Постанова

від 29.08.2022 по справі 144/960/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/960/16-ц

Провадження № 22-ц/801/1168/2022

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2022 рокуСправа № 144/960/16-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Якименко М.М.,

за участю секретаря Луцишина О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Відділ з питань державної реєстрації Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області, про скасування державної реєстрації речового права договорів оренди,

за апеляційноюскаргою Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Теплик-Агро»на рішенняТеплицького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 04 травня 2022 року в смт. Теплик суддею цього суду Германом О. С., зі складанням його повного тексту 16 травня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» (далі ТОВ «Теплик-Агро»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Відділ з питань державної реєстрації Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області, про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, мотивуючи його тим, що вона є власником двох земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Завадівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, а саме: кадастровий номер 0523781800:01:000:0255, загальною площею 1,7161 га та кадастровий номер 0523781800:01:000:0256, загальною площею 1,7161 га.

27 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик -Агро» було нібито укладено договори оренди вказаних земельних ділянок.

Однак, таких договорів позивач не підписувала та не бажала передавати вказаному товариству свої земельні ділянки.

Вказує, що в добровільному порядку відповідач відмовився припинити дію договору оренди землі та повернути земельні ділянки, а тому ОСОБА_1 змушена звернутись до суду із вказаним позовом.

13 жовтня 2021 року представник позивача адвокат Банар В.В. подав до суду заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої просив: скасувати державну реєстрацію речового права договору оренди (запису про проведену державну реєстрацію) від 27 лютого 2014 року за №5445554, проведеної відділом реєстрації Теплицького відділу юстиції щодо земельної ділянки, площею 1,7161 га, кадастровий номер 0523781800:01:000:0255, яка належить ОСОБА_1 , яка розташована на території Завадівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; скасувати державну реєстрацію речового права договору оренди (запису про проведену державну реєстрацію) від 27 лютого 2014 року за №5519404, проведеної відділом реєстрації Теплицького відділу юстиції щодо земельної ділянки, площею 1,7161 га, кадастровий номер 0523781800:01:000:0256, яка належить ОСОБА_1 , яка розташована на території Завадівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням Теплицькогорайонного суду Вінницької області від 04 травня 2022 року, у якому виправлено описки ухвалою суду від 24 травня 2022 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 квітня 2014 року за № 5445554, проведеної відділомреєстрації Теплицькоговідділу юстиціївідповідно додоговору орендиземлі від27 лютого 2014 року,щодо земельноїділянки площею1,7161га,кадастровий номер0523781800:01:000:0255, яка належить ОСОБА_1 ,яка розташованана територіїЗавадівської сільськоїради Теплицькогорайону Вінницькоїобласті,цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, припинено право оренди земельної ділянки ТОВ «Теплик-Агро». В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Теплик-Агро» на користь ОСОБА_1 551, 10 грн. судового збору. Стягнуто зТОВ «Теплик-Агро»на користь ОСОБА_1 2250,24 грн судових витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи №284 від 19 липня 2017 року.

Частково не погодившись з ухваленим рішенням ТОВ «Теплик-Агро»подало апеляційну скаргув якій,посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення в частині вимог позову, які задоволено, скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог. Рішення в частині вимог позову у задоволенні яких відмовлено залишити без змін.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Належним чином повідомлений апелянт до апеляційного суду не з`явився. Від нього на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що представник ТОВ «Теплик-Агро» перебуває у відпустці до 18 вересня 2022 року.

Вказане клопотанняне підлягаєдо задоволення,оскільки юридичнуособу вправіпредставляти директорпідприємства,а нетільки адвокат.Крім того,на думкуапеляційного суду,ТОВ «Теплик-Агро»,будучи завчасноповідомленим продату тачас розглядусправи,не булопозбавлене можливостіукласти угодуна представництвойого інтересівз іншимадвокатом,а відкладеннярозгляду справина іншудату призведедо порушеннястроків,передбачених ст.371ЦПК України.При вирішенніцього клопотанняапеляційний судтакож бередо уваги,що затягуваннярозгляду даноїсправи середінших причинвідбулося зокремай черезнедобросовісну поведінкувідповідача,який шістьразів оскаржував в апеляційному порядку одну й ту ж ухвалу про відкриття провадження у даній справі.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,4322 га, кадастрові номера 0523781800:01:000:0255, 0523781800:01:000:0256 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Завадівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 716257, виданим 18 квітня 2007 року (т. 1 а. с. 7).

27 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро» укладено договір оренди землі з кадастровим номером 0523781800:01:000:0256, строком на 10 років (т. 1 а. с. 8-9).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17 червня 2016 року №61683104, 30 квітня 2014 року державним реєстратором Шаблевським Віталієм Івановичем зареєстровано інше речове право право оренди земельної ділянки, площею 1,7161 га, кадастровий номер 0523781800:01:000:0256, строком на 10 років за ТОВ «Теплик-Агро». Номер запису про інше речове право: 5519404. Підстава виникнення іншого речового права договір оренди землі б/н від 27 лютого 2014 року, укладений між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_1 . Підстава внесення запису рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 12768950 від 30 квітня 2014 року, ОСОБА_2 , Реєстраційна служба Теплицького районного управління юстиції Вінницької області (т. 1 а. с. 10).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17 червня 2016 року №61684205, 23 квітня 2014 року державним реєстратором Шаблевським Віталієм Івановичем зареєстровано інше речове право право оренди земельної ділянки, площею 1,7161 га, кадастровий номер 0523781800:01:000:0255, строком на 10 років. Номер запису про інше речове право: 5445554. Підстава виникнення іншого речового права договір оренди землі б/н від 27 лютого 2014 року, укладений між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_1 . Підстава внесення запису рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 12617957 від 23 квітня 2014 року 15:32:56, ОСОБА_2 , Реєстраційна служба Теплицького районного управління юстиції Вінницької області (т. 1 а. с. 11).

Згідно з висновком експерта №284-П від 19 липня 2017 року вирішити питання чи підпис у графі «Орендодавець», в договорі оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0523781800:01:000:0256 від 27 лютого 2014 року, укладеному між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_1 , не представляється можливим, у зв`язку з тим, що на дослідження надано технічне зображення підпису. Підпис у графі «Орендодавець», в договорі оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0523781800:01:000:0255 від 27 лютого 2014 року, укладеному між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_1 , виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Питання «чи виконано підписи від імені ОСОБА_1 в двох договорах оренди землі від 27 лютого 2014 року, які було укладено між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 навмисно зміненим почерком?» не вирішувалось, у зв`язку з тим, що на дослідження надано технічне зображення підпису (т. 1 а. с. 164-172).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьоюстатті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першоюстатті 627 ЦК України і відповідно до положень статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина першастатті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 не підписувала договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523781800:01:000:0255 дійшов вірного висновку, що вказаний договір порушує права позивача як власника цієї земельної ділянки.

Щодо рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на цю земельну ділянку, апеляційний суд виходить з такого.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Отже, за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію прав.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19 та від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року в справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Оскільки саме скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку є ефективним способом захисту, який поновлює відповідне право позивача, оскільки відповідне судове рішення, яким скасовано рішення про державну реєстрацію, є підставою для внесення державним реєстратором відповідних записів до Державного реєстру відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд першої інстанції дійшов вірного висновку про захист прав позивача у такий спосіб, що у рішенні мотивував, а такі дії суду як уточнення позовних вимог та вірне формулювання вимог позову при його вирішенні, на думку апеляційного суду, не свідчить про вихід за межі позову.

Вказане узгоджується із позицією Верховного суду, висловленій у постановах від 19 січня 2022 року по справі № 607/1588/20 та від 12 травня 2022 року по справі № 757/52446/18-ц.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає спростованими доводи апеляційної скарги в цій частині.

Доводи апелянта про те, що висновок експерта є неналежним та недопустимим доказом, оскільки у висновку невірно зазначено « ОСОБА_3 », а не ОСОБА_1 , не заслуговують на увагу, так як описка щодо ініціалів сторони не може ставити під сумнів висновок експерта в цілому.

Доводи апеляційної скарги про те, що заява по зміну предмету позову не повинна бути прийнята до розгляду та повернута позивачу, оскільки її копія не направлялась відповідачу та вона не відповідає вимогам ЦПК відхиляються апеляційним судом як безпідставні, оскільки заява про зміну предмету позову була подана у підготовчому судовому засіданні та відповідно тоді й була вручена відповідачу. Суд, в свою чергу, відклав підготовче засідання та надав відповідачу строк на подання відзиву на цю заяву, а тому апеляційний суд не вбачає порушень прав відповідача та встановленої процедури для подання заяви про зміну предмету позову.

Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому також відхиляються.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а тому в силу вимог ст. 367 ЦПК України не переглядалось.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положеньст. 375 ЦПК Україниапеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.367,374,375,382 - 384,389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуТовариства зобмеженою відповідальністю «Теплик-Агро»залишити беззадоволення,рішення Теплицькогорайонного судуВінницької області від 04 травня 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : Т. Б. Сало

М. М. Якименко