Рішення

від 28.08.2022 по справі 910/2278/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.08.2022Справа № 910/2278/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участю секретаря судового засідання Ярошевської І.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінпоток», м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерінг Україна», м. Київ

про стягнення 794 520,28 грн,

Представники:

від позивача: Прокопенко П.П.;

від відповідача: Маленко О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мінпоток» (далі - ТзОВ «Мінпоток»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерінг Україна» (далі - ТзОВ «Шерінг Україна»/відповідач) про стягнення 794 520,28 грн, у тому числі: 790 686,00 грн - безпідставно набутих коштів та 3 834,28 грн - 3% річних.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.02.2022 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 14.03.2022.

Одночасно, разом із позовною заявою ТзОВ «Мінпоток» подало заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах заявлених позовних вимог у розмірі 794 520,28 грн, які належать ТзОВ «Шерінг Україна» та розміщені на всіх рахунках в усіх банківських та інших фінансово-кредитних установах, у тому числі, але не виключно, на поточному рахунку за реквізитами IBAN НОМЕР_1 , а також на всіх інших рахунках у банківських та фінансово-кредитних установах, які відкриті станом на дату застосування заходів забезпечення позову або будуть відкриті після застосування заходів забезпечення позову.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.02.2022 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінпоток» про вжиття заходів забезпечення позову відмовив.

Судове засідання 14.03.2022 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Бондарчук В.В. у відпустці.

Господарський суд міста Києва ухвалами від 03.05.2022 повідомив сторін про призначення підготовчого засідання на 13.06.2022.

13.06.2022 на електронну пошту суду надійшло клопотання представника ТзОВ «Шерінг Україна» про відкладення підготовчого засідання.

13.06.2022 суд відклав підготовче засідання на 04.07.2022.

15.06.2022 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

27.06.2022 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

04.07.2022 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом із заявою про поновлення процесуального строку на його подання.

Зокрема, у поданому відзиві на позовну заяву ТзОВ «Шерінг Україна» заперечує проти задоволення позову, посилаючись на наявність між сторонами договірних відносин, що підтверджується виставленими відповідачем на оплату рахунками-фактурами та оплатою позивачем цих рахунків у розмірі 50% від загальної суми згідно платіжних доручень. Таким чином, за твердженням відповідача, сплачені позивачем на користь відповідача кошти не є помилково перерахованими, а сплачені на виконання договору поставки, укладеного у спрощений спосіб.

04.07.2022 суд у підготовчому засіданні задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, зокрема, поновив строк на подання відзиву на позов, відповідно прийняв його до розгляду та відклав підготовче засідання на 01.08.2022.

01.08.2022 на електронну пошту суду та одночасно до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

01.08.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 29.08.2022.

29.08.2022 у судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача.

Зокрема, представник ТзОВ «Мінпоток» позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник ТзОВ «Шерінг Україна» проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як стверджує ТзОВ «Мінпоток», останнє в особі директора Ампілогова Д.Р., 03.12.2021 помилково перерахувало на рахунок ТзОВ «Шерінг Україна» кошти у розмірі 790 686,00 грн згідно платіжного доручення № 19 від 03.12.2021.

17.01.2022 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою за вих. №17/01-1МП, в якому вимагав повернути до 24.01.2022 безпідставно набуті кошти в сумі 790 686,00 грн на реквізити ТзОВ «Мінпоток».

Проте, ТзОВ «Шерінг Україна» вимогу позивача не задовольнило, внаслідок чого ТзОВ «Мінпоток» звернулося до суду з цим позовом до про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 790 686,00 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), крім того, просить суд стягнути 3% річних в сумі 3 834,28 грн за період з 04.12.2021 по 31.01.2022.

Разом з тим, відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що між ТзОВ «Мінпоток» та ТзОВ «Шерінг Україна» укладено договір поставки у спрощений спосіб. Зокрема, 02.12.2021 відповідачем виставлено позивачу на оплату рахунок-фактуру №ІА-0002/12-21-1 для здійснення оплати зарядної станції на 4 батареї у кількості 400 шт. на загальну суму 1 581 372,00 грн.

Як вбачається з наданих сторонами копій платіжного доручення № 19 від 03.12.2021, позивачем сплачено на користь відповідача 790 686,00 грн з призначенням платежу: «Оплата 50% за тмц. зг. рах. № ІА-0002/12-21-1 від 02.12.2021, без ПДВ».

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що помилково перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 790 686,00 грн, у зв`язку з чим на підставі ст. 1212 ЦК України просить суд стягнути з ТзОВ «Шерінг Україна» вказану суму.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені нормами глави 83 ЦК України.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Частина 3 статті 1212 ЦК України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, та Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 у справі № 910/13814/17.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору (постанова Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18).

Так, частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

При цьому, згідно зі статтею 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. (частини 1, 2 статті 639 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд, дослідивши матеріали справи та заслухавши у судовому засіданні представників сторін, дійшов висновку, що внаслідок виставлення відповідачем на оплату рахунку-фактури № ІА-0002/12-21-1 від 02.12.2021 на суму 1 581 372,00 грн та здійснення позивачем оплати в розмірі 50% вартості товару в сумі 790 686,00 грн, між сторонами було укладено у спрощений спосіб договір поставки товару.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З матеріалів справи вбачається, що укладений між ТзОВ «Мінпоток» та ТзОВ «Шерінг Україна» договір поставки у спрощений спосіб станом на день розгляду цієї справи по суті не припинив свою дію, сторонами не розірвано, відтак, підстави для повернення сплачених позивачем коштів у розмірі 790 686,00 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ураховуючи встановлене, дослідивши матеріали справи та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог ТзОВ «Мінпоток» про стягнення з ТзОВ «Шерінг Україна» на підставі ст. 1212 ЦК України сплачених позивачем коштів у розмірі 790 686,00 грн, оскільки ці кошти були перераховані позивачем на виконання умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, чинного станом на день розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінпоток» відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено: 05.09.2022.

Суддя В.В. Бондарчук