Баранівський районний суд Житомирської області
Справа № 273/2393/21
Провадження № 2/273/106/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(повне)
11 серпня 2022 року Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Васильчук О. В. при секретарі судових засідань Муравській М.М. , зучастю позивача ОСОБА_1 ,представника позивача ОСОБА_2 ,представника гуманітарноговідділу Баранівськоїміської радиБаранівського районуЖитомирської областіОпанасюка Є.М.,представника Першотравенського ліцеюБаранівської міськоїради ВорощукаС.А.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Баранівка заправилами загальногопозовного провадженняцивільну справуза позовомпредставника позивача адвоката Крижова Максима Олександровича, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до відповідачів гуманітарного відділу Баранівської міськоїради,Першотравенського ліцеюБаранівської міськоїради,Баранівської міськоїради про скасуваннянаказу провідсторонення відроботи та виплатусереднього заробіткуза часвимушеного прогулу,
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить: скасувати наказ № 134-К від 05.11.2021 року, прийнятий директором Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області про відсторонення її від роботи та поновити на роботі з 08.11.2021 року. Зобов`язати відділ освіти Баранівської міської ради, Першотравенський ліцей Баранівської міської ради нарахувати та виплатити їй заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 08.11.2021 року по день її фактичного допущення до роботи, а також стягнути з відділу освіти Баранівської міської ради , Першотравенського ліцею Баранівської міської ради на її користь понесені витрати на правову допомогу.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що вона працює вчителем математики у Першотравенському ліцеї Баранівської міської ради . Наказом директора Першотравенського ліцею Баранівської міської ради від 05.11.2021 року № 134-К її відсторонено від роботи. Підставою для відсторонення від роботи у вказаному наказі зазначено «повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від СОVID-19 Наталії Місяйло від 28.10.2021 року». Також у наказі зазначено, що директор при винесенні його керувався ст. 46 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ, наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництва та організацій , працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.11.2021 року № 2153, п. 46-1 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236.
Вважає, що вказаний наказ підлягає скасуванню як незаконний, з огляду на наступне.
Факт відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення фіксується актом, складеним лікарем, у присутності двох свідків, а, оскільки, згідно норм закону, відсторонення від роботи працівника можливо за умови ухилення або відмови від обов`язкового профілактичного щеплення, зазначений акт є належним доказом такої відмови або ухилення. У випадку про відсторонення позивачки від роботи такий акт відсутній.
Крім того, Перелік профілактичних щеплень, зазначених в календарі профілактичних щеплень, є вичерпним. Згадування про щеплення проти хвороби СОVID-19 у ньому відсутні рівно як і обов`язок вакцинуватися від цієї хвороби будь-яких працівників сфери освіти. Таким чином, враховуючи вищевикладене, посилання на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» рівно як і на наказ № 2153 в оскаржуваному наказі № 134-К є безпідставним, оскільки вони не узгоджуються із наказом № 595 щодо обов`язковості профілактичних щеплень відносно окремих категорій працівників від хвороби СОVID-19. Також відповідно до ст. 12 Закону, у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Наразі таке рішення в Україні не приймалося. Крім того, наразі відсутні докази того, що невакциновані громадяни несуть загрозу зараження або поширення ними зазначеної хвороби.
Згідно наказу директора Першотравенського ліцею № 74 від 29.10.2021 року, починаючи з 01.11.2021 року освітній процес переведено з очної форми на навчання з використанням технологій дистанційного навчання на денній формі здобуття освіти, і вже 08.11.2021 року позивачку відсторонили від роботи. При цьому, не було надано жодного пояснення щодо зниження ризиків зараження працівника або поширення ним інфекції при відстороненні від роботи під час дистанційного навчання.
Тому позивачка вважає, що оскаржуваний наказ містить явні ознаки дискримінації.
Позивачка такожзазначає,щопосилання в оскаржуваному наказі на Постанову КМУ від 09.12.2020 року є незаконним, оскільки вказана постанова обмежує конституційні права громадян, а таке обмеження можливо виключно на підставі закону в умовах воєнного чи надзвичайного стану, які наразі в Україні не запроваджені, а відповідні закони не прийняті.
Відсторонення відроботи можливо виключноу випадках,що передбаченізаконодавством,а самест.46КЗПП. У вказаній статті такої підстави для відсторонення від роботи, як відмова виконувати розпорядження державного органу або відмова від щеплення від СОVID-19 /відмова надати інформацію стосовно такого щеплення не передбачена.
Відповідно дооскаржуваного наказуна періодвідсторонення позивачкивід роботиїї незаконнопозбавлено заробітноїплати.Згідно ч.3ст.32КЗПП узв`язкуіз змінамив організаціївиробництва іпраці допускаєтьсязміна істотнихумов праціпри продовженніроботи затією жспеціальністю,кваліфікацією чипосадою.Про змінуістотних умовпраці -систем тарозмірів оплатипраці,пільг,режиму роботи,встановлення абоскасування неповногоробочого часу,суміщення професій,зміну розрядіві найменуванняпосад таінших -працівник повиненбути повідомленийне пізнішеніж задва місяці. Про позбавлення позивачки заробітної плати взагалі на період відсторонення її не було повідомлено завчасно у відповідності до вимог вищевказаної статті . Жодним законом не передбачено припинення виплати заробітної плати працівникові освіти в разі його відсторонення від виконання посадових обов`язків.
Таким чином оскаржуваний наказ є безпідставним, оскільки винесений на підставі «повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення» із застосуванням норм закону, які в даному випадку застосуванню не підлягають, з грубим порушенням основних прав і свобод людини і громадянина, зазначених в Конституції України.
Ухвалою Баранівськогорайонного судуЖитомирської областівід 30.11.2022року відкрито загальне позовне провадження по справі, надано відповідачам строк для подання відзиву, роз`яснено учасникам справи права та наслідки невчинення ними відповідних процесуальних дій, справу призначено до підготовчого засідання, в яке викликано учасників справи ( а.с. 19 21).
29.12.2021 року до суду надійшов відзив від відповідача відділу освіти Баранівської міської ради голови комісії з реорганізації Олени Бортник. В обгрунтування відзиву вказано, що у позивача і відповідача досі тривають трудові відносини, адже відсторонення не є звільненням, а тому позовні вимоги щодо поновлення на роботі вважають безпідставними. Також зазначає, що позивач не виконувала роботу, яка є підставою для виплати заробітної плати, що свідчить про відсутність законодавчої підстави для заявлення вимоги про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.
04.01.2022 року до суду надійшов відзив відповідача директора Петршотравенського ліцею Баранівської міської ради, згідно якого він вважає позов безпідставним з тих підстав, що позивач не була звільнена з роботи, а лише відсторонена, а так як позивач не виконувала свою роботу, то має підстав для виплати їй заробітної плати.
Відповідач Баранівська міська рада правом на відзив не скористалася.
Позивач ОСОБА_1 правом відповіді на відзив не скористалася.
Ухвалою Баранівського районного суду Житомирської області від 11.01.2022 року підготовче провадження по справі закрито, справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Крижов М.О. відмовилися від позову в частині поновлення на роботі, в іншій частині позовні вимоги підримали, та просили їх задовільнити.
Представник відповідача гуманітарного відділу Баранівської міської ради Опанасюк Є.М. в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити за безпідставністю з підстав, вказаних у відзиві.
Представник відповідача Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Ворощук С.А. в судовому засіданні позов не визнав , просив відмовити за безпідставністю з підстав, вказаних у відзиві.
Представник Баранівської міської ради в судове засідання не з`явився і не повідомив причин своєї неявки, про час і місце розгляду справи повідомлений належно, будь-яких заяв від відповідача не надходило.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 28.10.2021 року ОСОБА_1 повідомили про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 згідно наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 з роз`ясненнями надання документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення або ж довідки про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань до проведених профілактичних щеплень, та роз`яснено наслідки їх ненадання. 02.11.2021 року ОСОБА_1 направила керівнику Першотравенського ліцею заяву про відмову надати інформацію про наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 чи про наявність протипоказань. Про дані обставини позивач та її представник в судовому засіданні не заперечували.
Наказом директора Першотравенського ліцею Баранівської міської ради від 05.11.2021 року № 134-К ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID -19 без збереження заробітної плати, з яким ОСОБА_1 ознайомилася.
Згідно із ч.1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною 1статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
За змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).
Таким актом є, зокрема ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов`язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов`язкових щеплень.
Згідно з ст.. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою КМУ від 25.03.2015 року № 267 (в редакції постанови КМУ від 24.01.2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надалі - МОЗ).
Наказом МОЗ від 5 лютого 2020 року за №521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».
Відповідно до пункту 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.
Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.
Наказом МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 року № 2070).
Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2015 року № 83.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Постановою КМУ від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 , спричиненої короно вірусом SARS-CoV-2 (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами КМУ від 11.03.2020 року № 211 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 , спричиненої короно вірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22.07.2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 , спричиненої короно вірусом SARS-CoV-2».
Постановою КМУ від 20.10.2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236» ця постанова доповнена п.41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 ЗУ «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
Відповідно до ст.10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Вказані нормативні акти неконституційними, нечинними чи незаконними на час вирішення спору в передбаченому законодавством порядку не визнавалися, а в даному спорі загальний місцевий суд не може вирішувати питання неконституційності законів України та протиправності рішень Кабінету Міністрів України і наказу Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 ЗУ «Про Конституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Згідно положень ст.. 152 Конституції України закони, інші правові акти визнаються неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Оскільки на час розгляду даного спору, рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційним повністю чи в окремій частині постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року та наказу МОЗ №1253 від 04.10.2021 року відсутнє, тому визначені даними правовими актами, вимоги є обов`язковими для виконання.
Позивач працює на посаді вчителя математики у Першотравенському ліцеї Баранівської міської ради та входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.
Отже, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч.1 ст. 46 КЗпП України відноситься до інших випадків, передбачених законодавством.
У справі встановлено, що на позивача поширюється дія Переліку №2153, тому директор ліцею , видавши наказ № 134-К від 05.11.2021 року , як керівник, виконував вимоги постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236 і правомірно застосував до позивача відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством.
Крім того, суд звертає увагу, що за ст.. 44-3 КУпАП «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень.
Суд враховує, що позивач є педагогічним працівником навчального закладу, не пройшла та не бажає пройти профілактичне щеплення, не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення, директор ліцею зобов`язаний був, відповідно до діючого законодавства відсторонити ОСОБА_1 від роботи. Щодо посилання позивачки на те, що у випадку відсторонення її від роботи був відсутній акт лікаря про її відмову дати письмове підтвердження від проходження обов`язкових профілактичних щеплень, суд зазначає, що згідно ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» - якщо особа відмовляється від проходження обов`язкових профілактичних щеплень , то лікар має право взяти у неї відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови засвідчити це актом в присутності свідків, але це не є обов`язком лікаря.
У спірних правовідносинах, суд не вбачає порушення прав позивача на працю, визначене ст.. 43 Конституції України, виходячи із наступного.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Тобто не робота, а саме життя, здоров`я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні і є пріоритетними для держави. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави у питанні безпеки життя і здоров`я громадян.
За позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача є правомірним та відповідає пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу, якими згідно ст.. 19 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» є учні, педагогічні працівники, інші працівники закладу освіти, батьки учнів, асистенти дітей.
Посилання позивача на те, що ст.. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено жодних посилань на обов`язкову вакцинацію від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина друга цієї ж статті встановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19.
Щодо посилання позивача на те, що КЗпП України не передбачає відсторонення від роботи у разі відсутності вакцинації від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, то суд зазначає, що ст.. 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, що, на думку суду, має місце в даному випадку.
Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати. Щодо посилання позивача на те, що відсторонення відбулося у період, коли освітній процес у Першотравенському ліцеї був переведений з очної форми навчання на дистанційну, то суд зазначає, що законодавство, яке визначило проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 педагогічними працівниками, не визначає при цьому видів форм навчання освітнього процесу, при яких проводиться таке щеплення.
Слід визначити, що «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).
Відповідно до ч.3 ст. 26 ЗУ «Про освіту», керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти.
У цій справі, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших членів трудового колективу, які провели у встановленому державою порядку щеплення, дітей та інших учасників освітнього процесу. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.
Також судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.
Європейський суд з прав людини у своїй діяльності дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві та наголошує, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання (рішення у справах «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» від 08 квітня 2021 року, «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року).
Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).
Європейський суд з прав людини в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки», яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням)».
Європейський суд з прав людини встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, Європейський суд з прав людини навів наступні аргументи: «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій - не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.
Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
Європейський суд з прав людини посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини, та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією. Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.
Отже, враховуючи наведене вище, втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 задля попередження його поширення серед населення є виправданою та такою, що не порушує статтю 8 Конвенції.
Згідно ч. 1 ст. 9, ч. 1, 6 ст. 9-2 ЗУ «Про лікарські засоби» , постанови КМУ від 08.02.2021 року № 95 та наказів МОЗ від 22 лютого 2021 року №308, від 09 березня 2021 року №419, від 02 липня 2021 року № 1325 було зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України ряд вакцин від COVID-19. Щеплення зареєстрованою у встановленому законом порядку вакциною відповідає законодавству України в сфері охорони здоров`я. Нормативні акти МОЗ, про які вказує позивач, про проведення клінічних випробувань по певним лікарським засобам, не стосуються вакцин.
Слід відмітити, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення та обрано саме такий шлях позивачем для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.
У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст.. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.
Відповідно до ст.43 Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.
Верховний Суд в постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.
Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст.. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.. 46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Вимога про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає, оскільки вона є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 134-К від 05.11.2021 року про відсторонення від роботи, у задоволені якої судом було відмовлено.
Оскільки у задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі, то понесені позивачем судові витрати, на підставі ст.. 141 ЦПК України, розподілу між сторонами не підлягають, в тому числі і витрати на правову допомогу.
На підставівикладеного,згідно ст.ст.3,27,43,49,Конституції України, ст.ст.46,94КЗпП України,ЗУ «Основизаконодавства Українипро охоронуздоров`я»,ЗУ «Прозабезпечення санітарногота епідемічногоблагополуччя населення»,ЗУ «Прозахист населеннявід інфекційниххвороб»,постановою КМУвід 09.12.2020року №1236зі змінами, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», керуючись ст. ст. 4-13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
У задоволеніпозову представника позивача адвокатаКрижова МаксимаОлександровича,який дієв інтересахпозивача ОСОБА_1 до відповідачів гуманітарного відділу Баранівської міськоїради,Першотравенського ліцеюБаранівської міськоїради,Баранівської міськоїради про скасуваннянаказу провідсторонення відроботи та виплатусереднього заробіткуза часвимушеного прогулу - відмовити.
Судовий збір залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: О.В. Васильчук
Суд | Баранівський районний суд Житомирської області |
Дата ухвалення рішення | 10.08.2022 |
Оприлюднено | 16.09.2022 |
Номер документу | 106247222 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них |
Цивільне
Баранівський районний суд Житомирської області
Васильчук О. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні