Рішення

від 23.07.2010 по справі 44/390

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  44/390-50/49

23.07.10

За позовом          державного підприємства “Рівненський автомобільний ремонтний завод”

До                    Міністерства оборони України

про                    зобов’язання вчинити дії

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники сторін:

Від позивача          Окопний О.І. (т.в.о. директора)

                                Климець Н.Г. (дов. від 17.12.2009)

Від відповідача          Шешко С.В.(дов. від 17.11.2009)

                                                     ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство “Рівненський автомобільний ремонтний завод”(далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Центрального автомобільного управління озброєння Головного управління логістики Командування сил підтримки Збройних Сил України (в/ч А 0119) (далі –відповідач)  про зобов’язання вчинити дії, а саме: визнати заборгованість, підтвердити останню, підписавши акти звірки розрахунків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2008 порушено провадження у справі № 44/390.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2008 було замінено неналежного відповідача Центральне автомобільне управління озброєння Головного управління логістики Командування сил підтримки Збройних Сил України належним відповідачем –Міністерством оборони України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2009 по справі № 44/390 було позов задоволено в повному обсязі, а саме стягнуто з Міністерства оборони України на користь Державного підприємства “Рівненський автомобільний ремонтний завод”14 522 556 (чотирнадцять мільйонів п’ятсот двадцять дві тисячі п’ятсот п’ятдесят шість) грн. 73 коп.  заборгованості, 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. державного мита і 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2009 по справі № 44/390 рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2009 по справі № 44/390 було залишено без змін, а апеляційну скаргу Міністерства оборони України - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2009 по справі № 44/390 було касаційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково, Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2009 по справі № 44/390 та рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2009 по справі № 44/390 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Згідно з резолюцією керівництва господарського суду м. Києва справу № 44/390 передано судді Головатюку Л.Д. на новий розгляд, який ухвалою від 14.01.2010 прийняв справу № 44/390 до свого провадження та призначив її до розгляду на 10.02.2010.

10.02.2010 в судове засідання прибули представники позивача, відповідача та прокуратури і дали пояснення по справі.

Розгляд справи  відкладено на 03.03.2010.

Представники заявника та прокуратури у судове засідання 03.03.2010 не з"явилися, але представником заявника було подане клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Представник боржника з"явився у судове засідання та надав пояснення по справі.

Розгляд справи  відкладено на 07.04.2010.

Представник прокуратури в судове засідання не прибув, але через канцелярію суду прокуратурою була подана заява про відкликання заяви від 09.02.2010 № 292 про вступ військового прокурора Рівненського гарнізону на стороні державного підприємства “Рівненський автомобільний ремонтний завод”у справу № 44/390-50/49. Суд задовольнив дану заяву.

Представник позивача подав заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 34 906 669,64 грн. та просить покласти на відповідача всі витрати пов"язані з поданням та розглядом даного позову. Суд прийняв до уваги дані зміни позовних вимог.

Представник відповідача зазначив, що не отримував вказані зміни позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів по справі.

Розгляд справи  відкладено на 19.04.2010.

Представник позивача у судове засідання 19.04.2010 не з"явився, але через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Представник відповідача з"явився у судове засідання та надав пояснення по справі.

Розгляд справи було відкладено на 17.05.2010.

17.05.2010 представник прокуратури у судове засідання не з"явився, всіх необхідних доказів суду не надав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судове засідання з"явилися представники позивача та відповідача і надали пояснення по справі.

17.05.2010 представником відповідача було подане клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а також усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання суду додаткових доказів  по справі. Суд, дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що дані клопотання належно обґрунтовані, достатньо мотивовані і тому задовольнив їх.

Представник відповідача подав суду лист тимчасово виконуючого обов’язки начальника штабу Командування сил підтримки Збройних Сил України полковника І.В. Ющенка від 17.05.2010 № 328/5/3/401, в якому йшлося про те, що договір № 158/5/82/3 не є державним оборонним замовленням.

Також представником відповідача було долучено до матеріалів справи наказ Міністра оборони РСРС № 210 від 02.08.1980.

Розгляд справи було відкладено на 16.06.2010.

У судове засідання 16.06.2010 з"явилися представники позивача та відповідача і надали пояснення по справі.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову повністю. У своєму відзиві відповідач зазначає, що  основним аргументом своїх вимог позивач наводить Державний контракт з оборонного замовлення № 158/5/82/3 (далі - договір), а саме п. 4.4 яким обумовлюється плата за зберігання техніки замовника (відповідача), яка зарахована в резерв ГЛАВТУ, з розрахунку 2,0 грн. за один автомобіль за добу зберігання та 1,0 грн. за один агрегат за добу зберігання. Однак, відповідач зауважує, що відповідно до календарного плану робіт, який є невід'ємною частиною Договору, ремонту підлягало 16 одиниць військової техніки і саме 16 одиниць військової техніки стосувалися п. 4.4. договору.

Представник відповідача також подав відзив на заяву про зміну позовних вимог, в якому просить відмовити в прийнятті заяви(клопотання) позивача про зміну позовних вимог, оскільки дана заява не підлягає реалізації та зміст її не може бути предметом подальшого розгляду в суді, так як позивач всупереч вимог ч. 3 ст. 22 ГПК України змінює як підставу так і предмет позову.

Так, відповідач зазначає, що відповідно до змісту первинного позову предметом є зобов'язання вчинити певні дії, який згідно заяви позивачем змінено на предмет майнового характеру, а саме стягнення заборгованості в сумі 34 906 669,64 грн. Також змінено підставу первинного позову з невиконання зобов'язань за п. 4.4 Державного контракту з оборонного замовлення № 158/5/82/3 (далі - договір) на підставу не оплати послуг зберігання та робіт з ремонту та розбракування військової техніки за договором.

Однак суд вважає, що дана заява задоволенню не підлягає, оскільки твердження позивача про те, що відповідач винен йому суму в розмірі 256 317,53 грн. за виконані роботи з ремонту автомобільної техніки та суму в розмірі 2 347 873,05 грн. за виконані роботи з розбракування автомобільної техніки не підтверджуються жодними належними засобами доказування, а отже дані вимоги позивача про стягнення зазначених сум задоволенню не підлягають, у зв’язку з чим підставою позову залишається лише невиконання зобов'язань за п. 4.4 договору.

Крім того, представник відповідача подав заяву про застосування позовної давності.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів по справі, у зв’язку з чим розгляд справи було відкладено на 14.07.2010.

У судове засідання 14.07.2010 з"явилися представники позивача та відповідача і надали пояснення по справі.

Представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, про що також подали додаткові письмові пояснення.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні 14.07.2010 було оголошено перерву на 23.07.2010 для підготовки та оголошення повного тексту рішення по справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.02.2001 між Державним підприємством Міністерства оборони України “Рівненський автомобільний ремонтний завод”(правонаступником якого в порядку наказу Міністерства оборони України № 411 від 14.07.2006 є державне підприємство “Рівненський автомобільний ремонтний завод”)(далі позивач, виконавець за договором)  та Міністерством оборони України(далі відповідач, замовник за договором) було укладено державний контракт з оборонного замовлення № 158/5/82/3 (далі –договір), за яким відповідач зобов’язався замовляти, оплачувати, а позивач зобов’язався виконати роботи та надати послуги по зберігання та капітальному ремонту автомобільної техніки Збройних Сил України, пов’язані із забезпеченням потреб оборони і національної безпеки(п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 4.4. договору за зберігання техніки, яка зарахована в резерв Головного автомобільного управління Озброєння Міністерства оборони України відповідач сплачує вартість зберігання з розрахунку 2,00 грн. за один автомобіль за добу зберігання, 1,00 грн. за один агрегат за добу зберігання.

Згідно з п. 7.1. договору термін дії останнього –один рік, з 01.01.2001 по                    31.12.2001.

В порядку п. 7.2. договору дія останнього автоматично продовжується на термін, передбачений договором, при відсутності за 1 місяць до закінчення його строку пропозицій сторін щодо його дії.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони не подавали одна одній пропозицій щодо закінчення строку дії договору, а відтак, суд приходить до висновку, що строк дії договору кожного року неодноразово автоматично продовжувався ще на рік на і сьогодні договір є чинним та його строк продовжено до 31.12.2010.

Судом встановлено, що на виконання даного договору на територію позивача прибуло 695 автомобілів та 8228 агрегатів. 256 автомобілів приведених позивачем в детальному розрахунку суми боргу прибули на територію позивача ще до 28.02.2001, тобто до укладення між позивачем та відповідачем державного контракту з оборонного замовлення № 158/5/82/3.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач вказує на те, що договір, на який посилається у своєму позові Державне підприємство «Рівненський автомобільний ремонтний завод»стосується лише зберігання і ремонту 48 одиниць військової техніки, що підтверджується календарним планом робіт, який є невід'ємною частиною договору, і саме 16 найменувань військової техніки стосується п. 4.4. договору.

Однак суд не погоджується з такою думкою відповідача з наступних причин:

У календарному плані робіт, що є додатком до договору, зазначено 48 найменувань автомобільної техніки та агрегатів, які згідно календарного плану робіт, були передані для проведення капітального ремонту на ДП «Рівненський автомобільний ремонтний завод» (в/ч А 0834). Також згідно Протоколу № 8 від 28.02.2001 про погодження ціни на виготовлення і постачання продукції (виконання робіт, надання послуг) погоджено суму на ремонт 48 одиниць техніки та агрегатів. Однак з незрозумілих суду причин відповідач акцентує увагу суду лише на 16 одиницях військової техніки з вищевказаного календарного плану робіт, але при цьому (відповідно до банківських виписок) Міністерство оборони України оплатило проведення капітального ремонту всіх 48 одиниць техніки та агрегатів, зазначених в календарному плані.

Як вбачається з позовної заяви ДП «Рівненський автомобільний ремонтний завод»питанням із за якого виник господарський спір є не вартість ремонту автомобільної техніки за договором, а зберігання автомобільної техніки, двигунів, агрегатів, що знаходяться на території позивача та є власністю Міністерства оборони України.

У п. 4.4. договору не вказано, що техніка, яка зарахована в резерв ГЛАВТУ та знаходиться на зберіганні на ДП «Рівненський автомобільний ремонтний завод»повинна бути обов'язково відремонтована на підприємстві позивача, згідно до календарного плану робіт до договору. В п. 4.4. договору зазначається, що замовник сплачує кошти за зберігання техніки, зарахованої в резерв ГЛАВТУ.

З пояснень представника позивача вбачається, що в резерв ГЛАВТУ зараховувалась та передавалась на зберігання техніка, яка і ремонтувалась на ДП «Рівненський автомобільний ремонтний завод», а також та, що поступала з розформованих військових частин, підприємств без проведення ремонтних робіт. Представник позивача зазначив, що в більшості випадків, цю техніку та інше майно позивач власним коштом, по Нарядах ГЛАВТУ, доставляв на свою територію для зберігання і відремонтована позивачем техніка, та техніка, яка знаходиться на зберіганні у позивача - це не обов'язково одна і таж техніка.

Отже, виходячи з вище викладеного можна зробити висновок про те, що договір, є одночасно і договором відповідального зберігання автомобільної техніки та агрегатів.

У пункті 4.1. договору зазначено:

-          Замовник, згідно календарного плану, організовує забезпечення виконавця ремонтним фондом.

-          Приймання ремонтного фонду і ремонт виконавець здійснює відповідно до вимог розділу 3 наказу МО № 210-1980р., а також забезпечує збереження і зберігання виробів під час перебування їх на підприємстві.

-          В випадку прийняття техніки на зберігання і на протязі одного місяця не вжиття заходів до усунення недоліків, замовник сплачує вартість зберігання з розрахунку 2,0 грн. за один автомобіль за добу зберігання; 1,0 грн. за один агрегат за добу зберігання (п. 21 розділ 3 наказ МО № 210-1980р.)

Отже, п. 4.1. обумовлює приймання для проведення ремонтних робіт та збереження і зберігання під час проведення ремонту, саме тих автомобілів та агрегатів, які передаються державному підприємству «Рівненський автомобільний ремонтний завод»згідно календарного плану робіт, що є невід'ємним додатком до договору. Даний факт чітко сформульований у тексті пункту 4.1. договору.

А в пункті 4.4. договору також чітко вказано, що за зберігання техніки, яка зарахована в резерв ГЛАВТУ замовник сплачує вартість зберігання з розрахунку 2,0 грн. за один автомобіль за добу зберігання; 1,0 грн. за один агрегат за добу зберігання.

Отже, п. 4.4. обумовлюється зберігання на території позивача техніки та агрегатів, що зараховані в резерв ГЛАВТУ, і в договорі не вказано, що ця техніка повинна бути пов'язана з календарним планом робіт.

Також суд критично оцінює твердження представника відповідача, що позивач жодного разу не звертався до відповідача з рахунками про оплату послуг за зберігання техніки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до Міністерства оборони України з питаннями погашення заборгованості за зберігання автомобільної техніки та іншого майна МОУ. Також надавалися акти звірки розрахунків, обґрунтовані калькуляції вартості зберігання (копії в матеріалах справи). Однак дані звернення залишені відповідачем без відповіді, борг не сплачено.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що представниками Центрального автомобільного управління озброєння Головного управління логістики Командування сил підтримки Збройних Сил України (в/ч А 0119) регулярно проводилась інвентаризація військового майна, яке знаходиться на зберіганні на ДП «Рівненський автомобільний ремонтний завод», (підтверджуючі документи в матеріалах справи). В актах вказаних перевірок відповідачем не заперечується факт зберігання техніки на території позивача.

Згідно з актом перевірки результатів інвентаризації військового майна (надлишкового та ремонтного фонду), що знаходиться на ДП «Рівненський автомобільний ремонтний завод»від 27.05.2007 підкомісією у складі представників Центрального автомобільного управління озброєння Головного управління логістики Командування сил підтримки Збройних Сил України було зроблено висновок, що подальше зберігання військової автомобільної техніки за рахунок Міністерства оборони України на підприємстві позивача є економічно недоцільним. Та у зв'язку з цим було запропоновано передати певну кількість військової техніки до статутного фонду відповідача. Однак з пояснень представників сторін та з матеріалів справи вбачається, що ці пропозиції Міністерством оборони України не були втілені в життя. Представник позивача пояснив, що перевірки наявності вказаної техніки на ДП «Рівненський автомобільний ремонтний завод»продовжуються до цього часу.

Матеріалами справи підтверджується, що 48 найменувань автомобільної техніки та агрегатів, які згідно календарного плану робіт, що є додатком до договору, були передані для проведення капітального ремонту на ДП «Рівненський автомобільний ремонтний завод»(в/ч А 0834) - техніка та агрегати були відремонтовані виконавцем, а замовником оплачено виконані роботи. Частину вартості ремонтних робіт в сумі оплачено грошовими коштами, а в рахунок погашення іншої частини боргу виконавцю було передано автомобільну техніку

Таким чином, твердження позивача в своїй заяві про зміну позовних вимог про те, що відповідач винен йому суму в розмірі 256 317,53 грн. за виконані роботи з ремонту автомобільної техніки та суму в розмірі 2 347 873,05 грн. за виконані роботи з розбракування автомобільної техніки не відповідають дійсності. Доказів проведення якихось додаткових робіт, за виконання яких відповідач мав би сплатити зазначені суми позивач не надав. Отже, такі вимоги задоволенню не підлягають.

Позивач здійснив детальний розрахунок суми боргу за зберігання техніки та агрегатів Міністерства оборони України на державному підприємстві «Рівненський автомобільний ремонтний завод»за 20.11.2005-01.03.2010 роки, з якого вбачається що заборгованість відповідача за зберігання військової техніки позивачем становить 32 302 479,06 грн.

Позивач у своїх розрахунках врахував і техніку, яка надійшла на завод до моменту укладення державного контракту з оборонного замовлення № 158/5/82/3, тобто до 28.02.2001 та просить стягнути з відповідача заборгованість і за її зберігання.

Однак такі вимоги не підлягають задоволенню в межах даної справи, оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості по зберіганню техніки за державним контрактом з оборонного замовлення № 158/5/82/3 від 28.02.2001, інші договірні чи не договірні відносини не є предметом розгляду даної справи.

Також суд критично оцінює той факт, що позивач за одну добу зберігання техніки нараховує суму в розмірі 5,14 грн., а не 2,00 грн. як передбачено договором та за зберігання агрегатів 2,57 грн., а не 1,00 грн. як передбачено договором.

Суд вважає доведеним факт порушення відповідачем взятих на себе зобов’язань по оплаті послуг позивача по зберіганню техніки відповідача.

Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Аналогічне твердження тільки стосовно положень Господарського кодексу України викладене в п. 4 Прикінцевих положень останнього.

Згідно з п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Таким чином, до даних спірних правовідносин необхідно застосовувати положення чинних на сьогодні Цивільного та Господарського кодексів України.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України).

Суд приходить до висновку, що договір містить ознаки договору відповідального зберігання.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно з ст. 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином суд вважає доведеним той факт, що відповідач зобов’язаний оплатити позивачу послуги по зберіганню своєї техніки.

Відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Згідно ч.1 статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно до пунктів 2-4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, відповідно до норм ЦК України порушене право позивача підлягало захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального 3-річного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Отже, відповідно до вищевикладеного, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення заборгованості з відповідача за зберігання його техніки, лише за період з 01.03.2007 по 01.03.2010(1096 днів). Дана сума за обґрунтованим розрахунком суду становить 10 206 870,00 грн.

Зокрема:

- 318 автомобілів зберігалися протягом 1096 днів: 318х1096х2 = 697 056,00 грн.;

- 8228 агрегатів зберігалися протягом 1091 дня: 8228х1096х1 = 8 976 748,00 грн.

- 377 автомобілів зберігалися менше 1096 днів, загальна кількість діб їхнього зберігання відповідно до детального розрахунку позивача суми боргу за зберігання техніки та агрегатів відповідача становить 266 533, отже: 266 533х2 = 533 066,00 грн.

Провадження в частині стягнення заборгованості з відповідача за зберігання його техніки за період до 01.03.2008 підлягає припиненню у зв’язку із застосування судом строків позовної давності.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 10 206 870,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належним чином не спростований, а відтак, суд задовольняє позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 10 206 870,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022, р/р 35219038003192 в ОПЕРУ ДКУ у м. Києві) на користь державного підприємства “Рівненський автомобільний ремонтний завод” (вул. Соборна, 364, м. Рівне, 33024, код ЄДРПОУ 08276316, р/р 2600000017420 в філії ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України»в м. Рівне, МФО 333539) основний борг в сумі 10 206 870(десять мільйонів двісті шість тисяч вісімсот сімдесят)грн. 00 коп., витрати по сплаті держмита в сумі 25 500(двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118(сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

          Суддя                                                                                     Головатюк  Л.Д.