Ухвала

від 29.08.2022 по справі 640/19809/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

30 серпня 2022 року

м. Київ

справа №640/19809/18

адміністративне провадження № К/990/15350/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Коваленко Н.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайфорт" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайфорт" до Департаменту з питань Державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу за порушення у сфері містобудування від 09 жовтня 2018 року №55/18/073-9564, №54/18/073-9563, №53/18/073-9562, №52/18/073-9561,

У С Т А Н О В И В:

У 2018 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайфорт" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Департаменту з питань Державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), у якій просить суд визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу за порушення у сфері містобудування від 09 жовтня 2018 року №55/18/073-9564, №54/18/073-9563, №53/18/073-9562, №52/18/073-9561.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2021 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2022 року, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту з питань Державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про накладення штрафу за порушення у сфері містобудування від 09 жовтня 2018 року №54/18/073-9563.

Визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту з питань Державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про накладення штрафу за порушення у сфері містобудування від 09 жовтня 2018 року №55/18/073-9564.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, ТОВ «Скайфорт» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху. Скаржнику встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом уточнення підстав касаційного оскарження. Наведені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження Судом визнано неприйнятними.

В межах установленого Судом строку від ТОВ «Скайфорт» надійшла уточнена касаційна скарга. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 3, 4 частини четвертої та підпункти «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказані підстави мотивує відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування принципу преюдиційності у подібних правовідносинах. Зазначає, що Шостим апеляційним адміністративним судом було порушено норми матеріального та процесуального права - суд не дослідив наявні у справі докази щодо ведення авторського нагляду на об`єкті будівництва та неповідомлення скаржника за належною адресою про скасування дозволу, що позбавило скаржника можливості належним чином і своєчасно зреагувати. Вважає, що Суд повинен врахувати, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної практики щодо належного вирішення преюдиційних рішень інших судів.

Зазначає, що ТОВ «Скайфорт» позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи, оскільки судом апеляційної інстанції зазначено, що на об`єкті будівництва не було забезпечено авторський нагляд та будівництво велось без належного дозвільного документа. Справа становить виняткове значення для скаржника з огляду на те, що сума штрафних санкцій є значною. Справу було помилково розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження.

Надаючи оцінку підставам касаційного оскарження, зазначеним у касаційній скарзі, колегія суддів звертає увагу на постанову від 17 листопада 2021 року у справі № 806/3572/17, в якій Верховний Суд дійшов наступного висновку:

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому за змістом частин п`ятої та сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства країни учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2015 року N 6-327цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2018 року у справі N 825/705/17, від 06 березня 2019 року у справі N 813/4924/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі N 826/198/16, від 12 жовтня 2020 року у справі N 814/435/18 і були застосовані Верховним Судом також і при розгляді справи N 826/7424/17 (постанова від 30 вересня 2021 року).

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі N 522/7758/14-ц.

Водночас преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

З огляду на викладе вище, колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 761/44161/18 від 04 серпня 2021 року, оскільки вона прийнята за інших обставин, зокрема, стосується повідомлення Департаменту з питань Державного архітектурного-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про скасування повідомлення про право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт, тоді як у цій справі, оскаржується дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті будівництва "Будівництво житлового будинку на вул. Лук`янівська, 19 у Шевченківському районі м. Києва, зокрема, ведення та здійснення авторського нагляду на об`єкті будівництва.

Таким чином, посилання скаржника на відсутність висновку Суду щодо застосування принципу преюдиційності у подібних правовідносинах не може бути прийнятним.

Зважаючи на те, що скаржником не обґрунтовано підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої цієї ж є статті в частині недослідження судами попередніх інстанцій доказів у справі не може бути взятий до уваги.

Посилання скаржника на підпункти «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки скаржником не зазначено, в якій саме справі він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, а також не обґрунтовано необхідності розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та винятковості справи.

Отже, скаржником не зазначено обставин, які б виділяли його вимоги якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, а містять загальні обґрунтування.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання скаржника на існування обставин, визначених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.

Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайфорт" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайфорт" до Департаменту з питань Державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу за порушення у сфері містобудування від 09 жовтня 2018 року №55/18/073-9564, №54/18/073-9563, №53/18/073-9562, №52/18/073-9561.

2. Надіслати Товариству з обмеженою відповідальністю "Скайфорт" копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя Я.О. Берназюк

Суддя Т.Г. Стрелець