Ухвала

від 24.08.2022 по справі 742/284/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

25 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 742/284/20

провадження № 61-7926ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності, припинення сервітуту, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності, та встановлення земельного сервітуту,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності, припинення сервітуту, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в якому просила: виділити в натурі належні їй 3/10 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 як окремий та цілий об`єкт нерухомого майна - житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, до якого відносяться приміщення по будинку А-1 з прибудовою А''-1 та тамбуром а'-1: 3-1 тамбур площею 1,5 кв. м, 3-2 коридор площею 7,6 кв. м, 3-3 кухня площею 16,9 кв. м, 3-4 санвузол площею 4,4 кв. м, 3-5 передпокій площею 5,5 кв. м, 3-6 кімната площею 12,2 кв. м, 3-7 кімната площею 16,6 кв. м, загальною площею 64,7 кв. м, житловою площею 28,8 кв. м, господарсько-побутові будівлі та споруди: сарай Б-1, літня кухня б-1, хвіртка № 3, огорожа № 4; стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на свою користь грошову компенсацію різниці між ідеальною часткою житлового будинку та фактично виділеною часткою в розмірі, визначеному судовою будівельно-технічною експертизою; усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою № НОМЕР_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7410700000:03:002:0294, шляхом припинення сервітуту, встановленого на підставі договору про встановлення сервітуту на користування частиною цієї земельної ділянки площею 0,0043 га, укладеного між нею та ОСОБА_5 ; припинення права ОСОБА_2 на користування частиною цієї земельної ділянки.

Позов ОСОБА_4 мотивовано тим, що вона є власником 3/10 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є власником 3/10 часток вказаного будинку, а ОСОБА_3 - 2/5 часток. 20 серпня 1997 року між співвласниками житлового будинку - нею, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір користування будинком, після укладення якого співвласники здійснили часткове знесення прибудов до нього та провели його реконструкцію. Вона запропонувала відповідачам провести поділ будинку в натурі відповідно до часток сторін у праві спільної часткової власності, однак вони не виявили такого наміру. Між нею і ОСОБА_5 (попереднім власником) було укладено договір про встановлення сервітуту, яким встановлено безстроковий та безоплатний сервітут на право цілодобового доступу до земельної ділянки АДРЕСА_2 для проходу і проїзду. Однак, оскільки земельний сервітут не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої він встановлений, іншим фізичним особам, то в ОСОБА_2 відсутнє право на користування її земельною ділянкою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 вересня 2020 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_4 - ОСОБА_1 .

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулися до суду із зустріним позовом до ОСОБА_1 про виділ частки житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності, та встановлення земельного сервітуту, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просили: виділити ОСОБА_3 в натурі належні їй 2/5 частини у праві спільної часткової власності в житловому будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , в житловому будинку А-1 з житловою прибудовою А'''1 та житловою прибудовою А'-1 та під № 2-1 коридор площею 23,4 кв. м, 2-2 кімната площею 15,4 кв. м, кімната 2-3 площею 14,5 кв. м, коридор 2-4 площею 4,9 кв. м, кімната 2-5 площею 15,8 кв. м, санвузол 2-6 площею 6 кв. м, кухня 2-7 площею 16,2 кв. м, загальною площею 96,2 кв. м, житловою - 45,7 кв. м та господарсько-побутові будівлі та споруди, а саме: сарай Д'-1 та гараж Д-1, вбиральня У''-1, ворота № 1, огорожа № 2 як окремий та цілий об`єкт нерухомого майна - житловий будинок та господарсько-побутові будівлі, який підлягає державній реєстрації, припинивши право спільної часткової власності; виділити ОСОБА_2 в натурі належні їй 3/10 частини в праві спільної часткової власності в житловому будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , в житловому будинку А-1 з житловою прибудовою а-1 та житловою прибудовою А''-1 та під № 1-1 коридор площею 3,7 кв. м, 1-2 кладова площею 2,5 кв. м, санвузол 1-3 площею 5,2 кв. м, кухня 1-4 площею 14,3 кв. м, кімната 1-5 площею 13,3 кв. м, передпокій 1-6 площею 3,6 кв. м, кімната 1-7 площею 11,7 кв. м, загальною площею 54,3 кв. м, житловою - 25 кв. м та господарсько-побутові будівлі та споруди, а саме: сарай б'-1 та сарай б''-1, вбиральня У-1 та літній душ У'-1, 1/2 частина хвіртки № 3 як окремий та цілий об`єкт нерухомого майна - житловий будинок та господарсько-побутові будівлі, який підлягає державній реєстрації, припинивши право спільної часткової власності; встановити постійний на оплатній основі земельний сервітут площею 0,0043 га через земельну ділянку загальною площею 0,0434 га, кадастровий номер 7410700000:03:002:0294, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 , на право проходу до частини житлового будинку ОСОБА_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , з параметрами та конфігурацією згідно з варіантом № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 08 червня 2021 року № 176-179/21-24 та додатком № 1, з боку земельної ділянки ОСОБА_1 , встановивши розмір оплати 215 грн на рік.

Зустрічний позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мотивовано тим, що за наслідком укладення договору про порядок користування спірним житловим будинком від 12 серпня 1997 частка ОСОБА_6 (наразі належить ОСОБА_2 ) складала 33 кв. м, а частка ОСОБА_4 (правонаступником якої є ОСОБА_1 ) - 34,3 кв. м. Частку ОСОБА_3 неможливо обрахувати, так як в договорі зазначені лише прибудови. При підрахунку розміру часток згідно з технічним паспортом від 06 вересня 1990 року встановлено, що саме у ОСОБА_3 виникає право на компенсацію у зв`язку з відступом від ідеальних часток, які існували на час укладення договору користування. На час отримання у власність за договором дарування частини житлового будинку ОСОБА_5 від ОСОБА_6 було прийнято в дар 3/10 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 з надвірними будівлями: сараєм, льохом, сараєм з льохом, вбиральнею, банею та огорожею № 1. 15 вересня 2010 року рішенням Прилуцької міської ради № 2 було затверджено розподіл земельних ділянок на АДРЕСА_1 за згодою землекористувачів згідно з планом, внаслідок чого ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 583 кв. м, ОСОБА_4 було виділено земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 453 кв. м, ОСОБА_5 було виділено земельну ділянку № НОМЕР_3 площею 434 кв. м та на частину земельної ділянки № 3, при передачі у приватну власність на яку буде встановлений договір обмеження для проходу до ділянки АДРЕСА_2 . В подальшому кожен із співвласників, крім ОСОБА_5 , за наслідком підписаного розподілу за згодою приватизував належну кожному земельну ділянку. Однак відносно земельної ділянки ОСОБА_4 було встановлено обмеження, яке в подальшому було внесене до всіх необхідних документів. На час приватизації ОСОБА_3 виділеної їй в користування земельної ділянки в державному акті жодне обмеження не передбачалося. Відсутність проходу до належної ОСОБА_2 частки житлового будинку фактично позбавить її можливості використовувати належну їй власність за цільовим призначенням.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 лютого 2022 року первісний і зустрічний позови задоволено частково. Виділено ОСОБА_1 належні їй в натурі 3/10 частки в праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 як окремий та цілий об`єкт нерухомого майна, житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, до якого відносяться приміщення по будинку А-1 з прибудовою А''-1 і тамбуром а'-1: 3-1 тамбур площею 1,5 кв. м, 3-2 коридор площею 7,6 кв. м, 3-3 кухня площею 16,9 кв. м, 3-4 санвузол площею 4,4 кв. м, 3-5 передпокій площею 5,5 кв. м, 3-6 кімната площею 12,2 кв. м, 3-7 кімната площею 16,6 кв. м, загальною площею 64,7 кв. м, житловою площею 28,8 кв. м, господарсько-побутові будівлі та споруди: сарай Б-1, літня кухня б-1, хвіртка № 3, огорожа № 4. Виділено ОСОБА_3 в натурі належні їй 2/5 частини в праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 як цілий та самостійний об`єкт нерухомого майна, житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, до якого відносяться приміщення по будинку А-1 з житловою прибудовою А'''1 та житловою прибудовою А'-1 та під № 2-1 коридор площею 23,4 кв. м, 2-2 кімната площею 15,4 кв. м, кімната 2-3 площею 14,5 кв. м, коридор 2-4 площею 4,9 кв. м, кімната 2-5 площею 15,8 кв. м, санвузол 2-6 площею 6 кв. м, кухня 2-7 площею 16,2 кв. м, загальною площею 96,2 кв. м, житловою - 45,7 кв. м, та господарсько- побутові будівлі та споруди а саме: сарай Д'-1 та гараж Д-1 вбиральня У''-1, ворота № 1, огорожа № 2. Виділено ОСОБА_2 в натурі, належні їй 3/10 частини в праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 як цілий та самостійний об`єкт нерухомого майна, житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, до якого відносяться приміщення по будинку А-1 з житловою прибудовою а-1 та житловою прибудовою А''-1 та під № 1-1 коридор площею 3,7 кв. м, 1-2 кладова площею 2,5 кв. м, санвузол 1-3 площею 5,2 кв. м, кухня 1-4 площею 14,3 кв. м, кімната 1-5 площею 13,3 кв. м, передпокій 1-6 площею 3,6 кв. м, кімната 1-7 площею 11,7 кв. м, загальною площею 54,3 кв. м, житловою - 25 кв. м, та господарсько-побутові будівлі та споруди а саме: сарай б'-1 та сарай б''-1 вбиральня У-1 та літній душ У'-1. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 разом з господарськими будівлями та спорудами. Усунено перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою № НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7410700000:03:002:0294, шляхом припинення сервітуту, встановленого на підставі договору про встановлення сервітуту на користування цією земельною ділянкою площею 0,0043 га, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та припинення права ОСОБА_2 на користування цією частиною земельної ділянки площею 0,0043 га. Встановлено ОСОБА_2 земельний сервітут площею 34 кв. м на земельній ділянці № НОМЕР_2 площею 583 кв. м, кадастровий номер 7410700000:03:002:0295, що графічно зображено в додатку 2 як багатокутник, заштрихований лініями синього кольору, для проходу до частини житлового будинку ОСОБА_2 , межі та проміри між поворотними точками позначено на схемі (додаток 2) доступу до частин житлового будинку АДРЕСА_1 згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 08 червня 2021 № 176-179/21-24.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що виділ належних співвласникам часток будинку в натурі не спричинить погіршення технічного стану будинку, оскільки для виділу не потребується переобладнання приміщень, добудова, перебудова, перепланування, в належних їм приміщеннях влаштовані окремі входи, встановлені окремі засоби обліку постачання комунальних послуг. Також в судовому засіданні кожна із сторін відмовилася від вимог про стягнення компенсації як різниці між ідеальними частками житлового будинку та фактично виділеними (визначеними) частками. Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що дія договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2017 року щодо встановлення земельного сервітуту не розповсюджується на ОСОБА_2 .

Додатковим рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 березня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 11 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 7 000 грн.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 лютого 2022 року скасовано в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення сервітуту та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту, і ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні вказаних вимог. В іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 лютого 2022 року залишено без змін. Додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 березня 2022 року скасовано.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про те, що дія договору щодо встановлення земельного сервітуту не розповсюджується на ОСОБА_2 , є помилковим. При укладенні між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 03 жовтня 2017 року встановлений земельний сервітут не втратив свою чинність, а перейшов до нового власника - ОСОБА_2 . Він зберігає свою чинність і для спадкоємця ОСОБА_4 - ОСОБА_1 . При цьому наявність або відсутність родинних відносин не може бути підставою для припинення для нового власника встановленого попереднім власником сервітуту. Місцевий суд без належних на те правових підстав усунув перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою НОМЕР_4 шляхом припинення сервітуту, встановленого на підставі договору про встановлення сервітуту. З урахуванням того, що встановлений договором постійний земельний сервітут зберігає свою чинність, відсутні підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення постійного оплатного сервітуту, у зв`язку з чим в задоволенні вказаних зустрічних позовних вимог необхідно відмовити. В іншій частині рішення місцевого суду не оскаржувалося.

12 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 лютого 2022 року.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив тієї обставини, що перебуваючи в родинних відносинах, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (як тітка та племінник) уклали договір про встановлення сервітуту на частині земельної ділянки ОСОБА_4 . Після того, як ОСОБА_5 продав свою частину будинку, припинилися підстави, які слугували для встановлення земельного сервітуту. Користуючись земельним сервітутом, відповідачі за первісним позовом шкодять їй, оскільки іноді ОСОБА_2 проходила через її земельну ділянку «на зло». Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено особистий сервітут, який припинив свою дію після продажу частини будинку. Суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, в якій, не погодившись з мотивування постанови суду апеляційної інстанції, пославшись на те, що апеляційний суд не здійснив юридичної оцінки всіх фактичних обставин справи та доводів позивачів, обмежившись лише формальними висновками про те, що позивачі не подали до суду доказів на підтвердження позовних вимог, Верховний Суд скасував оскаржувану постанову і передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а також - правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21, згідно з якими: вмотивованість судового рішення є свідченням того, що: доводи та міркування сторін (учасників) судового процесу були належним чином оцінені та враховані або відхилені судом на підставі конкретно визначених мотивів; усім зібраним у справі доказам (зібраним судом або поданим учасникам справи) було надано належну правову оцінку; надано обґрунтування прийняття (врахування) та відхилення кожного доказу; наведені норми права, якими урегульовані спірні правовідносини, з наданням обґрунтування того, чому ті чи інші правові норми мають бути застосовані у конкретній спірній ситуації, враховуючи попередні два пункти.

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Судами встановлено, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 05 грудня 1995 року ОСОБА_4 і ОСОБА_6 були власниками по 3/10 частин кожна житлового будинку з належною частиною надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1 .

Також на праві власності ОСОБА_4 належала земельна ділянка № НОМЕР_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 площею 0,0434 га, кадастровий номер 7410700000:03:002:0294.

27 вересня 2004 року за договором дарування частини житлового будинку ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 3/10 частини житлового будинку з належною частиною надвірних будівель, розташованого в АДРЕСА_1 , а 03 жовтня 2017 року ОСОБА_5 продав указану частину будинку ОСОБА_2

ОСОБА_3 є власником 2/5 частин житлового будинку з належною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу частини будинку від 31 липня 1997 року. Також ОСОБА_3 належить на праві власності земельна ділянка № НОМЕР_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 площею 0,0583 га, кадастровий номер 7410700000:03:002:0295, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 099315 від 10 листопада 2011 року.

20 серпня 1997 року між співвласниками житлового будинку ОСОБА_4 (правонаступником якої є ОСОБА_1 ), ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір про порядок користування житловим будинком, посвідчений державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори, за умовами якого в користуванні ОСОБА_4 знаходилися приміщення в будинку під № 3-1 коридор площею 6,5 кв. м (на даний час 3-5 передпокій площею 5,5 кв. м), 3-2 кімната площею 12,2 кв. м (на даний час 3-6 кімната площею 12,2 кв. м), частина сіней а-1 під № 2 площею 15,6 кв. м (на даний час знесена), сарай Б-1, погріб, частина огорожі. В користуванні попереднього власника 3/10 часток житлового будинку ОСОБА_6 знаходилися приміщення в будинку, зазначені в плані під № I-I кухня площею 13,3 кв. м (на даний час 1-5 кімната 13,3 кв. м), 1-2 коридор площею 3,6 кв. м (на даний час 1-6 передпокій площею 3,6 кв. м), 1-3 кімната площею 11,9 кв. м (на даний час 1-7 кімната площею 11,7 кв. м), частина сіней а-1 під № I площею 4,2 кв. м (на даний час знесені), ґанок (на даний час знесений), частина огорожі. В користуванні ОСОБА_3 знаходилися приміщення в будинку, зазначені в плані під № 2-3 кімната площею 14,5 кв. м, прибудова під літ А-1, сіни а-1 (на даний час знесені), ґанок (на даний час знесений), сарай Г-1, частина огорожі. Після укладення вказаного Договору співвласники житлового будинку здійснили часткове знесення прибудов до житлового будинку та провели його реконструкцію.

У 2011 році між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір про встановлення постійного земельного сервітуту.

Після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_1 17 вересня 2020 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 3/10 частини житлового будинку з належною частиною господарсько-побутових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також - на земельну ділянку площею 0,0434 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка № НОМЕР_1 , кадастровий номер 7410700000:03:002:0294.

Відповідно до частин першої-третьої статті 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Згідно з частинами першою, другою статті 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи (абзац перший частини першої статті 101 ЗК України).

Аналогічний правовий наслідок визначено в частині шості статті 403 Цивільного кодексу України, згідно з якою сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Отже, земельний сервітут встановлюється відносно певного об`єкта і не залежить від власників цих об`єктів, оскільки його дія зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи.

Таким чином, до позивачів у зв`язку з одержанням права власності на квартиру перейшов і сервітут стосовно земельної ділянки площею 72 кв. м, яка належить на праві власності відповідачу, як необхідна умова для реалізації їх права власності щодо вказаної квартири.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 712/7931/16-ц.

Відповідно до частини другої статті 102 ЗК України на вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а) припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення сервітуту та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту, апеляційний суд виходив з того, що при укладенні між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 03 жовтня 2017 року встановлений земельний сервітут не втратив свою чинність, а перейшов до нового власника - ОСОБА_2 . Він зберігає свою чинність і для спадкоємця ОСОБА_4 - ОСОБА_1 .

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що наявність або відсутність родинних відносин не може бути підставою для припинення для нового власника встановленого попереднім власником сервітуту.

Такі висновки апеляційного суду узгоджують з вищевикладеними правовими висновками Верховного Суду.

Апеляційним судом не було встановлено обставин, передбачених пунктом а) частини другої статті 102 ЗК України (припинення дії сервітуту), а також того, що укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 земельний сервітут є особистим, тому посилання заявника в касаційній скарзі на вказані обставини зводяться до її незгоди з установленими судом апеляційної інстанції обставинами і оцінкою доказів, однак в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 не заслуговує на увагу, оскільки заявником не зазначено, які саме правові висновки, викладені у вказаній постанові у справі, в якій предметом позову було визнання електронних торгів недійсними, не були враховані апеляційним судом в цій справі.

Зазначення заявником, що у справі № 758/824/17 Верховний Суд, не погодившись з мотивування постанови суду апеляційної інстанції, пославшись на те, що апеляційний суд не здійснив юридичної оцінки всіх фактичних обставин справи та доводів позивачів, обмежившись лише формальними висновками про те, що позивачі не подали до суду доказів на підтвердження позовних вимог, скасував оскаржувану постанову і передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не містить у собі правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а є посиланням на результат касаційного перегляду справи.

Що стосується посилання заявника на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21 щодо вмотивованості судового рішення, то воно також є неспроможним, оскільки в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду викладені висновки щодо оцінки зібраних у справі доказів, а також - мотиви щодо їх врахування чи відхилення як в цілому, так і кожного окремо (групи однотипних доказів).

Незгода заявника з мотивами оскаржуваного судового рішення не свідчить про відсутність належної мотивації.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Чернігівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності, припинення сервітуту, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності, та встановлення земельного сервітуту.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко