Рішення

від 15.08.2022 по справі 914/3723/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.08.2022 Справа № 914/3723/21

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопластик ЛТД", Дніпропетровська область, м.Дніпро;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопласт-Захід", Львівська область, м.Львів;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: ОСОБА_1 , Дніпропетровська область, м.Дніпро;

про: стягнення заборгованості та зобов`язання повернути майно

ціна позову: 356978,68грн.

Представники:

Позивача: не з`явився;

Відповідача: Комарницька Н.В. - представник, адвокат (ордер від 11.07.2022р. серія ВС №1149852);

Третьої особи: Комарницька Н.В. - представник (ордер від 26.07.2022р. серія ВС №1152393).

ВСТАНОВИВ:

07.12.2021р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» від 01.12.2021р. б/н (вх. №4054) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопласт-Захід» про стягнення заборгованості та зобов`язання повернути майно; ціна позову: 356978,68грн.

Підставами позовних вимог Заявник зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань зі сплати орендної плати за користування майном за Договором оренди від 02.05.2019р. №0205/ОБ та повернення орендованого майна у звязку із закінченням строку дії Договору.

Позивачем разом з позовною заявою від 01.12.2021р. б/н (вх. №4054 від 07.12.2021р.) подано заяву від 01.12.2021р. б/н (вх. №5039/21 від 08.12.2021р.) про забезпечення позову, у якій просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони будь-якій особі вчиняти будь-які дії спрямовані на переміщення майна, що належить Заявнику - ТОВ «Біопластик ЛТД» (код за ЄДРПОУ: 38114451, місцезнаходження: 49040, вул.Панікахи, буд.2, м. Дніпро,) та перебуває у володінні ТОВ «Біопласт-Захід» (код ЄДРПОУ: 42833923, місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, вул.Чайковського П., будинок 31), а саме: екструдер плівковий SJ-Н55 та пакеторобна машина SHXJ 1200, з місця його фактичного перебування за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 45.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.12.2021р. у цій справі суд постановив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» від 01.12.2021р. б/н (вх. №5039/21 від 08.12.2021р.) про забезпечення позову у справі №914/3723/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопласт-Захід» про стягнення заборгованості та зобов`язання повернути майн; ціна позову: 356978,68грн. задоволити; вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Біопласт-Захід» та іншим особам вчиняти дії щодо переміщення майна, що належить Заявнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» (49040, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул.Панікахи, буд.2; ідентифікаційний код: 38114451) та перебуває у володінні Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопласт-Захід» (79005, Львівська область, м.Львів, вул.Чайковського П., буд.31; ідентифікаційний код: 42833923), а саме: екструдер плівковий SJ-Н55 та пакеторобна машина SHXJ 1200, з місця його фактичного перебування за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 45.

Також ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.12.2021р. у цій справі судом постановлено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» від 01.12.2021р. б/н (вх. №4054 від 07.12.2021р.) залишити без руху; надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати суду оригінали документів, які підтверджують сплату 0,68грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду, або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до Закону; надати належним чином посвідчені копії доданих до позовної заяви документів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.12.2021р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 18.01.2022р..

Ухвалою суду у цій справі від 18.01.2022р. постановлено: заяву ОСОБА_1 від 04.01.2022р. вх. №2/22 про залучення заявника в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача у справі №914/3723/21 в частині залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача задоволити; залучити до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ); відкласти підготовче судове засідання на 10.02.2022р.

Крім того, 19.01.2022р. судом в порядку ч.ч.6, 7 ст.176 ГПК України вчинено запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області та Дніпровської міської ради щодо отримання інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області та Дніпровську міську раду надати інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 .

08.02.2022р. за вх.№3343/22 від Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надійшла відповідь на запит, в якій вказано дані з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_1 , яку оглянуто в судовому засіданні 10.02.2022р. та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.02.2022р. у цій справі судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 22.02.2022р.

15.02.2022р. від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання головного управління Державної міграційної служби у Львівській області за вх. №4172/22 надійшла відповідь на запит суду від 19.01.2022р. вих. №914/3723/21/1/22, з якої вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_2 . Вказану відповідь оглянуто судом, оголошено та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду у цій справі від 22.02.2022р. постановлено Сторонам в строк до 17.03.2022р. виконати вимоги пункту 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області про відкриття провадження у справі №914/3723/21 від 24.12.2021р. в частині надання для огляду судом оригіналів доказів, копії яких долучаються до матеріалів справи та на які має місце посилання в поданих до суду заявах; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 17.03.2022р.

Ухвалою суду від 17.03.2022р. у цій справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 12.04.2022р.; сторонам виконати вимоги п.3 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області у справі №914/3723/21 від 22.02.2022р.

Ухвалою суду від 12.04.2022р. у цій справі постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 10.05.2022р.; Сторонам в строк до 02.05.2022р.: повідомити суд про причини невиконання вимог п.4 резолютивної частини ухвали суду від 24.12.2021р. про відкриття провадження у справі №914/3723/21, п.3 резолютивної частини ухвали суду від 22.02.2022р. у справі №914/3723/21 та п.3 резолютивної частини ухвали суду від 17.03.2022р. у справі №914/3723/21; виконати вимоги п.4 резолютивної частини ухвали суду про відкриття провадження у справі №914/3723/21 від 24.12.2021р. в частині надання для огляду судом оригіналів доказів, копії яких долучаються до матеріалів справи та на які має місце посилання в поданих до суду заявах.

Ухвалою суду від 10.05.2022р. у цій справі судом постановлено заяву ТзОВ «Біопластик ЛТД» від 01.04.2022р. б/н (вх. №8623/22 від 28.04.2022р.) відхилити; надіслані 04.05.2022р. за вх. №9208/22 на електронну адресу Господарського суду Львівської області Пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» без розгляду; клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Р.-В.В. Кисіля від 06.05.2022р. вх. №9421/22 про відкладення дати судового засідання у справі №914/3723/21 відхилити; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 09.06.2022р.

Ухвалою суду від 09.06.2022р. у цій справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 30.06.2022р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.06.2022р. у цій справі суд постановив заяву ОСОБА_1 від 15.06.2022р. б/н (вх. №1776/22 від 15.06.2022р.) про повернення до стадії підготовчого провадження, призначення комплексної судової експертизи та зупинення провадження залишити без розгляду.

Також, ухвалою суду від 30.06.2022р. у цій справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті до 12.07.2022р.

Ухвалою суду від 12.07.2022р. у цій справі постановлено клопотання ТзОВ "Біопласт-Захід" від 11.07.2022р. вх. №14819/22 про відкладення дати судового засідання у справі №914/3723/21 відхилити; клопотання ТзОВ "Біопласт-Захід" від 11.07.2022р. вх. №14851/21 про відкладення розгляду справи в частині відкладення розгляду справи відхилити; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 26.07.2022р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.07.2022р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 09.08.2022р.

Ухвалою суду від 09.08.2022р. у цій справі суд постановив в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопласт-Захід" від 26.07.2022р. б/н (вх. №15802/22 від 26.07.2022р.) про повернення до стадії підготовчого провадження у справі №914/3723/21 та поновлення Відповідачу строку на подання відзиву на позовну заяву відмовити; відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопласт-Захід" на позовну заяву від 26.07.2022р. б/н (вх. №15802/22 від 26.07.2022р.) залишити без розгляду; додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопласт-Захід» від 05.08.2022р. б/н (вх. №16646/22 від 08.08.2022р.) залишити без розгляду.

Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.08.2022р. у цій справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 16.08.2022р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст.42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Відповідача та Третьої особи в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили. Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

14.01.2022р. за вх. №1113/22 Позивачем засобами поштового зв`язку надіслано до суду Заяву від 11.01.2022р. б/н, у якій зазначає, що підтримує заявлений позов у повному обсязі та просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності повноважного представника Позивача.

Представник Відповідача в судове засідання з`явилась, проти позову заперечила, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 24.12.2021р. про відкриття провадження у цій справі судом постановлено Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст.165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ухвалу суду від 24.12.2021р. про відкриття провадження у цій справі надіслано судом 28.12.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79005, Львівська область, м.Львів, вул.Чайковського, буд.31 (адреса зазначена Позивачем у позовній заяві та відповідає даним ЄДРЮОФОП та ГФ), проте 31.01.2022р. повернуто відділенням поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414325745 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

07.02.2022р. поштовий конверт із вказаним процесуальним документом повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку (ф.20) про причини невручення/повернення: за закінченням встановленого терміну зберігання і був зареєстрований в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №3196/22.

Ухвалу суду від 18.01.2022р. у цій справі надіслано судом 20.01.2022р. Відповідачу, проте 22.02.2022р. повернуто відділенням поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414360206 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

28.02.2022р. поштовий конверт із вказаним процесуальним документом повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку (ф.20) про причини невручення/повернення: за закінченням встановленого терміну зберігання і був зареєстрований в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №5004/22.

Ухвалу суду від 10.02.2022р. у цій справі надіслано судом 10.02.2022р. на Відповідачу, проте 14.03.2022р. повернуто відділенням поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414423640 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

18.03.2022р. поштовий конверт із вказаним процесуальним документом повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку (ф.20) про причини невручення/повернення: за закінченням встановленого терміну зберігання і був зареєстрований в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №6359/22.

Ухвалу суду від 22.02.2022р. у цій справі надіслано судом 01.03.2022р. Відповідачу, проте 11.04.2022р. повернуто відділенням поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414448901 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

18.04.2022р. поштовий конверт із вказаним процесуальним документом повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку (ф.20) про причини невручення/повернення: за закінченням встановленого терміну зберігання і був зареєстрований в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №8069/22.

Ухвалу суду від 17.03.2022р. у цій справі надіслано судом 17.03.2022р. Відповідачу, проте 19.04.2022р. повернуто відділенням поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414481968 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

25.04.2022р. поштовий конверт із вказаним процесуальним документом повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку (ф.20) про причини невручення/повернення: за закінченням встановленого терміну зберігання і був зареєстрований в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №8379/22.

Ухвалу суду від 12.04.2022р. у цій справі надіслано судом 14.04.2022р. Відповідачу та вручено Відповідачу 19.04.2022р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414481968 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу суду від 10.05.2022р. у цій справі надіслано судом 11.05.2022р. Відповідачу, однак, 15.06.2022р. повернуто відділенням поштового зв`язку за закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414558650 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.06.2022р. у цій справі надіслано судом 13.06.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу електронної пошти Відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Списком розсилки поштової кореспонденції від 13.06.2022р.

Ухвали суду від 30.06.2022р. у цій справі надіслано судом 08.07.2022р. на адресу електронної пошти Відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Списками розсилки поштової кореспонденції від 08.07.2022р.

Ухвалу суду від 12.07.2022р. у цій справі надіслано судом 12.07.2022р. на адресу електронної пошти Відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Списком розсилки поштової кореспонденції від 12.07.2022р.

Ухвалу суду від 26.07.2022р. у цій справі надіслано судом 26.07.2022р. на адресу електронної пошти Відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Списком розсилки поштової кореспонденції від 26.07.2022р.

Ухвалу суду від 09.08.2022р. у цій справі надіслано судом 15.08.2022р. на адресу електронної пошти Відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Списком розсилки поштової кореспонденції від 15.08.2022р.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача (зокрема ухвали від 24.12.2021р., від 18.01.2022р., від 10.02.2022р., від 22.02.2022р., від 17.03.2022р., від 12.04.2022р., від 10.05.2022р., 09.06.2022р., від 30.06.2022р., від 12.07.2022р., від 26.07.202р. та від 09.08.2022р. у цій справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Представник Третьої особи в судове засідання з`явилась, проти позову заперечила, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 144000грн. суми заборгованості за користування обладнанням за період дії Договору оренди від 02.05.2019р. №0205/ОБ, 84000грн. неустойки за користування річчю за час прострочення повернення майна за період з 03.05.2021р. по 29.11.2021р., 123879,44грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами за період з 02.05.2019р. по 30.11.2021р., 5099,27грн. інфляційних втрат за період з травня 2021р. по жовтень 2021р., а також зобов`язати Відповідача повернути Позивачу майно, що було предметом договору оренди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що Позивачем на виконання умов укладеного із Відповідачем Договору оренди від 02.05.2019р. №0205/ОБ придбано обладнання для виробництва пластикових пакетів, розмитнено таке обладнання та передано його Відповідачу в оренду.

Внаслідок неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань зі сплати орендної плати виникла заборгованість в розмірі 144000грн. За порушення порядку і строку здійснення орендних платежів Позивачем нараховано Відповідачу 123879,44грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 5099,27грн. інфляційних втрат.

Крім того, у зв`язку із невиконанням Відповідачем зобов`язання з повернення орендованого за Договором майна Позивачу після закінчення строку дії Договору Позивачем нараховано Відповідачу 84000грн. неустойки за користування річчю за час прострочення повернення майна.

Окрім того, з підстав невиконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з повернення орендованого за Договором майна Позивачу після закінчення строку дії Договору Позивач просить суд зобов`язати Відповідача повернути Позивачу майно, що було предметом договору оренди.

У поданих 04.05.2022р. за вх. №9208/22 Додаткових поясненнях б/д б/н Позивач зазначає, що доводи Третьої особи щодо непідписання Договору та Акту приймання-передачі майна в оренду є недостовірними, оскільки Третьою особою не заперечується обставина користування Відповідачем в період, коли його очолював Третя особа, майном за Договором та не наводиться інша правова підстава щодо такого користування.

Окрім того, Позивач звертає увагу на те, що Відповідач впродовж строку дії Договору купував у Позивача сировину для виготовлення пластикових пакетів, оплачував таку сировину та реєстрував податкові накладні на такі поставки і отримував податковий кредит на такі господарські операції та долучає докази здійснення таких господарських операцій. Вказане свідчить по обізнаність Відповідача із Договором, його схваленням, а відтак, безпідставністю доводів Третьої особи щодо непідписання Договору та Акту.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Позиція Третьої особи:

Третя особа у поданій 04.01.2022р. за вх. №2/22 Заяві про залучення заявника в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача у справі №914/3723/21 від 04.01.2022р. б/н зазначає, що в ході ознайомлення з матеріалами позовної заяви (наданих заявнику позивачем на вимогу першого) заявником було одержано примірник договору оренди майна, який укладений між ТОВ «Біопласт-Захід» (орендар) та ТОВ «Біопластик ЛТД» (орендодавець), який підписаний начебто від імені заявника та на підставі якого і було подано дану позовну заяву, яка виступає предметом розгляду Господарського суду.

Перебуваючи на посаді директора ТОВ «Біопласт-Захід» ОСОБА_1 для візування внутрішніх документів використовував факсиміле, яке зберігалось за адресою Товариства. Втім, інструкцією з діловодства, затвердженою Наказом Мін`юсту для візування вихідних та офіційних, у тому числі, касових (розрахункових чи прибуткових) документів чи документів, за якими передбачається нарахування коштів для проведення розрахунків, використання факсиміле чи іншого замінника власноручного підпису особи не допускається.

Водночас, заявник зазначає, що не підписував вказаного договору та від власного імені доручень на підписання такого з використанням факсиміле не надавав. З оглянутого Заявником примірнику договору оренди №0205ЮБ від 02.05.2019 року вбачається, що такий договір завізований за допомогою засобу автоматичного нанесення примірника підпису (факсиміле). Вказане факсиміле знаходилось у розпорядженні працівників ТОВ «Біопласт-Захід», юридична адреса: м.Львів, вул.Чайковського, 31.

Підсумовуючи наведене Заявник зазначає, що, огляду на те, що ОСОБА_1 є учасником ТОВ «Біопласт-Захід», що напряму впливає на ймовірне настання негативних фінансових наслідків для заявника у разі стягнення з ТОВ «Біопласт-Захід» заборгованості за вищезгаданим договором оренди (зокрема шляхом зменшення розміру сплаченого статутного капіталу, який перебуває на розрахункових рахунках Товариства), заявник бажає приймати участь у даному провадженні для захисту власних інтересів, оскільки рішення суду у справі №914/3723/21 може вплинути на його майнові права та законні інтереси як учасника ТОВ «Біопласт-Захід».

Водночас, з огляду на те, що ОСОБА_1 договору оренди №0205ЮБ від 02.05.2019р. не підписував, у разі задоволення клопотання заявника про його залучення в якості третьої особи у даному провадженні, останнім буде заявлятись вимога щодо призначення судово-документознавчої експертизи для підтвердження чи спростування твердження про відсутність власноручного підпису ОСОБА_1 на наведеному вище договорі оренди, у зв`язку з чим, Заявник просить суд заздалегідь витребувати у ТОВ «Біопластик ЛТД» примірник оригіналу договору оренди від 02.05.2019р. №0205ЮБ.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважних представників Учасників справи за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

24.12.2018р. між ZHEJIANG ZHUXIN MACHINERY CO та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» (Позивач, Покупець, Орендодавець) укладено Договір купівлі-продажу №ZX180740, за умовами якого ZHEJIANG ZHUXIN MACHINERY CO продало у власність Позивача продукцію - SJ-H 55 плівковий екструдер з ремонтним комплектом, 55мм. формувальну голову у кількості 2шт, пневматичні вали для SJ-H 55 у кількості 2шт., формувальну голову ВД250мм. для SJ-H 55 у кількості 2шт., активатор плівки для SJ-H 55; пневматичні вали для SJ-H 55 у кількості 2шт., блок управління активатором 3Кв (тип HW2003) у кількості 2шт., SHXJ800 пакеторобну машину з ремонтним комплектом та автоматичний переробник кромки плівки 180 модель з ремонтним комплектом у кількості 2шт. загальною вартістю 40200 доларів США.

24.12.2018р. ZHEJIANG ZHUXIN MACHINERY CO виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» до оплати інвойс №ZX180740 на суму 40200 доларів США.

27.12.2018р. та 24.01.2019р. Позивачем перераховано на користь ZHEJIANG ZHUXIN MACHINERY CO 12060 та28140 доларів США в оплату товару за Договором купівлі продажу від 24.12.2018р. №ZX180740.

Плівковий екструдер SJ-H 55 вартістю 12255 доларів США та пакеторобна машина SHXJ800 вартістю 9500 доларів США станом на 18.11.2021р. взяті на баланс та відображені в бухгалтерському обліку Позивача на рахунку 104 (основні засоби), що підтверджується Бухгалтерською довідкою Позивача від 18.11.2021р. вих. №1811.21/1. Вказану Довідку підписано керівником та головним бухгалтером Позивача, підписи вказаних осіб завірено відтиском печатки юридичної особи Позивача.

02.05.2019р. між Позивачем та ТзОВ «Біопласт-Захід» (надалі - Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди №0205/ОБ (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) в порядку та на умовах, визначених Договором, Орендодавець зобов`язувався передати Орендареві, а Орендар зобов`язувався прийняти в строкове платне користування нижчевизначене обладнання (надалі іменується - "майно, що орендується") в стані, придатному для використання його за цільовим призначенням (використання для виробничих цілей) та зобов`язувався сплачувати Орендодавцеві оренду плату.

Відповідно до п.1.2. Договору Орендодавець надає у користування Орендарю власне майно (обладнання), яке належить Орендодавцю на праві власності. Згідно даного Договору, до Орендаря не переходить право володіння переданим майном.

Найменування майна, що орендується: Екструдер плівковий SJ-H 55 вартістю, еквівалентною 12255 доларів США за курсом НБУ на день передачі майна в оренду; Пакеторобна машина SHXJ800 вартістю, еквівалентною 9500 доларів США за курсом НБУ на день передачі майна в оренду (п.п.1.2.1., 1.2.2. Договору).

Згідно п.1.4. Договору Майно, що орендується, вважається переданим після підписання Сторонами Акту приймання-передачі майна уповноваженими представниками Сторін (Додатку до Договору).

Майно, що орендується, передається Орендодавцем у користування Орендарю та має бути розміщеним (знаходитися) протягом усього строку дії Договору, у виробничому приміщенні за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 45 (п.1.5. Договору).

Відповідно до п.2.1. Договору Майно, що орендується, надається Орендареві на строк, що становить 24 календарних місяців з моменту його передачі.

Згідно п.3.1. Договору Майно, що орендується, повинно бути передано Орендодавцем та прийнято Орендарем протягом одного місяця з моменту набрання чинності Договором.

Пунктом 3.2. Договору Сторонами передбачено, що передання майна, що орендується, здійснюється Сторонами за передання-приймання.

Розмір орендної плати за майно, що орендується, складає 6000грн. З ПДВ на місяць (п.4.1. Договору).

Відповідно до п.4.2. Договору орендна плата сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок Орендодавця в строк не пізніше 20 числа поточного місяця.

Пунктом 4.5. Договору Сторонами встановлено, що за користування майном що орендується не повний календарний місяць (у випадку складання акту приймання-передачі майна про повернення майна що орендується не у останній день календарного місяця) Орендар сплачує Орендодавцеві за останній місяць користування майном орендну плату у повному розмірі встановленому п. 4.1. даного Договору, незалежно від кількості днів фактичного користування у останньому місяці оренди (розмір оплати не підлягає зменшенню пропорційно фактичній кількості днів користування).

Згідно п.5.2. Договору Орендодавець має право, зокрема, на отримання орендної плати у порядку та строки встановлені даним Договором.

Пунктом 6.1. Договору Сторонами передбачено, що Орендар зобов`язується, зокрема, використовувати майно, що орендується, для виробництва продукції з поліетилену; своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.6.4. Договору Орендар зобов`язаний повернути Орендодавцю майно, що орендується, протягом 10 календарних днів після дати закінчення строку дії Договору встановленого п.9.2. Договору, або протягом 10 календарних днів після розірвання договору у порядку встановленому п. 5.2. Договору; повернення майна, що орендується з оренди здійснюється за актом приймання-передачі, який готується у двох примірниках Орендарем, підписується ним та передається Орендодавцю не пізніше останнього дня строку дії даного Договору. Орендодавець розглядає та підписує обидва отриманих екземпляри акту приймання-передачі (повернення) майна з оренди та один його екземпляр повертає Орендарю в момент фактичного отримання майна, що орендується з оренди; фактичне повернення з оренди майна, що орендується здійснюється за ініціативою, силами та за рахунок Орендаря і включає: належний демонтаж майна, що орендується кваліфікованими спеціалістами; пакування майна, що орендується способом який дав би можливість уникнути механічних пошкоджень майна, що орендується при його транспортуванні; завантаження та транспортування майна, що орендується автомобільним транспортом до місця фактичного повернення майна з оренди; вивантаження майна, що орендується з автомобільного транспорту у місці фактичного повернення майна з оренди. Зобов`язання Орендаря з фактичного повернення майна, що орендується Орендодавцеві та нарахування орендної плати припиняється (вважається виконаним Орендарем) після повернення майна, що орендується та підписання обома Сторонами відповідного акту приймання-передачі.

У випадку прострочення оплати орендних платежів Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченого платежу за весь період прострочення (п.7.1.1. Договору).

Відповідно до п.7.1.3. Договору у випадку затримки (порушення строків) повернення майна, шо орендується у порядку, встановленому п.6.4. Договору, Орендар зобов`язаний виплатити Орендодавцю штраф у розмірі 3000грн. за кожен день затримки (прострочення виконання такого зобов`язання). Сплата штрафу не звільняє Орендаря від обов`язку оплачувати орендну плату за весь період фактичного користування майном, що орендується.

Згідно п.7.1.5. Договору Сторони, керуючись положеннями ст. 625 ЦК України встановили, що Орендар, у випадку прострочення ним виконання свого грошового зобов`язання зі сплати оренди, зобов`язаний за користування чужими грошовими коштами сплатити на користь Орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 50 процентів річних від простроченої суми.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що Договір вважається укладеним та набирає чинності з 02.05.2019р.

Строк Договору починає перебіг у момент, визначений у п.9.1. Договору та закінчується 02.05.2021р., а в частині грошових зобов`язань - до повного їх виконання (п.9.2. Договору).

Актом приймання-передачі в оренду обладнання від 02.05.2019р. за Договором Позивач передав, а Відповідач прийняв у строкове платне користування майно, визначене Договором: Екструдер плівковий SJ-H 55 та Пакеторобну машину SHXJ800.

Договір та Акт приймання-передачі підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем не виконано взяті на себе договірні зобов`язання зі сплати орендної плати, впродовж строку дії Договору жодного разу не сплачено орендної плати за користування Майном за Договором, внаслідок чого утворився борг в розмірі 144000грн.

Листом-Повідомленням від 04.11.2021р. вих. №0411/1 Позивач повідомив Відповідача наявну станом на 04.11.2021р. заборгованість зі сплати орендної плати за Договором в розмірі 180000грн. і просив сплатити таку до 12.11.2021р.

Крім того, Позивач наголошував на обов`язку Відповідача повернути Майно, що орендується за Договором, у зв`язку із завершенням строку дії Договору. Відповідачем вказаного листа залишено без відповіді та реагування, докази повного або часткового погашення вказаної суми заборгованості в матеріалах справи відсутні, Учасниками справи станом на час вирішення спору по суті суду не заявлені та неподані.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.03.2021р. у справі №521/20937/16-ц, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17, від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно вимог ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч.2 вказаної статті, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Суд зазначає, що факт неповернення орендованого Майна після закінчення терміну дії Договору порушує права власника Майна в тому числі щодо правомочності користування та розпорядження.

Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» та п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.05.2012р. №01-06/735/2012 «Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України», що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.

Згідно абзацу 1 п.8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14 для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

В Постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014р. вказано, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція міститься, зокрема в Постанові Вищого господарського суду України від 02.09.2014р. у справі №927/1215/13 та абз.3 п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014р. №01-06/1666/14, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, суд звертає увагу, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 19.04.2021р. у справі №910/11131/19, що з закінченням строку договору найму (оренди) (далі - Договір), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, Договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії Договору є невиконанням зобов`язання за цим Договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) Договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.

Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч.2 ст.785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Відтак, користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Таким чином, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення п.3 ч.1 ст.3 та ст.627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії Договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 19.04.2021р. у справі №910/11131/19.

При цьому суд також зазначає, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 02.03.2018р. у справі №927/467/17, від 21.05.2018р. у справі №904/10198/15, від 22.01.2019р. у справі №905/305/18, від 28.01.2019р. у справі №922/3782/17, від 14.02.2019р. у справі №922/1019/18, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18, від 27.05.2019р. у справі №910/20107/17.

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані Учасниками справи на їх підтвердження докази, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Учасниками справи обставини щодо укладення між Позивачем та Відповідачем Договору, на виконання якого Позивачем надано, а Відповідачем прийнято у тимчасове платне користування Майно за Договором, а також неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань зі сплати орендної плати за користування Майном за Договором.

При цьому, суд зазначає, що, з врахуванням дати укладення Договору та підписання Акту приймання-передачі в оренду обладнання (02.05.2019р.), а також закріпленого у п.4.1. Договору положення про те, що розмір орендної плати за майно, що орендується, складає 6000грн. З ПДВ на місяць, беручи до уваги користування Відповідачем майном у травні 2019р. протягом неповного місяця - з 02.05.2019р. по 31.05.2019р., суд, здійснивши перерахунок заявленої Позивачем до стягнення з Відповідача суми заборгованості зі сплати орендної плати за користування Майном за Договором за травень 2019р. зазначає, що така становить 5806,45грн. (6000 / 31 х 30).

Окрім того, суд бере до уваги закріплене Сторонами у п.4.5. Договору положення про те, що за користування майном що орендується не повний календарний місяць (у випадку складання акту приймання-передачі майна про повернення майна що орендується не у останній день календарного місяця) Орендар сплачує Орендодавцеві за останній місяць користування майном орендну плату у повному розмірі встановленому п. 4.1. даного Договору, незалежно від кількості днів фактичного користування у останньому місяці оренди (розмір оплати не підлягає зменшенню пропорційно фактичній кількості днів користування), суд зазначає про правомірність нарахування Позивачем Відповідачу орендної плати за травень 2021р. у розмірі 6000грн.

При цьому, з врахуванням правових висновків, викладених, зокрема, в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 19.04.2021р. у справі №910/11131/19, зазначає про неправомірність нарахування Позивачем Відповідачу неустойки за користування річчю за час прострочення у розмірі подвійної плати за травень 2021р., оскільки положення п.3 ч.1 ст.3 та ст.627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України), а неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії Договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Перевіривши правильність розрахунку суми заборгованості зі сплати орендної плати та неустойки за заявлені Позивачем періоди з врахуванням встановлених судом обставин, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно. Відтак, заборгованості зі сплати орендної плати за заявлений Позивачем період становить 149806,45грн., неустойки 72000грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 144000грн заборгованості зі сплати орендної плати є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог; позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 84000грн. неустойки за користування річчю за час прострочення повернення майна за період з 03.05.2021р. по 29.11.2021р. - частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 72000грн. неустойки за користування річчю за час прострочення повернення майна. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості зі сплати орендної плати Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Крім того, з врахуванням встановлення судом обставини припинення Договору 02.05.2021р. внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, а також встановленого Сторонами в п.6.4. порядку і строку повернення Орендарем Майна з оренди, беручи до уваги відсутність доказів належного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з повернення Майна з оренди у зв`язку із припиненням Договору, суд зазначає про вмотивованість та обґрунтованість позовних вимог про зобов`язання Відповідача повернути Позивачу майно, що було предметом Договору оренди від 02.05.2019р. №0205/ОБ, а саме: екструдер плівковий SJ-Н55 та пакеторобну машину SHXJ 1200.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 123879,44грн. 50 відсотків за користування чужими грошовими коштами за період з 02.05.2019р. по 30.11.2021р., 5099,27грн. інфляційних втрат за період з травня 2021р. по жовтень 2021р. суд зазначає наступне.

Відповідно до п.7.1.5. Договору Сторони, керуючись положеннями ст. 625 ЦК України встановили, що Орендар, у випадку прострочення ним виконання свого грошового зобов`язання зі сплати оренди, зобов`язаний за користування чужими грошовими коштами сплатити на користь Орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 50 процентів річних від простроченої суми.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

При цьому суд зазначає, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 21.05.2018р. у справі №904/10198/15, від 22.01.2019р. у справі №905/305/18, від 28.01.2019р. у справі №922/3782/17, від 14.02.2019р. у справі №922/1019/18, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18, від 27.05.2019р. у справі №910/20107/17.

Перевіривши правильність розрахунку 50 відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період з врахуванням встановлених судом обставин, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, періодів її існування, розміру заборгованості з врахуванням встановлених судом обставин та приписів ч.5 ст.254 ЦК України щодо моменту виникнення прострочки орендної плати за Договором. Відтак, сума 50% річних за заявлений Позивачем період становить 122830,24грн., інфляційних втрат 6056,43грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 123879,44грн. 50 відсотків річних за період з 02.05.2019р. по 30.11.2021р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 122830,24грн. 50% річних; позовні вимоги про стягнення 5099,27грн. інфляційних втрат за період з травня 2021р. по жовтень 2021р - мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних втрат Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум 50% річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» платформи «LIGA:ZAKON» онлайн ресурсу «ІПС:LIGA360», розміщеного за посиланням https://ips.ligazakon.net/.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов. Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; п.89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; п.23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; п.58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами Договору, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо сплати орендної плати та повернення орендованого майна у зв`язку із припиненням Договору, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої неоплати та неповернення, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 144000грн. суми заборгованості за користування обладнанням за період дії Договору оренди від 02.05.2019р. №0205/ОБ, 5099,27грн інфляційних втрат за період з травня 2021р. по жовтень 2021р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю; позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 84000грн. неустойки за користування річчю за час прострочення повернення майна за період з 03.05.2021р. по 29.11.2021р., 123879,44грн. 50% відсотків річних за період з 02.05.2019р. по 30.11.2021р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 72000грн. неустойки за користування річчю за час прострочення повернення майна та 122830,24грн. 50% річних; позовні вимоги про зобов`язання Відповідача повернути Позивачу майно, що було предметом Договору оренди від 02.05.2019р. №0205/ОБ, а саме: екструдер плівковий SJ-Н55 та пакеторобну машину SHXJ 1200 є мотивованими та обґрунтованими.

При цьому суд зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 08.12.2021р. судом постановлено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» від 01.12.2021р. б/н (вх. №5039/21 від 08.12.2021р.) про забезпечення позову у справі №914/3723/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопласт-Захід» про стягнення заборгованості та зобов`язання повернути майн; ціна позову: 356978,68грн. задоволити; вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Біопласт-Захід» та іншим особам вчиняти дії щодо переміщення майна, що належить Заявнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» (49040, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул.Панікахи, буд.2; ідентифікаційний код: 38114451) та перебуває у володінні Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопласт-Захід» (79005, Львівська область, м.Львів, вул.Чайковського П., буд.31; ідентифікаційний код: 42833923), а саме: екструдер плівковий SJ-Н55 та пакеторобна машина SHXJ 1200, з місця його фактичного перебування за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 45.

Відповідно до ч.7 ст.145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Згідно ч.8 вказаної статті у випадку, якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

З підстав наведеного суд роз`яснює Учасникам справи, що вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 08.12.2021р. заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання даним рішенням законної сили, і можуть бути скасовані за мотивованим клопотанням Учасника справи за умови відсутності відкритого за заявою Позивача виконавчого провадження із примусового виконання даного рішення.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 18259,68грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору в розмірі 7624,68ггрн.. сплаченого за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову судового збору в розмірі 1135грн. та 9500грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжні доручення від 29.11.2021р. №31140 та від 15.12.2021р. №31210 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 7624грн. та 0,69грн. судового збору відповідно. Оригінал вказаних Платіжних доручень є додатком №1 до позовної заяви та заяви від 20.12.2021р. вх. №30633/21 відповідно.

Окрім того, Позивачем за подання до господарського суду заяви забезпечення позову згідно Платіжного доручення від 29.11.2021р. №31139 сплачено судовий збір в розмірі 1135грн.. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до заяви від 08.12.2021р. вх. №5039/21 про забезпечення позову.

При цьому суд зазначає, що Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду заявлено одну позовну вимогу майнового характеру із ціною позову 356978,68грн., та одну позовну вимогу немайнового характеру - про зобов`язання Відповідача повернути Позивачу майно, що було предметом Договору оренди від 02.05.2019р. №0205/ОБ, а саме: екструдер плівковий SJ-Н55 та пакеторобну машину SHXJ 1200,а відтак, сума належного до сплати за подання такої позовної заяви до господарського суду судового збору складає 1,5% від ціни позову за подання до господарського суду позовної заяви із позовною вимогою майнового характеру та ставку судового збору за подання до господарського суду позовної заяви із позовною вимогою немайнового характеру і становить 7624,68грн. ((356978,68 х 1,5%) + 2270)

Відтак, Позивачем здійснено внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом в розмірі 0,01грн. (7624,69-7624,68).

Згідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України», що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або в ухвалі про закриття провадження у справі, або в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ.

В підтвердження розміру понесених Позивачем судових витрат Позивачем долучено до позовної заяви копію укладеного 01.11.2021р. між адвокатом Оксаніченком Андрієм Сергійовичем (за Договором - Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біопластик ЛТД» (за Договором - Клієнт) Договору про надання правової (правничої) допомоги б/н (надалі - Договір від 01.11.2021р.), за умовами якого (п.1.1. Договору від 01.11.2021р.) Адвокат надає Клієнту правову допомогу, яка полягає у наданні Клієнту правової інформації і роз`яснень з правових питань, представництво інтересів клієнта у судах України та надання іншої правової (правничої) допомоги, що узгоджена сторонами шляхом підписання відповідних додаткових угод до Договору.

Відповідно до п.2.1.1. Договору від 01.11.2021р. Адвокат зобов`язаний надавати правову (правничу) допомогу, передбачену цим Договором та Додатковими угодами що є його невід`ємною частиною. Повноваження надані Клієнтом Адвокату за даним Договором не передбачають будь-яких обмежень.

Згідно п.п.2.3.3., 2.3.4. Договору від 01.11.2021р. Клієнт зобов`язаний прийняти і підписати Акт прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги, що є підтвердженням факту виконання обов`язків Адвоката за Договором; оплачувати надану правову (правничу) допомогу та витрати Адвоката, що пов`язані з виконанням доручення за Договором, в порядку і строки, визначені Договором.

Конкретні види правової допомоги (адвокатської діяльності) та розмір гонорару Адвоката за надання правової (правничої) допомоги за даним договором та порядок його внесення визначається сторонами у додатковій угоді, (угодах) яка є невід`ємною частиною даного договору. Окрім гонорару, Клієнт здійснює оплату витрат Адвоката, які пов`язані з виконанням Адвокатом своїх обов`язків за даним Договором, включаючи судовий збір, оплату запитів Адвоката, оплату витрат на зв`язок, оплату послуг спеціалістів, експертів, транспорті витрати, витрати на проживання, тощо (фактичні видатки, пов`язані з наданням правової (правничої) допомоги). Дані витрати оплачуються Клієнтом Адвокату по мірі необхідності шляхом авансування у строки встановлені Адвокатом, якщо інше не врегульовано Сторонами в протоколі узгодження вартості правової (правничої) допомоги (п.3.1. Договору від 01.11.2021р.).

Відповідно до п.3.3. Договору від 01.11.2021р. по факту надання правової (правничої) допомоги або її частини Адвокатом готується, підписується та направляється Клієнту два екземпляри Акту прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги. Клієнт зобов`язаний розглянути та підписати вказаний Акт прийому-передачі протягом 5 днів з дати його отримання, або надати у той же строк мотивовану відмову від підписання. Правова (правнича) допомога є наданою Адвокатом Клієнту належним чином та в обсязі, зазначеному в такому Акті з дати підписання Сторонами Акту прийому-передачі наданої правоти (правничої) допомоги або на шостий день з дати відправлення Адвокатом Клієнту такого Акту на поштову адресу зазначену у Розділі 6 даного Договору та за відсутності на таку дату письмової мотивованої відмови Клієнта, у залежності від того, яка подія наступила раніше.

Пунктом 5.1. Договору від 01.11.2021р. передбачено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання обома Сторонами і діє до 30.11.2021р.

Додатковою угодою від 19.11.2021р. №2 до Договору від 01.11.2021р. Сторонами узгоджено види адвокатської діяльності (правової допомоги) та вартість надання правової (правничої) допомоги (гонорар адвоката) згідно з Договором.

Пунктом 2 вказаної Додаткової угоди передбачено, що Сторони, підписуючи дану додаткову угоду, підтверджують, що вартість адвокатських послуг (гонорарі згідно Договору та даної Додаткової угоди становить:

- правовий аналіз документів (у тому числі первинних бухгалтерських документів) щодо правовідносин з оренди майна Клієнта з ТОВ «Біопласт-Захід» (код ЄДРПОУ 42833923) - 1000грн.;

- аналіз судової практики (останніх за часом винесення правових висновків і Верховного Суду у аналогічних справах щодо позовів про витребування майна із чужого незаконного володіння та стягнення заборгованості за договорами оренди рухомого майна - 1500грн.;

- підготовка заяви про забезпечення позову Клієнта до ТОВ «Біопласт-Захід» (код ЄДРПОУ 42833923) - 3000грн.;

- підготовка позовної заяви Клієнта до ТОВ «Біопласт-Захід» (код ЄДРПОУ 42833923) про витребування манна із чужого незаконного володіння та стягнення заборгованості за час фактичного користування майном Клієнта - 4000грн.;

- надання консультацій та роз`яснень діючого законодавства Клієнту з приводу надання Адвокатом правової допомоги обумовленої даною додатковою угодою - 0.00 грн.

Вказаний Договір від 01.11.2021р. та Додаткову угоди до нього підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Платіжним дорученням від 22.11.2021р. №31119 Позивачем перераховано на користь Адвоката 9500грн. Призначення платежу: "оплата за договором про надання правової (правничої) допомоги б/н від 01.11.2021 р. та додаткової угоди №2 від 19.11.2021 до цього договору, без ПДВ".

Детальним описом робіт (наданих послуг) від 29.11.2021р. б/н Адвокатом складено детальний опис робіт за Договором від 01.11.2021р., а саме:

- здійснено правовий аналіз документів (у тому числі первинних бухгалтерських документів) щодо правовідносин з оренди майна Клієнта з ТОВ «Біопласт-Захід» (код ЄДРПОУ 42833923) вартістю 1000грн.;

- здійснено аналіз судової практики (останніх за часом винесення правових висновків і Верховного Суду у аналогічних справах щодо позовів про витребування майна із чужого незаконного володіння та стягнення заборгованості за договорами оренди рухомого майна вартістю 1500грн.;

- підготовлено заяву про забезпечення позову Клієнта до ТОВ «Біопласт-Захід» (код ЄДРПОУ 42833923) вартістю 3000грн.;

- підготовлено позовну заяву Клієнта до ТОВ «Біопласт-Захід» (код ЄДРПОУ 42833923) про витребування манна із чужого незаконного володіння та стягнення заборгованості за час фактичного користування майном Клієнта вартістю 4000грн.

Також вказаний Детальний опис робіт містить відомості про те, що Клієнтом станом на 29.11.2021р. отримано Детальний опис робіт, претензій та зауважень до виконаної роботи немає.

Вказаний Детальний опис підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток Сторін Договору від 01.11.2021р.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач і Третя особа наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно Законом "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до частини третьої статті 4, частини першої статті 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Приписами ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначені підстави для здійснення адвокатської діяльності. Зокрема, зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд звертає увагу на те, що в рішенні Національної асоціації адвокатів України від 04-05.07.2014р. №61 «Про надання роз`яснень щодо інформації, яка зазначається в ордері адвоката та можливості його подання у декілька установ» зазначено, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у статті 26 визначив підстави для здійснення адвокатської діяльності. Так, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, може бути, зокрема, ордер (частина друга статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з положеннями вищезазначеної статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Рішенням Ради адвокатів України №36 від 17.12.2012р. затверджено Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів (далі - Положення), яке встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також звертає увагу на те, що у разі встановлення клієнтом і адвокатом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних при наданні послуг правничої допомоги не є необхідним. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України. Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.09.2021р. у справі №918/1045/20.

Крім того метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утриматися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2022р. у справі №911/2737/17.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій ухвалі від 21.07.2020р. у справі № 915/1654/19.

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.

Поряд з цим суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.5-7, 9 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

Згідно ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З врахуванням вищенаведеного, беручи до уваги відсутність інших доказів в обґрунтування розміру понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також неподання Позивачем заяви про подання таких доказів в порядку, передбаченому приписами ч.8 ст.129 ГПК України, оцінивши подані Позивачем докази в підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що подані Позивачем в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність таких витрат в розмірі 9500грн. для забезпечення належного захисту прав Позивача під час розгляду справи №914/3723/21 Господарським судом Львівської області.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Відповідачем та Третьою особою не подано жодних доказів в спростування обставин дійсності, необхідності та розумності понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також не доведено в порядку ч.5 ст.126 ГПК України неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 7624,68грн., 1135грн. судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову та судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 9500грн., недоведення Відповідачем та Третьою особою розміру понесених судових витрат у справі, а також недоведення Відповідачем та Третьою особою неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2270грн. та судові витрати сплату 1135грн. судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову слід покласти на Відповідача та стягнути такі з Відповідача на користь Позивача; судові витрати Позивача на сплату судового збору за подання до господарського суду позовної заяви в розмірі 5354,68грн. та судові витрати Позивача на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 9500грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 5158,94грн. судового збору та 9152,73грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги. В решті судові витрати Позивача покласти на Позивача.

Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає до стягнення 8563,94грн. судового збору та 9152,73грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги

При цьому, з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо розміру заявлених позовних вимог, суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 0,01грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 15.12.2021р. №31210 судового збору у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення 0,01грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 15.12.2021р. №31210 судового збору у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 627, 629, 632, 759, 762, 785, 795 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопласт-Захід" (79005, Львівська область, м.Львів, вул.Чайковського П, буд.31; ідентифікаційний код: 42833923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопластик ЛТД" (49040, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул.Панікахи, буд.2; ідентифікаційний код: 38114451) 144000грн. суми основного боргу зі сплати орендної плати, 72000грн. неустойки за користування річчю за час прострочення повернення майна, 122830,24грн. 50% річних, 5099,27грн. інфляційних втрат, 8563,94грн. судового збору та 9152,73грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Біопласт-Захід" (79005, Львівська область, м.Львів, вул.Чайковського П, буд.31; ідентифікаційний код: 42833923) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Біопластик ЛТД" (49040, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул.Панікахи, буд.2; ідентифікаційний код: 38114451) майно, що було предметом Договору оренди від 02.05.2019р. №0205/ОБ, а саме: екструдер плівковий SJ-Н55 та пакеторобну машину SHXJ 1200.

4. В решті в позові відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 26.08.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.