Постанова

від 10.08.2022 по справі 454/1449/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/1449/20 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.

Провадження № 22-ц/811/574/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.,

при секретарі Ждан К.О.

з участю представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Белзької міської ради Львівської області, ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Белзької міської ради Львівської області про визнання особи такою, що втратила право на частку в майні колгоспного двору та визнання права власності на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И В :

В травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд та просить встановити факт постійного її проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на спадкове майно після смерті останнього.

Свої вимоги мотивує наступним.

З 07.05.1988 вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 та в них є троє спільних дітей. Їх сім`я проживала по АДРЕСА_1 , вели спільне господарство.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер та вона вважала, що прийняла спадщину після його смерті, а тому одразу після його смерті не зверталася до нотаріуса.

Після смерті чоловіка в зазначеному вище будинку почав проживати брат покійного - ОСОБА_6 , який до того проживав зі своєю дружиною в м.Червоноград, де винаймав житло та який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Від нотаріуса їй стало відомо, що головою колгоспного двору по АДРЕСА_1 був ОСОБА_7 , який склав заповіт на користь ОСОБА_6 .

Однак, в даному житловому будинку проживали й інші члени колгоспного двору: дружина голови колгоспного двору ОСОБА_8 , яка померла після смерті чоловіка та її чоловік ОСОБА_5 .

Вона звернулася до нотаріуса після смерті останнього члена колгоспного двору 18.06.2019.

Оскільки ОСОБА_7 склав заповіт на користь ОСОБА_6 , а його дружина ОСОБА_8 не складала заповіту, то після її смерті належна їй частка ділиться між двома синами: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Таким чином, на її думку їй належить 1/4 частка будинковолодіння та земельної ділянки після смерті її чоловіка ОСОБА_5 та 1/8 частка після смерті матері чоловіка ОСОБА_8 .

Також, ОСОБА_8 належить земельна ділянка площею 2,3597 га, яка в спадковому порядку ділиться на двох синів: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Крім того, її чоловікові належить земельна ділянка площею 1,0228 га, яку вона має право спадкувати.

Вона є єдиним спадкоємцем після смерті свого чоловіка і має право на спадкування належного йому майна та фактично прийняла спадщину.

ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом, в якому просить визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право на частку в майні колишнього колгоспного двору по АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на майно зазначеного колгоспного двору.

Свої вимоги мотивує тим, що колгоспний двір, головою якого був ОСОБА_7 , припинено 15.04.1991.

В зазначеному колгоспному дворі були зареєстровані ОСОБА_7 (голова двору), ОСОБА_8 (дружина голови колгоспного двору), ОСОБА_6 (син) з 14.12.1989 зареєстрований однак не проживав та ОСОБА_5 (син), який також зареєстрований з 14.12.1989, однак не проживав за місцем реєстрації з часу одруження з 07.05.1988.

Таким чином, ОСОБА_5 не проживав за місцем реєстрації, не витребував частку в майні колгоспного двору, а тому він вважається таким, що втратив частку в майні цього колгоспного двору.

Оскільки жоден з членів колгоспного двору не помер до ІНФОРМАЦІЯ_3 , то колгоспний двір не припинився та спадщина на відповідну частку цього двору відкривалася після смерті кожного його члена.

Оскільки ОСОБА_7 все належне майно заповів сину ОСОБА_6 , останній став власником 2/3 частки в майні колишнього колгоспного двору.

Також, ОСОБА_6 з 24.10.1992 після одруження проживав в м.Червоноград та одночасно постійно відвідував батьків, допомагав їм у веденні господарства, а після того, як захворіла мати ОСОБА_8 - проживав з нею, здійснював благоустрій будинку, утримував його, провів водопровід, замінив накриття даху, доглядав за матір`ю та на час її смерті проживав разом з нею, чим прийняв спадщину після ї смерті.

З врахуванням наведеного, ОСОБА_6 успадкував все належне своїй матері ОСОБА_8 майно, відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України.

В свою чергу, ОСОБА_5 не претендував на спадкове майно та помер після спливу понад шість років після смерті матері.

Тому, ОСОБА_6 став єдиним власником спадкового колгоспного двору.

ОСОБА_3 проживала разом з ним на час його смерті та вважається такою, що прийняла спадщину після його смерті та звернулася до нотаріуса в межа визначеного законом шестимісячного строку, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що не було виділено часток.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 07 лютого 2022 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Белзької міської ради Львівської області, ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Белзької міської ради Львівської області про визнання особи такою, що втратила право на частку в майні колгоспного двору та визнання права власності на спадкове майно задоволено.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Зазначає, що ОСОБА_9 не була залучена до участі в розгляді даної справи. Зазначає, що суд безпідставно позбавив її - ОСОБА_10 права на частку в будинковолодінні. Окрім цього, ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про час та дату розгляду справи. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 лютого 2022 року та ухвалити нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 задовольнити, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовити.

01 серпня 2022 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Звертає увагу, що ОСОБА_9 добровільно відмовилася від прийняття спадщини після смерті свого чоловіка, а також, що ОСОБА_5 не отримував права на частку у спірному майні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих обставин, що ОСОБА_1 не може успадкувати після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 спірне майно бувшого колгоспного двору, оскільки останній не мав частки в даному майні та не прийняв спадщини після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також, що ОСОБА_1 відмовилася від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . Окрім цього, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_5 не був членом спірного колгоспного двору, оскільки був зареєстрований в спірному будинковолодінні менше ніж за три роки до 15.04.1991 (припинення колгоспного двору), не проживав за місцем реєстрації, а тому втратив право на частку у його майні на час набрання чинності Законом України «Про власність». Суд прийшов також до висновку, що ОСОБА_11 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , який успадкував частки колгоспного двору після смерті свого батька та матері, та 1/2 частину земельної ділянки площею 2,3597 га.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Судом встановлено, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 , загальною площею 71,6 кв.м, житловою площею 34,0кв.м, належить голові колгоспного двору ОСОБА_7 , що стверджується свідоцтвом про право приватної власності від 14.09.1988, технічним паспортом.

За ОСОБА_8 зареєстровано право власності на земельні ділянки загальною площею 2,3597 га, розташовані на території Жужелянської сільської ради Сокальського району Львівської області та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що стверджується актом від 15.12.2004.

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 та з нею на день смерті проживав та був зареєстрований з 01.03.1982 її син ОСОБА_6 . Син покійної ОСОБА_5 був зареєстрований з нею за однією адресою, однак не проживав там з 14.12.1989, з моменту реєстрації до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначені обставини встановлені із свідоцтва про смерть та довідок №370 від 03.08.2020.

07.05.1988 зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про шлюб та свідоцтвом про смерть.

Згідно довідки №154 від 29.01.2019, на день смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 з ним по АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали: дружина ОСОБА_8 , син ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 .

Згідно довідки №155 від 29.01.2019, на день смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 з нею по АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали: син ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 .

Згідно довідки №156 від 29.01.2019, на день смерті ОСОБА_5 з ним по АДРЕСА_1 проживав та був зареєстрований його брат ОСОБА_6 .

18.06.2019 ОСОБА_1 адресувала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 , в якій також зазначила про намір звертатися до суду із заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

З відповіді №92/02-14 від 10.03.2020 встановлено, що нотаріусом роз`яснено ОСОБА_1 про необхідність звернутися до суду з метою визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Крім того, необхідно виділити частки у праві власності на спірний житловий будинок.

З відповіді нотаріуса від 27.02.2020, заборон щодо видачі свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в порядку спадкової трансмісії не надходило.

З відповіді голови Жужелянської сільської ради Сокальського району Львівської області та довідки №123 від 01.06.2020 встановлено, що ОСОБА_5 з 14.12.1989 до дня смерті був зареєстрований по АДРЕСА_1 , а проживав по АДРЕСА_2 .

ОСОБА_7 належний йому житловий будинок і все належне йому на день смерті майно заповів своєму сину ОСОБА_6 , що встановлено із заповіту від 27.02.1997

Відповідно до свідоцтва про шлюб, такий зареєстровано 24.10.1992 між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 .

