпечення.

07.06.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, 30.09.2019 року - заява про збільшення позовних вимог.

Відповідачем надано відзив на заяву про збільшення позовних вимог.

Згідно ухвали суду від 17.12.2020 року відповідачу відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Згідно ухвали суду від 17.12.2020 року клопотання відповідача про залучення третьої особи та заява ОСОБА_5 про залучення як третьої особи у справі залишені без задоволення.

14.04.2021 року постановлено ухвалу суду, відповідно до якої залишено без задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що станом на дату вирішення спору, права відповідача жодним чином порушені не були, оскільки останній мав достатньо часу та можливостей надати відзив на позовну заяву, відзив на заяву про збільшення позовних вимог, тому фактично суд уже в процесі розгляду справи, поступово вирішив всі ті питання які вирішуються під час попереднього судового засідання.

Доводи відповідача про те, що справу було розглянуто упередженим суддею, при тому що подавались заяви про відвід, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що судом в спосіб передбачений ЦПК України були вирішені заяви про відвід суду, в задоволенні яких правомірно було відмовлено судом.

Матеріалами справи не доведено, що існували переконливі підстави вважати, що суддя який вирішив спір був прямо чи опосередковано зацікавлений у вирішенні спору на користь позивача.

Доводи відповідача про те, що він не був повідомлений про розгляд справи є безпідставні.

Так, вказана позиція відповідача спростовується ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року про відмову в задоволенні заяви про відвід, яка є в загальному доступі, відповідно до якої, відповідач заявляючи відвід в іншій справі, як підставу для відводу вказував, що справа № 15414/15-ц про стягнення з нього боргу,(тобто дана справа) яка в провадженні суду знаходиться довгий час призначена на 8 грудня 2021 року, що є пізнішою датою, ніж та справа в якій він заявив судді відвід.

Вказане свідчить про те, що відповідач отримав повідомлення суду, яке наявне в справі, а.с. 79 т.4.

Крім того, відповідно до роздруківки про відстеження поштових відправлень, наданої відповідачем вбачається, що судова повістка була направлена відповідачу завчасно, майже за місяць до судового засідання.

Крім того, суд ухваливши за можливе провести судовий розгляд 08 грудня 2021 року за відсутності відповідача, вірно врахував, що позиція відповідача щодо суті спору була висловлена у відзиві на позовну заяву та на заяву про збільшення позовних вимог.

Доводи відповідача, про безпідставне залишення без розгляду поданих ним клопотань, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що погоджується з висновками суду, щодо наявності в поведінці відповідача ознак зловживання своїми процесуальними правами та затягування розгляду даної справи. Крім того, суд вірно виходив з того, що матеріали справи містили достатньо доказів для встановлення тих обставин, які мали правове значення для вирішення спору.

Так, позиція відповідача зводилась до того, що він в день написання ним розписки не отримував від позивача в борг будь-яких коштів, а отримав їх значно раніше для передачі іншій особі, тобто на думку відповідача за недоведеності факту отримання коштів в борг відповідачем, у суду були відсутні правові підстави для задоволення позову.

Частиною 2 статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Вже сам факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання ним коштів і скріплює її своїм підписом, свідчить про реальний характер договору позики. розписка про отримання в борг грошей підтверджує не тільки укладеність договору та зміст його умов, але й факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

(правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі №761/29374/19 в постанові Верховного Суду від 26 квітня 22 року в справі № 753/1349/20 провадження № 61-14052 св21 ).

Крім того, суд вірно зазначив, що за час розгляду справи в суді, відповідач мав різні позиції, обґрунтування підстав для відмови в задоволенні позову.

Так, відповідач подавав суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, обґрунтовуючи дане клопотання тим, що він заперечує те, що він давав розписку про отримання від позивача суми грошових коштів 27.03.2014 року; що даний документ сфальсифікований, текс розписки виконаний почерком, який не належить йому, а підпис хоча і схожий, але також зроблений іншою особою.

Згідно Висновку експерта №1653/1654/16-32 від 18.04.2016 року рукописний текст та підпис в розписці від 27.03.2014 року виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів; рукописний текст та підпис розписки від 27.03.2014 року придатні для проведення по ним ідентифікаційного дослідження з метою ідентифікації особи виконавця; рукописний текст та підпис в розписці від 27.03.2014 року виконано ОСОБА_1 без наслідування іншою особою.

Після цього, відповідач звернувся до Оболонського районного суду з позовом про визнання недійсним договору позики, обґрунтовуючи його тим, що 27.03.2014 року грошові кошти йому не передавалися, а були передані раніше для фактичного надання позики іншій особі - ОСОБА_5 ; що на його думку, складення ним розписки від 27.03.2014 року не було направлено на передачу у його власність грошових коштів, а також, що у нього не виник обов`язок щодо їх повернення, оскільки такий обов`язок фактично лежав на ОСОБА_5 .

Відповідно до рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16.01.2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики.

Згідно постанови Апеляційного суду м. Києва від 13.06.2018 року апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16.01.2018 року залишено без змін.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 10.01.2019 року касаційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16.01.2018 року та постанова Апеляційного суду міста Києва від 13.06.2018 року залишені без змін.

В зазначених судових рішеннях судами встановлено, що з розписки від 27.03.2014 року вбачається, що вона складена і підписана позивачем без будь-яких застережень та зауважень, що свідчить про вільне його волевиявлення при складанні розписки.

Доводи відповідача про те, що розписку він написав під тиском, жодними доказами не підтверджені.

Доводи відповідача в тій частині, що позивач змінив свої позовні вимоги, подавши заяву про те, що просить суд ухвалити рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, а не в розмірі еквіваленту відповідної валюти станом на дату ухвалення рішення, колегія суддів не приймає, так як подача такої заяви не може свідчити про збільшення заявлених позовних вимог, чи про зміну предмету та підстав позову.

Предметом позову в даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення боргу за договором позики. Підставами позову є обставини на які посилався позивач в позовній заяві.

Суд вірно стягнув борг в тій валюті, яка була зазначена в розписці та в якій відповідач отримав гроші. Відповідач визнавав, що кошти йому передавались позивачем саме в іноземній валюті, про те він оспорював час передачі, а також посилався на те, що вони передавались не для нього, а для іншої особи.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц та інших постановах ВС.

Доводи позивача про безпідставне не задоволення його клопотання про визнання обов`язковою явки позивача та допит свідка ОСОБА_5 , колегія суддів відхиляє з огляду на те, що обставини на підтвердження яких, він просив вчинити вказані процесуальні дії, досліджувались під час вирішення позову відповідача про визнання недійсним договору позики, за яким в даній справі стягнуто борг і суди встановили, що договір позики укладався, волевиявлення сторін на його укладення було вільним, а підстави для визнання його недійсним відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому залишається судом без змін.

Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375 381-384, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П ОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ї прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: