Постанова

від 23.03.2023 по справі 273/2393/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №273/2393/21 Головуючий у 1-й інст. Васильчук О. В.

Категорія 76 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І.,

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 273/2393/21 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до гуманітарного відділу Баранівської міської ради, Першотравенського ліцею Баранівської міської ради, Баранівської міської ради про скасування наказу про відсторонення від роботи та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Васильчук О.В. в смт Баранівка,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом та з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просила:

- скасувати наказ № 134-К від 05.11.2021 року, прийнятий директором Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області про відсторонення її від роботи;

-зобов`язати відділ освіти Баранівської міської ради, Першотравенський ліцей Баранівської міської ради нарахувати та виплатити їй заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 08.11.2021 по 09.03.2022 включно, а також стягнути з відділу освіти Баранівської міської ради, Першотравенського ліцею Баранівської міської ради на її користь понесені витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що працює на посаді вчителя математики у Першотравенськомуліцеї Баранівськоїміської ради.Наказом директораПершотравенського ліцеюБаранівської міськоїради від05.11.2021№ 134-Кїї відстороненовід роботи.Підставою длявідсторонення відроботи увказаному наказізазначено «повідомленняпро обов`язковепрофілактичне щепленнявід СОVID-19 ОСОБА_3 від 28.10.2021».Також унаказі зазначено,що директорпри винесеннійого керувавсяст.46КЗпП,ч.2ст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»від 06.04.2000року №1645-ІІІ,наказом МОЗ«Про затвердженняПереліку професій,виробництва таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням»від 04.11.2021№ 2153,п.46-1Постанови КМУвід 09.12.2020№ 1236.

Позивач вказала, що факт відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення фіксується актом, складеним лікарем, у присутності двох свідків, а, оскільки, згідно норм закону, відсторонення від роботи працівника можливо за умови ухилення або відмови від обов`язкового профілактичного щеплення, зазначений акт є належним доказом такої відмови або ухилення. В даному випадку такий акт відсутній.

Перелік профілактичних щеплень, зазначених в календарі профілактичних щеплень, є вичерпним та відомості про необхідність щеплення проти хвороби СОVID-19 у ньому відсутні, так як і обов`язок вакцинуватися від цієї хвороби будь-яких працівників сфери освіти. Тому вважала посилання в оскаржуваному наказі № 134-К на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та на наказ № 2153 безпідставними.

Зауважила, що відповідно до ст. 12 Закону, у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. Проте відповідне рішення в Україні не приймалося.

Водночас вказала, що наказом директора Першотравенського ліцею № 74 від 29.10.2021 з 01.11.2021 освітній процес в навчальному закладі переведено з очної форми на навчання з використанням технологій дистанційного навчання на денній формі здобуття освіти, а з 08.11.2021 її відсторонили від роботи. При цьому, не було надано жодного пояснення щодо зниження ризиків зараження працівника або поширення ним інфекції при відстороненні від роботи під час дистанційного навчання.

З огляду на наведене вказала, що наказ про відсторонення є незаконним і підлягає скасуванню, а вона - поновленню на роботі. Також підлягає стягненню на її користь середній заробіток за час незаконного відсторонення її від роботи. Виходячи із наведеного, просила задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а також стягнути витрати на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції.

Зокрема зазначає, що відповідачем не доведено правомірності відсторонення позивачки від роботи, у тому числі наявності у цьому конкретному випадку встановлених законодавством підстав для відсторонення, не доведено належними та допустимими доказами факту відмови чи ухилення ОСОБА_1 від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, а також не дотримано встановленого ст.7, ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти, порядку відсторонення позивачки від роботи та не дотримано встановленого законодавством строку (періоду, на який працівника може бути відсторонено до проходження обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 (за відсутності протипоказань), а саме, лише на період встановленого Кабінетом Міністрів України карантину. Крім того вказує, що наказом №380 МОЗ від 25.02.2022 зупинено дію наказу «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівника яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153.

У відзиві на апеляційну скаргу гуманітарний відділ Баранівської міської ради просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Доводи відзиву зводяться до цитування норм законодавчих актів.

В суді апеляційної інстанції представник позивача адвокат Крижов М.О. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, а також просив стягнути судові витрати, в тому числі витрати за надання правничої допомоги.

Інші учасники справи до апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи ( ч.2 ст. 372 ЦПК України).

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 працює на посаді вчителя математики у Першотравенському ліцеї Баранівської міської ради (а.с. 8).

Із повідомлення від 28.10.2021 вбачається, що ОСОБА_1 повідомили про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 згідно наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 з роз`ясненнями надання документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення або ж довідки про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань до проведених профілактичних щеплень, та роз`яснено наслідки їх ненадання, яке вона отримала того ж дня і зазначила, що із повідомленням не згодна (а.с. 10).

02.11.2021 ОСОБА_1 направила керівнику Першотравенського ліцею заяву про відмову надати інформацію про наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 чи про наявність протипоказань (а.с. 11).

Наказом директора Першотравенського ліцею Баранівської міської ради від 05.11.2021 № 134-К ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID -19 без збереження заробітної плати, з яким ОСОБА_1 ознайомилася.

Наказом Першотравенськоголіцею Баранівськоїміської ради№36-Квід 09.03.2022 ОСОБА_1 відновлено напосаді вчителяматематики з10.03.2022відповідно дотарифікації станомна 01.09.2021,на підсатвінаказу МОЗвід 25.02.2022№380«Про зупиненнядії наказуМіністерства охорониздоров`я від01.10.2021№2153з огляду на ситуацію та на період військового стану (а.с. 89).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Вимога про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає, оскільки вона є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 134-К від 05.11.2021 року про відсторонення від роботи, у задоволенні якої судом було відмовлено.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до ст. 21 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 51 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобіганню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 12 цього Закону профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» № 211 від 11.03.2020 на всій території України з 12.03.2020 запроваджено карантин, який згодом продовжено.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Наказом Міністерство охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який надалі було доповнено (далі - Перелік № 2153).За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Сторони не заперечують, що посада позивача наявна у Переліку № 2153.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та яківідмовляютьсяабо ухиляютьсявід проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень протиCOVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень протиCOVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації протиCOVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Згідно зі ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.202 у справі № 130/3548/21 відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Проте, слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення працівника від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, в яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Відтак, визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді вчителя математики.

У даній справі наказом директора Першотравенського ліцею Баранівської міської ради від 05.11.2021 № 134-К ОСОБА_1 відсторонено від роботи з підстав ненадання медичної документації на підтвердження щеплення від COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2 та/або не щеплення.

Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 14.9.- 14.13. постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вказала, що «в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Наказ про відсторонення видано на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ, наказу МОЗ № 2153 (зі змінами, внесеними наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393), пункту 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236.

Надаючи правову оцінку наказу про відсторонення позивача, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про його правомірність і законність відсторонення позивача від займаної посади, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

На часвідсторонення будь-які питаннящодо можливостізабезпечення виконанняпозивачем трудовихобов`язківдистанційно необговорювалися.Натомість позивачстверджує,що наказом директора Першотравенського ліцею № 74 від 29.10.2021 з 01.11.2021 освітній процес в навчальному закладі переведено з очної форми на навчання з використанням технологій дистанційного навчання на денній формі здобуття освіти.

Матеріали справи не містять будь - яких доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Аналізуючи обставини справи та наявні у ній докази, з огляду на правові висновка Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Виходячи із наведеного, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість доводів ОСОБА_1 щодо незаконності наказу № 134-К від 05.11.2021 директора Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області про відсторонення її від роботи, а тому такий підлягає скасуванню.

При вирішенні питання про стягнення належної ОСОБА_1 заробітної плати за час відсторонення її від роботи апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, згідно яких, середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі надалі звернутися до суду з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Відповідно до пункту 2, абзацу 2 пункту 4 та пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 «Порядок обчислення середньої заробітної плати» обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Із довідки про доходи відділу освіти Баранівської міської ради вбачається, що ОСОБА_1 нараховано заробітної плати за вересень 2021 року 17915, 56 грн, за жовтень 2021 року 19971,82 грн.

Згідно із календарем робочих днів у 2021 році, кількість робочих днів у вересні та жовтні 2021 року була однаковою та становила 21 робочий день, сумарно 42 робочих дні.

Таким чином середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 902.08 грн (37887,38 грн : 42 роб.дні).

Згідно із календарем робочих днів у 2021 та 2022 роках кількість робочих днів у період з 08 листопада 2021 року по 09 березня 2022 року становить 84 робочих дні.

Отже, загальна сума середнього заробітку за весь час відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року до 09 березня 2022 року включно становить 75774, 72 грн. (902,08 грн. х 84 робочих днів).

Виходячи із наведеного, оскільки суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог про скасування наказу про відсторонення на роботі, тому стягненню підлягає сума середньомісячного заробітку у сумі 75774, 72 грн. Сума визначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку є обов`язком роботодавця та працівника.

Відповідно до положень частини першої та третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, а позивач звільнена за законом від сплати судового збору за позовну вимогу майнового характеру за його подачу, то з відповідача, зокрема, підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 1362 грн за подання апеляційної скарги.

Щодо витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає.

Відповідно до положень частини першої та третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені положення застосовуються і до розгляду справ в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням (частина перша статті 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Цивільним процесуальним законом визначено критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу у справі.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 ст.137 ЦПК України також передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч.6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, Верховний Суд у своїй постанові від 27.07.2022 по справі № 686/28627/18 дійшов висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Так із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 10.11.2021 уклала договір про надання правової допомоги із адвокатом Крижовим М.О. (а.с. 15).

Матеріалами справи доводиться, що ОСОБА_4 здійснював представництво інтересів позивача в суді першої та апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі, представник позивача Крижов М.В. просив стягнути понесені позивачкою витрати на правничу допомогу, зокрема, в суді апеляційної інстанції в розмірі 8000 грн.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи (ознайомлення із матеріалами справи, підготовка документів, складання апеляційної скарги участь у судових засіданнях), критерію необхідності подання документів та значимості таких дій у справі, а також відсутність заяви відповідача про зменшення розміру судових витрат з огляду на необгрунтованість їх розміру та його матеріальний стан, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача_8000грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співмірними з виконаною роботою у суді апеляційної інстанції.

При цьому апеляційний суд вважає, що ці витрати слід покласти на Першотравенський ліцей, оскільки саме видання незаконного наказу призвело до порушення прав позивача.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційним судом встановлені підстави, передбачені частинами 1 та 2 статті 376 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового, яким згідно із вищезазначеними висновками апеляційного суду позовні вимоги слід задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 134-К від 05.11.2021 року директора Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області про відсторонення ОСОБА_1 від роботи вчителя математики в Першотравенському ліцеї Баранівської міської ради.

Зобов`язати гуманітарний відділ Баранівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за весь час незаконного відсторонення від роботи, починаючи з 08.11.2021 по 09.03.2022 включно в сумі 75774, 72 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1362грн. та 8000грн. витрат на правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.03.2023.

Головуючий Судді