Постанова

від 16.06.2010 по справі 12/122-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 червня 2010 р.                                                                                    

№ 12/122-09  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

Мирошниченка С.В.,

суддів:

Барицької Т.Л.,

Жукової Л.В.,

розглянувши

касаційну скаргу

Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4

на рішення

господарського суду Вінницької області від 24.09.2009

та на постанову

Житомирського апеляційного господарського суду від 23.02.2010

у справі

№ 12/122-09

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Горизонт"

до

Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4

про

звільнення приміщення

в судовому засіданні взяли участь  представники:

- позивача ОСОБА_5 (дов. б/н від 16.06.2010);

- відповідача повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 24.09.2009 у справі №12/122-09 (суддя Кожухар М.С.) задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Горизонт" (надалі позивач) до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 (надалі відповідач/ скаржник).

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 23.02.2010 (судді: Зарудяна Л.О., Вечірко І.О., Ляхевич А.А.) вказане рішення місцевого суду залишено без змін, проте підстави, з яких суд апеляційної інстанції виходив при перегляді в апеляційному порядку даної справи, є іншими від підстав, якими керувався суд першої інстанції.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати  та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 216, 764. 793 ЦК України.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому заперечує проти доводів касаційної скарги, просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002  № 75, проте відповідач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні.

Оскільки ухвалами Вищого господарського суду України від 29.04.2010 явка учасників судового процесу обов’язковою не визнавалася, додаткові документи від них не витребовувалися, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 1117 ГПК України, колегія суддів вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст.ст. 75, 1115 ГПК України та не є підставою для відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.  

Товариство з обмеженою відповідальністю "Горизонт" звернулося до суду із позовом до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4.

Підставою для звернення із даним позовом стала поведінка відповідача, який відмовляється звільнити спірні приміщення, незважаючи на те, що позивач в 2009 році своїм листом попередив відповідача про припинення дії договору оренди та про його не продовження на наступний строк.

Рішеннями судів попередніх інстанцій позовні вимоги ТОВ "Горизонт"  задоволені; рішенням місцевого господарського постановлено звільнити зайняті відповідачем приміщення, які позначені в технічному паспорті номерами 18, 19, 23, 25, 26, 27, 28 нежитлової будівлі №21 по вул. Чабанюка у м. Крижополі Вінницької області на користь позивача (надалі спірні приміщення).

Господарський суд першої інстанції, розглядаючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що між позивачем та відповідачем 14.12.2002 був укладений договір оренди, за яким відповідач прийняв в орендне користування від позивача спірні приміщення, площею 62 кв.м.; строк дії договору становить з 14.06.2002 по 14.06.2003.

Пунктом 6.5. договору сторони узгодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін договору по закінченню терміну його дії протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий  строк і на тих самих умовах.

Проте, суд першої інстанції встановив, що вказаний договір оренди взагалі є неукладеним, оскільки в ньому відсутні всі істотні умови, передбачені ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на підставі чого прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо безпідставного перебування відповідача у спірному приміщенні.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду та залишаючи його по суті без змін, не погодився із доводами суду першої інстанції, з яких останній виходив, задовольняючи позовні вимоги, а прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з інших підстав й мотивів, ніж суд першої інстанції.

Вищий господарський суд України частково погоджується саме із доводами суду апеляційної інстанції, що лягли в основу прийнятої ним постанови, з огляду на таке.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі був укладений договір оренди від 14.06.2002, зі строком дії: з дати укладення (14.06.2002) по 14.06.2003.

Відповідно до п. 6.5. договору у випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору по закінченні терміну дії протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, жодна із сторін договору протягом його дії і до 2009 року не направляла іншій стороні договору будь-яких заяв про припинення дії договору, що як правомірно встановив суд апеляційної інстанції, свідчить про неодноразове продовження дії договору на той самий строк і на тих самих умовах.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 27.04.2009 позивач направив відповідачу заяву, яка була отримана відповідачем 04.05.2009, про що свідчить

повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, про відсутність наміру продовжувати договірні відносини на наступний термін.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного  та комунального майна»договір оренди припиняється у зв’язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Згідно зі ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічні приписи містяться і в ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Однак, у даному випадку, за наявності заперечень позивача проти продовження дії договору оренди на наступний строк, про що відповідач був повідомлений, відсутні підстави вважати укладений між сторонами договір оренди продовженим на наступний строк і на тих же умовах; отже, висновок суду апеляційної інстанції про припинення дії договору 14.06.2009 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено є правильним та нормативно обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 та ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов‘язаний повернути орендодавцеві об‘єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Стаття 785 ЦК України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов‘язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, наведеними нормами передбачений обов'язок відповідача після припинення дії договору оренди повернути позивачу об'єкт оренди.

Частина 1 статті 67 Господарського кодексу України встановлює, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до статей 2, 3 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди.

Оскільки договір оренди, укладений між позивачем і відповідачем припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений, позивач попередив відповідача про його припинення, а також про непродовження його дії на наступний строк, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для перебування відповідача у займаному ним приміщенні та про необхідність задоволення позовних вимог позивача.

Поряд з цим, суд касаційної інстанції не може погодитися із висновком суду апеляційної інстанції про незастосування до спірних правовідносин норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з огляду на таке.

Як вбачається із ч. 4 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент укладення договору) оренда майна інших форм власності (крім державної та комунальної) може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди. 

Тобто, вказана норма чітко передбачає, що саме застереження у договорі оренди про незастосування вказаного Закону виключає можливість його застосування до

правовідносин, що склалися на підставі такого договору, а не відсутність у договорі пункту про застосування цього Закону, як зазначив суд апеляційної інстанції.

Отже, як правомірно встановив суд першої інстанції, договір оренди, на підставі якого між сторонами у справі склалися правовідносини, не містить відповідних застережень про незастосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що свідчить про можливість застосування до правовідносин сторін норм вказаного нормативного акту.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися із висновком суду першої інстанції щодо того, що договір оренди від 14.06.2002 є неукладеним оскільки не містить усіх істотних умов, передбачених ст. 10 вказаного Закону, оскільки як встановлено судами попередніх інстанцій, доведено матеріалами справи та підтверджується сторонами у справі, спірний договір його сторонами виконувався, що не дає підстав вважати такий договір неукладеним. Визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся), може мати місце на стадії укладання господарського договору, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 10.02.2009 у справі №10/33/08).

Отже, підсумовуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції зазначає про те, що, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, договір оренди від 14.06.2002 припинив свою дію 14.06.2009, правових підстав, що надавали б відповідачу право перебувати у спірних приміщеннях не має, у зв'язку з чим перебування відповідача у спірних приміщеннях знаходиться поза правовими межами, а тому, задоволення позовних вимог є цілком правомірним.

Наведене вище порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права (висновок суду про незастосування до даних правовідносин Закону України "Про оренду державного та комунального майна") не є в даному випадку підставою для скасування прийнятої судом постанови, оскільки не вплинуло на правильність результату розгляду даної справи.

Колегія суддів не може погодитися із доводами касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягає у прийнятті судового  рішення по вимогам, які не були заявлені, оскільки, заявлена позивачем уточнена позовна вимога (заява про уточнення позовних вимог від 10.08.2009) про зобов'язання відповідача виселитися з спірних приміщень має своїм наслідком звільнення відповідачем спірних приміщень, про що й зазначено в оскаржуваному відповідачем рішенні місцевого господарського суду. Крім того, відсутні правові підстави погодитися із посиланнями скаржника на залишення не вирішеною судом першої інстанції вимоги позивача про розірвання спірного договору оренди, оскільки вказана вимога, була заявлена саме у позовній заяві від 10.07.2009, проте, як вказувалося вище, заявою від 10.08.2009 позивачем в порядку ст. 22 ГПК України були уточнені позовні вимоги та виключено із переліку вимог саме вимогу про розірвання спірного договору оренди, у зв'язку з чим у суду першої інстанції були відсутні підстави для її розгляду та прийняття по ній судового рішення.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що даний позов подано товариством, яке не зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 і яке не є власником спірного майна, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами справи, зокрема, статутом товариства, довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ №061927, технічним паспортом на виробничий будинок –нежитлову будівлю №21 по вул. Чабанюка у місті Крижопіль, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_1.

Інші доводи касаційної скарги також не є підставами для скасування прийнятих у даній справі судових рішень.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119,  11111  Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 23.02.2010 та рішення господарського суду Вінницької області від 24.09.2009 у справі №12/122-09 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя                                                  С.В. Мирошниченко

Судді:                                                  Т.Л. Барицька

                                                                                           Л.В. Жукова