Ухвала

від 18.05.2009 по справі 22ц-1263/2009

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22Ц-1263/2009

Головуючий в 1 інстанції Устимчук М. Ю.

Категорія 01, 45

Доповідач в 2 інстанції Данілов О.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого: судді Суханової Є.М.,

Суддів Данілова О.М., Мережко М. В..

При секретарі Рудзінській А.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Макарівського району в інтересах держави в особі Київської обласної ради на рішення Макарівського районного суду Київської області від І 7 грудня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3. ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про звернення стягнення на земельні ділянки. -

встановила:

07 грудня 2007 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів по справі та просив звернути стягнення на земельні ділянки відповідачів по справі:

розміром 3, 5224 га., для ведення фермерського господарства, кадастровий номер -3222784200:04:006:0004. яка розташована в адміністративних межах Лишнянської сільської ради Макарівського району, яка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 096429:

розміром 3, 3506 га., для ведення фермерського господарства, кадастровий номер -3222784200:04:006:0007. яка розташована в адміністративних межах Лишнянської сільської ради Макарівського району, яка належить ОСОБА_4- на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 096437;

розміром 5, 4071 га., для ведення фермерського господарства, кадастровий номер -3222784200:04:006:0014. яка розташована в адміністративних межах Лишнянської сільської ради Макарівського району, яка належить ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 096431:

розміром 3, 7409 га.. для ведення фермерського господарства, кадастровий номер -3222784200:04:006:0005, яка розташована в адміністративних межах Лишнянської сільської ради Макарівського району, яка належить ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 096435;

Крім того, просив припинити право власності відповідачів на вказані земельні ділянки, визнати право власності на земельні ділянки за позивачем мотивуючи свої вимоги тим, що:

16 червня 2007 року між ним, з одного боку, та відповідачкою ОСОБА_3 з іншого боку, було укладено договір позики, згідно якого позивач передав відповідачці грошові кошти у розмірі 40 000 гривень, які відповідачка зобов’язувалася повернути до 25 жовтня 2007 року;

24 червня 2007 року між позивачем, з одного боку, та відповідачем ОСОБА_4 з іншого боку, було укладено договір позики, згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 35 000 гривень, які відповідач зобов’язувався повернути до 24 жовтня 2007 року;

23 червня 2007 року між позивачем, з одного боку, та відповідачем ОСОБА_5 з іншого боку, було укладено договір позики, згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 44 000 гривень, які відповідач зобов’язувався повернути до 23 жовтня 2007 року;

20 червня 2007 року між позивачем, з одного боку, та відповідачкою ОСОБА_6 з іншого боку, було укладено договір позики, згідно якого позивач передав відповідачці грошові кошти у розмірі 42 000 гривень, які відповідачка зобов’язувалася повернути до 20 жовтня 2007 року.

Оскільки відповідачі вказані свої зобов’язання не виконали позивач просив вирішити спір та задовольнити подані ним позовні вимоги звернувши стягнення на майно відповідачів, а саме на вказані земельні ділянки.

Крім того позивач просив суд заборонити Макарівському районному відділу земельних ресурсів відмовляти у дачі висновків та погодженні технічної документації з землеустрою щодо виготовлення

Державних актів на право приватної власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства на ім’я позивача, які належали відповідачам, заборонити Київському обласному головному управлінню земельних ресурсів відмовляти у проведенні державної землевпорядної експертизи технічної документації з землеустрою щодо виготовлення Державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства на ім‘я позивача, які належали відповідачам.

Рішенням суду від 17 грудня 2007 року позовні вимоги позивача задоволені в повному обсязі.

На зазначене рішення суду першої інстанції прокурором Макарівського району подана апеляційна скарга в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, відмовивши у задоволенні позову.

Колегія суддів, перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним воно вважається тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим - у разі ухвалення його на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Судом встановлено, що 16 червня 2007 року між позивачем, з одного боку, та відповідачкою ОСОБА_3 по справі з іншого боку, було укладено договір позики, згідно якого позивач передав відповідачці грошові кошти у розмірі 40 000 гривень, які відповідачка зобов’язувалася повернути до 25 жовтня 2007 року: 24 червня 2007 року між позивачем, s одного боку, та відповідачем ОСОБА_4 з іншого боку, було укладено договір позики, згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 35 000 гривень, які відповідач зобов’язувався повернути до 24 жовтня 2007 року: 23 червня 2007 року між позивачем, з одного боку, та відповідачем ОСОБА_5 з іншого боку, було укладено договір позики, згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 44 000 гривень, які відповідач зобов’язувався повернути до 23 жовтня 2007 року: 20 червня 2007 року між позивачем, з одного боку, та відповідачкою ОСОБА_6 з іншого боку, було укладено договір позики, згідно якого позивач передав відповідачці грошові кошти у розмірі 42 000 гривень, які відповідачка зобов’язувалася повернути до 20 жовтня 2007 року, однак вказані кошти відповідачі у строки визначені договорами позивачу не повернули.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами по вказаній справі було укладено договори позики які відповідають вимогам ст. 1049 ЦК України і так як відповідачі по справі у строки визначені договорами не повернули вказані кошти позивачу, тому суд прийшов до висновку, що обгрунтованими є і вимоги позивача про звернення стягнення на земельні ділянки (паї) відповідачів, які розташовані в межах Лишнянської сільської ради Макарівського району в рахунок погашення суми неповернутого боргу.

Крім того обгрунтованими суд визнав також і вимоги позивача щодо припинення права приватної власності відповідачів на зазначені земельні ділянки та визнання за позивачем по справі права власності на вказані земельні ділянки (паї) та заборонив органам державної влади Макарівському районному відділу земельних ресурсів. Київському обласному головному управлінню земельних ресурсів відмовляти у дачі висновків та погодженні технічної документації з землеустрою щодо виготовлення Державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства на ім’я позивача, які належали відповідачам та вчиняти інші функції відносно до повноважень яких вказані органи мали право при оформленні земельної ділянки..

Однак визнати законним та обгрунтованим вказане рішення суду першої інстанції колегія суддів не може та вважає що воно підлягає скасуванню, а справа поверненню до суду першої інстанції на новий розгляд виходячи із наступного.

Відповідно до вимог передбачених ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернуте позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, то були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів вказаної цивільної справи між позивачем та відповідачами по справі фактично було укладено договори позики, тобто правовідносини, які регулюються ст. 1049 ЦК України.

Суд першої інстанції, приймаючи до провадження поданий позов та розглядаючи вказану цивільну справу не звернув уваги, що між сторонами укладено договори позики, а позивачем заявлено вимоги не про повернення отриманих та неповернутих коштів, а про звернення стягнення на земельні ділянки, хоч такого виду відповідальності сторонами при укладенні договорів позики не визначалося, тому суд задовольняючи вказані позовні вимоги фактично вирішив не судовий спір щодо стягнення коштів за договорами позики, а визначив порядок та спосіб-виконання зобов’язання (чи судового рішення про стягнення коштів) не з’ясувавши при цьому матеріальне становище відповідачів та можливість ними виконати вказані зобов’язання у спосіб визначений ст. 1049 ЦК України, а саме повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій, самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані їм позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлено договорами.

З матеріалів вказаної цивільної справи вбачається, що позивач по справі, подаючи вказану позовну заяву просив крім вирішення спору між ним та відповідачами щодо звернення стягнення на їхні земельні ділянки та припинити право відповідачів на вказані земельні ділянки та визнати за ним право власності на вказані земельні ділянки просив також заборонити органам державної влади, Макарівському районному відділу земельних ресурсів, Київському обласному головному управлінню земельних ресурсів, не вчиняти забороняючі дії щодо його права на вказані земельні ділянки.

Однак в порушення вимог ст. 33 ЦПК України суд першої інстанції вказані органи державної влади до участі в розгляді справи в якості співвідповідачів не притягнув та не з’ясував якими діями вони порушили права позивача в даних правовідносинах, та чи він взагалі звертався до них з приводу вказаних прав.

У відповідності з п. б п. 15 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України (в редакції Закону України за № 490-V від 19 грудня 2006 року, чинного з 13 с і ч н я 2007 року) до 01 січня 2008 року -не допускається купівля - продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, іємєльних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також іємєльних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону -а вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

У відповідності з п.4 ч. 1 ст. 31 1 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

Колегія суддів вважає, що апеляційні вимоги прокурора Макарівського району є частково обгрунтованими та такими, що дають підстави для скасування рішення суду. Разом з тим, колегія суддів вважає, що вимога прокурора в частині ухвалення нового рішення не може бути задоволена, оскільки він не був та не є стороною по вказаній справі, а тому не вправі вимагати постановления рішення по вказаним правовідносинам, а лише як представник органу державної влади Київської обласної ради на яку відповідно до вимог ст. 8 ЗК України покладається реалізація державної політики в сфері земельних відносин в межах області, вправі ставити питання щодо незаконності відчуження земельних ділянок (паїв).

На підставі наведеного та враховуючи те. що рішення Макарівського районного суду Київської обдаси від 17 грудня 2007 року постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права воно підлягає скасуванню з направлення справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Керуючись ст. ст. 307.311, 3 13, 3 14, 31 5, 3 1 7, 3 І 9 ЦПК України колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу прокурора Макарівського району в інтересах держави в особі Київської обласної ради задовольнити частково.

Скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 17 грудня 2007 року. справу направити на новий розгляд до того ж суду іншим складом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.