Постанова

від 06.09.2022 по справі 278/1009/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 278/1009/18

провадження № 61-5414св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року заступник прокурора Житомирської місцевої прокуратури, діючи в інтересах держави, звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області), ОСОБА_1 про визнання незаконними наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування рішення про державну реєстрацію, повернення земельних ділянок.

В обґрунтування позову заступник прокурора Житомирської місцевої прокуратури зазначив, що наказами ГУ Держгеокадастру у Житомирській області № 6-1068/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1069/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1070/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1071/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1072/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1073/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1075/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1076/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовано площею 100,2802 га, що розташовані за межами населеного пункту на території Туровецької сільської ради Житомирського району.

Наказами ГУ Держгеокадастру у Житомирській області № 6-4524/14-16-СГ від 6 грудня 2016 року, № 6-4525/14-16-СГ від 6 грудня 2016 року, № 6-4528/14-16-СГ від 6 грудня 2016 року, № 6-5793/14-17-СГ від 11 вересня 2017 року, № 6-5792/14-17-СГ від 11 вересня 2017 року, № 6-5791/14-17-СГ від 11 вересня 2017 року, № 6-4527/14-16-СГ від 6 грудня 2016 року, № 6-4526/14-16-СГ від 6 грудня 2016 року затверджено проекти землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства загальною площею 90,8364 га, що розташовані на території Житомирського району за межами населених пунктів Туровецької сільської ради.

На підставі зазначених наказів між ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та ОСОБА_1 було укладено договори оренди землі, а саме № 678/57/16-ДО від 23 грудня 2016 року на площу 6,0407 га, № 677/57-16-ДО від 23 грудня 2016 року на площу 4,3224 га, № 674/57-16-ДО від 23 грудня 2016 року на площу 2,4153 га, № 56/57-17-ДО від 26 жовтня 2017 року на площу 2,1425 га, № 57/57-17-ДО від 26 жовтня 2017 року на площу 22,5065 га, № 53/57-17-ДО від 26 вересня 2017 року на площу 42,3551 га, № 675/57-16-ДО від 23 грудня 2016 року на площу 7,7828 га, № 676/57-16-ДО від 23 грудня 2016 року на площу 3,2711 га.

Спірні земельні ділянки надані в оренду ОСОБА_1 із порушенням вимог чинного земельного законодавства та всупереч законодавчо встановленому порядку набуття права оренди на земельні ділянки, оскільки ОСОБА_2 , будучи головою вже створеного фермерського господарства «Польовик» (далі - ФГ «Польовик»), звернувся до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про отримання в оренду земель, які можливо було отримати лише для створення нового фермерського господарства.

Крім того, при видачі оспорюваних наказів не було надано усіх визначених законодавством документів.

З врахуванням наведеного заступник прокурора Житомирської місцевої прокуратури просив:

- визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держземагенства у Житомирській області про надання ОСОБА_1 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих на території Туровецької сільської ради Житомирського району Житомирської області загальною площею 100,2802 га, а саме № 6-1068/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1069/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1070/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1071/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1072/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1073/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1075/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року, № 6-1076/14-16-СГ від 1 квітня 2016 року;

- визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, загальною площею 90,8364 га, що розташовані на території Житомирського району, за межами населених пунктів Туровецької сільської ради Житомирського району Житомирської області, а саме № 6-4524/14-16-СГ від 6 грудня 2016 року, № 6-4525/14-16-СГ від 6 грудня 2016 року, № 6-4528/14-16-СГ від 6 грудня 2016 року, № 6-5793/14-17-СГ від 11 вересня 2017 року, № 6-5792/14-17-СГ від 11 вересня 2017 року, № 6-5791/14-17-СГ від 11 вересня 2017 року, № 6-4527/14-16-СГ від 6 грудня 2016 року, № 6-4526/14-16-СГ від 6 грудня 2016 року;

- визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, які укладені ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Туровецької сільської ради, Житомирського району, Житомирської області № 678/57/16-ДО від 23 грудня 2016 року на площу 6,0407 га, № 677/57-16-ДО від 23 грудня 2016 року на площу 4,3224 га, № 674/57-16-ДО від 23 грудня 2016 року на площу 2,4153 га, № 56/57-17-ДО від 26 жовтня 2017 року на площу 2,1425 га, № 57/57-17-ДО від 26 жовтня 2017 року на площу 22,5065 га, № 53/57-17-ДО від 26 вересня 2017 року на площу 42,3551 га, № 675/57-16-ДО від 23 грудня 2016 року на площу 7,7828 га, № 676/57-16-ДО від 23 грудня 2016 року на площу 3,2711 га;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про інше речове право 18638535 від 14 січня 2017 року, 18639579 від 14 січня

2017 року, 18642455 від 14 січня 2017 року, 23139289 від 28 жовтня 2017 року, 23140442 від 28 жовтня 2017 року, 23138605 від 28 жовтня 2017 року, 18644488 від 14 січня 2017 року, 18645517 від 14 січня 2017 року;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути ГУ Держгеокадастру у Житомирській області земельні ділянки загальною площею 90,8364 га, які знаходяться на території Туровецької сільської ради, Житомирського району, Житомирської області кадастровими номерами 1822087900:02:000:0687, 1822087900:02:000:0686, 1822087900:02:000:0694, 1822087900:02:000:0529, 1822087900:02:000:0528, 1822087900:02:000:0602, 1822087900:02:000:0604, 1822087900:02:000:0603.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної і касаційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області

від 3 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що законом не заборонено особі створювати декілька фермерських господарств. ОСОБА_1 звернувся із заявами особисто, а не як керівник існуючого ФГ «Польовик», а тому доводи прокурора про відсутність підстав для надання дозволів на розробку проектів, їх затвердження та укладення договорів оренди, необхідності проведення земельних торгів як із фермерським господарством, яке бажає збільшити площу земель, є необґрунтованими.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області задоволено. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 3 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнано незаконними та скасовано накази ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 1 квітня 2016 року про надання ОСОБА_1 дозволів на розроблення проектів землеустрою про відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих на території Туровецької сільської ради Житомирського району Житомирської області загальною площею 100,2802 га.

Визнано незаконними та скасовано накази ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 6 грудня 2016 року та 11 вересня 2017 року, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства загальною площею 90,8364 га, що розташовані на території Житомирського району за межами населених пунктів Туровецької сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Визнано недійсними договори оренди земельних ділянок від 23 грудня

2016 року, 26 вересня 2017 року та 26 жовтня 2017 року, які укладені

ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та ОСОБА_1 , для ведення фермерського господарства на території Туровецької сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про інше речове право 18638535 від 14 січня 2017 року, 18639579 від 14 січня

2017 року, 18642455 від 14 січня 2017 року, 23139289 від 28 жовтня 2017 року, 23140442 від 28 жовтня 2017 року, 23138605 від 28 жовтня 2017 року, 18644488 від 14 січня 2017 року, 18645517 від 14 січня 2017 року.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути ГУ Держгеокадастру у Житомирській області земельні ділянки загальною площею 90,8364 га, які знаходяться на території Туровецької сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, надаючи ОСОБА_1 дозволи на розробку проектів відведення земельних ділянок, затверджуючи їх та укладаючи оспорювані договори оренди на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області не пересвідчилося в дійсній спроможності останнього вести фермерське господарство - самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацію, відповідно до задекларованої у заяві мети на земельній ділянці розміром понад 90 га, та чи не є така заява штучним використанням процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання земельної ділянки, для використання її іншими суб`єктами господарювання поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - проведення земельних торгів.

Апеляційний суд також указав, що на час звернення із заявами про надання земельних ділянок з метою створення фермерського господарства ОСОБА_1 був керівником створеного 27 травня 2015 року

ФГ «Польовик», є його керівником і нового фермерського господарства з часу укладення договорів оренди та на час розгляду справи судом не створив.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор мав право звертатися з позовом до суду в інтересах держави та набуває статусу позивача.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 3 жовтня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 січня 2019 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди не перевірили доводи позивача щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема, повноважень органів Держгеокадастру, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, чи повідомлялося попередньо, до звернення з даним позовом до суду, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про таке звернення.

Від встановлення повноважень прокурора на подання даного позову залежить правильність вирішення спору.

Крім того, прокурор у позові, серед іншого, просив зобов`язати

ОСОБА_1 повернути спірні земельні ділянки загальною площею 90,8364 га на користь ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, тобто позивач і відповідач збігаються в одній особі. Дані обставини виключають диспозитивність і змагальність у цивільному провадженні, що є неприпустимим. Процесуальний закон не передбачає поєднання в одній позовній заяві позовних вимог, за одною з яких одна й та сама особа є позивачем та відповідачем.

Ухвалою Житомирського районного суду від 17 січня 2020 року позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у даній справі не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, яке є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади.

Також місцевий суд зазначив про те, що прокурор у позові, серед іншого, просив зобов`язати ОСОБА_1 повернути спірні земельні ділянки загальною площею 90,8364 га на користь ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, тобто позивач і відповідач збігаються в одній особі. Дані обставини виключають диспозитивність і змагальність у цивільному провадженні, що є неприпустимим. Процесуальний закон не передбачає поєднання в одній позовній заяві позовних вимог, за одною з яких одна й та сама особа є позивачем та відповідачем.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури задоволено. Ухвалу Житомирського районного суду від 17 січня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ГУ Держгеокадастру у Житомирській області одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконними і скасування його оскаржених наказів, визнання недійсними договорів оренди землі, стороною, яких є ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, помилковим є висновок суду першої інстанції про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які заявив прокурор.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельні ділянки на користь ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, які вказують на те, що позивач та відповідач збігаються в одній особі, про що зазначив в ухвалі суд першої інстанції, не є підставою для залишення позову без розгляду в розумінні пункту 1 частини першої статті 257 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

23 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року та залишити в силі ухвалу Житомирського районного суду від 17 січня 2020 року.

Підставою касаційного оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року ОСОБА_1 вказує порушення судом норм процесуального права, а саме частини четвертої статті 263 ЦПК України.

Також зазначив, що апеляційний суд не врахував висновок Верховного Суду, викладена у постанові від 31 жовтня 2019 року щодо застосування норм права (абзац 1 частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру») до спірних правовідносин у цій справі.

Суд апеляційної інстанції помилково послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, оскільки у цій справі було скасовано ухвалу про залишення позову без розгляду з підстав порушення юрисдикції, а не відсутності процесуальної дієздатності.

Позиція інших учасників справи

У травні 2020 року ГУ Держгеокадастру у Житомирській області подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

У червні 2020 року заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на відповідність висновків суду апеляційної інстанції нормам процесуального права, просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 8 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

29 липня 2015 року ОСОБА_1 було створено ФГ «Польовик».

23 березня 2016 року ОСОБА_1 подав до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами: 6,0407 га,

4,3224 га, 2,4153 га, 2,1425 га, 22,8575 га, 45,000 га, 9,9999 га, 7,5019 га з правом передачі їх в оренду для ведення фермерського господарства на території Туровецької сільської ради Житомирського району. До кожної із заяв надав копію паспорта, викопіювання з бажаним місцем розташування земельної ділянки та довідку Туровецької сільської ради Житомирського району Житомирської області, відповідно до якої ОСОБА_1 протягом трьох років на території сільської ради займається фермерським господарством.

Наказами ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 1 квітня 2016 року ОСОБА_1 надані дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих на території Туровецької сільської ради Житомирського району Житомирської області загальною площею 100,2802 га.

Наказами ГУ Держгеокадастру у Житомирській області 11 вересня 2017 року та від 6 грудня 2016 року затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 , загальною площею 90,8364 га, що розташовані на території Житомирського району, за межами населених пунктів Туровецької сільської ради Житомирського району Житомирської області.

23 грудня 2016 року, 26 вересня 2017 року та 26 жовтня 2017 року на підставі вказаних наказів між ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди спірних земельних ділянок.

Зазначені договори оренди у подальшому зареєстровані, що підтверджено записами у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 18638535 від 14 січня 2017 року, 18639579 від 14 січня 2017 року, 18642455 від 14 січня 2017 року, 23139289 від 28 жовтня 2017 року, 23140442 від 28 жовтня 2017 року, 23138605 від 28 жовтня 2017 року, 18644488 від 14 січня 2017 року, 18645517 від 14 січня 2017 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і доводи відзивів ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури на касаційну скаргу ОСОБА_1 , суд дійшов таких висновків.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга

статті 19 Конституції України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії»).

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно з абзацом другим частини п`ятої статті 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та

статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Як встановлено вище, порушення інтересів держави (Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області) прокурор обґрунтував порушенням права держави вільно володіти, користуватись та розпоряджатись земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 90,8364 га на території Туровецької сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Підставою для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зобов`язання її повернути стало невиконання ГУ Держгеокадастру у Житомирській області своїх повноважень щодо вжиття цивільно-правових заходів з метою захисту та поновлення порушеного права власності держави на спірну земельну ділянку.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів Держгеокадастру, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Верховний Суд бере до уваги, що прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що ГУ Держгеокадастру у Житомирській області всупереч покладених на нього завдань щодо повернення у державну власність майна (земельної ділянки), яке вибуло з володіння держави з порушенням законодавства, не вжив заходи для усунення порушень, вказаних у позовній заяві.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 522/3777/17 (провадження № 14-651цс19).

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку наявності підстав представництва, дослідив, що прокурор, у встановленому законом порядку звертаючись з позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, правильно визначив орган, уповноважений регулювати спірні відносини, та вказав, у чому полягає його бездіяльність щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що ГУ Держгеокадастру у Житомирській області всупереч своїм повноваженням щодо здійснення контролю за використанням та охороною земель, не вжило заходів щодо усунення порушень, вказаних у позові.

Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що наявні правові підстави для скасування ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що позовні вимоги прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельні ділянки на користь ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, які вказують на те, що позивач та відповідач збігаються в одній особі, про що зазначив в ухвалі суд першої інстанції, не є підставою для залишення позову без розгляду в розумінні пункту 1 частини першої статті 257 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд на порушення судом норм процесуального права, а саме частини четвертої статті 263 ЦПК України, не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2019 року щодо застосування норм права (абзац 1 частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру») до спірних правовідносин у цій справі, є помилковими, оскільки, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у зазначеній постанові.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції помилково послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, оскільки у цій справі було скасовано ухвалу про залишення позову без розгляду з підстав порушення юрисдикції, а не відсутності процесуальної дієздатності, не знайшли свого підтвердження, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать практиці Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

З огляду на наведене, Верховний Суд не вбачає порушень судом апеляційної інстанції права заявника на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук