Постанова

від 16.11.2022 по справі 910/2278/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2022 р. Справа№ 910/2278/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

За участю секретаря судового засідання Кулачок О.А.

Від позивача: Прокопенко П.П. (довір. №4 від 03.11.2022);

Від відповідача: Маленко О.В. (ордер серія АА №1248920 від 07.11.2022);

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінпоток»

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2022

у справі № 910/2278/22 (суддя Бондарчук В.В.)

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінпоток»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерінг Україна»

про стягнення 794 520,28грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 у справі №910/2278/22 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що:

- внаслідок виставлення відповідачем на оплату рахунку-фактури на суму 1 581 372,00грн та здійснення позивачем оплати в розмірі 50% вартості товару в сумі 790 686,00грн між сторонами було укладено у спрощений спосіб договір поставки товару;

- підстави для повернення сплачених позивачем коштів у розмірі 790 686,00грн на підставі ст.1212 ЦК України відсутні, оскільки укладений між позивачем та відповідачем договір поставки у спрощений спосіб не припинив свою дію, сторонами його не розірвано.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Північний апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що:

- відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження існування договірних відносин або будь-яких інших правовідносин, доказів виставлення та надання рахунку ТОВ «Мінпоток»;

- відповідачем не надано доказів, які б дали змогу дійти до висновку щодо узгодженості оплати вартості товару частинами;

- рахунок - фактура був складений без дотримання вимог щодо належного оформлення, що не дає можливості визначити хто підписував даний документ, для якої саме організації було створено документ, чи відправлявся та чи отримувався даний документ ТОВ «Мінпоток».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінпоток» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2022, справу № 910/2278/22 призначено до розгляду на 16.11.2022.

Від відповідача (11.11.2022) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначає про те, що:

- факт договірних відносин між позивачем та відповідачем підтверджується: оплатою рахунків-фактур в розмірі 50%, про що вказано як у призначенні платежу, та і в листуванні з директором ТОВ «Мінпоток»; фактом оплати рахунків-фактур, інакше позивач не зміг би оплатити кошти без наявності інформації про банківські реквізити (зокрема, IBAN), оскільки така інформація не є публічною та загальнодоступною; наявними у відповідача платіжними дорученнями наданими банком, де відкритий банківський рахунок позивача, тобто відповідач самостійно б не зміг їх отримати з огляду на наявність банківської таємниці;

- відповідні платіжні доручення були надіслані відповідачу безпосередньо після оплати (повідомлення у меседжері «Телеграм» було надіслано о 16год 33 хв 03 грудня 2021 року, а відповідні платіжні доручення були оплачені о 16год 22 хв (№18) та о 16год 29хв (№19) 03 грудня 2021);

- оплатою рахунків-фактури та підписом платіжних доручень безпосередньо директором ТОВ «Мінпоток» Денисом Рінатовичем Ампіголовим, що підтверджується ЕЦП/КЕП на платіжних дорученнях, який вів переговори та листування як уповноважений представник ТОВ «Мінпоток» із представником ТОВ «Шерінг Україна».

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін колегією суддів встановлено.

Звертаючись з позовом ТОВ «Мінпоток» позов обґрунтовує тим, що ТОВ «Мінпоток» в особі директора Ампілогова Д.Р., 03.12.2021 помилково перерахувало на рахунок ТОВ «Шерінг Україна» кошти у розмірі 790 686,00 грн згідно платіжного доручення № 19 від 03.12.2021, у зв`язку з чим 17.01.2022 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою за вих. №17/01-1МП, в якому вимагав повернути до 24.01.2022 безпідставно набуті кошти в сумі 790 686,00грн на реквізити ТОВ «Мінпоток». ТОВ «Шерінг Україна» вимогу позивача не задовольнило, внаслідок чого ТОВ «Мінпоток» звернулося до суду з цим позовом до про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 790 686,00грн на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), крім того, просить суд стягнути 3% річних в сумі 3 834,28грн за період з 04.12.2021 по 31.01.2022.

Отже, позивач просить на підставі ст.1212 ЦК України стягнути з ТОВ «Шерінг Україна» 790 686,00грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені нормами глави 83 ЦК України.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Частина 3 статті 1212 ЦК України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору (постанова Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18).

Так, частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

При цьому, згідно зі статтею 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновком місцевого господарського суду про те, що внаслідок виставлення відповідачем на оплату рахунку-фактури № ІА-0002/12-21-1 від 02.12.2021 на суму 1 581 372,00грн та здійснення позивачем оплати в розмірі 50% вартості товару в сумі 790 686,00 грн між сторонами було укладено у спрощений спосіб договір поставки товару.

Частинами 1, 3, 5 ст.626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З матеріалів справи вбачається, що укладений між ТОВ «Мінпоток» та ТОВ «Шерінг Україна» договір поставки у спрощений спосіб станом на день розгляду цієї справи по суті не припинив свою дію, сторонами не розірвано, відтак, підстави для повернення сплачених позивачем коштів у розмірі 790 686,00грн на підставі ст. 1212 ЦК України.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З таких обставин заявлені позовні вимоги ТОВ «Мінпоток» про стягнення з ТОВ «Шерінг Україна» на підставі ст. 1212 ЦК України сплачених позивачем коштів у розмірі 790 686,00 грн не підлягають задоволенню, оскільки ці кошти були перераховані позивачем на виконання умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, чинного станом на день розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 підлягає залишенню без змін.

Судовий збір, у зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги та у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273-279, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінпоток" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 у справі №910/2278/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2278/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 05.12.2022

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов