Постанова

від 10.08.2022 по справі 522/1514/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 522/1514/21

провадження № 61-19123св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів, в якому просили: стягнути з ОСОБА_3 на користь кожного позивача по 1 405 335 грн та стягнути солідарно з відповідачів на користь позивачів по 415 614,50 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 27 грудня 2019 року між позивачами та відповідачами укладено корпоративний договір, за яким ОСОБА_3 отримав від позивачів на безповоротній основі грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США, а ОСОБА_4 - на поворотній основі 4 200 000 грн., що підтверджено відповідними розписками. Посилаючись на те, що укладений між сторонами корпоративний договір є частково недійсним в силу закону (нікчемним), а відповідачі відмовляються повертати їм грошові кошти, позивачі просили задовольнити їх вимоги на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

У квітні 2021 року адвокат Гуляєва А. А. в інтересах позивачів подала до суду уточнену в подальшому заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частки ОСОБА_3 у статутних капіталах низки юридичних осіб і заборони державним реєстраторам та іншим особам, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії у державних реєстрах, до набрання чинності рішенням суду у цій справі, вчиняти будь-які дії щодо реєстрації зміни власника, реєстрації застави часток ОСОБА_3 у статутних капіталах наведених нею юридичних осіб. На обґрунтування заяви про забезпечення позову позивачі, крім іншого зазначили, що після їх звернення до господарського суду з позовом до ОСОБА_3 , останній здійснив відчуження своїх часток в статутних капіталах юридичних осіб, в саме: приватне підприємство «МИР ЛЕО», товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДОМ «СТРАТЕГ», товариство з обмеженою відповідальністю «СТРАТЕГУКРАЇНА». Іншого рухомого та нерухомого майна у відповідача немає. Вжиття таких заходів забезпечення позову не виходить за межі ціни позову у справі враховуючи вартість часток, є необхідним для забезпечення реального виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалене не користь позивачів. Відповідне забезпечення позову не перешкоджатиме господарській діяльності юридичних осіб.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2021 року в задоволенні заяви позивачів про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що подана заява необґрунтована, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. Обраний заявниками вид забезпечення позову щодо накладення арешту на частки у статутному капіталі юридичних осіб не є співмірним із заявленими позовними вимогами; такі обмеження можуть негативно вплинути на права ОСОБА_3 щодо участі в управлінні юридичними особами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2021 року скасовано.

Заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.

Заборонено державним реєстраторам та іншим особам, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії у державних реєстрах, до набрання чинності рішенням суду у цій справі вчиняти будь-які дії щодо реєстрації зміни власника, реєстрації застави часток ОСОБА_3 у статутних капіталах суб`єктів господарювання:

- частка у статутному капіталі приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіакомпас Україна» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 36109958) у розмірі 50 %;

- частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.С. Бізнеспартнер» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 35117308) у розмірі 100%.

- частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Журнал Судноплавство» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 43432174) у розмірі 100%;

- частка у статутному капіталі приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіа партнер» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 34443112) у розмірі 100 %.

- частка у статутному капіталі приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіакомпас» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 32521502) у розмірі 50%.

У задоволенні заяви позивачів про накладення арешту на частки у статутних капіталах вказаних юридичних осіб відмовлено.

Апеляційний суд встановив, що після звернення позивачів до господарського суду Одеської області 11 вересня 2020 року з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним корпоративного договору від 27 грудня 2019 року та стягнення виконаного за недійсним правочином, останній здійснив відчуження належних йому часток у статутних капіталах низки юридичних осіб (приватне підприємство «МИР ЛЕО», товариство з обмеженою відповідальністю«ТОРГОВИЙ ДОМ «СТРАТЕГ», товариство з обмеженою відповідальністю «СТРАТЕГУКРАЇНА»), що підтверджено витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, представником позивачів доведено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Тому висновок суду першої інстанції про те, що такі дії відповідача пов`язані з самостійним проведенням ним господарської діяльності, яка збіглась з часом звернення позивачів до господарського суду до суду з позовом до ОСОБА_3 є помилковими.

ОСОБА_3 належать частки у статутних капіталах наступних юридичних осіб: приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіакомпас Україна» у розмірі 50% (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 500 грн); товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.С. Бізнеспартнер» у розмірі 100% (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 42 000 грн); товариства з обмеженою відповідальністю «Журнал Судноплавство» у розмірі 100% (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 5 000 грн); приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіапартнер» у розмірі 100 % (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 100 грн); приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіакомпас» у розмірі 50% (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 1 000 грн).

Оскільки представником позивача доведено, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, апеляційний суд заяву про забезпечення позову задовольнив частково, а саме шляхом заборони державним реєстраторам та іншим особам, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії у державних реєстрах, вчиняти будь-які дії щодо реєстрації зміни власника, реєстрації застави часток ОСОБА_3 у статутних капіталах наведених юридичних осіб, без накладення на них арешту. Такий захід забезпечення позову не створить будь-яких перешкод ОСОБА_3 в управлінні цими підприємствами та товариствами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 листопада 2021 року ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року та залишити в силі ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2021 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду 03 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Узагальнення доводів касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що у справі відсутні докази боргового зобов`язання відповідачів перед позивачами; відчуження належних ОСОБА_3 часток у статутному капіталі відповідних юридичних осіб мали місце до пред`явлення позову у цій справі; позивачі не витребували докази про наявність у ОСОБА_3 іншого рухомого майна чи грошових коштів на банківських рахунках. ТОВ «А.В.С. Бізнеспартнер» було припинено в 2011 році. Права на частку у статутному капіталі є корпоративними правами, тобто особистими немайновими правами особи, однак відповідні частки відповідача не є предметом спору у справі. Застосовані заходи забезпечення позову неспівмірні із позовними вимогами; позивачами не доведено, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалене на їх користь.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що у березні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів, в якому просили: стягнути з ОСОБА_3 на користь кожного позивача по 1 405 335 грн та стягнути солідарно з відповідачів на користь позивачів по 415 614,50 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 27 грудня 2019 року між позивачами та відповідачами укладено корпоративний договір, за яким ОСОБА_3 отримав від позивачів на безповоротній основі грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США, а ОСОБА_4 - на поворотній основі 4 200 000 грн., що підтверджено відповідними розписками. Посилаючись на те, що укладений між сторонами корпоративний договір є частково недійсним в силу закону (нікчемним), а відповідачі відмовляються повертати їм грошові кошти, позивачі просили задовольнити їх вимоги на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

У квітні 2021 року адвокат Гуляєва А. А. в інтересах позивачів подала до суду уточнену в подальшому заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частки ОСОБА_3 у статутних капіталах юридичних осіб та заборони державним реєстраторам та іншим особам, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії у державних реєстрах, до набрання чинності рішенням суду у цій справі, вчиняти будь-які дії щодо реєстрації зміни власника, реєстрації застави часток ОСОБА_3 у статутних капіталах наведених юридичних осіб, а саме:

- приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіакомпас Україна» у розмірі 50% (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 500 грн);

- товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.С. Бізнеспартнер» у розмірі 100% (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 42 000 грн);

- товариства з обмеженою відповідальністю «Журнал Судноплавство» у розмірі 100% (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 5 000 грн);

- приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіапартнер» у розмірі 100 % (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 100 грн);

- приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіакомпас» у розмірі 50% (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) -1 000 грн).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У абзаці 6 частини другої статті 389 ЦПК України вказано, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволеннюз огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій-третій статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. За заявою сторони у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення позову у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність, та брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

До видів забезпечення позову законом віднесено накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

За статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

ЄСПЛ у рішенні «Продан проти Молдови» наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін. Не може бути й мови, щоб закріплені в пункті 1 статті 6 процесуальні гарантії, що надаються сторонам, - справедливий, відкритий та швидкий судовий розгляд - не передбачали виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно доступу до суду та провадження у справі, скоріш за все призвело б до виникнення ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який держави зобов`язалися поважати, підписавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, постановленого судом, має вважатися невіддільним складником «судового розгляду», передбаченого у статті 6.

При цьому сфера зобов`язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (рішення у справі «Кудла проти Польщі»). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (рішення ЄСПЛ у справі «Міфсуд проти Франції» та у справі «Пантелеєнко проти України»).

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (пункт 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2003 від 30 січня 2003 року у справі № 1-12/2003).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Апеляційний суд встановив, що представником позивачів доведено існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Зокрема, після звернення позивачів до господарського суду Одеської області 11 вересня 2020 року з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним корпоративного договору від 27 грудня 2019 року та стягнення виконаного за недійсним правочином, останній здійснив відчуження належних йому часток у статутних капіталах низки юридичних осіб (приватне підприємство «МИР ЛЕО», товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДОМ «СТРАТЕГ», товариство з обмеженою відповідальністю «СТРАТЕГУКРАЇНА»), що для суду дало обгрунтовані підстави вважати, що відповідач з високою імовірністю вчинить аналогічні дії з належними йому частками відповідних юридичних осіб після пред`явлення позову і у справі, яка переглядається.

ОСОБА_3 належать частки у статутних капіталах наступних юридичних осіб: приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіакомпас Україна» у розмірі 50% (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 500 грн); товариства з обмеженою відповідальністю «Журнал Судноплавство» у розмірі 100% (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 5 000 грн); приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіапартнер» у розмірі 100 % (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 100 грн); приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіакомпас» у розмірі 50% (з розміром статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 1 000 грн).

Апеляційним судом установлено наявність між сторонами спору та існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Тому він обґрунтовано вважав за можливе заяву про забезпечення позову задовольнити частково, а саме, шляхом заборони державним реєстраторам та іншим особам, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії у державних реєстрах, вчиняти будь-які дії щодо реєстрації зміни власника, реєстрації застави часток ОСОБА_3 у статутних капіталах зазначених юридичних осіб, без накладення на них арешту. Такий захід забезпечення позову не створить будь-яких перешкод ОСОБА_3 в управлінні цими підприємствами та товариствами та не буде перешкоджати їх господарській діяльності.

Верховний Суд не приймає до уваги аргументи касаційної скарги, що відповідні заходи забезпечення позову застосовані необґрунтовано, оскільки позивачами не доведено існування реальних ризиків утруднення або неможливості виконання ухваленого на їх користь рішення суду, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, та позивачем не підтверджено належними доказами вчинення відповідачем дій щодо відчуження відповідного майна з метою ухилення від виконання рішення суду (у разі задоволення позову), оскільки заходи забезпечення позову є превентивними по своїй правовій природі та спрямовані, зокрема, на убезпечення позивачів від додаткових негативних наслідків, пов`язаних із відчуженням відповідного майна нинішнім власником (відповідачем), до часу розгляду справи в суді та встановлення істини у справі.

Необґрунтовані доводи касаційної скарги щодо застосування апеляційним судом відповідного заходу забезпечення позову так як корпоративні права не є предметом спору у цій справі, оскільки в даному випадку метою забезпечення позову було збереження належного одному із відповідачів майна у вигляді права на частки у статутних капіталах юридичних осіб для виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалене не користь позивачів. При цьому, відповідні заходи забезпечення позову лише тимчасово обмежують право особи на розпорядження належними йому правами, однак не впливають на реалізацію права на участь у господарській діяльності юридичних осіб.

Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо неспівмірності застосованих заходів забезпечення позову, оскільки сумарна вартість часток у статутних капіталах юридичних осіб, які належать ОСОБА_3 не перевищує ціну позову, і належних доводів на спростування цих обставин касаційна скарга не містить.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 , що ТОВ «А.В.С. Бізнеспартнер» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 35117308) є припиненим з 2011 року у даному випадку також не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, у тому числі постанову апеляційного суду про забезпечення позову (частина перша статті 389 ЦПК України).

Тобто, касаційна скарга подається особою з метою захисту порушених на її думку права, інтересів та/або обов`язків оскаржуваним рішенням. Разом із цим, постанова апеляційного суду в цій частині жодним чином не зачіпає будь-яких прав ОСОБА_3 як колишнього власника 100% частки у статному капіталі припиненої (неіснуючої) юридичної особи ТОВ «А.В.С. Бізнеспартнер».

Ці доводи касаційної скарги не свідчать про ухвалення апеляційним судом незаконної постанови по суті вирішення заяви позивачів щодо забезпечення позову відповідним чином.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).

Зазначені ОСОБА_3 у касаційній скарзі інші аргументи колегія суддів також вважає необґрунтованими та виключно його суб`єктивними судженнями, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з фактичними обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених ОСОБА_3 у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У частині першій статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статі 410 ЦПК України).

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук