Постанова

від 30.08.2022 по справі 902/19/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2022 року Справа № 902/19/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача 1: Грабар С.А. (адвокат)

відповідача 2: не з`яився

відповідача 3: Грабар С.А. (адвокат)

прокурор: Гарбарук В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2022 року у справі №902/19/22 (повний текст складено 27 травня 2022 року, Яремчук Ю.О.)

за позовом Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі - Бабчинецької сільської ради Могилів-Подільского району Вінницької області

до Фермерського господарства "Маяк"

до Могилів-Подільської районної ради Вінницької області

до ОСОБА_1

про визнання державного акта недійсним та витребовування земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року Могилів-Подільська окружна прокуратура в інтересах держави в особі - Бабчинецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до ФГ "Маяк" про визнання державного акта недійсним та витребовування земельної ділянки.

21 лютого 2022 року від Могилів - Подільської окружної прокуратури надійшла заява про зміну предмету позову (вх. №01-34/1731/22), в якій останній просив суд визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 24 лютого 1997 року на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Могилів - Подільської ради народних депутатів Могилів Подільського району Вінницької області від 15 серпня 1996 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №19 та зобов`язати Фермерське господарство "Маяк" (вул. Молодіжна, буд. 92, с. Бандишівка, Могилів подільського району, Вінницької області, 24054) повернути Бабчинецькій сільській раді Могилів - Подільського району, Вінницької області (вул. Незалежності, буд. 13, с. Бабчинці, Могилів Подільський район, Вінницька область, 24132) земельну ділянку загальною площею 24,6384 га з кадастровим номером 052680600:01:001:0254.

21 лютого 2022 року від Могилів - Подільської окружної прокуратури також надійшла заява про залучення співвідповідача у справі, а саме Могилів-Подільську районну раду Вінницької області (м. Могилів-Подільський, пл. Шевченка, 1, ЄДРПОУ 21731529) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 (адреса АДРЕСА_1 ).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2022 року у справі №902/19/22 відмовлено у позові Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі - Бабчинецької сільської ради Могилів-Подільского району Вінницької області до Фермерського господарства "Маяк", Могилів-Подільської районної ради Вінницької області та до ОСОБА_1 про визнання державного акта недійсним та витребовування земельної ділянки.

Місцевий господарський суд прийшов до висновку про недоведеність прокурором фактів порушень вимог чинного законодавства при його видачі, оскільки саме посилання на відсутність рішення у відповідних органах, не спростовує факту правомірного набуття державного акта відповідно до вимог доказів, які містяться в матеріалах справи та у відповідності чинного законодавства, діючого на той час, що за даних обставин, не може бути підставою для задоволення заявленого позову. З урахуванням встановлених обставин у справі суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 24 лютого 1997 року на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Могилів - Подільської ради народних депутатів Могилів Подільського району Вінницької області від 15 серпня 1996 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №19. Водночас, вимога про зобов`язання Фермерського господарства "Маяк" (вул. Молодіжна, буд. 92, с. Бандишівка, Могилів Подільського району, Вінницької області, 24054) повернути Бабчинецькій сільській раді Могилів Подільського району, Вінницької області (вул. Незалежності, буд. 13, с. Бабчинці, Могилів Подільський район, вінницька область, 24132) земельну ділянку загальною площею 24,6384 га з кадастровим номером 052680600:01:001:0254 є похідною від першої, та як наслідок не підлягає задоволенню.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2022 року у справі №902/19/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обгрунтування своїх вимог апелянта зазначає, що згідно доданих прокуратурою до позовної заяви інформації з архівного відділу Могилів-Подільської районної державної адміністрації від 16 липня 2021 року та 28 липня 2021 року, відповідно до протоколу 8 сесії 22 скликання Могилів-Подільської районної ради від 15 серпня 1996 року питання про надання ОСОБА_1 у користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства на ній не розглядалось. Також до матеріалів позову долучено копію самого протоколу 8 сесії 22 скликання Могилів-Подільської районної ради від 15 серпня 1996 року, з якого також вбачається, що питання про надання ОСОБА_1 у користування земельної ділянки не було предметом розгляду тієї сесії. Відповідно до статті 51 Земельного кодексу України 1990 року, який діяв на момент видачі спірного державного акта на право постійного користування землею, а також статті 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції на час отримання відповідачем земельної ділянки) рішення про передачу у користування земель для ведення селянського (фермерського) господарства приймаються сесіями відповідних рад. За таких обставин, надання в постійне користування земельної ділянки може відбуватися лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, яке виражається у формі його рішення. Водночас, відсутність волевиявлення (рішення) Могилів-Подільської районної ради про надання в користування ОСОБА_1 земельної ділянки судом безпідставно не взято до уваги.

На переконання скаржника, судом першої інстанції не взято до уваги додані до позовної заяви звернення Бабчинецької сільської ради від 29 червня 2021 року про вчинений злочин при наданні ОСОБА_1 спірної ділянки, а також постанови про закриття кримінального провадження, розпочатого за вказаним фактом, на підставі пункту 5 частини 1 статті 284 КПК України у зв`язку із смертю підозрюваного.

Крім того, поза увагою суду залишився той факт, що оскаржуваний державний акт на право постійного користування землею не має номера, у ньому лише зазначено його серію.

Судом, як свідчення того, що ОСОБА_1 правомірно отримано в постійне користування землю взято до уваги рішення Бандишівської сільської ради від 19 липня 1996 року, у якому зазначено лише про погодженим проекту відведення земельної ділянки. Водночас, судом не звернуто увагу на те, що відповідно до пункту 2 вказаного рішення сільська рада просила Могилів-Подільську районну раду затвердити даний проект відводу. Згідно діючої на той час статті 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" рішення щодо надання в користування землі приймалося районною радою після погодження проекту із власником землі (землекористувачем). Водночас, згідно наданих прокуратурою доказів Могилів-Подільською районною радою рішення про затвердження проекту відведення в постійне користування землі ОСОБА_1 та подальшу передачу ділянки не приймалось.

Листом №902/19/22/3174/22 від 16 червня 2022 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.

30 червня 2022 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 липня 2022 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Філіпової Т.Л., внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Вінницької області на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2022 року у справі №902/19/22 та призначено дату судового засідання на "31" серпня 2022 р. об 10:30 год.

Від відповідача Фермерського господарства "Маяк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 серпня 2022 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Петухова М.Г. та судді Гудак А.В., внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Розізнана І.В.

Ухвалою від 30 серпня 2022 року апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької області на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2022 року у справі №902/19/22 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів.

Безпосередньо в судовому засіданні 31 серпня 2022 року прокурор та представник відповідача 1, 3 повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 1, 3, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням 6 сесії 22 скликання Бандишівської сільської ради народних депутатів від 19 липня 1996 року "Про розгляд проекту відведення земель для ведення селянських (фермерських) господарств" погоджено проект відведення земельних ділянок в постійне користування для ведення селянських (фермерських) господарств з земель запасу сільської ради згідно додатку №1. Вирішено просити сесію Могилів-Подільської районної Ради затвердити даний проект відводу.

Додатком №1 до рішення 6 сесії 22 скликання Бандишівської сільської Ради Народних депутатів від 19 липня 1996 року передбачено список громадян, яким надаються земельні ділянки для ведення селянських (фермерських) господарств, серед яких зазначена ОСОБА_1 , всього земель 25 га, в т.ч. ріллі 25 га.

Згідно Державного акта серії ВН від 24 лютого 1997 року на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Могилів-Подільської Ради народних депутатів Могилів-Подільського району Вінницької області від 15 серпня 1996 року надається у постійне користування земельна ділянка площею 25 га в межах згідно з планом ОСОБА_1 .. Земельна ділянка розташована на території Бандишівської сільської ради. Землю надано для ведення селянського (фермерського господарства).

Державний акт складено у двох примірниках, з яких перший видано землекористувачеві ОСОБА_1 , другий зберігається у Могилів-Подільській районній раді народних депутатів.

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №19.

21 грудня 2009 року ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право постійного користування землею виданого 24 лютого 1997 року створила Фермерське господарство "Маяк" (код ЄДРПОУ 36188060), про що свідчить запис в ЄДР №11581020000000424 від 21 грудня 2009 року та видане Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи. Крім того, Фермерське господарство "Маяк" стало на облік в органах державної податкової служби, та є платником податків, що стверджується довідкою №1481 від 23 грудня 2009 року.

Спірна земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі 29 жовтня 2013 року під час проведення інвентаризації земель державної власності із площею 24,6384 га та останній присвоєно кадастровий номер 0522680600:02:001:0254.

Відповідно до довідки Архівного відділу Могилів-Подільської РДА Вінницької області №56/01-9 від 28 липня 2021 року та №46/05-2 від 17 червня 2021 року, в протоколі 8 сесії Могилів-Подільської районної ради народних депутатів 22 скликання від 15 серпня 1996 року питання про надання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 не розглядалось.

Згідно повідомлення відділу №2 у Могилів-Подільському районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №0-2-0.120,2-32/459-21 від 11 серпня 2021 року, інформація щодо використання бланків державних актів на землю у Відділі відсутня. Архівний примірник державного акта на право постійного користування землею гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства на території Бандишівської сільської ради у Відділі відсутній.

В матеріалах справи також міститься заява №183 від 29 червня 2021 року Бабчинецького сільського голови ОСОБА_2 про вчинення злочину передбаченого статтею 366 Кримінального кодексу України.

Крім того, у провадженні Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області перебували матеріали досудового розслідування №42021022220000035 за ознаками правопорушення передбаченого частиною 1 статті 172 КК України (в редакції 1960 року). Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3 , упродовж 1996 та 1997 років перебував на посаді начальника відділу земельних ресурсів в Могилів-Подільському районі, який зареєстрував державний акт на право постійного користування землею серія ВН у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 19 та передав його до Могилів- Подільської районної ради. Таким чином, за твердженням прокурора Яроменко Валентин Севост`янович, підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 172 КК України (в редакції 1960 року), а саме у внесенні посадовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також у складанні та видачі завідомо неправдивих документів, тобто у посадовому підлозі.

23 листопада 2021 року кримінальне провадження №42021022220000035 від 29 червня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172 КК України (в редакції 1960 року) закрито на підставі пункту 5 частини 1 статті 284 КПК України у зв`язку із смертю підозрюваного.

В ході вивчення стану законності використання земельних ділянок на території Могилів-Подільського району, Могилів-Подільською окружною прокуратурою було встановлено, що фермерське господарство "Маяк", засновником якого являється ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 25 га, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Бандишівка на території Бабчинецької сільської ради Могилів-Подільського району на підставі Держаного акта на право постійного користування землею без правових підстав.

Листом №53-4042вих-21 від 08 грудня 2021 року Могилів-Подільська окружна прокуратура, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, просила Бабчинецьку сільську раду повідомити чи буде ними здійснюватись претензійно-позовна робота щодо визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та повернення земельної ділянки у користування територіальній громаді.

Бабчинецька сільська рада листом №381 від 15 грудня 2021 повідомила прокурора, що на даний час сільською радою відповідні заходи щодо визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та повернення вказаної земельної ділянки не вживались. Проведення претензійно-позовної роботи не планується.

В порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури листом №53-4254вих21 від 22 грудня 2021 року повідомив Бабчинецьку сільського голову про звернення до суду з даним позовом.

Дослідивши зазначені обставини, місцевий господарський суд прийшов до висновку про відмову у позові, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Бабчинецької сільської ради до ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Маяк" та Могилів-Подільської районної ради про визнання державного акта недійсним та повернення земельної ділянки.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким є Закон України "Про прокуратуру".

За змістом абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин 3- 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17 та від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц).

Як свідчать матеріали справи, Могилів-Подільською окружною прокуратурою вивчено стан законності використання земельних ділянок на території Могилів-Подільського району, в ході якого встановлено, що Фермерське господарство "Маяк", засновником якого є ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 25 га, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Бандишівка на території Бабчинецької сільської ради Могилів-Подільського району на підставі Держаного акта на право постійного користування землею без правових підстав, оскільки у відповідності до довідки (№56/01-9 від 28 липня 2021 року) Архівного відділу Могилів Подільської районної державної адміністрації Вінницької області, протоколом 8 сесії Могилів-Подільської районної ради народних депутатів 22 скликання від 15 серпня 1996 року не розглядалось питання про надання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства Танієвій Ніні Степанівні.

Отже використання земельної ділянки на підставі державного акта на право постійного користування виданого з порушення земельного законодавства, неповернення вказаної земельної ділянки порушує права та інтереси держави в особі Бабчинецької сільської ради та ставить під загрозу можливість розпорядження землями державної форми власності та суттєво порушує економічні інтереси держави, сприяє недоотриманню коштів по платі за землю перед місцевим бюджетом.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, надсилання прокурором повідомлення на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі №910/6144/18, від 06 серпня 2019 року у справі №912/2529/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів щодо порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Як свідчать матеріали справи, листом №53-4042вих-21 від 08 грудня 2021 року Могилів-Подільська окружна прокуратура, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, просила Бабчинецьку сільську раду повідомити чи буде ними здійснюватись претензійно-позовна робота щодо визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та повернення земельної ділянки у користування територіальній громаді.

Бабчинецька сільська рада листом №381 від 15 грудня 2021 повідомила прокурора, що на даний час сільською радою відповідні заходи щодо визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та повернення вказаної земельної ділянки не вживались. Проведення претензійно-позовної роботи не планується.

В порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури листом №53-4254вих21 від 22 грудня 2021 року повідомив Бабчинецьку сільського голову про звернення до суду з даним позовом.

Вище зазначено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень (частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

У випадку, якщо компетентний орган (в цьому випадку Бабчинецька сільська рада) не була згідна з наявністю підстав для представництва прокурором, в тому числі і можливості самостійного звернення до суду, міг оскаржити такі дії прокурора. Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що Бабчинецька сільська рада заперечує звернення прокурора з цим позовом до суду.

Враховуючи вказане, прокуратурою було надано достатньо часу Бабчинецькій сільській раді для вжиття відповідних заходів, а саме звернення з позовом, однак цього зроблено не було, а тому місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку щодо дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України", право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування України" визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом частини 2 статті 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній до 05 березня 2009 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Статті 116, 118 Земельного кодексу України передбачають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади. Частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За положеннями статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частинами першою, другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 1 статті 393 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

Відповідно до частини 2 статті 90 Земельного кодексу України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Як вбачається із статті 153 Земельного кодексу України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Як встановлено судами, Згідно Державного акта серії ВН від 24 лютого 1997 року на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Могилів-Подільської Ради народних депутатів Могилів-Подільського району Вінницької області від 15 серпня 1996 року надається у постійне користування земельна ділянка площею 25 га в межах згідно з планом Танієвій Н.С.. Земельна ділянка розташована на території Бандишівської сільської ради. Землю надано для ведення селянського (фермерського господарства).

Як вбачається з матеріалів справи, Державний акт складено у двох примірниках, з яких перший видано землекористувачеві ОСОБА_1 , другий зберігається у Могилів-Подільській районній раді народних депутатів. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №19.

Станом на 15 серпня 1996 року порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) був передбачений відповідною інструкцією, яка затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року №28, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 квітня 1993 року за №31.

Відповідно до пункту 1.7. Інструкції, на земельні ділянки, якими користуються громадяни, підприємства, установи, організації та садівницькі товариства, державні акти виготовляються після визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) і складання плану земельної ділянки.

Технічна документація при складанні державних актів включає: при складанні державних актів на право приватної власності на землю і право постійного користування землею, що видаються громадянам на земельні ділянки, якими вони користуються: виписку з рішення місцевої Ради народних депутатів про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування; абриси обміру земельної ділянки; план земельної ділянки, складений за результатами обміру; збірний план землевласників і землекористувачів; відомість обчислення площ; матеріали погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками землі і землекористувачами (пункт 1.10. Інструкції).

Згідно пункту 3.1. Інструкції державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування. Якщо рішення про передачу (надання) земельної ділянки прийняте обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, то видача і реєстрація державних актів здійснюється районною Радою народних депутатів.

Відповідно до пункту 3.2. Інструкції, державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею реєструються відповідно:

- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право колективної власності на землю за формою згідно з додатком №1;

- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за формою згідно з додатком № 2;

- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею (громадянами) за формою згідно з додатком №3;

- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею за формою згідно з додатком №4.

Пунктом 3.4 Інструкції передбачено, що книги записів (реєстрації) державних актів і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) ведуться виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських Рад народних депутатів (міст обласного підпорядкування), відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій, управліннями земельних ресурсів Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Ці книги шнуруються, засвідчуються підписами голови відповідної Ради народних депутатів, інженером-землевпорядником місцевої Ради, скріплюються гербовою печаткою Ради.

Власники землі і землекористувачі зберігають видані їм державні акти і договори на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) як документи постійного зберігання (пункт 4.1 Інструкції).

Другі примірники державних актів і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у тих органах, що здійснювали їх видачу і реєстрацію (пункт 4.2. Інструкції).

Згідно із статтею 22 Земельного кодексу України (в редакції станом на 15 серпня 1996 року) було передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до статті 23 Земельного кодексу України (в редакції станом на 15 серпня 1996 року) право власності або право постійного користування землею мало посвідчуватися державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Після набрання чинності статтею 92 Земельного Кодексу України 2001 року, ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках.

Таким чином, право постійного користування громадянами, які отримали за чинним на той час земельним законодавством земельні ділянки у постійне користування в тому числі для ведення селянсько (фермерського) господарства, зберігається й зараз.

Прокуратура у даній справі в обгрунтування своїх позовних вимог стверджує про відсутність волевиявлення органу місцевого самоврядування з передачі земельної ділянки в постійне користування.

Водночас, з дослідженого колегією суддів встановлено, що рішенням 6 сесії 22 скликання Бандишівської сільської ради народних депутатів від 19 липня 1996 року "Про розгляд проекту відведення земель для ведення селянських (фермерських) господарств" погоджено проект відведення земельних ділянок в постійне користування для ведення селянських (фермерських) господарств з земель запасу сільської ради згідно додатку №1. Вирішено просити сесію Могилів-Подільської районної Ради затвердити даний проект відводу.

Додатком №1 до рішення 6 сесії 22 скликання Бандишівської сільської Ради Народних депутатів від 19 липня 1996 року передбачено список громадян, яким надаються земельні ділянки для ведення селянських (фермерських) господарств, серед яких зазначена ОСОБА_1 , всього земель 25 га, в т.ч. ріллі 25 га.

Колегія суддів зазначає, що стверджуючи одночасно про відсутність рішення та існування акта на землю, прокурор повинен був пересвідчитися про відсутність кримінальної складової у діях осіб, підписи яких містяться у даному документі, на предмет його підроблення (фальсифікації). При цьому встановлений у кримінальному провадженні факт підробки офіційного документа виключав би необхідність визнання його незаконним чи скасування у господарському чи іншому провадженні, оскільки підроблений документ, по суті, є таким, що ніколи не видавався (не створювався), а суб`єкт його видачі не виражав волі, що закріплена в такому документі.

З доданої прокурором до позовної заяви постанови Могилів-Подільської окружної прокуратури від 23 листопада 2021 року вбачається, що кримінальне провадження №42021022220000035 від 29 червня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172 КК України (в редакції 1960 року) закрито на підставі пункту 5 частини 1 статті 284 КПК України у зв`язку із смертю підозрюваного. Досудовим розслідуванням було встановлено, що ОСОБА_3 вніс до офіційного документу, а саме державного акта на право постійного користування землею серія ВН, виданого 24 лютого 1997 року, завідомо неправдиві відомості про те, що на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Могилів-Подільської ради народних депутатів Могилів-Подільського району Вінницької області від 15 серпня 1996 року, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельна ділянка площею 25 га, підписав та скріпив печаткою відділу земельних ресурсів в Могилів-Подільському районі. У подальшому ОСОБА_3 зареєстрував державний акт на право постійного користування землею серія ВН у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №19 та передав його до Могилів-Подільської районної ради.

Відповідно до частини 6 статті 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Однак, прокурором не надано обвинувального вироку щодо дій осіб уповноважених на видачу оскаржуваного державного акта, який мав би преюдиційне значення для вирішення даної справи. Крім того, спірний державний акт виданий Могилів-Подільською радою народних депутатів, містить підпис голови ради Обертаса В.М. та відповідну печатку. В свою чергу, кримінальне провадження було порушене лише щодо інженера землевпорядника, яким виконаний план зовнішніх меж землекористування.

Таким чином, прокурором не надано належних та допустимих доказів, які мали б преюдиційне значення за фактом підробки державного акта. На переконання суду, вказані в документах дані можуть свідчити як про описки, так і про вчинення кримінальних правопорушень. Саме лише зазначення іншого рішення сільської ради, яким надавалась земельна ділянка в користування не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

Представником відповідача 1 та відповідача 3 адвокатом Грабар С.А. надана апеляційному суду нотаріальна заява свідка ОСОБА_4 про підтвердження ним того, що на 8 сесії 22 скликання Могилів-Подільської Ради народних депутатів Могилів-Подільського району Вінницької області від 15 серпня 1996 року було прийнято рішення про надання ОСОБА_1 у постійне корситування земельну ділянку площею 25 га на території Бандишівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області для ведення селянського (фермерського) господарства. Також свідок підтведжує, що підпис на Державному акті на право постійного користування землею від 24 лютого 1997 року №19 виконаний ним.

Однак, вказана заява свідка не приймається до уваги колегією суддів, оскільки відповідно до частини 2 статті 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Таким чином, показаннями свідка - головою Могилів-Подільської Ради народних депутатів не може підтверджуватись прийняття радою відповідного рішення про надання земельної ділянки в постійне користування, оскільки належним доказом таких обставин повинен бути письмовий документ, а саме відповідне рішення.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про недоведеність прокурором фактів порушень вимог чинного законодавства при видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, оскільки прокурором не спростовано правомірне набуття державного акта відповідно до вимог доказів, які містяться в матеріалах справи, та у відповідності законодавства діючого на той час, що за даних обставин, не може бути підставою для задоволення заявленого позову.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18, від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18.

Крім того, при розгляді даної справи колегія суддів вважає за необхідне застосувати практику ЄСПЛ.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. При цьому практикою ЄСПЛ розроблено концепцію "легітимних (обґрунтованих) очікувань" у світлі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (пункт 43 рішення у справі "Пономарьов проти України"). Доктринально характеристика очікувань як легітимних поєднує у собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційної норми - частини 2 статті 19 Конституції України, за якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено колегією суддів, в даному випадку ОСОБА_1 сумлінно та добросовісно реалізувула своє право на отримання земельної ділянки у постійне користування для створення фермерського господарства та мала легітимні очікування на те, що як орган місцевого самоврядування так і районна рада народних депутатів у повній мірі дотрималися своїх повноважень та не допустили жодних порушень при передачі в користування земельної ділянки та видачі державного акта у 1996 році. Матеріали справи також не містять жодної інформації, що до 2021 року в прокуратури чи у сільської ради були наявні претензії щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою, наявності інших осіб, які бажають використовувати дану земельну ділянку.

Підхід "легітимних очікувань" ґрунтується на принципі верховенства права, закріпленому у статтею 129 Конституції України, відповідає засадам справедливого суду, закріпленим у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та відображає реалізацію принципу необхідності дотримання належного балансу інтересів всіх зацікавлених осіб, суспільства, до яких у даному випадку, безумовно, належить ФГ "Маяк". ОСОБА_1 та створене нею фермерське господарство не можуть відповідати за помилки державних органів та органів місцевого самоврядування при виконанні ними своїх повноважень.

При розгляді даної справи враховується рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України" щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Так, у пункті 71 рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Намагання прокуратури виправити допущену в минулому органом влади "помилку" не може мати наслідком непропорційне втручання у права відповідачів та перекладати на них усі негативні наслідки такої "помилки", оскільки задоволення позову із формальних підстав покладає надмірний індивідуальний тягар на особу, яка користується земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.

Враховуючи викладене, місцевим господарським судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2022 року у справі №902/19/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2022 року у справі №902/19/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/19/22 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "06" вересня 2022 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Розізнана І.В.