Постанова

від 12.09.2022 по справі 817/52/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 817/52/18

адміністративне провадження № К/9901/6249/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №817/52/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Є-Рівне" до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 (суддя Зозуля Д.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.01.2019 (головуючий суддя Судова-Хомюк Н.М., судді: Пліш М.А., Шинкар Т.І.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Є-Рівне" звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 29.11.2017 №0038391202, №0038401202, №0032371202 та №0008331401.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14.03.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.01.2019, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної фіскальної служби у Рівненській області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі №817/52/18 за касаційною скаргою податкового органу.

Ухвалою суду від 12.09.2022 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 13.09.2022.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до положень статті 345 КАС України.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до плану-графіку проведення документальних планових перевірок платників податків за 4 квартал 2017 року, податковим органом проведена планова виїзна документальна перевірка ТзОВ «Е-Рівне» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, валютного - за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

Результати перевірки оформлені актом перевірки від 13.11.2017 №1269/17-00-14-01/33982694. За висновками акту, перевіркою ТзОВ «Е-Рівне» встановлено порушення:

п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та занижено податок на прибуток;

пп. б) п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України завищено суми бюджетного відшкодування ПДВ;

п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання і сумою податкового кредиту та завищено залишок від`ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду.

Зі змісту акту перевірки слідує, що висновки податкового органу про порушення Товариством податкового законодавства обґрунтовано відсутністю настання реальних наслідків за правочинами укладеними між позивачем та його контрагентами в силу відсутності у останніх матеріальної технічної та іншої можливості виконати свої зобов`язання за такими правочинами.

29.11.2017 на підставі акта перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у Рівненській області прийняті податкові повідомлення-рішення:

№003891202, відповідно до якого позивачу визначено грошове зобов`язання по податку на додану вартість у розмірі: за податковим зобов`язанням 424 839грн. за штрафними санкціями 212419грн. 50коп.;

№0038401202, відповідно до якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1737510грн., застосовано штрафну санкцію 868755грн.;

№0038371202, відповідно до якого позивачу зменшено залишок від`ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду декларації за грудень 2016 року на 39338грн.;

№ 0008331401, відповідно до якого позивачу визначено грошове зобов`язання за платежем податок на прибуток у розмірі: за основним зобов`язанням 2' 792' 340грн., за штрафними санкціями 437976грн.

Не погодившись з прийнятими контролюючим органом рішеннями, Товариство звернулося до суду з позовом про їх скасування.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в діях позивача, як платника податку, не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності, відповідності дійсному економічному змісту, доцільності та діловій меті здійснення господарської діяльності, що підтверджується наявністю належним чином оформлених та досліджених судом документів. Крім того, суд першої інстанції наголосив на тому, що відповідно до приписів КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що в даному випадку, податковим органом не було зроблено.

Вважаючи, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального і порушено норми процесуального права, допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, податковий орган звернувся з касаційної скаргою. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що судами не враховано суперечливість документів, надані позивачем, прийнято рішення без врахування фактичних обставин справи, з порушенням норм матеріального права, зокрема статей 44, 134, 138, 139, 198, 200 Податкового кодексу України та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Як вважає відповідач, наданими позивачем документами не підтверджується реальність господарських операцій з контрагентами, а тому висновки акту перевірки та прийняте на підставі цього акту податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам податкового законодавства. