Постанова

від 15.11.2022 по справі 902/19/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 902/19/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокуратури - не з`явилися,

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

відповідача-3 - Грабар А. С. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 (колегія суддів: Бучинська Г. Б. - головуючий, Філіпова Т. Л., Розізнана Т. В.) і рішення Господарського суду Вінницької області від 17.05.2022 (суддя Яремчук Ю. О.) у справі

за позовом Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бабчинецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області

до: 1) Фермерського господарства "Маяк", 2) Могилів-Подільської районної ради Вінницької області, 3) ОСОБА_1

про визнання Державного акта недійсним та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У січні 2022 року Могилів-Подільська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Бабчинецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (далі - Бабчинецька сільська рада) з урахуванням заяв про залучення співвідповідачів у справі та зміну предмета позову звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "Маяк" (далі - ФГ "Маяк") Могилів-Подільської районної ради Вінницької області (далі - Могилів-Подільська районна рада), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 24.02.1997 на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Могилів-Подільської ради народних депутатів Могилів-Подільського району Вінницької області від 15.08.1996 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 19, та зобов`язання ФГ "Маяк" повернути Бабчинецькій сільській раді земельну ділянку загальною площею 24,6384 га з кадастровим номером 052680600:01:001:0254.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час вивчення стану законності використання земельних ділянок на території Могилів-Подільського району Могилів-Подільською окружною прокуратурою було встановлено, що ФГ "Маяк", засновником якого є ОСОБА_1 , використовує земельну ділянку площею 25 га, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Бандишівка на території Бабчинецької сільської ради на підставі Держаного акта на право постійного користування землею без правових підстав.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.05.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 у справі № 902/19/22, відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бабчинецької сільської ради до ФГ "Маяк", Могилів-Подільської районної ради, ОСОБА_1 про визнання Державного акта недійсним та повернення земельної ділянки.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність прокурором фактів порушень вимог чинного законодавства при видачі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, оскільки саме посилання на відсутність рішення у відповідних органах не спростовує факту правомірного набуття Державного акта відповідно до доказів, які містяться у матеріалах справи, та відповідно до законодавства, що діяло на той час. Господарські суди зазначили, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. При цьому суди врахували практику Європейського суду з прав людини та зазначили, що намагання прокуратури виправити допущену в минулому органом влади "помилку" не може мати наслідком непропорційне втручання у права відповідачів та перекладення на них усіх негативних наслідків такої "помилки", оскільки задоволення позову з формальних підстав покладає надмірний індивідуальний тягар на особу, яка користується земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 та рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.05.2022 у справі № 902/19/22, до Верховного Суду звернувся заступник керівника Рівненської обласної прокуратури з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення господарських судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

3.2. Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій порушили положення статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України та неправильно застосували положення статей 19, 22, 23, 51 Земельного кодексу України у редакції від 22.06.1993 та статті 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" у редакції від 23.07.1993.

3.3. При цьому, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 19, 53 Земельного кодексу України у реакції від 22.06.1993 та статті 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" у редакції від 23.07.1993. Крім того, заступник керівника Рівненської обласної прокуратури вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної оцінки доказам, які підтверджують позовні вимоги.

3.4. Бабчинецька сільська рада у відзиві на касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 і рішення Господарського суду Вінницької області від 17.05.2022 у справі № 902/19/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Бабчинецька сільська рада вважає, що господарські суди попередніх інстанцій порушили положення статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України та неправильно застосували положення статей 19, 22, 23, 51 Земельного кодексу України у реакції від 22.06.1993 і статті 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" у редакції від 23.07.1993. На думку Бабчинецької сільської ради, суди дійшли помилкового висновку про наявність волевиявлення органу місцевого самоврядування про надання ОСОБА_1 земельної ділянки в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства.

3.5. ФГ "Маяк" у відзиві на касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури просить відмовити у задоволенні цієї касаційної скарги, а оскаржувані рішення господарських судів попередніх інстанцій - залишити без змін. ФГ "Маяк" зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Намагання прокуратури виправити допущену в минулому органом влади "помилку" не може мати наслідком непропорційне втручання у права відповідачів та перекладення на них усіх негативних наслідків такої "помилки", оскільки задоволення позову із формальних підстав покладає надмірний індивідуальний тягар на особу, яка користується земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін. За таких обставин оскаржуваний Державний акт не може бути визнано недійсним, оскільки діяльність ФГ "Маяк" на момент подачі позову не припинилася, особа вільно та безперешкодно користувалась земельною ділянкою із збереженням її цільового призначення.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням 6 сесії 22 скликання Бандишівської сільської ради народних депутатів від 19.07.1996 "Про розгляд проекту відведення земель для ведення селянських (фермерських) господарств" погоджено проект відведення земельних ділянок в постійне користування для ведення селянських (фермерських) господарств із земель запасу сільської ради згідно з додатком № 1. Вирішено просити сесію Могилів-Подільської районної Ради затвердити цей проект відводу.

4.2. Додатком № 1 до рішення 6 сесії 22 скликання Бандишівської сільської Ради народних депутатів від 19.07.1996 визначено перелік громадян, яким надаються земельні ділянки для ведення селянських (фермерських) господарств, серед яких зазначена ОСОБА_1 , всього земель 25 га, в т. ч. ріллі 25 га.

4.3. Згідно з Державним актом серії ВН від 24.02.1997 на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Могилів-Подільської Ради народних депутатів Могилів-Подільського району Вінницької області від 15.08.1996 надається у постійне користування земельна ділянка площею 25 га ОСОБА_1 в межах відповідно до плану. Земельна ділянка розташована на території Бандишівської сільської ради. Землю надано для ведення селянського (фермерського господарства).

4.4. Господарськими судами зазначено, що Державний акт складено у двох примірниках, з яких перший видано землекористувачу ОСОБА_1 , другий зберігається у Могилів-Подільській районній раді народних депутатів. Цей акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 19.

4.5. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 21.12.2009 ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право постійного користування землею, який видано 24.02.1997, створила ФГ "Маяк" про що свідчить запис № 11581020000000424 від 21.12.2009 та видане свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи. Крім того, ФГ "Маяк" стало на облік в органах державної податкової служби та відповідно до довідки від 23.12.2009 № 1481 є платником податків.

4.6. При цьому спірна земельна ділянка 29.10.2013 зареєстрована в Державному земельному кадастрі під час проведення інвентаризації земель державної власності із площею 24,6384 га, та цій земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 0522680600:02:001:0254.

4.7. Судами зазначено, що відповідно до довідки архівного відділу Могилів-Подільської районної державної адміністрації від 28.07.2021 № 56/01-9 та від 17.06.2021 № 46/05-2 у протоколі 8 сесії Могилів-Подільської районної ради народних депутатів 22 скликання від 15.08.1996 питання про надання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 не розглядалося.

4.8. У повідомленні Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області управління у Могилів-Подільському районі відділу № 2 зазначено про відсутність інформації щодо використання бланків державних актів на землю. Також зазначено про відсутність архівного примірника Державного акта на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства на території Бандишівської сільської ради

4.9. Господарськими судами констатовано, що в матеріалах цієї справи міститься заява від 29.06.2021 № 183 Бабчинецького сільського голови ОСОБА_2 про вчинення злочину, передбаченого статтею 366 Кримінального кодексу України.

4.10. Крім того, суди встановили, що у провадженні Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області перебували матеріали досудового розслідування № 42021022220000035 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172 Кримінального кодексу України у редакції 1960 року. Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3 , впродовж 1996 та 1997 років перебував на посаді начальника відділу земельних ресурсів в Могилів-Подільському районі, зареєстрував Державний акт на право постійного користування землею серія ВН у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 19 та передав його до Могилів-Подільської районної ради. Таким чином, за твердженням прокурора, ОСОБА_3 , підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 172 Кримінального кодексу України (в редакції 1960 року), а саме у внесенні посадовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також у складанні та видачі завідомо неправдивих документів, тобто у посадовому підлозі.

4.11. Разом з тим 23.11.2021 кримінальне провадження від 29.06.2021 № 42021022220000035 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172 Кримінального кодексу України у редакції 1960 року, закрито на підставі пункту 5 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку із смертю підозрюваного.

4.12. Господарськими судами зазначено, що під час вивчення стану законності використання земельних ділянок на території Могилів-Подільського району Могилів-Подільською окружною прокуратурою було встановлено, що ФГ "Маяк", засновником якого є ОСОБА_1 , використовує земельну ділянку площею 25 га, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Бандишівка на території Бабчинецької сільської ради на підставі Держаного акта на право постійного користування землею без правових підстав.

4.13. Листом від 08.12.2021 № 53-4042вих-21 Могилів-Подільська окружна прокуратура з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді просила Бабчинецьку сільську раду повідомити, чи буде нею здійснюватися претензійно-позовна робота щодо визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та повернення земельної ділянки у користування територіальній громаді.

4.14. Бабчинецька сільська рада листом від 15.12.2021 № 381 повідомила Могилів-Подільську окружну прокуратуру про те, що на цей час сільською радою відповідні заходи щодо визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та повернення спірної земельної ділянки не вживались, проведення претензійно-позовної роботи не планується. З огляду на це керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури в порядку, передбаченому частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", листом від 22.12.2021 № 53-4254вих21 року повідомив Бабчинецького сільського голову про звернення до суду із цим позовом.

4.15. Отже, спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю підстав для користування земельною ділянкою.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача-3, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бабчинецької сільської ради з урахуванням заяви про зміну предмета позову про визнання Державного акта недійсним та повернення земельної ділянки.

5.3. Підставою позовних вимог, на думку прокурора, є те, що ФГ "Маяк", засновником якого є ОСОБА_1 , використовує спірну земельну ділянку без правових підстав.

5.4. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.5. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.6. Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.7. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.8. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 19, 53 Земельного кодексу України у реакції від 22.06.1993 та статті 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" у редакції від 23.07.1993.

5.9. Верховний Суд зазначає, що положеннями статті 19 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції від 22.06.1993) визначено, що сільські, селищні ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

5.10. Відповідно до частини 1 статті 22 Земельного кодексу України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

5.11. Частино 1 статті 23 Земельного кодексу України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

5.12. Частинами 1, 3, 5 статті 51 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства. Заяву громадянина про передачу земельної ділянки у власність або надання в користування відповідна Рада народних депутатів розглядає у місячний строк і у разі згоди замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Рішення про передачу у власність або надання у користування земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства чи про відмову у передачі або наданні землі відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

5.13. Статтею 53 Земельного кодексу України установлено, що громадянин, який веде селянське (фермерське) господарство на земельній ділянці, наданій йому в постійне користування, може у разі втрати працездатності або досягнення пенсійного віку за рішенням відповідної Ради народних депутатів надати її в тимчасове користування одному із членів сім`ї, який веде спільно з ним селянське (фермерське) господарство. У разі відсутності таких осіб громадянин може передати у тимчасове користування земельну ділянку іншим членам сім`ї, які не ведуть разом з ним селянське (фермерське) господарство, але мають необхідну кваліфікацію, досвід роботи в сільському господарстві і бажають вести селянське (фермерське) господарство, а також іншим особам, які беруть участь у веденні цього селянського (фермерського) господарства. При тимчасовій втраті працездатності або наявності інших поважних причин громадянин може надати земельну ділянку в тимчасове користування особам, зазначеним у частинах 1 та 2 цієї статті, на підставі договору.

5.14. Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції від 23.07.1993) заяву громадянина про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування за погодженням з сільською, селищною Радою народних депутатів розглядає у місячний термін районна (міська) конкурсна комісія та районна, міська, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Рада народних депутатів, і в разі проходження конкурсного відбору та згоди відповідна Рада замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації проект відведення ділянки, який розробляється в першочерговому порядку.

5.15. З урахуванням наведених положень законодавства та установлених фактичних обставин цієї справи, Верховний Суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 у справі № 5-рп/2005 дійшов висновку про те, що пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України від 2001 року через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені цим Кодексом, суперечить положенням частини 4 статті 13, частини 2 статті 14, частини 3 статті 22, частини 1 статті 24, частин 1, 2, 4 статті 41 Конституції України. При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що громадяни та юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

5.16. Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 914/1658/15, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19.

5.17. Верховний Суд зазначає, що апеляційний господарський суд під час перегляду в апеляційному порядку рішення господарського суду першої інстанції установив та констатував, що ОСОБА_1 сумлінно та добросовісно реалізувала своє право на отримання земельної ділянки у постійне користування для створення фермерського господарства та мала легітимні очікування на те, що як орган місцевого самоврядування так і районна рада народних депутатів у повній мірі дотрималися своїх повноважень та не допустили жодних порушень при передачі в користування земельної ділянки та видачі Державного акта у 1996 році. Апеляційний господарський суд також установив та зазначив, що матеріали цієї справи не містять жодної інформації, що до 2021 року у прокуратури чи у сільської ради були наявні претензії щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою, наявності інших осіб, які бажають використовувати цю земельну ділянку.

5.18. Верховний Суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягає застосуванню як джерело права.

5.19. При цьому практикою Європейського суду з прав людини розроблено концепцію "легітимних (обґрунтованих) очікувань" у світлі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (пункт 43 рішення у справі "Пономарьов проти України"). Доктринально характеристика очікувань як легітимних поєднує у собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

5.20. Легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційної норми - частини 2 статті 19 Конституції України, за якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.21. Захист за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод поширюється на випадки, коли особа має право заявити вимоги щодо відповідної власності, а не на захист права набути таку власність у майбутньому. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини поняття "майно" у частині 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування успішної реалізації майнових прав (право вимоги).

5.22. Верховний Суд зазначає, що підхід "легітимних очікувань" ґрунтується на принципі верховенства права, закріпленому у статті 129 Конституції України, відповідає засадам справедливого суду, закріпленим у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та відображає реалізацію принципу необхідності дотримання належного балансу інтересів всіх зацікавлених осіб, суспільства, до яких у цьому випадку, безумовно, належить ФГ "Маяк". ОСОБА_1 та створене нею фермерське господарство не можуть відповідати за помилки державних органів та органів місцевого самоврядування при виконанні ними своїх повноважень.

5.23. Отже, намагання прокуратури виправити допущену в минулому органом влади "помилку" не може мати наслідком непропорційне втручання у наявне право відповідачів та перекладення на них усіх негативних наслідків такої "помилки", оскільки задоволення позову із формальних підстав покладає надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.

5.24. Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують наведеного та не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 19, 22, 23, 51 Земельного кодексу України та статті 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" у відповідних редакціях. Водночас висновки господарських судів попередніх інстанцій не суперечать позиції про те, що надання в постійне користування земельної ділянки може відбуватися лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, яке виражається у формі його рішення, а сама відсутність рішення районної ради у відповідних органах не може однозначно свідчити про те, що таке рішення взагалі не приймалось.

5.25. З урахуванням викладеного наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.26. Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної оцінки доказам, які підтверджують позовні вимоги, а саме: рішенню 6 сесії 22 скликання Бандишівської сільської ради народних депутатів від 19.07.1996, відповідно до пункту 2 якого Бандишівська сільська рада просила Могилів-Подільську районну раду затвердити проект відведення ОСОБА_1 земельної ділянки в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства площею 25 га; листам архівного відділу Могилів-Подільської районної державної адміністрації від 17.06.2021 № 46/05-2 та від 28.07.2021 № 56/01-9, протоколу 8 сесії 22 скликання Могилів-Подільської районної ради народних депутатів від 15.08.1996.

5.27. Перевіривши наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що такі доводи спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, які містять оцінку наведених доказів на які посилається прокурор.

5.28. Крім того, відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.29. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.30. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.31. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 904/5663/21, від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.32. При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували обставини справи без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.

5.33. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог. Верховний Суд також констатує, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.34. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.

5.35. Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 17.05.2022 у справі № 902/19/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак