Рішення

від 16.08.2022 по справі 921/248/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 серпня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/248/22

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Качунь І.Є.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бенестар"

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Коржівський спеціалізований гірничо-дробарний кар`єр"

про стягнення боргу в розмірі 305 003 грн, 33 792,56 грн інфляційного збільшення, 2 331,39 грн трьох процентів річних

представник сторін не прибули.

Суть справи:

До Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Бенестар" до Приватного акціонерного товариства "Коржівський спеціалізований гірничо-дробарний кар`єр" про стягнення боргу в розмірі 305 003 грн, 33 792,56 грн інфляційного збільшення, 2 331,39 трьох процентів річних.

Ухвалою від 27.06.2022 судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом взятих на себе згідно умов договору №01/12/21/№21 від 01.12.2021 зобов`язань в частині повної та вчасної оплати послуг по перевезенню вантажу, зважаючи на що у відповідача виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням 3% річних, інфляційних нарахувань, заявлена до стягнення у судовому порядку; просить справу розглядати у відсутності представника позивача.

Відповідач прибуття повноважного представника у засідання не забезпечив, причин неприбуття не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Водночас, від Товариства 18.07.2022 надійшов на адресу суду відзив на позовну заяву №65 від 15.07.2022 (вх. №4583) в якому відповідач визнає наявність основного боргу перед позивачем в сумі 305 003,06 грн за спірним договором. Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій, інфляційного збільшення та 3% річних ПАТ "Коржівський спеціалізований гірничо-дробарний кар`єр" заперечує та зазначає, що внаслідок дії форс-мажорних обставин (воєнного стану) та ситуації, яка склалася з ринком вапняку в Україні господарська діяльність Товариства фактично зупинилася. Це унеможливило виконання платіжних зобов`язань підприємства не лише перед ТОВ "БЕНЕСТАР", а й перед іншими контрагентами.

26 липня 2022 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив №75 від 26.07.2022 (вх. №4780), в якому останній зазначає, що форс-мажорні обставини на які апелює відповідач виникли з 24.02.2022 року, а послуги позивачем були надані в період з 16.01.2022 по 31.01.2022 року.

У судовому засіданні 17 серпня 2022 року справу розглянуто по суті за наявними матеріалами.

З огляду на приписи ч. 3 ст. 222 ГПК України технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

01 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕНЕСТАР" (далі - Перевізник) та Приватним акціонерним товариством "Коржівський спеціалізований гірничо-дробарний кар`єр" (далі - Замовник) було укладено договір про надання транспортних послуг по перевезенню вантажу №01/12/21, згідно із п.1.1. та п.1.2. якого Замовник надає Перевізнику вантаж, а Перевізник зобов`язується власним автомобільним транспортом перевозити цей вантаж в об`ємах, строках та за ціною визначеною цим Договором. Найменування вантажу: доломіт.

У 5 Розділі Договору сторони обумовили, що вартість послуг по перевезенню вантажу на відстань до 30 (тридцяти) кілометрів складає: 3,80 грн (три гривні вісімдесят копійок) за один тонно-кілометр з урахуванням ПДВ. Контрагенти щомісячно зобов`язуються звіряти взаєморозрахунки, шляхом підписання актів виконаних робіт (наданих послуг) та Актів звірки взаєморозрахунків (п. 5.2. Договору). Оплата за перевезення вантажу здійснюється Замовником згідно отриманого рахунку та підписаного сторонами Акту виконаних робіт двічі на місяць: за першу половину місяця до 15 числа наступного місяця; за другу половину місяця до 30 числа наступного місяця (п. 5.4. Договору). Загальна сума по договору складає всі суми, що зазначені в належно оформлених Актах виконаних робіт (наданих послуг) (п. 5.5 Договору).

Пунктом 8.1 даного правочину сторони передбачили, що даний Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2021р. У разі, якщо за 10 (десять) календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна Сторона не виявить бажання розірвати його, то дія договору автоматично продовжується на 1 (один) календарний рік на тих же умовах.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору ТОВ "БЕНЕСТАР" надано з 16.01.2022 по 31.01.2022, а ТОВ "Коржівський спеціалізований гірничо-дробарний кар`єр" прийнято послуги, що підтверджується Актом надання послуг №14 від 31.01.2022 на суму 304 972,80 грн. Зазначений первинний документ підписаний представниками обох сторін без будь-яких зауважень та заперечень (належним чином засвідчені копія міститься в матеріалах справи).

Учасниками договірних відносин складено Акт звірки взаємних розрахунків за період: грудень 2021р. квітень 2022р., яким встановлено кінцеве сальдо на користь ТОВ "БЕНЕСТАР" в сумі 305 003,06 грн. Даний Акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь-яких зауважень.

У відповіді №32 від 14.04.2022 на лист ТОВ "БЕНЕСТАР" з проханням сплатити заборгованість в сум 304 972,80 грн, відповідач зазначив, що після припинення дії форс-мажорних обставин виконання зобов`язань за цим Договором поновлюються у повному обсязі.

Відтак, заборгованість за надані послуги з врахуванням заборгованості за попередні періоди становить 305 003,06 грн.

Однак, борг відповідачем залишається неоплаченим, що слугувало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

За приписами ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором перевезення.

Статтею 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов. Це кореспондується із вимогами ст.629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами викладеними у п. 5.4 Договору, відповідач зобов`язаний був оплатити отримані послуги до 01.03.2022, однак відповідний платіж у вказаний строк не здійснив.

Враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів сплати відповідачем спірної заборгованості, суд вважає заявлені позовні вимоги про стягнення основного боргу правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із поданими позивачем розрахунками, за неналежне виконання умов Договору Товариству за період з 01.03.2022 по 01.06.2022 нараховані інфляційні витрати в сумі 33 792,56 грн та за період з 01.03.2022 по 01.06.2022 нараховані 3% річних в сумі 2 331,39 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат, зокрема, з посиланням на ту обставину що Торгово-промисловою палатою України визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 року, суд зазначає таке.

При цьому суд зазначає, що формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України і статті 230 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова ВС від 30.01.2019 року у справі №922/175/18).

Порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами (постанова ВСУ від 12 квітня 2017р. у справі № 3-1462гс16).

Вказаним вище спростовуються заперечення відповідача щодо неможливості нарахування 3% річних та втрат від інфляції по причині форс-мажорних обставин.

Суд також звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, де вказано, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов`язання.

Як з`ясовано судом, місцезнаходженням відповідача є Тернопільська область, доказів того що він вів діяльність у тимчасово окупованих регіонах України матеріали справи не містять. В свою чергу, ускладнені обставини на які посилається відповідач, щодо організації логістики та налагодження роботи у воєнний час, неможливість ведення звичайної господарської діяльності, вплинули однаково на обох учасників відносин, а не виключно на останнього.

Як наслідок суд констатує, що відповідачем всупереч установленому законом порядку не доведено причинно-наслідкового зв`язку між дією форс-мажорних обставин та неможливістю виконання ним договірних зобов`язань.

В свою чергу, проаналізувавши наданий позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків та 3% річних, враховуючи дату виникнення обов`язку оплатити борг, період існування заборгованості, розмір боргу, провівши відповідний перерахунок, суд вважає правомірно заявленими інфляційні витрати у розмірі 32 478,14 грн та 3% річних у розмірі 2 331,39 грн. В решті позову в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю.

Щодо судових витрат на надання правничої допомоги, суд вказує наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Позивачем дана процесуальна норма дотримана.

Частиною 8 статті 129 ГПК України вказано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як слідує із матеріалів справи, 12.05.2022 між адвокатом Парубієм Іваном Миколайовичем адвокат (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕНЕСТАР" (Замовник), був укладений договір про надання юридичної (правничої) допомоги представництва інтересів та ведення справ в суді, згідно із п.п.1.1. якого Виконавець зобов`язується надати Замовнику консультаційні та юридичні (правничі) послуги щодо захисту та представництва інтересів Замовника в судах усіх інстанцій та спеціалізації по вирішенні спору про стягнення боргу із Приватного акціонерного товариства "Коржівський спеціалізований гірничо-дробарний кар`єр".

У розділі 6 угоди сторони визначили розмір винагороди (гонорар) Адвоката. Так, за послуги за п. 1.1. даного Договору Замовник виплачує Виконавцю винагороду (гонорар) розмір якої та порядок виплати узгоджується за домовленістю між Сторонами. Клієнт зобов`язується, окрім гонорару, сплатити кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов`язаних з виконанням умов Договору, до яких входять зокрема: оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом; оплата транспортних витрат; оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт; оплата перекладу та нотаріального посвідчення документів; оплата телефонних розмов; оплата інших необхідних для належного представництва інтересів замовника видатків. Оплата гонорару проводиться Замовником у 10-ти денний строк після ухвалення рішення судом першої інстанції.

У п. 9.2. Договору сторони погодили, що усі додаткові чи інші умови не викладені в даному Договору обумовлюються в відповідних Додатках до Договору та підписуються Сторонами і являються невід`ємною частиною Договору

В подальшому, 12.05.2022 було підписано Додаткову угоду до цього Договору , згідно із п. 1 якої сторони узгодили , що вартість наданої Адвокатом професійної правничої допомоги у суді першої інстанції у справі за заявою ТОВ "БЕНЕСТАР" до ПАТ "Коржівський спеціалізований гірничо-дробарний кар`єр" з врахуванням значення справи для Клієнта є фіксованою та становить 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень 00 коп. У пункті 2 угоди контрагенти визначили, які послуги є складовими цієї вартості ( вивчення історії взаємовідносин, складання процесуальних документів, представництво, юридичний супровід, тощо). Також сторонами погоджено, що фактичні обсяги наданої Адвокатом Клієнту професійної правничої допомоги у суді першої інстанції у вказаній справі встановлюються у акті прийому-передачі наданих послуг виходячи з фактично витраченого адвокатом часу на підготовку та супровід справи, а також встановленого у договору розміру вартості години роботи адвоката (2 000,00 грн/год.).

Сторонами також був підписаний Акт прийому-передачі правничих послуг, за даними якого Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступні правничі послуги на суму 20 000,00 грн:

- ознайомлення з обставинами правовідносин Клієнта з ПАТ "Коржівський спеціалізований гірничо-дробарний кар`єр", вивчення наявних у Клієнта документів, з`ясування фактичних обставин потрачено 3 годин, що складає 2 000 грн/год.;

- підготовка та претензійна робота потрачено 2 години, що складає 2 000 грн/год.;

- підготовка позовної заяви, клопотань потрачено 3 години, що складає 2 000 грн/год.;

- вивчення судової практики потрачено 4 години, що складає 2 000 грн;

- надання консультацій з правових питань та моніторинг руху справи потрачено 1 годину, що складає 2 000 грн/год.

Оцінюючи підставність зазначених вимог суд зважає на положення статті 59 Конституції України, якими закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану її учасників.

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

ПАТ "Коржівський спеціалізований гірничо-дробарний кар`єр" відзиві на позов №65 від 15.07.2022 щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу адвоката зазначає, що вартість послуг адвоката в розмірі 20 000 грн є необґрунтованими та неспівмірними заявленої суми до стягнення суми витрат із реальністю таких витрат, враховуючи незначний обсяг юридичної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді та тривалість судових засідань.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії учинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката судом враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу наданих юридичних послуг так і доцільність понесених витрат.

У даній справі перелічені вище принципи в повній мірі не дотримані.

Суд погоджується із тим, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат вправі самостійно визначатися зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Але суд вважає неприпустимим штучне збільшення обсягу наданих адвокатом послуг.

Обсяг наданої правової допомоги, її вид і розмір, позивач та адвокат визначили в Акті прийому-передачі наданих послуг. Дослідивши цей первинний документ, суд прийшов до переконання, що ознайомлення з обставинами правовідносин Клієнта з відповідачем, вивчення наявних у Клієнта документів, з`ясування фактичних обставин, вивчення судової практики та надання консультацій з правових питань, є складовими підготовки позовної заяви та клопотань, а відтак у даній справі не можуть відшкодовуватися окремо як правова допомога.

Більше того, як вбачається зі змісту позовної заяви, у ній відсутні будь-які посилання на судову практику, та лише в Акті зазначено про вивчення постанов по справах №907/746/17, №904/2679/19, №914/4/20, №904/1103/20 з тотожним предметом спору. Суд зважає також на те, що претензійна робота позивачам велася самостійно Товариством ( вимога від 14.04.22 №32) , а не його адвокатом ( договір про надання правової допомоги 12.05.22).

З наведеного в сукупності суд вважає, що відповідно до вимог ст. 129 ГПК України на відповідача слід покласти витрати на правову допомогу в сумі 6 000,00 грн, які безпосередньо пов`язані з розглядом справи, понесені позивачем за підготовку процесуальних документів ( п.3 акту прийому передачі від 31.05.22 р. (3 год. х 2000 грн.)). Розмір таких витрат є розумним, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. В іншій частині заяви з даного приводу слід відмовити. Судовий збір покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 126, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Коржівський спеціалізований гірничо-дробарний кар`єр" (с. Коржова, Чортківський район, Тернопільська область, 48313, код ЄДРПОУ 21150620) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕНЕСТАР" (вул. Урожайна, 3/5, м. Тернопіль, 46012, код ЄДРПОУ 44051337) 305 003 (триста п`ять тисяч три) грн 00 коп. основної заборгованості, 32 478 (тридцять дві тисячі чотириста сімдесят вісім) грн 14 коп. інфляційних втрат, 2 331 (дві тисячі триста тридцять одну) грн. 39 коп. - трьох процентів річних, 5 098 (п`ять тисяч дев`яносто вісім) грн. 14 коп. в рахунок повернення сплаченого судового збору та 6 000 (шість тисяч) грн витрат на правничу допомогу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 30.08.2022.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко