Постанова

від 30.08.2022 по справі 369/3147/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 369/3147/19

провадження № 61-17407св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київського обласного

та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства,

відповідачі: Крюківщинська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (далі - Києво-Святошинська місцева прокуратура, прокуратура) в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство», державне підприємство), Київського обласного та по м. Києву управління лісового

та мисливського господарства (далі - управління лісового та мисливського господарства, управління) звернувся до суду з позовом до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Крюківщинська сільська рада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення Крюківщинської сільської ради

від 27 грудня 2011 року № 10/13 (далі - рішення сільської ради № 10/13),

на підставі якого ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності серії М № 315760 на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0914 га, розташовану в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області (далі - с. Крюківщина); витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:008:0269, розташованої в адміністративних межах Крюківщинської сільської ради.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинська місцева прокуратура виявила порушення вимог земельного законодавства при вилученні з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» земельної ділянки лісогосподарського призначення, зміні

її цільового призначення та подальшій передачі цієї земельної ділянки

у приватну власність фізичній особі.

Прокурор зазначив, що на підставі рішення сільської ради № 10/13 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серії ЯМ № 315760 на земельну ділянку, площею 0,0914 га, кадастровий номер 3222484001:01:008:0269, з цільовим призначенням для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269 відноситься до земель лісогосподарського призначення, що підтверджується проєктом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» (далі - ДЛГО «Київліс») 2004 року, планом лісових насаджень Васильківського лісництва виробничої частини

ДЛГО «Київліс» лісовпорядкування 2003 року та планово-картографічними матеріалами.

Згідно з інформацією Українського державного проєктного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 20 грудня 2018 року № 599 спірна земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2004

та 2014 років частково належить до кварталу 1 виділу 19 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 18 вересня 2017 року № 02-733 спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 1, виділ 19 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство»), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

ДП «Київське лісове господарство» листом від 17 жовтня 2018 року № 02-02/817 також повідомило, що на момент прийняття оспорюваного рішення державне підприємство не надавало згоди на вилучення зі свого постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269.

12 серпня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка площею 0,0914 га, яка рішенням Крюківщинської сільської ради від 17 жовтня 2018 року № 10/13 надана

у власність ОСОБА_1 , відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебувала у постійному користуванні

ДП «Київське лісове господарство», а отже, вказане рішення прийняте

з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду

з цим позовом, поновити його та задовольнити позовні вимоги, заявлені

в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» і Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку,

що з позовом до суду в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» і Київського обласного та по м. Києву управління лісового

та мисливського господарства перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся у березні 2019 року, поза межами строку позовної давності, про що заявив відповідач.

Такий висновок суд обґрунтовував тим, що ДП «Київське лісове господарство»

і Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, за умови належного виконання покладених на них державою функцій повинні були і могли бути обізнані про порушення права власності держави на землю з моменту видачі державного акта на спірну земельну ділянку, тобто починаючи з 2012 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року скасовано, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Крюківщинської сільської ради

від 27 грудня 2011 року № 10/13, на підставі якого ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності серії ЯМ № 315760 на земельну ділянку площею 0,0914 газ цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, яка є частиною новосформованої земельної ділянки

з кадастровим номером 3222484001:01:008:5291, розташованої на території Крюківщинської сільської ради.

Витребувано вказану земельну ділянку на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд дійшов висновку, що позов в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» і Київського обласного та по м. Києву управління лісового

та мисливського господарства, які згоди на відчуження земельної ділянки

не надавали та не були повідомлені про вилучення спірної земельної ділянки

у передбачений законом спосіб, прокурор подав у межах строку позовної давності.

При цьому суд виходив з того, що про порушення сільською радою земельного законодавства прокурор довідався раніше, ніж уповноважений державою орган, тому строк позовної давності підлягає відрахуванню з моменту, коли про відповідне порушення дізнався саме прокурор, тобто з моменту отримання листа директора ДП «Київське лісове господарство» від 18 вересня 2017 року

№ 02-733, в якому той повідомив прокуратуру Київської області про здійснення на земельних ділянках лісогосподарського призначення, у тому числі

на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, будівельних робіт, та саме з цього моменту слід відраховувати перебіг строку позовної давності.

Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, стосовно яких законом встановлені обмеження щодо їх використання в цивільному обороті. Право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 набув на підставі незаконного рішення, отже, видане йому на підставі цього рішення свідоцтво про право власності також є незаконним і підлягає скасуванню,

а земельна ділянка підлягає витребуванню на користь ДП «Київське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи

У листопаді 2020 року Крюківщинська сільська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року і залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року.

Вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права і зазначає, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 902/517/17, від 04 липня 2018 року

у справі № 653/1096/16-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16,

від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 458/1046/15-ц.

Особа, яка подає касаційну скаргу, наголошує, що в матеріалах справи немає доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка є ділянкою лісогосподарського призначення, вважає припущенням твердження

ДП «Київське лісове господарство» з цього приводу.

Зазначає, що ДП «Київське лісове господарство» й управління лісового

та мисливського господарства не надали суду витребуваних у них документів, які могли б свідчити про передання у користування лісових земельних ділянок.

Вказує, що суд першої інстанції правомірно застосував позовну давність.

Особа, яка подала касаційну скаргу, вважає, що, постановивши рішення

про позбавлення ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, апеляційний суд допустив непропорційне втручання у право на мирне володіння своїм майном, чим порушив статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція).

Крюківщинська сільська рада обґрунтовує касаційну скаргу також тим,

що прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі

ДП «Київське лісове господарство» і Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, порушивши статтю 23 Закону України «Про прокуратуру» (абзацу третього частини четвертої), лист про намір вчинити відповідну дію державним органам, в інтересах яких звернувся

до суду, надіслав 11 березня 2019 року та того ж дня звернувся до суду з цим позовом. Вважає, що з цих підстав позов прокурора підлягає залишенню без розгляду. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду

від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Києво-Святошинського району Київської області.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року справу призначено

до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 27 грудня 2011 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель

та споруд земельної ділянки площею 0,0914 га в

АДРЕСА_1 ; передано у власність ОСОБА_1 цю земельну ділянку; доручено землевпорядній організації внести проєкт в натуру

та виготовити ОСОБА_1 державний акт на право власності на землю; землевпоряднику сільської ради доручено внести зміни в земельно-облікові документи.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,0914 з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269 належить ОСОБА_2 на праві власності.

Згідно з листом ДП «Київське лісове господарство» від 19 листопада 2018 року № 02-02/884 державне підприємство є постійним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, яка знаходиться

у власності держави.

Відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, зазначені у листі державного підприємства, обґрунтовані наявністю проєкту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, проєкту організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини Державного лісогосподарського підприємства «Київліс» ДЛГО «Київліс» 2004 року, плану лісових насаджень Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічними матеріалами, планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу.

Із цього ж листа видно, що ДП «Київське лісове господарство»

не здійснювало/не надавало будь-яких погоджень/висновків щодо вилучення

з постійного користування та зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, кадастровий номер 3222484001:01:008:0269.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

На виконання частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі Верховного Суду від 18 січня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню

з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних

із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій,

що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі

№ 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом

в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони

на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі

№ 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами

та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду.

Підсумовуючи викладене, касаційний суд зазначає, що, звернувшись із таким позовом в інтересах ДП «Київське лісове господарство», прокурор порушив заборони, закріплені в частині третій статті 23 Закону, оскільки позов у цій справі пред`явлений прокурором в інтересах ДП «Київське лісове господарство», яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні повноваження. Навпаки, визначений прокурором позивач - ДП «Київське лісове господарство» за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є державним підприємством, самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє цьому суб`єкту самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді. Подібні правові висновки викладені в постановах Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 906/853/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 911/551/19, від 04 січня 2021 року у справі № 911/1150/20.

Наведене дозволяє дійти висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП «Київське лісове господарство»

та вважає за необхідне залишити позов, поданий прокурором в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», без розгляду.

Крім того, у цій справі прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок

у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України… Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється

за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства

та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Суди в цій справі встановили, що немає доказів на підтвердження того,

що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель у землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства.

Отже, до компетенції Київського обласного та по м. Києву управління лісового

та мисливського господарства належить лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок. Такого висновку дійшов Верховний Суд

у постановах від 19 січня 2022 року у справі № 369/16419/18 та у справі

№ 372/2969/18.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється

на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель

у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель

і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель

є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Відповідно до частини другої статті 8 Лісового кодексу України (далі -

ЛК України) (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Водночас частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства,

а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок

у власність або у користування визначено статтею 122 ЗК України.

Частиною третьою статті 17 ЛК Країни передбачено, що ліси надаються

в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень

за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства

та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до пунктів 4, 5, 8 частини першої статті 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень

на їх території, зокрема: а) передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки,

що перебувають у державній власності, на відповідній території; б) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного

та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; в) забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в`їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством;

Районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок,

що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення (пункт 4 частини першої статті 32 ЛК України).

Отже, питання щодо розпорядження земельними ділянками, в тому числі земельними лісовими ділянками, державної власності, забезпечення заходів щодо охорони і захисту лісів законодавством покладено на органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації)

за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства

та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Позивачем у цій справі, крім ДП «Київське лісове господарство», прокурор визначив Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, яке відповідно до Положення про Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом

від 12 листопада 2012 № 401 (далі - Положення), підпорядковується Державному агентству лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство України) та є його територіальним органом.

Держлісагентство України - центральний орган виконавчої влади України

з питань лісового, мисливського господарства, полювання та мисливського собаківництва. Утворене шляхом реорганізації Державного комітету лісового господарства України. Діяльність Держлісагентства спрямовується

і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту навколишнього середовища і природних ресурсів.

Функціями Держлісагентства України відповідно до Положення про Держлісагенство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 08 жовтня 2014 року № 521з подальшими змінами, зокрема, є: здійснення державного управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства,

а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю

з карантину рослин та у сфері захисту рослин); здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організація ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; ведення державного лісового кадастру та обліку лісів; здійснення моніторингу лісів; прийняття рішення про віднесення лісів до відповідної категорії.

Так, відповідно до Положення про Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом

від 12 листопада 2012 № 401 (далі - Положення), Київське обласне

та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства підпорядковується Держлісагентству України та є його територіальним органом.

Відповідно до пунктів 15, 16 Положення, управління лісового та мисливського господарства утворюються у порядку, передбаченому статтею 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Управління лісового та мисливського господарства, відповідно до покладених на нього завдань, надає адміністративні послуги, забезпечує організацію лісовпорядних та мисливськовпорядних робіт, розроблення та реалізацію проєктів організації і розвитку лісового та мисливського господарства, будівництва об`єктів виробничо-соціального призначення, в тому числі лісових доріг; затверджує матеріали лісовпорядкування, надає висновок та погоджує зміну цільового призначення земельних лісових ділянок для їх використання

в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, надає дозвіл

на переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства, погоджує визначення місць розміщення підприємств, споруд та інших об`єктів, що шкідливо впливають

на стан і відтворення лісів тощо.

Таким чином, ураховуючи, що завданням Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є реалізація повноважень Держлісагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці у сфері лісового та мисливського господарства, слід дійти висновку, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового

та мисливського господарства є суб`єктом владних повноважень.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів

не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень,

до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист

у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень,

до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала цей висновок та зазначила, що під час такої перевірки поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається у значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності у Київського обласного

та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повноважень здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захисник законних інтересів держави

у спірних правовідносинах, слід врахувати таке.

Пунктами 1 та 5 частини першої статті 27 ЛК України, пунктом «а» частини першої статті 13, статті 122, частини дев`ятої статті 149 ЗК України, передбачено,

що до повноважень Уряду у сфері лісових відносин належить забезпечення реалізації державної політики у сфері лісових відносин, а також передача

у власність та надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Відповідно до частини першої статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних

з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Згідно з частиною сьомою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення,

що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється

за погодженням з Урядом.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення

та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять

до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до частини восьмої статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або

у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території,

що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зокрема, відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають

у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб тощо.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, частинами першою та другою якої встановлено, що земельні ділянки, надані

у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів

на підставі рішень Уряду, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно

до їх повноважень.

Апеляційний суд на зазначені обставини та вимоги закону також не звернув уваги, не з`ясував, до компетенції якого органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта належать повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, чи належить до повноважень Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, і відповідно, який орган має бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Вказані обставини мають важливе значення для вирішення питання щодо визначення належного позивача та застосування відповідних процесуальних наслідків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року

у справі № 912/2385/18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, колегія суддів вважає,

що оскаржувана постанова не відповідає вимогам закону, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на те що під час касаційного розгляду справи встановлено підставу,

яка зумовлює скасування оскаржуваної постанови, суд касаційної інстанції

не аналізує інших підстав відкриття касаційного провадження та доводів касаційної скарги.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. З огляду

на те що суд касаційної інстанції частково задовольняє касаційну скаргу, скасовує постанову суду апеляційної інстанції та передає справу на новий апеляційний розгляд, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» скасувати та залишити позов, поданий прокурором

в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», без розгляду.

Справу за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного

та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства

до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов