Постанова

від 19.12.2022 по справі 369/3147/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2022 року м. Київ

Справа № 369/3147/19

Провадження: № 22-ц/824/10975/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Андрієнко А. М., Нежури В. А.,

секретар Івасенко І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року, ухвалене під головуванням судді Ковальчук Л.М.,

у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

у с т а н о в и в:

У березні 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Чередніченко С.Ю. в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду із позовом, обґрунтувавши його тим, що за результатами перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинська місцева прокуратура виявила порушення вимог земельного законодавства при вилученні з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» земельної ділянки лісогосподарського призначення, зміні її цільового призначення та подальшій передачі цієї земельної ділянки у приватну власність фізичній особі. Зазначив, що на підставі рішення сільської ради № 10/13 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серії ЯМ № 315760 на земельну ділянку, площею 0,0914 га, кадастровий номер 3222484001:01:008:0269, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 . Земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269 відноситься до земель лісогосподарського призначення, що підтверджується проєктом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року, планом лісових насаджень Васильківського лісництва виробничої частини ДЛГО «Київліс» лісовпорядкування 2003 року та планово-картографічними матеріалами. Згідно з інформацією Українського державного проєктного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 20 грудня 2018 року № 599 спірна земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2014 років частково належить до кварталу 1 виділу 19 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство». Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 18 вересня 2017 року № 02-733 спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 1, виділ 19 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство»), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. ДП «Київське лісове господарство» листом від 17 жовтня 2018 року № 02-02/817 також повідомило, що на момент прийняття оспорюваного рішення державне підприємство не надавало згоди на вилучення зі свого постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269. 12 серпня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки. За викладених обставин, просив суд визнати незаконним і скасувати рішення Крюківщинської сільської ради від 27 грудня 2011 року № 10/13, на підставі якого ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності серії М № 315760 на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0914 га, розташовану в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» земельну ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:008:0269, розташовану в адміністративних межах Крюківщинської сільської ради.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 рокуу задоволенні позову першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішення, прокурор Київської області Киричук М.Ю. в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не взято до уваги вимоги ст. 261 ЦК України. На думку скаржника, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Проте, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв`язку із спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Разом з тим, суд першої інстанції, не встановивши наявності чи відсутності фактів та обставин, що мають значення для правильного вирішення даного спору по суті, та не врахувавши, що питання застосування позовної давності вирішується ним лише в разі наявності правових підстав для задоволення позову, не з`ясував та не зазначив в судовому рішенні, чи порушено права або охоронювані законом інтереси позивачів у справі щодо вибуття спірної земельної ділянки зі складу земель лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство». Зазначив, що поза увагою суду залишилась та обставина, що предметом спору є землі лісогосподарського призначення, стосовно яких законом установлено обмеження щодо використання їх в цивільному обороті. Окрім того, судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення Земельного кодексу України та Лісового кодексу України. Вказав, що матеріали справи містять достовірні, належні та допустимі докази часткового формування спірної земельної ділянки на землях 1 кварталу Васильківського лісництва ДК «Київське лісове господарство». Також зазначив, що судом безпідставно не враховано те, що незаконне вибуття спірної земельної ділянки лісового фонду у приватну власність на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування не може свідчити про наявність волі дійсного власника землі та достатньої правової підстави на розпорядження спірним майном. Посилався на те, що Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Київське лісове господарство» не були учасника спірних правовідносин щодо передачі в приватну власність земель лісогосподарського призначення, а доказів інформування Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Київське лісове господарство» про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність матеріали справи не містять. Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Київське лісове господарство» не мали можливості самостійно встановити обставини, які стали підставою для звернення прокурора до суду, тому висновок суду про те, що початок перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах почався з часу видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 не ґрунтується на дійсних обставинах та матеріалах справи, а відтак є безпідставним.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах Крюківщинської сільської ради заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що позивачі під час розгляду справи в суді першої інстанції не довели належність їм спірної ділянки на праві користування або володіння. Посилався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16, в якому зазначено, що з огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника. При цьому, строк позовної давності не підлягає поновленню у разі укладання надалі договору купівлі-продажу відповідного майна.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» задоволено.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року скасовано та ухвалене нове судове рішення.

Позовні вимоги першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського р-ну Київської області 12 сесії 6 скликання № 10/13 від 27 грудня 2011 року на підставі якого ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності серії ЯМ № 315760 на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0914 га, з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, яка є частиною новосформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:008:5291, розташованої на території Крюківщинської сільської ради Київської області, та належить на праві власності ОСОБА_2 .

Витребувано на користь держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,0914 га з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, яка є частиною новосформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:008:5291, розташованої на території Крюківщинської сільської ради Київської області.

Стягнуто з Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського р-ну Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області судовий збір у розмірі по 3201,66 грн. з кожного відповідача.

Не погодившись з постановою Київського апеляційного суду, ОСОБА_3 в інтересах Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського р-ну Київської області подав касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського р-ну Київської області задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» скасовано та залишено позов, поданий прокуроромв інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», без розгляду.

Справу за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні прокурор Батюк І.В. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Інші учасники у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 27 грудня 2011 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд земельної ділянки площею 0,0914 га в АДРЕСА_1 ; передано у власність ОСОБА_1 цю земельну ділянку; доручено землевпорядній організації внести проєкт в натуру та виготовити ОСОБА_1 державний акт на право власності на землю; землевпоряднику сільської ради доручено внести зміни в земельно-облікові документи.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,0914 з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269 належить ОСОБА_2 на праві власності.

Згідно з листом ДП «Київське лісове господарство» від 19 листопада 2018 року № 02-02/884 державне підприємство є постійним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, яка знаходиться у власності держави.

Відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, зазначені у листі державного підприємства, обґрунтовані наявністю проєкту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, проєкту організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини Державного лісогосподарського підприємства «Київліс» ДЛГО «Київліс» 2004 року, плану лісових насаджень Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічними матеріалами, планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу.

Із цього ж листа вбачається, що ДП «Київське лісове господарство» не здійснювало/не надавало будь-яких погоджень/висновків щодо вилучення з постійного користування та зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, кадастровий номер 3222484001:01:008:0269.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку,

що з позовом до суду в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся у березні 2019 року, поза межами строку позовної давності, про що заявив відповідач. Такий висновок суд обґрунтовував тим, що ДП «Київське лісове господарство» і Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, за умови належного виконання покладених на них державою функцій, повинні були і могли бути обізнані про порушення права власності держави на землю з моменту видачі державного акта на спірну земельну ділянку, тобто, починаючи з 2012 року.

Повертаючи справу на новий апеляційний перегляд, Верховний Суд зазначив про те, що для правильного вирішення справи підлягає з`ясуванню до компетенції якого органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта належать повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, та, відповідно, чи належить до повноважень Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, й відповідно, який орган має бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Відповідно до вимог ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції з урахуванням вказівок Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі

№ 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами

та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України… Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, Київське обласне управління лісового та мисливського господарства не надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель у землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель

є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

При цьому, згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Відповідно до частини другої статті 8 Лісового кодексу України (далі -

ЛК України) (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Водночас частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначено статтею 122 ЗК України.

Частиною третьою статті 17 ЛК України передбачено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до пунктів 4, 5, 8 частини першої статті 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території, зокрема:

а) передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території;

б) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення;

в) забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в`їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством.

Районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення (пункт 4 частини першої статті 32 ЛК України).

Отже, питання щодо розпорядження земельними ділянками, в тому числі, земельними лісовими ділянками, державної власності, забезпечення заходів щодо охорони і захисту лісів законодавством покладено на органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації) за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, яке прокурорм було визначено позивачем у даній справі, відповідно до Положення про Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом від 12 листопада 2012 № 401, підпорядковується Державному агентству лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство України) та є його територіальним органом.

Держлісагентство України - центральний орган виконавчої влади України з питань лісового, мисливського господарства, полювання та мисливського собаківництва. Утворене шляхом реорганізації Державного комітету лісового господарства України. Діяльність Держлісагентства спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту навколишнього середовища і природних ресурсів.

Функціями Держлісагентства України відповідно до Положення про Держлісагенство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 521з подальшими змінами, зокрема, є: здійснення державного управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організація ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; ведення державного лісового кадастру та обліку лісів; здійснення моніторингу лісів; прийняття рішення про віднесення лісів до відповідної категорії.

Так, відповідно до Положення про Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом від 12 листопада 2012 № 401 (далі - Положення), Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства підпорядковується Держлісагентству України та є його територіальним органом.

Відповідно до пунктів 15, 16 Положення, управління лісового та мисливського господарства утворюються у порядку, передбаченому статтею 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Управління лісового та мисливського господарства, відповідно до покладених на нього завдань, надає адміністративні послуги, забезпечує організацію лісовпорядних та мисливськовпорядних робіт, розроблення та реалізацію проєктів організації і розвитку лісового та мисливського господарства, будівництва об`єктів виробничо-соціального призначення, в тому числі лісових доріг; затверджує матеріали лісовпорядкування, надає висновок та погоджує зміну цільового призначення земельних лісових ділянок для їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, надає дозвіл на переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства, погоджує визначення місць розміщення підприємств, споруд та інших об`єктів, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів тощо.

Отже, ураховуючи, що завданням Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є реалізація повноважень Держлісагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці у сфері лісового та мисливського господарства, слід дійти висновку, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є суб`єктом владних повноважень.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала цей висновок та зазначила, що під час такої перевірки поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається у значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності у Київського обласного

та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повноважень здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави

у спірних правовідносинах, слід врахувати таке.

Пунктами 1 та 5 частини першої статті 27 ЛК України, пунктом «а» частини першої статті 13, статті 122, частини дев`ятої статті 149 ЗК України, передбачено,

що до повноважень Уряду у сфері лісових відносин належить забезпечення реалізації державної політики у сфері лісових відносин, а також передача

у власність та надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Отже, до компетенції Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства належить лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19 січня 2022 року у справі № 369/16419/18 та у справі № 372/2969/18.

Відповідно до частини першої статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних

з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Згідно з частиною сьомою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Урядом.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до частини восьмої статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зокрема, відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб тощо.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, частинами першою та другою якої встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Уряду, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Так, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є суб`єктом владних повноважень інтереси, якого може представляти прокурор, однак на законодавчому рівні не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, відповідно, не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Відсутність у Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства права на розпорядження спірною земельною ділянкою прокурором при апеляційному перегляді справи не спростовано.

Належними сторонами в цивільній справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. Належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом.

Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача. Під час прийому позовної заяви до розгляду, на основі норм матеріального права, суд визначає чи є сторони належними. Відповідно, позивач і відповідач визнаються належними сторонами, якщо є припущення вважати, що вони є носіями спірного права або охоронюваного законом інтересу.

Однак, не завжди справа порушується належним позивачем, а в якості відповідача залучається належний відповідач.

У момент порушення справи не завжди відомо, чи є позивач суб`єктом права, чи порушене його право, чи є порушником права саме та особа, на яку вказує позивач. Тому позивача і відповідача в момент порушення справи вважають можливими суб`єктами спірних матеріальних правовідносин.

Неналежними сторонами в цивільному процесі будуть ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку. Неналежний позивач - це особа, якій не належить право вимоги по пред`явленому в суді позову, а неналежним відповідачем та особа, що не повинна відповідати по пред`явленому до неї в суді позову.

Встановлені вище обставини є самостійною підставою для відмови в позовних вимогах першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства.

Суд першої інстанції по суті дійшов правильного висновку про відмову в позові, однак не звернув уваги на вказані положення матеріального та процесуального закону, не визначив дійсний зміст спірних правовідносин та його учасників, а тому рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 21 грудня 2022 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді А. М. Андрієнко

В. А. Нежура