З свідоцтва про смерть та довідки №382 від 06.08.2020 встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та з ним по АДРЕСА_1 на день смерті проживала його дружина ОСОБА_3 .

З відповіді нотаріуса від 03.03.2020 встановлено, що свідоцтво про право на спадщину не може бути видано ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що члени колгоспного двору не зверталися за виділенням часток у праві власності на будинок колишнього колгоспного двору.

З відповіді №241/02-14 від 31.08.2020 встановлено, що після смерті ОСОБА_5 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини 28.08.2020 звернулася його дочка ОСОБА_9 та їй роз`яснено, що на даний час вона може успадкувати лище частку земельних ділянок.

Із заяви ОСОБА_13 , яка надійшла до суду 17.07.2020 встановлено, що такий підтвердив факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в с.Жужеляни.

З наданих адвокатом Табака Г.В. пояснень та копії паспорта громадянина України, отриманих від ОСОБА_13 , встановлено, що останній заперечив надіслання до суду будь-яких заяв у даній справі. Ким вищезазначена заява подана від його імені йому не відомо. Також зазначив, що ОСОБА_1 проживала і проживає в с.Цеблів, про що йому достаменно відомо, оскільки він є чоловіком її рідної сестри.

З відповіді Белзької міської ради Львівської області №893/02.09 від 30.06.2021 та доданих до неї пояснень, наданої на виконання ухвали суду від 03.06.2021, встановлено, що ОСОБА_5 з часу одруження з ОСОБА_1 проживав в с.Цеблів.

Свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 в письмових поясненнях зазначили, що сім`я ОСОБА_16 переїхали проживати в спірний житловий будинок з кінця 80-х років. Майже одразу ОСОБА_5 одружився та переїхав проживати до своєї дружини в с.Цеблів, інколи відвідував батьків, однак у веденні господарства не допомагав. Через один-два роки одружився ОСОБА_17 та переїхав проживати в м.Червоноград. Останній часто відвідував батьків, допомагав їм та після захворювання матері переїхав до неї та проживав за місцем реєстрації, доглядав матір, похоронив її та надалі залишився проживати в цьому будинку з дружиною, яка після його смерті проживає та утримує будинок.

Свідок ОСОБА_18 в письмових поясненнях вказав, що він інколи бачив ОСОБА_5 в с.Жужеляни, однак той проживав в с.Цеблів зі своєю сім`єю.В преддень смерті ОСОБА_5 він був у гостях в ОСОБА_6 в с.Жужеляни. ОСОБА_5 приїхав туди напідпитку та хотів заночувати, оскільки в черговий раз посварився з дружиною. Наступного дня він їхав у м.Червоноград та ОСОБА_5 попросив підвезти його.

Сівши в автомобіль, ОСОБА_5 скаржився на біль у грудях, після чого випав з салону. ОСОБА_6 звернувся по допомогу до місцевої дільничної лікарки, однак останнього не врятували.

Із свідоцтва від 03.06.2021, витягів від 03.06.2021 встановлено, що ОСОБА_9 успадкувала після смерті ОСОБА_5 1/2 частину земельної ділянки площею 1,6495 га, розташовану на території Жужелянської сільської ради Сокальського району Львівської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала спадкодавцю ОСОБА_8 відповідно до державного акта серія ЛВ №096535.

Також встановлено, що ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_6 30.01.2019.

18.06.2019 із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 звернулася ОСОБА_1 .

03.03.2020 ОСОБА_3 подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 .

13.10.2020 ОСОБА_9 звернулися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 , а ОСОБА_19 , ОСОБА_9 та позивач за первісним позовом ОСОБА_1 - із заявами про відмову від прийняття спадщини, коли і заведена спадкова справа. 03.06.2021 ОСОБА_9 , подала нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_9 .

Згідно з положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З наявних в матеріалах справи доказів та пояснень сторін і свідків, беззаперечно встановлено, що ОСОБА_5 не проживав по АДРЕСА_1 з 07.05.1988, ні після його реєстрації там - 14.12.1989, не приймав участі у веденні спільного господарства двору, оскільки з 07 травня 1988 року проживав зі своєю дружиною ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 .

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно зі статтею 123 ЦК Української РСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх.

Відповідно до статті 563 ЦК Української РСР, у разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається.

Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу (Розділ VII. Спадкове право).

Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах.

Правила цієї статті застосовуються також при спадкоємстві майна в господарстві громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР від 26 березня 1991 року № 885-ХІІ з введенням у дію Закону України «Про власність».

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

При зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 не доведено, а судом не встановлено, що ОСОБА_5 з моменту його реєстрації за адресою, АДРЕСА_1 , фактично проживав та приймав участь у веденні спільного господарства двору.

Покликання скаржника на те, що оскільки ні з 07.05.1988, ні з 14.12.1989 не пройшло трьох років до 15 квітня 1991 року, а отже ОСОБА_5 як член колгоспного двору не втратив права на частку в його майні, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки ОСОБА_5 з моменту його прописки в спірному колгоспному двору - 14.12.1989 не проживав та не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те і зазначив, що ОСОБА_5 не був членом спірного колгоспного двору, оскільки був зареєстрований в спірному будинковолодінні менше ніж за три роки до 15.04.1991 (припинення колгоспного двору), не проживав за місцем реєстрації, а тому втратив право на частку у його майні на час набрання чинності Законом України «Про власність».

Скаржником не доведено належними і допустимими доказами, з якого періоду ОСОБА_5 проживав в спірному дворі і що останній в момент його проживання брав участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, а також, що в момент смерті матері - ОСОБА_8 і батька - ОСОБА_7 , він проживав разом із ними, у зв`язку з чим фактично прийняв спадщину після їх смерті.

За недоведеності з сторони ОСОБА_1 згаданих обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_5 не мав частки в даному майні та не прийняв спадщини після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Відповідно до ст. ст. 524, 529 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Статтею 549 ЦК Української РСР (1963) регламентовано, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив у володіння або управління спадковим майном.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як роз`яснено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

У підпункті г) пункту 6 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз`яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

В спірному будинковолодінні з 01.03.1982 до 15.04.1991 були зареєстровані і проживали: голова двору ОСОБА_7 , його дружина ОСОБА_8 та їх син ОСОБА_6 .

Таким чином, колгоспний двір належав їм у рівних частках, зокрема по 1/3 частині кожному, відповідно до ст.123 ЦК Української РС.

Після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_6 успадкував частки колгоспного двору своїх батьків, оскільки проживав разом із ними до моменту їх смерті.

В той же час, долучені ОСОБА_1 довідки Жежелянської сільської ради Сокальського району Львівської області про місце реєстрацію та проживання ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 від 29 січня 2019 року) не підтверджують факту його постійного місця проживання разом з його батьками в момент їх смерті, оскільки згадані обставини спростовується довідкою Жежелянської сільської ради Сокальського району Львівської області №123 від 1 червня 2020 року та показами свідків.

ОСОБА_5 з моменту одруження 07.05.1988 проживав з дружиною - ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 і таких обставин скаржником ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не спростовано та не доведено протилежного.

Оскільки, ОСОБА_5 не успадкував майна після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , оскільки на момент їх смерті не проживав разом з ними та протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Таким чином, беззаперечним є той факт, що ОСОБА_1 не може успадкувати після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 спірне майно бувшого колгоспного двору, оскільки останній не мав частки в даному майні та не прийняв спадщини після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Щодо твердження скаржника про її неналежне повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наявність в матеріалах справи розписок про вручення судових повісток ОСОБА_1 , а також на те, що її інтереси як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Мацей М.М. і жоден з них не був обмежений можливості для звернення в суді першої інстанції з заявою про застосування строку позовної давності щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_3 , в зв`язку з чим колегія судді не приймає до увагу заяву скаржника про застосування строків позовної давності щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_3 .

Щодо твердження скаржника про безпідставно стягнутий з неї судовий збір скаржником не доведено за наявності яких підстав та норм права суд не мав стягувати з неї судовий збір за наявності задоволення зустрічного позову до неї.

Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 лютого 2022 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 лютого 2022 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 25 серпня 2022 року

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: О.М. Ванівський

Н.П. Крайник