Постанова
Іменем України
10 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 648/7/17
провадження № 61-1578св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - комунальне підприємство агрофірма радгосп «Білозерський»,
відповідачі: Станіславська сільська рада Білозерського району Херсонської області, Білозерська районна державна адміністрація Херсонської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська сільська рада Білозерського району Херсонської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального підприємства агрофірма радгосп «Білозерський» на постанову Херсонського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М.,
у справі за позовом комунального підприємства агрофірма радгосп «Білозерський» до Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області, Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська сільська рада Білозерського району Херсонської області, про відновлення становища, що існувало до порушення права, підтвердження права власності, визнання незаконними рішень виконавчого комітету сільської ради, визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року комунальне підприємство агрофірма радгосп «Білозерський» (далі - КП агрофірма радгосп «Білозерський»), яке є правонаступником державного підприємства агрофірма радгосп «Білозерський» (далі - ДП агрофірма радгосп «Білозерський»),звернулося до суду із позовом до Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області, Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - Білозерська РДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська сільська рада Білозерського району Херсонської області, про відновлення становища, що існувало до порушення права, підтвердження права власності, визнання незаконними рішень виконавчого комітету Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області, визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що КП агрофірма радгосп «Білозерський» є комунальною власністю Дніпровської територіальної громади відповідно до рішення Білозерської районної ради Херсонської області від 28 квітня 1999 року № 82, що підтверджується пунктами 1.1, 2.1 статуту КП агрофірма радгосп «Білозерський».
06 лютого 2001 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 64,4 га строком на 49 років між Широкобалківською сільською радою Білозерського району Херсонської області (орендодавець) та ДП агрофірма радгосп «Білозерський» (орендар) з метою закладки виноградника, побудови гідросистем, споруд (пункт 1 розділ 4 договору).
Після укладення вказаного договору ДП агрофірма радгосп «Білозерський» розпочала будівництво головної насосної станції в АДРЕСА_1 .
З 2002 року підприємство користувалося зазначеними об`єктами нерухомості.
Позивач зазначає, що є власником головної насосної станції з підсобними будівлями та спорудами, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку за ним зареєстровано 16 грудня 2011 року та насосної станції № 3 з підсобними будівлями та спорудами, яка розташована у АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстроване 11 квітня 2012 року на підставі свідоцтва про право власності від 11 квітня 2012 року, що підтверджується довідками КП «Херсонське бюро технічної інвентаризації Херсонської обласної ради» від 03 липня 2014 року № 711, від 04 грудня 2014 року № 1316.
У вказаних довідках зазначено, що станом на 31 грудня 2012 року, згідно матеріалів реєстраційної книги № 3 за № 476, підприємству на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 20 січня 2012 року, виданого на підставі рішення виконкому Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 27 березня 2003 року № 20 на головну насосну станцію, належать будівлі літ. «А», «Б», «В» та споруди № 1 за адресою: АДРЕСА_1 та на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 11 квітня 2012 року належать будівлі насосної станції № 3 літ. «А», «Б», «В», споруди № 1, 2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на головну насосну станцію з підсобними будівлями та спорудами, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за підприємством 16 грудня 2011 року, реєстраційний номер майна - 35548072; право власності на насосну станцію № 3 у АДРЕСА_1 зареєстровано 11 квітня 2012 року, форма власності - комунальна.
Тобто, право власності агрофірми на зазначені об`єкти нерухомості було зареєстровано 16 грудня 2011 року і 11 квітня 2012 року спочатку в БТІ, а з 01 січня 2013 року - право власності зареєстровано також в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Підприємство зазначало, що починаючи з 2002 року і по теперішній час воно є єдиним законним власником головної насосної станції та насосної станції № 3 з підсобними будівлями і спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та у АДРЕСА_1 .
Після звільнення з посади директора КП агрофірма радгосп «Білозерський» ОСОБА_3 було встановлено, що на підприємстві відсутні окремі оригінали правовстановлюючих документів на майно підприємства та оригінали документів щодо здійснення фінансово-господарської діяльності.
Створена на підприємстві комісія щодо розслідування факту втрати оригіналів документів встановила, що оригінали документів підприємства, в тому числі правовстановлюючі документи на головну насосну станцію та насосну станцію № 3 втрачені.
На звернення підприємства до БТІ про отримання дублікатів правовстановлюючих документів на насосні станції, йому стало відомо про відсутність в інвентарній справі правовстановлюючих документів на вказані об`єкти.
04 липня 2014 року у газеті «Придніпровська зірка» було опубліковано оголошення про втрачені свідоцтва на право власності на нерухоме майно та визначено вважати їх такими, що втратили чинність.
07 травня 2014 року на територію головної насосної станції, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та насосної станції № 3 в с. Широка Балка, вул. Херсонське шосе, б/н прибули невідомі особи - представники СТОВ «Енограй» (суборендар), представники найманої охоронної фірми, які вимагали звільнення насосних станцій, мотивуючи це тим, що вказане майно є власністю іншої особи.
При зверненні до державної реєстраційної служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області підприємству стало відомо, що 22 березня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Білозерського району Херсонської області Лихенком О. О. за ОСОБА_1 було здійснено реєстрацію права власності на будівлі та споруди головної насосної станції, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: насосної літ. «А», будинку охорони літ. «Б», складу літ. «В», навісу літ. «Г», трансформаторної № 1, огорожі 2, 3, мостіння № 1 та насосної станції № 3 в АДРЕСА_1 , що складається з насосної станції літ. «А», будівлі охорони літ. «Б», трансформаторної № 1, розподільчого вузла № 2, 3, мостіння № 1.
Підставами для здійснення реєстрації права власності за ОСОБА_1 стало рішення виконавчого комітету Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 27 березня 2003 року № 21 «Про видачу правового документу на об`єкт та індивідуальне будівництво» та від 14 квітня 2003 року № 28 «Про видачу правовстановлюючого документу на об`єкт та індивідуальне будівництво».
Звернувшись до архівного сектору Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області із заявою про видачу зазначених рішень ради, підприємство отримало повідомлення про неможливість надання вказаних рішень, тому звернулося з відповідним запитом до архівного сектору Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області.
З наданих архівним сектором документів вбачається, що виконавчим комітетом Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області рішення від 27 березня 2003 року за № 21 та від 14 квітня 2003 року за № 28 не приймалися, а колишній сільський голова ОСОБА_4 стверджує, що він їх не підписував.
Позивач зазначав, що існують тільки копії актів прийому-передачі будівель головної насосної станції та насосної станції № 3 ОСОБА_1 , які, як стверджує колишній сільський голова Широкобалківської сільської ради ОСОБА_4, він не підписував.
Посилання у спірному рішенні виконавчого комітету сільської ради на статтю 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є безпідставним, оскільки в зазначеній нормі відсутні повноваження, які б надавали виконавчому комітету право розпоряджатися власністю територіальної громади та приймати такі рішення. Пунктом 30 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рішення щодо відчуження комунального майна приймаються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Позивач зазначає, що не існує оригіналів рішень виконкому Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 27 березня 2003 року № 21 та від 14 квітня 2003 року за № 28, актів прийому-передачі будівель головної насосної станції і насосної станції № 3, а правове обґрунтування, яке викладене в копіях цих рішень, не відповідає нормам законодавства.
Позивач вважав, що рішення виконкому Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 27 березня 2003 року № 21 та від 14 квітня 2003 року за № 28 є незаконними і підлягають скасуванню, свідоцтва на право власності були видані державним реєстратором на підставі неіснуючих та незаконних рішень, тому є недійсними. Крім того, видача свідоцтва на право власності та реєстрація права власності на головну насосну станцію та насосну станцію № 3 за ОСОБА_1 22 березня 2014 року проведена за наявності іншого власника на це майно - КП агрофірма радгосп «Білозерський», яке зареєструвало своє право власності на ці об`єкти 16 грудня 2011 року та 11 квітня 2012 року відповідно.
ОСОБА_1 , після реєстрації за собою права власності на будівлі та споруди головної насосної станції та насосної станції № 3, на підставі договорів купівлі-продажу від 24 квітня 2014 року, які посвідчені приватним нотаріусом Зоріною Н. В., продав їх ОСОБА_2 .
Реєстрація права власності на спірні об`єкти за ОСОБА_1 і їхній продаж ОСОБА_2 відбулися при наявності іншого власника цієї нерухомості, крім того, таких об`єктів нерухомості, як головна насосна станція за адресою: АДРЕСА_1 та насосна станція № 3 у АДРЕСА_1 - не існує.
Позивач вважав, що реєстрація права власності за ОСОБА_1 на насосні станції та продаж цих об`єктів ОСОБА_2 відбулися без будь-яких правових підстав і з порушенням постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1120, при наявності державної реєстрації права власності на цей об`єкт за підприємством. Відповідачі не визнають право власності агрофірми на вищезазначені об`єкти нерухомості, а позивач втратив документи, що підтверджують його право власності.
Враховуючи вказані обставини, позивач (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив суд:
- відновити становище, яке існувало до порушення права власності КП агрофірма радгосп «Білозерський» на головну насосну станцію, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та на насосну станцію № НОМЕР_3 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом підтвердження права власності на наявне у КП агрофірма радгосп «Білозерський» майно - на головну насосну станцію, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на насосну станцію № НОМЕР_3 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати рішення виконавчого комітету Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області «Про видачу правового документу на об`єкт та індивідуальне будівництво» від 27 березня 2003 року № 21 стосовно визнання права власності на будівлі і споруди головної насосної станції колишнього радгоспу «Комунар» на ім`я ОСОБА_1 , яка розташована на березі Дніпровського лиману на АДРЕСА_1 незаконним та скасувати його;
- визнати недійсним свідоцтво на право власності на будівлі і споруди головної насосної станції, яка розташована на березі Дніпровського лиману на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , серія та номер: 19395661, який виданий 22 березня 2014 року, видавник - реєстраційна служба Білозерського районного управління юстиції Херсонської області;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на будівлі і споруди головної насосної станції, яка розташована на березі Дніпровського лиману на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , в Державному реєстрі речових прав, яка відбулася 22 березня 2014 року;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на будівлі і споруди головної насосної станції, яка розташована на березі Дніпровського лиману на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 в Державному реєстрі речових прав;
- витребувати у ОСОБА_2 нерухоме майно - будівлі і споруди головної насосної станції, а саме: насосну станцію літ. «А»; будинок оператора літ. «Б»; навіс літ. «В»; КТП-728 № 1; насосний вузол № 2; мостіння - 1, яке розташовано на березі Дніпровського лиману на АДРЕСА_1 на користь КП агрофірма радгосп «Білозерський»;
- визнати рішення виконавчого комітету Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області «Про видачу правового документу на об`єкт та індивідуальне будівництво» від 14 квітня 2003 року № 28 стосовно визнання права власності на будівлі і споруди насосної станції № 3 на ім`я ОСОБА_1 , які розташовані на АДРЕСА_1 , незаконним та скасувати його;
- визнати недійсним свідоцтво на право власності на будівлі і споруди насосної станції № 3, які розташовані на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , серія та номер: НОМЕР_5 , яке видане 22 березня 2014 року, видавник - реєстраційна служба Білозерського районного управління юстиції Херсонської області;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на будівлі і споруди насосної станції № 3, які розташовані на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 в Державному реєстрі речових прав, яка відбулася 22 березня 2014 року;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на будівлі і споруди насосної станції № 3, які розташовані на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , в Державному реєстрі речових прав;
- витребувати у ОСОБА_2 нерухоме майно - будівлі і споруди насосної станції № 3, а саме: насосну станцію літ. «А»; будинок оператора літ. «Б»; навіс літ. «В»; КТП-728 № 1; насосний вузол № 2; мостіння - 1, які розташовані на березі Дніпровського лиману на АДРЕСА_1 на користь КП агрофірма радгосп «Білозерський».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 01 червня 2020 року у складі судді Кусік І. В. позов КП агрофірма радгосп «Білозерський» задоволено.
Відновлено становище, яке існувало до порушення права власності КП агрофірма радгосп «Білозерський» на головну насосну станцію, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та на насосну станцію № НОМЕР_3 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом підтвердження права власності на наявне у КП агрофірма радгосп «Білозерський» майно - на головну насосну станцію, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на насосну станцію № 3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано рішення виконавчого комітету Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області «Про видачу правового документу на об`єкт та індивідуальне будівництво» від 27 березня 2003 року № 21 стосовно визнання права власності на будівлі і споруди головної насосної станції колишнього радгоспу «Комунар» на ім`я ОСОБА_1 , яка розташована на березі Дніпровського лиману на АДРЕСА_1 незаконним та скасовано.
Визнано недійсним свідоцтво на право власності на будівлі і споруди головної насосної станції, яка розташована на березі Дніпровського лиману на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , серія та номер: 19395661, яке видане 22 березня 2014 року, видавник - реєстраційна служба Білозерського районного управління юстиції Херсонської області.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав власності на будівлі і споруди головної насосної станції, яка розташована на березі Дніпровського лиману на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , в Державному реєстрі речових прав, яка відбулася 22 березня 2014 року.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав власності на будівлі і споруди головної насосної станції, яка розташована на березі Дніпровського лиману на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , в Державному реєстрі речових прав.
Витребувано у ОСОБА_2 нерухоме майно - будівлі і споруди головної насосної станції, а саме: насосну станцію літ. «А»; будинок оператора літ. «Б»; навіс літ. «В»; КТП-728 № 1; насосний вузол № 2; мостіння - 1, яке розташовано на березі Дніпровського лиману на АДРЕСА_1 на користь КП агрофірма радгосп «Білозерський».
Визнано рішення виконавчого комітету Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області «Про видачу правового документу на об`єкт та індивідуальне будівництво» від 14 квітня 2003 року № 28 стосовно визнання права власності на будівлі і споруди насосної станції № 3 на ім`я ОСОБА_1 , які розташовані на АДРЕСА_1 , незаконним та скасовано.
Визнано недійсним свідоцтво на право власності на будівлі і споруди насосної станції № 3, які розташовані на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , серія та номер: 19395661, яке видане 22 березня 2014 року, видавник - реєстраційна служба Білозерського районного управління юстиції Херсонської області.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав власності на будівлі і споруди насосної станції № 3, які розташовані на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , в Державному реєстрі речових прав, яка відбулася 22 березня 2014 року.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав власності на будівлі і споруди насосної станції № 3, які розташовані на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , в Державному реєстрі речових прав.
Витребувано у ОСОБА_2 нерухоме майно - будівлі і споруди насосної станції № 3, а саме: насосну станцію літ. «А»; будинок оператора літ. «Б»; навіс літ. «В»; КТП-728 № 1; насосний вузол № 2; мостіння -1, яке розташовано на березі Дніпровського лиману на АДРЕСА_1 на користь КП агрофірма радгосп «Білозерський».
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що 11 жовтня 2010 року та 16 грудня 2011 року відбулася державна реєстрація майна - двох насосних станцій, що розташовані за адресами: АДРЕСА_1 , форма власності - комунальна, власник - агрофірма радгосп «Білозерський».
22 березня 2014 року відбулася державна реєстрація майна - двох насосних станцій, що розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , форма власності - приватна, власник - ОСОБА_1 . Крім того, вже 24 квітня 2014 року згідно укладених договорів купівлі-продажу це майно у власність набула ОСОБА_2 .
З висновків експерта за результатами проведення додаткової експертизи та довідок БТІ суд першої інстанції встановив, що вищевказані насосні станції, на які зареєстровано право комунальної власності за агрофірмою радгосп «Білозерський» та насосні станції на які зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 є одним і тим же самим нерухомим майном.
Державна реєстрація права власності на спірне майно за ОСОБА_1 відбулася на підставі незаконних (неіснуючих) рішень.
Дійшовши висновку про незаконну та безпідставну (без відповідного рішення громади) реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_1 суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_6 хоч і є добросовісним набувачем з точки зору закону, але при цьому могла і повинна була знати про те, що спірне майно вибуло з володіння громади з порушенням вимог закону.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 01 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове.
У задоволенні позову КП агрофірма радгосп «Білозерський» відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відсутні підстави вважати, що право власності КП агрофірма радгосп «Білозерський» на головну насосну станцію і насосну станцію № 3, набуто ним у законний спосіб, і належало йому на момент вибуття. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради або їх виконавчі органи, а не комунальні підприємства, які є суб`єктами господарювання. Дніпровській сільській раді, як суб`єкту права комунальної власності належить право визнання права власності на спірні насосні станції, визнання рішень ради недійсними, скасування державної реєстрації права власності та свідоцтв про право власності, витребування майна, оскільки, має місце подвійна реєстрація права власності на спірне майно. В аспекті захисту права комунальної власності підприємство не є належним позивачем.
Позовні вимоги агрофірми радгосп «Білозерський» про відновлення становища, що існувало до порушення права, шляхом підтвердження його права власності на спірні об`єкти нерухомого майна фактично спрямовані на зміну правового режиму цього майна з комунальної власності у приватну власність без рішення Дніпровської сільської ради Білозерського району та без притягнення останньої до участі у справі у належному процесуальному статусі - відповідача.
Крім того, рішенням Апеляційного суду Херсонської області у справі № 648/3139/14-ц, розглянуто позовні вимоги КП агрофірма радгосп «Білозерський» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: реєстраційна служба Білозерського районного управління юстиції Херсонської області, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Зоріна Н. В., Дніпровська сільська рада Білозерського району Херсонської області, Широкобалківська сільська рада Білозерського району Херсонської області, про визнання права власності на нерухоме майно, предметом спору у якій були головна насосна станція і насосна станція № 3 та право власності на них підприємства, як на об`єкти, що належать йому, за обставин втрати правовстановлюючих документів на них та невизнання права власності позивача ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , було відмовлено у задоволенні позову.
Доводи щодо пропуску позивачем строку позовної давності звернення до суду з позовом не заслуговують на увагу, оскільки позивач не пропустив строк позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, КП агрофірма радгосп «Білозерський», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Білозерського районного суду Херсонської області.
19 липня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 03 серпня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 03 серпня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Стрільчук В. А.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Заявник вказує, що дотепер відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування до подібних правовідносин статті 136 ГК України, якою встановлено право господарського відання та статті 321 ЦК України, якою визначено непорушність права власності.
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 923/321/18, на які посилається апеляційний суд, як сформульовані у подібних правовідносинах, не можуть братися до уваги, оскільки предметом позову у тій справі були вимоги про визнання за підприємством права власності на нерухоме майно.
Тобто, вимоги КП агрофірма радгосп «Білозерський» у справі № 923/321/18 і в справі № 648/7/17 є різними.
В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не врахував, що право комунальної власності на спірні насосні станції зареєстроване за КП агрофірма радгосп «Білозерський» ще в 2012 році. На даний час насосні станції мають двох власників: КП агрофірма радгосп «Білозерський» та ОСОБА_2 , що не дає можливості підприємству вільно використовувати комунальне майно в господарській діяльності на власний розсуд.
Позивач вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно оцінив докази, і зробив правильний висновок про те, що державна реєстрація права власності на спірне майно за ОСОБА_1 відбулася на підставі незаконних (неіснуючих) рішень. Апеляційний суд взагалі не досліджував правомірність набуття права власності на спірні насосні станції за ОСОБА_1 .
Спірні насосні станції були побудовані КП агрофірма радгосп «Білозерський» самостійно вже після його створення, тому зазначені об`єкти нерухомого майна не могли бути закріпленні за комунальним підприємством при його створені відповідною радою у 1999 році.
Належне позивачеві нерухоме майно є майном комунальної власності, знаходиться у підприємства на праві господарського відання та підлягає захисту нарівні із захистом права власності, в тому числі навіть і від власника цього майна.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що відповідно до пункту 2.1 статуту КП агрофірма радгосп «Білозерський», який затверджений рішенням сесії Дніпровської сільської ради Білозерського району Херсонської області сьомого скликання від 06 травня 2016 року № 85, воно є комунальним сільськогосподарським підприємством, що знаходиться на самостійному балансі, користується правами юридичної особи, виконує виробничу та комерційну діяльність з метою отримання прибутку і належить до комунальної власності Дніпровської територіальної громади.
Згідно із пунктом 4.12 статуту майно господарства складають необоротні та оборотні активи, а також інші статті, вартість яких відображається в самостійному балансі та знаходиться на правах повного господарського відання (т. 2 а. с. 258-271).
06 листопада 2001 року Широкобалківська сільська рада Білозерського району Херсонської області надала КП агрофірмі радгосп «Білозерський» в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 64,4 га, згідно план-схеми з метою закладки виноградника та побудови гідросистем, споруд, що підтверджується рішенням Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 12 жовтня 2001 року № 65, договором оренди землі серії АЕЕ № 017984 від 06 листопада 2001 року, актом про передачу та прийом земельної ділянки в натурі (т. 1 а. с. 53, т. 2 а. с. 202, 206).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 квітня 2012 року № 36426314, інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 червня 2014 року № 22510920, КП агрофірмі радгосп «Білозерський» на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 11 квітня 2012 року, яке видано на підставі рішення виконкому Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 14 квітня 2003 року № 27 та свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 20 січня 2012 року, яке видано на підставі рішення виконкому Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 27 березня 2003 року № 20 , на праві комунальної власності належать: будівлі та споруди насосної станції № 3, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та головна насосна станція з підсобними будівлями та спорудами, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 29-31, т. 2 а. с. 32, 39).
Актами прийому-передачі будівлі головної насосної станції колишнього радгоспу «Комунар», яка розташована на АДРЕСА_1 від 23 листопада 2000 року та будівлі насосної станції радгоспу «Комунар», яка розташована на АДРЕСА_1 від 23 листопада 2000 року, Широкобалківський сільський голова ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_1 прийняв вищевказані об`єкти нерухомого майна (без насосних агрегатів), будівлю-сторожки та огорожу (т. 1 а. с. 33, т. 2 а. с. 52).
Рішеннями виконавчого комітету Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 27 березня 2003 року № 21 та від 14 квітня 2003 року № 28 (за підписом сільського голови ОСОБА_4) визнано право власності на будівлю головної насосної станції колишнього радгоспу «Комунар», яка розташована на АДРЕСА_1 та будівлю насосної станції № 3, будівлю-сторожку, високовольтний трансформатор ТП-10/0,4 кВ., водорозподільчий вузол, водозабірну споруду, які розташовані на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 32, т. 2 а. с. 249).
Відповідно до свідоцтв про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_6 , індексний номер: 19395661 та серії САК № 585558, індексний номер: 19394658 від 22 березня 2014 року, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕАР № 000886, індексний номер: 19395776 та серії ЕАР № 000885, індексний номер: 19394815 від 22 березня 2014 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/1 частка будівлі та споруд головної насосної станції, що складається з: насосної літ. «А», будинку охорони літ «Б», складу літ. «В», навісу літ «Г», трансформаторної № 1, огорожі № 2, сходи № 3, мостіння № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та 1/1 частка будівлі та споруд насосної станції № 3, яка складається з: насосної літ. «А», будинку охорони літ «Б», трансформаторної № 1, розподільчого вузла № 2, 3, мостіння № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 37, т. 2 а. с. 243-246).
За договорами купівлі-продажу від 24 квітня 2014 року, посвідченими приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Зоріною Н. В., та згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 належні йому на праві власності будівлі та споруди головної насосної станції, до складу якої входить насосна літ. «А», будинок охорони літ. «Б», склад літ. «В», навіс літ. «Г», трансформаторна № 1, огорожа № 2, сходи № 3, мостіння № 1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 6520388600:03:001:0048; насосної станції № 3, до складу якої входить насосна літ. «А», будинок охорони літ. «Б», трансформаторна № 1, розподільчий вузол № 2, 3, мостіння № 1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 6520388600:03:001:0049 (т. 2 а. с. 245-248).
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 18 травня 2015 року у справі № 648/3138/14-ц відмовлено у задоволенні позову агрофірми радгосп «Білозерський» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: реєстраційна служба Білозерського районного управління юстиції Херсонської області, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Зоріна Н. В., Дніпровська сільська рада Білозерського району Херсонської області, Широкобалківська сільська рада Білозерського району Херсонської області, про визнання права власності на нерухоме майно.
У позивача та в матеріалах інвентарної справи відсутні оригінали свідоцтв про право власності на спірні насосні станції.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 305/641/17 (провадження № 61-18601св21).
Статтею 172 ЦК України передбачено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статті 133 ГК України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом.
Майно суб`єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.
Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб`єктів господарювання.
Згідно із частиною третьою статті 78 ГК України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Верховний Суд у своїй постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 910/9555/16 зазначив, що правовідносини, пов`язані з вибуттям об`єкта із комунальної власності, становлять суспільний (публічний) інтерес та спрямовані на задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно - дві насосних станції, що розташовані у с. Софіївка та с. Широка Балка Білозерського району Херсонської області, належать агрофірмі радгосп «Білозерський» , форма власності - комунальна.
Незважаючи на реєстрацію права комунальної власності за позивачем, у березні 2014 року відбулася реєстрація приватної власності на це ж майно за ОСОБА_1 . Крім того, вже 24 квітня 2014 року згідно укладених договорів купівлі-продажу спірне майно набула у власність ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції встановив, що державна реєстрація права власності на спірне майно за ОСОБА_1 відбулася на підставі незаконних (неіснуючих) рішень.
В матеріалах справи відсутні відомості про те, на якій правовій підставі будівлі колишнього радгоспу «Комунар» могла набути у власність фізична особа, зокрема відомості про будь-який правочин, або іншу підставу, передбачену статтею 11 ЦК України.
Разом з тим, у позивача та в матеріалах інвентарної справи відсутні оригінали свідоцтв про право власності на спірні насосні станції.
Позивач зазначав, що після звільнення з посади директора КП агрофірма радгосп «Білозерський» ОСОБА_3 було встановлено, що на підприємстві відсутні окремі оригінали правовстановлюючих документів на майно підприємства та оригінали документів щодо здійснення фінансово-господарської діяльності.
Створена на підприємстві комісія щодо розслідування факту втрати оригіналів документів встановила, що оригінали документів підприємства, в тому числі правовстановлюючі документи на головну насосну станцію та насосну станцію № 3 втрачені.
На звернення підприємства до БТІ про отримання дублікатів правовстановлюючих документів, стало відомо про відсутність в інвентарній справі правовстановлюючих документів на вказані об`єкти.
04 липня 2014 року у газеті «Придніпровська зірка» було опубліковано оголошення про втрачені свідоцтва на право власності на нерухоме майно та визначено вважати їх такими, що втратили чинність.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За таких обставин, за наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідних записів, держава визнає за позивачем факт набуття речових прав на нерухоме майно.
Відмовляючи в задоволенні позову КП агрофірма радгосп «Білозерський» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: реєстраційна служба Білозерського районного управління юстиції Херсонської області, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Зоріна Н. В., Дніпровська сільська рада Білозерського району Херсонської області, Широкобалківська сільська рада Білозерського району Херсонської області, про визнання права власності на нерухоме майно, Апеляційний суд Херсонської області виходив з того, що позивачем не доведено факт втрати документів (показаннями свідків, матеріалами службового розслідування тощо), а оголошення позивача в засобах масової інформації про втрату документів зроблене після звернення до суду з даним позовом (справа № 648/3139/14-ц).
У цій справі суд першої інстанції зробив висновок про належність спірного майна позивачеві. Апеляційний суд не спростувавши цього факту вказав, що порушувати питання про визнання права власності на спірні насосні станції, визнання рішень ради недійсними, скасування державної реєстрації права власності та свідоцтв про право власності, витребування майна належить Дніпровській сільській раді як суб`єкту права комунальної власності.
Проте вказаний висновок апеляційний суд зробив з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності, в тому числі також від власника (частина четверта статті 136 ГК України).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України.
Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 916/2130/15 та від 06 березня 2019 року у справі № 911/3158/17.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 листопада 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Право держави витребувати майно, з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони комунального майна, регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
Замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, провадження № 14-93цс20).
У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 86 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) вказала, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
У цій справі суди встановили, що позивач до квітня 2014 року користувався насосними станціями, спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею і фактично, і юридично (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
Отже, позивач «втратив» обидва компоненти (фактичного володіння і запису), тому його порушене право підлягає захисту шляхом задоволення віндикаційного позову.
Повернення у комунальну власність спірного майна, незаконно відчуженого фізичній особі переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом майна.
Отже, Верховний Суд робить висновок щодо застосування статті 136 ГК України та статей 321, 387, 388 ЦК України у цій справі про те, що комунальне підприємство, майно за яким закріплено на праві господарського відання, має право на витребування цього майна із чужого незаконного володіння, шляхом пред`явлення віндикаційного позову від власного імені і до цих правовідносин застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.
Тому позовна вимога про витребування у ОСОБА_2 нерухомого майна, підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_2 хоч і є добросовісним набувачем, але при цьому майно вибуло з володіння власника поза його волею з порушенням вимог закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Суд першої інстанції зробив правильний по суті спору висновок про наявність підстав для витребування спірного майна у відповідача ОСОБА_2 на користь позивача. Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає частковому скасуванню, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в частині витребування спірного майна.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу комунального підприємства агрофірма радгосп «Білозерський» задовольнити частково.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року в частині відмови у витребуванні майна з чужого незаконного володіння скасувати, залишити в силі рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 01 червня 2020 року в частині витребування на користь комунального підприємства агрофірма радгосп «Білозерськийу ОСОБА_2 нерухомого майна - будівель і споруд головної насосної станції, які розташовані на березі Дніпровського лиману на вул. Набережна, 1-а в с. Софіївка Білозерського району Херсонської області, та будівель і споруд насосної станції № 3, які розташовані на березі Дніпровського лиману на АДРЕСА_1 .
В іншій частині постанову Херсонського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: І. В. Литвиненко
Є. В. Петров В. В. Пророк В. А. Стрільчук
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 09.08.2022 |
Оприлюднено | 31.08.2022 |
Номер документу | 105961696 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Грушицький Андрій Ігорович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні