Рішення

від 05.07.2022 по справі 640/8400/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2022 року м. Київ № 640/8400/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді

Пащенка К.С., суддів: Гарника К.Ю., Іщука І.О., за участю секретаря судового

засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку письмового провадження

адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доКиївської міської державної адміністрації, Кабінету Міністрів Українитреті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:Комунальна організація «Інститут генерального плану м. Києва», Департамент містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)провизнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації (надалі - відповідач-1, КМДА), Кабінету Міністрів України (в подальшому - відповідач-2, КМУ), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Київської міської державної адміністрації, пов`язані з розробленням проекту нового Генерального плану міста Києва, чи у новій його редакції, та зобов`язати Київську міську державну адміністрацію утриматись від вчинення дій, пов`язаних з розробленням проекту нового Генерального плану міста Києва, чи у новій його редакції;

- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невжиття заходів реагування на факт протиправних дій Київської міської державної адміністрації, пов`язаних з розробленням проекту нового Генерального плану міста Києва, чи у новій його редакції, та зобов`язати Кабінет Міністрів України вжити заходи реагування на факт протиправних дій Київської міської державної адміністрації, пов`язаних з розробленням проекту нового Генерального плану міста Києва, чи у новій його редакції.

В якості підстав позову позивач зазначає, що листом від 19.01.2021 № 19/01 він звернувся до Київського міського голови Кличка В.В., як до голови Київської міської державної адміністрації, в якому, між іншим, повідомив про порушення чинного законодавства, пов`язаного з розробленням проекту нового Генерального плану міста Києва, чи у новій редакції; у відповідь на свій лист позивач отримав лист Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.02.2021 № 055-1965, зміст якого свідчить про ухилення Київської міської державної адміністрації від прийняття за результатами розгляду листа позивача від 19.01.2021 № 19/01 рішень, відповідно до чинного законодавства і забезпечення їх виконання, а також свідчить і про її ухилення від вжиття за результатами розгляду даного листа невідкладних заходів щодо припинення неправомірних дій, що є порушенням приписів частини 1 статті 15, абзацу 5 частини 1 статті 19 Закону України «Про звернення громадян»; 05.03.2021 листом за № 05/03 позивач звернувся до Кабінету Міністрів України з підстав вищевикладених дій та бездіяльності Київської міської державної адміністрації; у відповідь на свій лист позивач отримав лист Секретаріату Кабінету Міністрів України без дати і вихідного номеру, яким повідомлено про надіслання листа позивача відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» до Міністерства громад та територій України, Київської міської державної адміністрації, Державної архітектурно-будівельної інспекції України; цими своїми діями Кабінет Міністрів України допустив протиправну бездіяльність, в частині, всупереч норм законодавства, ухилення контролю за бездіяльністю органів виконавчої влади, одним із яких є Київська міська державна адміністрація, та за виконанням органами виконавчої влади, а саме вказаною державною адміністрацією, її посадовими особами, актів законодавства України, а також не вжив заходів щодо усунення недоліків у роботі органів виконавчої влади, а саме Київської міської державної адміністрації, і ухилявся від спрямування та координації діяльності вказаної місцевої адміністрації щодо забезпечення належного виконання нею на відповідній території наданих їй повноважень; тобто це протиправне діяння (дії та/або бездіяльність) Кабінету Міністрів України полягає у невиконанні та недотриманні норм законодавства, а саме: п. 9 ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 19, абз. 3 п. 3 ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»; крім того, скерувавши лист позивача від 05.03.2021 № 05/03 відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» до Міністерства розвитку громад та територій України, Київської міської державної адміністрації, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Кабінет Міністрів України порушив приписи ч. 1 ст. 15, абз. 5, 10 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», а саме в частині неприйняття рішень відповідно до чинного законодавства і незабезпечення їх виконання, не виявлення, не усунення причин і умов, які сприяли порушенням, а також в частині допущення безпідставної передачі розгляду заяв іншим органам.

Позивач також зазначає, що свої листи від 19.01.2021 № 19/01 та від 05.03.2021 № 05/03 подав до відповідачів, керуючись гарантованим йому ст. 38 Конституції України правом брати участь в управлінні державними справами, в тому числі і в здійсненні безпосереднього контролю у фінансово-економічній сфері, а також керуючись приписом другого речення преамбули Закону України «Про звернення громадян», яким встановлено, що цей закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ організацій незалежно від форм власності; у зв`язку з фактичним постійним проживанням позивача у місті Києві та його наміру щодо подальшого проживання на постійній основі у цьому місті, протиправні дії Київської міської державної адміністрації ще й порушили законний інтерес позивача, в частині прагнення до користування таким нематеріальним благом, як належне виконання КМДА своїх владних повноважень, в частині здійснення на законних підставах внесення зміни до Генерального плану міста Києва; а протиправна бездіяльність Кабінету Міністрів України ще й порушила законний інтерес позивача щодо прагнення ним до користування таким нематеріальним благом, як належне виконання цим вищим органом у системі органів виконавчої влади своїх владних повноважень в частині здійснення належного контролю за діяльністю Київської міської державної адміністрації, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу було передано судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду в підготовче судове засідання на 20.05.2021.

20.04.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від Комунальної організації «Інститут генерального плану м. Києва» надійшла заява про залучення до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Комунальної організації «Інститут генерального плану м. Києва».

05.05.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача-2 надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено основні повноваження КМУ, зокрема: у сфері міграції, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці, у сферах соціальної політики, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, у сфері зовнішньої політики, у сфері національної безпеки та обороноздатності, у сфері вдосконалення державного управління та державної служби; відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність місцевих державних адміністрацій щодо виконання Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, здійснення на відповідній території інших наданих місцевим державним адміністраціям повноважень; а за ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України одержує від місцевих державних адміністрацій інформацію про їх діяльність, регулярно заслуховує звіти голів державних адміністрацій з питань їх діяльності; Законом України «Про Кабінет Міністрів України» визначено повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з місцевими державними адміністраціями, серед яких відсутні повноваження контролювати розроблення містобудівної документації регіонального та місцевого рівня; відповідно до пп. 33 п. 17 Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2009 № 850 (зі змінами), структурні підрозділи Секретаріату відповідно до основних завдань, визначених цим Положенням, та з питань, що належать до їх компетенції, організовують та здійснюють в установленому порядку розгляд звернень громадян, адресованих Кабінету Міністрів України, Прем`єр-міністру України; листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17.03.2021 № 41-Г-010672/18-1 звернення ОСОБА_1 надіслано за належністю до Міністерства розвитку громад та територій України, Київської міської державної адміністрації та Державної архітектурно-будівельної інспекції України, оскільки питання щодо роз`яснення законодавства про містобудівну діяльність, розроблення генерального плану міста Києва відноситься до повноважень відповідних вищезазначених органів; а тому позовні вимоги щодо визнання бездіяльності протиправною та доводи, якими позивач їх обґрунтовує, не узгоджуються з положеннями законодавства України, є надуманими, необґрунтованими та безпідставними, а позовні вимоги мають бути залишені без задоволення.

Щодо необґрунтованості доводів позивача з питань розроблення та затвердження генерального плану міста Києва відповідач-2 зазначив, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів; з аналізу норм даного Закону вбачається, що рішення про розроблення генерального плану міста Києва приймає Київська міська рада, виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) організовує розроблення, внесення змін та подання генерального плану міста Києва на розгляд Київській міській раді, розроблений генеральний план міста Києва розглядається та затверджується Київською міською радою. Крім того, представником Кабінету Міністрів України акцентовано увагу на тому, що позивачем до позовної заяви не додано документів, які підтверджують його належність до територіальної громади міста Києва: докази проживання чи реєстрації, наявності права власності чи оренди, а тому, відповідно, генеральний план міста Києва не стосується його ні суб`єктивного матеріального права, ні законного інтересу.

11.05.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив Кабінету Міністрів України, де позивач зазначає, що він у позовній заяві не визначав про необхідність здійснення Кабінетом Міністрів України контролю за розробленням Київською міською державною адміністрацією містобудівної документації регіонального та місцевого рівнів; у відзиві відповідача-2 не містяться заперечення, із посиланням на відповідні докази та норми права, щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову; помилковим є твердження відповідача-2 про те, що позивач не є жителем територіальної громади міста Києва та не є її членом, оскільки з 08.11.2019 позивач проживає у двох місцях, а саме - у місті Києві, за адресою: АДРЕСА_1 , та у місті Суми, за адресою: АДРЕСА_2 , а відтак, виходячи із припису абз. 2 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», позивач є належним до територіальної громади міста Києва, і відповідно до ч. 1 ст. 3 цього ж Закону України має право брати участь у місцевому самоврядуванні, що здійснюється цією територіальною громадою. Протиправні дії КМДА та протиправна бездіяльність Кабінету Міністрів України порушують такі законі право та інтереси позивача, а саме: право брати участь в управлінні державними справами, яке гарантоване ст. 38 Конституції України та інтересу позивача щодо прагнення ним до користування такими нематеріальними благами як неналежне виконання КМДА та КМУ своїх владних повноважень.

20.05.2021 розгляд справи відкладено на 10.06.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 залучено Комунальну організацію «Інститут генерального плану м. Києва» та Департамент містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

08.06.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Комунальної організації «Інститут генерального плану м. Києва», надійшли письмові пояснення, відповідно до яких третя особа повністю заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради; крім того, п. 4.1 Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Мінрегіону України від 16.11.2011 № 290 передбачено, що рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада; п. 4.2 зазначеного порядку встановлено, що при розробленні генерального плану населеного пункту замовником його розроблення є виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; підставою розробки проекту Генерального плану м. Києва є рішення Київської міської ради від 18.09.2008 № 262/262 «Про розробку нового Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 року», яке є таким, що прийняте у відповідності з вимогами чинного на час його прийняття законодавства, Київрадою не скасовувалось, недійсним в судовому порядку не визнавалось, а отже є чинним на даний час; повноваження з планування територій на місцевому рівні, в т.ч. в сфері розроблення і затвердження генеральних планів населених пунктів, відносяться до виключної компетенції представницьких органів місцевого самоврядування (відповідних рад) та їх виконавчих органів, а Кабінет Міністрів України, в силу вимог ст. 113 Конституції України до вказаних органів не відноситься, а отже відповідними повноваженнями не наділений; направлення Кабінетом Міністрів України звернення позивача від 05.03.2021 № 05/03 за належністю до відповідних уповноважених органів (зокрема, Київської міської державної адміністрації) на підставі п. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» є цілком правомірним; факту проживання позивача у місті Києві належним чином не підтверджено, а тому заходи з розроблення генерального плану населеного пункту м. Києва апріорі не можуть порушувати права та законні інтереси позивача.

10.06.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), надійшли письмові пояснення, відповідно до яких третя особа повністю заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до покладених на нього завдань організовує розроблення, внесення змін до генерального плану м. Києва, іншої містобудівної документації та подання на розгляд Київської міської ради, виконує функції замовника розроблення містобудівної документації в установленому порядку, здійснює аналіз стану містобудування на території міста, організація розроблення, експертизи і забезпечення затвердження в установленому порядку містобудівних програм, генерального плану міста Києва, іншої містобудівної документації; підставою розробки проекту Генерального плану м. Києва є рішення Київської міської ради від 18.09.2008 № 262/262 «Про розробку нового Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 року», яке було ухвалено Київською міською радою з метою створення належних умов для виконання містом Києвом функцій столиці, забезпечення прав громадян на сприятливі умови перебування та життєдіяльності у місті Києві, збереження історико-культурного середовища, забезпечення ефективної роботи і розвитку транспортної та інженерної інфраструктури, побутового обслуговування, вирішення інших нагальних проблем розвитку міста Києва, про що вказано у преамбулі зазначеного рішення; дане рішення є таким, що прийняте у відповідності з вимогами чинного на час його прийняття законодавства, Київрадою не скасовувалось, недійсним в судовому порядку не визнавалось, а отже є чинним на даний час; про вказані обставини позивач, у відповідь на звернення позивача від 19.01.2021 № 19/01, він був поінформований доданим до листа Департаменту містобудування та архітектури ВО КМР (КМДА) від 12.02.2021 № 055-1965 листом розробника проекту Генерального плану м. Києва - Комунальної організації ВО КМР (КМДА) «Інститут Генерального плану м. Києва» від 03.02.2021 № 312-1857; правомірність розроблення проекту Генерального плану м. Києва додатково підтверджується положеннями «Міської програми створення (оновлення)містобудівної документації у м. Києві», затвердженої рішенням Київради від 13.11.2013 № 518/10006, зокрема, згідно абз. 1 розділу 2 цієї Програми її метою є розроблення і затвердження Генерального плану столиці України - міста Києва; позивачем не підтверджено факту проживання в м. Києві належним чином, а тому заходи з розроблення Генерального плану м. Києва не можуть порушувати права та законні інтереси мешканців м. Суми.

10.06.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача-1 надійшли письмові пояснення, відповідно до яких відповідач-1 повністю заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради; підставою розробки проекту Генерального плану м. Києва є рішення Київської міської ради від 18.09.2008 № 262/262 «Про розробку нового Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 року», яке є таким, що прийняте у відповідності з вимогами чинного на час його прийняття законодавства, Київрадою не скасовувалось, недійсним в судовому порядку не визнавалось, а отже є чинним на даний час; повноваження з планування територій на місцевому рівні, в т.ч. в сфері розроблення і затвердження генеральних планів населених пунктів, відносяться до виключної компетенції представницьких органів місцевого самоврядування (відповідних рад) та їх виконавчих органів, а Кабінет Міністрів України, в силу вимог ст. 113 Конституції України до вказаних органів не відноситься, а отже відповідними повноваженнями не наділений; направлення Кабінетом Міністрів України звернення позивача від 05.03.2021 № 05/03 за належністю до відповідних уповноважених органів (зокрема, Київської міської державної адміністрації) на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» є цілком правомірним; факту проживання позивача у місті Києві належним чином не підтверджено, а тому заходи з розроблення Генерального плану м. Києва не можуть порушувати права та законні інтереси мешканців м. Суми.

10.06.2021 у судовому засіданні судом оголошено перерву, справу призначено до розгляду на 08.07.2021.

23.06.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 повністю заперечує проти задоволення позовних вимог та який за змістом відповідає письмовим поясненням, які були подані у судовому засідання 10.06.2021.

24.06.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на письмові пояснення Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації, де позивач зазначає, що він у позовній заяві не стверджував про не чинність Рішення Київської міської ради від 18.09.2008 № 262/262 «Про розробку нового Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 року»; Генеральний план міста Києва, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, відповідно до припису п. 3 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є безстроковим та чинним, і тому розроблення саме нового Генерального плану міста Києва, тобто вже другого генерального плану цього міста, починаючи з березня 2011 року є незаконним; факт безпідставної передачі Кабінетом Міністрів України заяви, чим є лист позивача від 05.03.2021 № 05/03 іншому органу, полягає у тому, що Міністерство розвитку громад та територій України, Київська міська державна адміністрація, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, до яких був надісланий цей лист, не наділені відповідно до закону повноваженнями стосовно здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади, контролю за виконанням органами виконавчої влади та їх посадовими особами актів законодавства України; сплативши у вигляді податків кошти до державного бюджету України, позивач має право взамін отримати такі нематеріальні блага, як належне виконання відповідачами своїх встановлених законом функцій та обов`язків.

В подальшому до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на письмові пояснення Комунальної організації «Інститут Генерального плану м. Києва», де позивач зазначає, що він у позовній заяві не стверджував про відсутність у КМДА повноважень щодо забезпечення розроблення Генерального плану міста Києва та не чинність Рішення Київської міської ради від 18.09.2008 № 262/262 «Про розробку нового Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 року»; Генеральний план міста Києва, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, відповідно до припису п. 3 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є безстроковим та чинним, і тому розроблення саме нового Генерального плану міста Києва, тобто вже другого генерального плану цього міста, починаючи з березня 2011 року є незаконним.

01.07.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив Київської міської державної адміністрації, де позивач зазначає, що він у позовній заяві не стверджував про відсутність у Київської міської державної адміністрації повноважень щодо замовлення, організації розроблення і подання на розгляд Київської міської ради Генерального плану міста Києва; відповідно до абз. 1 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту, а відтак Генеральний план міста Києва, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, відповідно до припису п. 3 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є безстроковим та чинним, і тому розроблення саме нового Генерального плану міста Києва, тобто вже другого генерального плану цього міста, починаючи з березня 2011 року є незаконним; факт безпідставної передачі Кабінетом Міністрів України заяви, чим є лист позивача від 05.03.2021 № 05/03 іншому органу, полягає у тому, що Міністерство розвитку громад та територій України, Київська міська державна адміністрація, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, до яких був надісланий цей лист, не наділені відповідно до закону повноваженнями стосовно здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади, контролю за виконанням органами виконавчої влади та їх посадовими особами актів законодавства України.

05.07.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшли додаткові пояснення, у яких позивач зазначає про протиправність розроблення проекту нового Генерального плану міста Києва без наявності картографічної основи, яка обґрунтовується тим, що таке розроблення відбувається з порушенням ч. 3 ст. 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абз. 5, 7 п. 1.4 Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.11.2011 № 290 та п. 4.13 Державних будівельних норм ДБН Б.1.1-15:2012 «Склад та зміст генерального плану населеного пункту».

08.07.2021 у судовому засіданні судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією суддів на 08.09.2021.

02.09.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від Комунальної організації «Інститут генерального плану м. Києва» надійшли заперечення на додаткові пояснення позивача, у яких третьою особою акцентовано увагу суду на тому, що викладені в додаткових поясненнях обставини та додані докази не являються належними, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування у даній справі.

07.09.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання на інший день у зв`язку із хворобою.

08.09.2021 судове засідання не відбулося у зв`язку із неявкою позивача. Наступне судове засідання призначено на 06.10.2021.

06.10.2021 у судовому засіданні судом оголошено перерву на 10.11.2021.

01.11.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

10.11.2021 судове засідання було перепризначене на 24.11.2021.

Вказаного дня у судовому засіданні судом оголошено перерву, справу призначено до розгляду на 22.12.2021.

24.11.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від Комунальної організації «Інститут генерального плану м. Києва» надійшли заперечення на письмові пояснення позивача.

В призначений день у судовому засіданні судом оголошено перерву до 26.01.2022.

18.01.2022 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшли пояснення щодо заперечень Комунальної організації «Інститут генерального плану м. Києва».

26.01.2022 судове засідання відкладено до 02.02.2022.

31.01.2022 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання на інший день у зв`язку із хворобою.

02.02.2022 Окружним адміністративним судом м. Києва, у відповідності до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України), ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Листом за вих. № 19/01 від 19.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до Київського міського голови Кличка В.В., голови Київської обласної державної адміністрації Володіна В.Г., в якому, між іншим, повідомив про порушення чинного законодавства, пов`язаного з розробленням проекту нового Генерального плану міста Києва.

Листом за вих. № 055-1965 від 12.02.2021 Департамент містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) повідомив ОСОБА_1 про те, що станом на дату надання відповіді завершується актуалізація та приведення проекту Генерального плану міста Києва (проекту Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025) у відповідність до вихідних даних, актуальних на 01.01.2019, та змін законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних та інших державних норм, стандартів і правил.

Листом за вих. № 05/03 від 05.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до Прем`єр-міністра України, в якому повідомив про системні порушення керівництвом Київської міської державної адміністрації чинного законодавства, допущені при розробленні проекту Генплану м. Києва.

Листом Секретаріату Кабінету Міністрів України повідомлено ОСОБА_1 про те, що лист, який надійшов до Кабінету Міністрів України, надіслано Міністерству розвитку громад та територій України, Київській міській державній адміністрації, Державній архітектурно-будівельній інспекції України відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян».

Вважаючи протиправними дії та бездіяльність Київської міської державної адміністрації щодо реагування та вжиття заходів за результатами розгляду листа позивача, а також не прийняття Кабінетом Міністрів України рішень внаслідок розгляду листа позивача та не дослідження факту порушення Київською міською державною адміністрацією чинного законодавства, пов`язаного з розробленням проекту нового Генерального плану міста Києва чи його у новій редакції, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Отже, Конституція України уповноважила визначити законом, якими мають бути особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві порівняно із загальним порядком здійснення виконавчої влади в областях і районах та із загальним порядком здійснення місцевого самоврядування в інших, ніж міста Київ та Севастополь, населених пунктах.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

За приписами ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Між тим, спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України визначає Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ».

Згідно із ст. 4 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» органи місцевого самоврядування і виконавчої влади у місті Києві забезпечують в межах своїх повноважень, визначених законами України, здійснення містом таких функцій: 1) створення належних умов для діяльності у місті Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів державної влади, офіційних представництв іноземних держав і міжнародних організацій, установ і закладів науки, освіти, охорони здоров`я, культури і спорту, місцем розташування яких відповідно до законодавства визначено місто Київ; 2) вирішення питань щодо розміщення центральних органів, які утворюються Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, а також дипломатичних представництв, консульств іноземних держав та представництв міжнародних організацій в Україні; 3) надання на договірних засадах комунальних, інженерних, соціально-культурних, транспортних, інформаційних та інших послуг державним органам, дипломатичним представництвам іноземних держав, представництвам міжнародних організацій, розміщеним у місті Києві; 4) взаємодія з Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України при розробленні та здійсненні ними заходів, програм та проектів, що зачіпають інтереси столиці; 5) здійснення заходів щодо збереження та відновлення пам`яток історії, культури, релігії, архітектури та містобудування, заповідних та природних зон і ландшафтів, що мають національне значення; 6) виконання інших функцій міста Києва, передбачених у законодавстві України, специфічних для функціонування Києва як столиці держави, в межах законодавства України.

Здійснення столичних функцій забезпечується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у місті Києві та гарантується державою.

Положеннями ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» унормовано, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Система місцевого самоврядування у місті Києві відповідно до ст. 7 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» включає: територіальну громаду міста; міського голову; міську раду; виконавчий орган міської ради; районні ради (у разі їх утворення); виконавчі органи районних у місті рад; органи самоорганізації населення.

Районні ради можуть утворюватися за рішенням територіальної громади міста Києва, прийнятого шляхом проведення місцевого референдуму, або за рішенням Київської міської ради.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Рішенням Конституційного Суду України від 25.12.2003 № 21-рп/2003 встановлено, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

З вищезазначеного вбачається, що Київська міська державна адміністрація є виконавчим органом Київської міської ради, а також підзвітною і підконтрольною Київській міській раді з питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, та Кабінету Міністрів України з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади.

За приписами пп. 6 п. а ч. 1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини визначає Закону України «Про основи містобудування».

Як передбачено нормами абз. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про основи містобудування» до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належить забезпечення в установленому законодавством порядку розробки і подання на затвердження відповідних рад місцевих містобудівних програм, генеральних планів, детальних планів, планів червоних ліній.

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Частиною 4 ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5-10 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб генеральні плани можуть поєднуватися з детальними планами всієї території таких населених пунктів.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в установлений строк:

1) подають пропозиції до проекту відповідного місцевого бюджету на наступний рік або про внесення змін до бюджету на поточний рік щодо потреби у розробленні містобудівної документації;

2) визначають в установленому законодавством порядку розробника генерального плану населеного пункту, встановлюють строки розроблення та джерела його фінансування;

3) звертаються до обласної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (для міст обласного та республіканського Автономної Республіки Крим значення), центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (для міст Києва та Севастополя) щодо визначення державних інтересів для їх урахування під час розроблення генерального плану населеного пункту;

4) повідомляють через місцеві засоби масової інформації про початок розроблення генерального плану населеного пункту та визначають порядок і строк внесення пропозицій до нього фізичними та юридичними особами;

5) забезпечують попередній розгляд матеріалів щодо розроблення генерального плану населеного пункту архітектурно-містобудівними радами відповідного рівня;

6) узгоджують проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад, з метою врегулювання питань планування територій у приміських зонах;

6-1) забезпечують розроблення проекту генерального плану населеного пункту з урахуванням обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України;

7) забезпечують здійснення стратегічної екологічної оцінки.

Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п`ять років.

Такі зміни вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до генерального плану населеного пункту може порушуватися за результатами містобудівного моніторингу перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією.

У разі виникнення державної необхідності рішення щодо доцільності внесення змін до генерального плану населеного пункту приймається Кабінетом Міністрів України.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

А відповідно до п. 42 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

З урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що рішення про розроблення Генерального плану міста Києва приймає Київська міська рада на пленарному засіданні; виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) організовує розроблення, внесення змін та подання Генерального плану міста Києва на розгляд Київській міській раді, де він розглядається та затверджується.

Суд також наголошує на тому, що підставою для розробки проекту Генерального плану міста Києва є рішення Київської міської ради від 18.09.2008 № 262/262 «Про розробку нового Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 року». Дане рішення прийнято Київською міською радою на виконання Указу Президента України № 157/2008 «Про невідкладні заходи щодо розвитку міста Києва», п. 2 якого постановлено вжити в установленому порядку невідкладних заходів щодо збереження, відтворення та охорони історико-культурного середовища в місті Києві, зокрема, щодо перегляду Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року з метою визначення територій, що мають особливу історико-культурну цінність, історичних ареалів міста та встановлення режиму використання цих територій.

Пунктом 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що генеральні плани населених пунктів, затверджені до набрання чинності цим Законом, є безстроковими.

Враховуючи викладене, рішення Київської міської ради від 18.09.2008 № 262/262 «Про розробку нового Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 року» є таким, що прийняте у відповідності з вимогами чинного на час його прийняття законодавства. Зазначене рішення Київською міською радою не скасовувалось, недійсним в судовому порядку не визнавалось, а отже є чинним на даний час.

З урахуванням вищевикладеного, позовна вимога про визнання протиправними дій Київської міської державної адміністрації, пов`язаних з розробленням проекту нового Генерального плану міста Києва, чи у новій його редакції, та зобов`язання Київську міську державну адміністрацію утриматись від вчинення дій, пов`язаних з розробленням проекту нового Генерального плану міста Києва, чи у новій його редакції, не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невжиття заходів реагування на факт протиправних дій Київської міської державної адміністрації, пов`язаних з розробленням проекту нового Генерального плану міста Києва, чи у новій його редакції, та зобов`язання Кабінету Міністрів України вжити заходи реагування на факт протиправних дій Київської міської державної адміністрації, пов`язаних з розробленням проекту нового Генерального плану міста Києва, чи у новій його редакції, суд зазначає наступне.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.

За приписами ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначені основні повноваження Кабінету Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці; у сферах соціальної політики, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина; у сфері зовнішньої політики; у сфері національної безпеки та обороноздатності; у сфері вдосконалення державного управління та державної служби.

За приписами ч. 1, 2, 5, ст. 23 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність місцевих державних адміністрацій щодо виконання Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, здійснення на відповідній території інших наданих місцевим державним адміністраціям повноважень.

Кабінет Міністрів України розглядає питання щодо:

1) погодження кандидатур заступників голів обласних державних адміністрацій;

2) надання у разі вмотивованої відмови голови обласної державної адміністрації або підтримки головою обласної державної адміністрації вмотивованої відмови голови районної державної адміністрації погодити призначення керівника територіального органу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, керівника підприємства, установи, організації, що перебуває в управлінні міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, згоди на призначення відповідного керівника;

3) подання Президенту України пропозицій щодо скасування актів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, з одночасним зупиненням їх дії;

4) призначення на посаду або звільнення з посади голів місцевих державних адміністрацій і внесення Президенту України відповідних подань;

5) перейменування місцевих державних адміністрацій у зв`язку із зміною назв відповідних адміністративно-територіальних одиниць, приймає рішення із зазначених питань.

Кабінет Міністрів України одержує від місцевих державних адміністрацій інформацію про їх діяльність, регулярно заслуховує звіти голів державних адміністрацій з питань їх діяльності.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що серед повноважень Кабінету Міністрів України у відносинах з місцевими державними адміністраціями відсутні повноваження щодо контролю за розробленням містобудівної документації регіонального та місцевого рівня.

Стосовно тверджень позивача про те, що Кабінет Міністрів України порушив приписи ч. 1 ст. 15, абз. 5, 10 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» суд зазначає наступне.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (ст. 15 Закону України «Про звернення громадян»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, серед іншого, зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що орган, до якого направлена заява громадянина, зобов`язаний об`єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Секретаріат Кабінету Міністрів України здійснює організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пп. 33 п. 17 Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2009 № 850, структурні підрозділи Секретаріату відповідно до основних завдань, визначених цим Положенням, та з питань, що належать до їх компетенції організовують та здійснюють в установленому порядку розгляд звернень громадян, адресованих Кабінету Міністрів України, Прем`єр-міністру України, Першому віце-прем`єр-міністру України, віце-прем`єр-міністрам України, Міністру Кабінету Міністрів України та міністру, який не очолює міністерство.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач листом за вих. № 05/03 від 05.03.2021 звернувся до Кабінету Міністрів України та просив вжити заходів реагування до Київської міської державної адміністрації при розробленні проекту генерального плану міста Києва.

Листом за вих. № 41-Г-010672/18-1 від 17.03.2021 Секретаріатом Кабінету Міністрів України звернення позивача було надіслано за належністю до Міністерства розвитку громад та територій України, Київської міської державної адміністрації та Державної архітектурно-будівельної інспекції України, оскільки питання щодо роз`яснення законодавства про містобудівну діяльність, розроблення генерального плану міста Києва відноситься до повноважень відповідних вищезазначених органів.

Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Вищевказаний висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 342/158/17.

З огляду на зазначене вище, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання бездіяльності Кабінету Міністрів України протиправною не підлягають задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що в контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

При цьому порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 23.12.2019 у справі № 712/3842/17, від 27.02.2020 у справі № 500/477/15-а.

Оцінюючи наявність підстав для врахування висновку науково-правової експертизи щодо оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб у цілях захисту своїх законних інтересів, виконаний на запит громадянина ОСОБА_1 , Міжнародним інститутом «АКТІО-ЕКСПЕРТ» від 21.01.2020 № 1/20, суд вказує наступне.

Приписами ч. 2 ст. 101 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Статтею 112 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано лише два виключні питання у галузі права, щодо яких учасники справи можуть подати суду відповідний експертний висновок: 1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Відповідно до ст. 113 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно приписів ст. 74, 75 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зі змісту наведених норм вбачається, що врахування висновку експерта з питань права є правом, а не обов`язком суду.

При цьому, такий висновок може стосуватися лише передбачених Кодексу адміністративного судочинства України, питань - застосування аналогії закону чи аналогії права чи змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Натомість, наданий висновок експерта в галузі права стосується питань, пов`язаних із реалізацією права громадянина на судовий захист, при цьому питання, визначені приписами п. 1, 2 ч. 1 ст. 112 Кодексу адміністративного судочинства України, в межах даної справи не виникали.

Аналогічний висновок щодо підстав врахування висновку експерта в галузі права наведений у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 826/6667/16, та від 29.01.2020 у справі № 640/19344/18.

Відтак, суд не приймає до уваги посилання позивача на висновок науково-правової експертизи щодо оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб у цілях захисту своїх законних інтересів, виконаний Міжнародним інститутом «АКТІО-ЕКСПЕРТ» від 21.01.2020 № 1/20, оскільки питання, які досліджені у вказаному висновку, є предметом судового розгляду в цій справі та підлягають вирішенню колегією суддів, а жодне з наведених питань не є предметом науково-правового висновку, поданого позивачем, а висвітлені у висновку питання та відповіді фактично стосуються питань права.

Зважаючи на все викладене вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України та Київської міської державної адміністрації.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ст. 250 КАС України).

Головуючий суддя К.С. Пащенко

Суддя К.Ю. Гарник

Суддя І.О. Іщук