Постанова

від 30.08.2022 по справі 914/291/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2022 р. Справа №914/291/22

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Яремко О.А.

явка представників сторін:

від прокурора - Винницька Л.М. (посвідчення № 058400)

від позивача - не з`явилися

від відповідача - ОСОБА_1 (голова фермерського господарства)

розглянув апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури за № 15/1-925вих.22 від 12.07.2022

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2022 суддя: Березяк Н.Є. м. Львів

за позовом Керівника Червоноградської окружної прокуратури, м. Сокаль

в інтересах держави в особі Белзької міської ради Львівської області, м. Белз

до відповідача фермерського господарства "Бонсай", с. Карів

про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

02.02.2022 Керівник Червоноградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Белзької міської ради Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до фермерського господарства "Бонсай" (надалі - ФГ «Бонсай») про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно договору оренди землі від 16.12.2016 земельна ділянка (кадастровий номер 4624882400:14:000:0651) площею 96,3432 га, передана в оренду ФГ як угіддя - сіножаті.

Протягом 2021 року ФГ орендована земельна ділянка використовувалася як рілля для вирощування товарної сільськогосподарської продукції, що є порушенням вимог п. 36 умов договору, ст. 35 Закону України «Про охорону земель», ст. 32 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 141, 143 Земельного Кодексу України, ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України та є підставою для розірвання договору оренди землі.

Прокурор обгрунтовує право на звернення до суду ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», з огляду на бездіяльність компетентного органу Белзької міської ради Львівської області, яка не звернулася до суду з відповідним позовом.

Керівник Червоноградської окружної прокуратури просить повернути власнику - Белзькій міській раді Львівської області земельну ділянку за кадастровим номером 4624882400:14:000:0651 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1171138446248) площею 96,3432га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2022 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що прокурором не доведено, а судом не виявлено доказів використання землі не за цільовим призначенням та не у відповідності до виду використання, за яким земельна ділянка з кадастровим номером 4624882400:14:000:0651 передана в ФГ «БОНСАЙ» для ведення фермерського господарства.

Також, судом зазначено, що розірвання договору оренди земельної ділянки не тільки не захистить інтереси держави, за захистом яких звернувся прокурор, а навпаки призведе до їх порушення, оскільки орендуючи земельну ділянку для ведення фермерського господарства відповідач сплачує орендні платежі (які наповнюють бюджет), виготовляє сільськогосподарську продукцію для задоволення потреб населення в умовах військового стану та не допускає заліснення спірної земельної ділянки чагарниками.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позовних вимог, в зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначає, що:

1)судом першої інстанції не враховано правовового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 за змістом якого, на думку прокурора користувачі земельних ділянок повинні використовувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення не лише за видом цільового призначення, але і видом земельних угідь;

2)судом першої інстанції не враховано правових висновків викладених в постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21 та від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17, а також у справах № № 482/2288/18, 473/4413/17, 468/1498/17-ц, 905/1352/19, 924/1032/17, 468/1680/17-ц, 904/1054/19, 922/324/17, 904/7071/17;

3)суд першої інстанції не дослідив того, що відповідач використовує земельну ділянку як ріллю для вирощування сільськогосподарських культур, а не як сіножаті, тобто фактично без законних на те підстав використовує її не відповідно до того виду використання, за яким її було передано власником;

4)місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що розмір оренди за користування земельною ділянкою як ріллею чи сіножаттями та оренда сільськогосподарських земель є різними;

Відповідач не скористався правом наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У судове засідання 31.08.2022 з`явилися прокурор та відповідач, представник позивача в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час, дату та місце слухання справи, а тому в порядку п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за його відсутності.

Ухвали Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та від 09.08.2022 направлялися представнику позивачу Белзькій міській раді Львівської області на офіційну електронну адресу belz_rada@i.ua в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції, розсилкою процесуальних документів, відміткою Західного апеляційного господарського суду про надіслання на зворотній стороні ухвал від 20.07.2022 та від 09.08.2022, а також повідомленням про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу позивача.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась.Судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача, що не з`явився за наявними в справі доказами.

У судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задоволити, а рішення місцевого господарського суду скасувати. Відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

На підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Львівській області № 4178/1616 від 10.05.2016 та №5624/16-16 від 16.06.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі б/н від 16.12.2016 (надалі - договір, т. 1 а.с. 29-34), відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 96,3432 га для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 4624882400:14:000:0651, яка розташована на території Карівської сільської ради Сокальського району (п. 1 договору).

Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 96,3432 га, в тому числі 96,3432 га угіддя - сіножаті.

Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення становить 326 377,04 грн., або 0,34 грн. за 1 кв.м., кадастровий номер ділянки 4624882400:14:000:0651.

Відповідно до п. 6 договору недоліків, які б могли перешкоджати ефективному використанню земельної ділянки за цільовим призначенням немає.

Згідно з п. 8 договору, цей договір укладено на строк 20 років.

Пунктом 14 договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства (п.15 договору).

Згідно з п. 25 договору до прав орендодавця відноситься вимагати від орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з цим договором.

Відповідно до п. 35 договору дія договору припиняється шляхом розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (т. 1 а.с. 38-43) право оренди земельної ділянки зареєстровано за ОСОБА_1 07.02.2017, номер запису про інше речове право 18987322. Підстава виникнення - договір оренди землі, б/н від 16.12.2016 укладений між Головним управлінням Держгеокадастру та ОСОБА_1 Цільове призначення - для ведення фермерського господарства.

08.05.2019 наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №13-2853/16- 19-СГ «Про внесення змін до договорів оренди землі» (т. 1 а.с. 35) внесено зміни до договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності від 16.12.2016, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та між ОСОБА_1, право оренди посвідчене Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 07.02.2017 №1897322 площею 96,3432 га (кадастровий номер 4624882400:14:000:0651) із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Карівської сільської ради Сокальського району (п. 1). Внесені такі зміни до договорів оренди земельних ділянок: в преамбулі договорів змінити орендаря з «громадянин ОСОБА_1 » на «фермерське господарство «БОНСАЙ» (п. 2). Укласти додаткову угоду до договору оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (п. 3.1).

На виконання наказу за №13-2853/16- 19-СГ від 08.05.2019, 12.05.2019 між головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 16.12.2016 (т. 1 а.с. 36), та внесено наступні зміни. Преамбулу викладено в наступній редакції: «орендодавець Головне управління Держгеокадастру у Львівській області («орендодавець») з однієї сторони та фермерське господарство «Бонсай» в особі голови фермерського господарства ОСОБА_1 («орендар») з іншої сторони, уклали цей договір».

Також, п. 15 договору змінено, а саме реквізити сторін - змінено орендаря ОСОБА_1 на фермерське господарство «БОНСАЙ» (код ЄДРПОУ 41662294).

Рішенням № 1 засновника ФГ «Бонсай» від 05.10.2017 затверджено статут ФГ «Бонсай» (надалі - статут) (т. 1 а.с. 65-82).

Відповідно до п. 6.1 статуту фермерське господарство сформоване за рахунок переданих засновником активів: права користування земельними ділянками, отриманими засновником фермерського господарства ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.

Відповідно до п. 5.1 статуту фермерське господарство зобов`язане забезпечувати використання земельних ділянок відповідно до цільового призначення та умов їх надання.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (т. 1 а.с. 44-45) земельна ділянка кадастровий номер 4624882400:14:000:0651, площею 96,3432 га надана на праві оренди фермерському господарству «БОНСАЙ» для ведення фермерського господарства.

У зв`язку з адміністративно-територіальною реформою згідно розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року за № 718 «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» с. Карів Сокальського району увійшло до складу Белзької територіальної громади, яка є правонаступником всіх прав та обов`язків згідно рішення Белзької міської ради Львівської області за №16 від 08.12.2020.

Предметом позову в справі, яка розглядається, є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Белзької міської ради Львівської області до фермерського господарства "Бонсай" про розірвання договору оренди землі від 16.12.2016 та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку за актом приймання-передачі земельної ділянки, у зв`язку із порушенням умов використання земельної ділянки за видом цільового призначення земель.

В підтвердження позовним вимог покликаєтся на результи обстеження земельної ділянки на місцевості, з кадастровим номером 4624882400:14:000:0651, яким встановлено факт її розорювання (акт обстеження земельної ділянки за № 1 від 21.10.2021 (т. 1 а.с. 48-49).

Відповідно покликається на акт перевірки Головного управління Держгеокадастру у Львівській області за № 533-ДК/495/АПУ09/01г21 від 01.12.2021 (т. 1 а.с. 60-62), яким встановлено порушення пункту 5 статті 20 та статті 211 Земельного кодексу України.

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців першого, другого частини п`ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 -37 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам -членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до статті 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно зі статтею 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Відповідно до частин першої, третьої статті 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Згідно із частинами першою, другою статті 36 ЗК України громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.

Відповідно до статті 37 ЗК України приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Указаними нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33 - 37 ЗК України для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі у справі № 925/929/19).

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для відступу від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05.03.2013 у справі № 21-417а12, від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 701/902/17-ц, від 03.06.2019 у справі № 708/933/17, від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Разом з тим, у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі у справі № 925/929/19 зазначено, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 626 та частиною 1 статті 627, статтею 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини 8 статті 93 Земельного кодексу України і частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Так, згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 24 зазначеного Закону визначені права та обов`язки орендодавця. Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Такі умови передбачені також і пунктом 25 договору оренди землі від 16.12.2016.

Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" визначені права та обов`язки орендаря, зокрема, право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Зазначені положення кореспондуються із визначеними у пунктах 27, 28 договору оренди землі від 16.12.2016 правами та обов`язками орендаря.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

У статті 37 Закону України "Про охорону земель" зазначено, що на власників та землекористувачів, у тому числі орендарів земельних ділянок, покладено обов`язок здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ.

За змістом статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.06.2021 у справі №925/929/19, суди зазначають, що в даному випадку на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №13-2853/16- 19-СГ «Про внесення змін до договорів оренди землі» від 08.05.2019 надано земельну ділянку для ведення фермерського господарства, без зміни цільового призначення земельної ділянки (землі сільськогосподарського призначення).

Враховуючи наведене, спростовуються доводи прокурора про те, що ФГ «БОНСАЙ» не мав права відповідно до вимог Закону України «Про фермерське господарство» використовувати спірну земельну ділянку як рілля, оскільки згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області ФГ «БОНСАЙ» було надано земельну ділянку для ведення фермерського господарства, а не для сінокосіння чи вирощування рілля.

Крім цього, законодавством України також не передбачено заборони використання фермерським господарством земельних ділянок з угіддями - сіножаті. Фермерське господарство використовує земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а вид угідь залежить від типу місцевості, на якій така земельна ділянка розташована. Крім того, він може бути змінений, але не під час передачі земельної ділянки в оренду, оскільки передача земельної ділянки в оренду фермерському господарству здійснювалась саме за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Зміна угідь не передбачена цим проектом. Зміна угідь можлива лише шляхом розроблення та затвердження іншого виду документації із землеустрою - проекту землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь (пункт «е» ч.2 ст.25 Закону України «Про землеустрій»).

Відповідно до ч.2 ст.22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Відповідно до Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:14:000:0651 (т. 1 а.с. 56-58), категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, площа земельної ділянки - 96,3432 га сіножаті, такі відомості вносяться під час формування земельної ділянки на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Договором оренди передбачено, що земельна ділянка передається з сіножатими, що є видом сільськогосподарських угідь, а не видом цільового призначення земельної ділянки (п. 2 договору).

Згідно з ст. 24 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв`язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних.

Положення ст. 22 Земельного кодексу України кореспондуються з нормами ст.24 Закону України «Про фермерське господарство» щодо цілей використання земель сільськогосподарського призначення, а саме: для виробництва сільськогосподарської продукції.

Земельний кодекс України і Закон України «Про фермерське господарство» не містять обмежень щодо використання видів сільськогосподарських угідь при здійсненні своєї діяльності фермерським господарством.

Судами встановлено, що затверджуючи проект землеустрою цільове призначення земельної ділянки не було змінене, оскільки як до прийняття наказу, так і після, цільове призначення залишилося одним і тим самим - землі сільськогосподарського призначення.

Як вбачається з проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, він виконаний саме для передачі ділянки для ведення фермерського господарства та отримав позитивний висновок повноважного органу, який здійснює державний контроль за використанням земель.

Разом з тим у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 зазначено, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21, які в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано апеляційним господарським судом.

За таких обставин спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що місцевим господарським судом не досліджено того, що відповідач використовує земельну ділянку як ріллю для вирощування сільськогосподарських культур, а не як сіножати, тобто фактично без законних на те підстав використовує її не відповідно до того виду використання, за яким її було передано власником.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що прокурором не доведено використання відповідчем землі не за цільовим призначенням та не у відповідності до виду використання та умовам договору оренди землі, який прокурор просив розірвати.

Підстав, передбачених п. 35 договору щодо припинення дії договору шляхом його розірвання судами не встанволено.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає правильним висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки та її повернення.

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір оренди за користування земельною ділянкою як ріллею чи сіножаттями та оренда сільськогосподарських земель є різним судом апеляційної інстанції не беруться до уваги, оскільки це не є підставою для розірвання договору.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладені висновки апеляційний господарський суд зазначає, що не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що місцевим господарським судом не враховано правових висновків викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 та постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21.

У справах №№ 482/2288/18, 473/4413/17, 468/1498/17-ц, 905/1352/19, 924/1032/17, 468/1680/17-ц, 904/1054/19, 922/324/17, 904/7071/17 на які посилається скаржник, предметом позову є дострокове розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у розпорядження держави, суд касаційної інстанції зазначав про те, що підставою для розірвання договору оренди землі є істотне порушення умов договору оренди землі, а саме встановлення факту нецільового використання земельної ділянки.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц апеляційний господарський суд зазначає.

У справі № 468/1498/17-ц судами було установлено, що у зв`язку з виявленими фактами відносно відповідача було складено протокол від 26.07.2017 про адміністративне правопорушення, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за вказане правопорушення у вигляді штрафу та винесено припис про усунення порушень земельного законодавства. Відповідач не оскаржував зазначений припис та постанову про накладення адміністративного стягнення у зв`язку із порушенням вимог законодавства (використання земельної ділянки не за цільовим призначенням).

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що судове рішення у справі, яка розглядається, не відповідає правовим висновкам Верховного Суду у справі № 468/1498/17-ц, оскільки оскаржуване судові рішення місцевого господарського суду є обґрунтоване.

Звідси, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що з урахуванням норм чинного законодавства та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 стосовно того, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення категорія повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником в оренду вид для ведення фермерського господарства для сіножатих, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга прокуратури підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін, то судовий збір в розмірі 7 443,00 грн., сплачений прокуратурою за подання апеляційної скарги покладається на неї.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури за № 15/1-925вих.22 від 12.07.2022 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2022 у справі №914/291/22 - залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя С.М. Бойко

Судді Т.Б. Бонк

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови складено 02.09.2022.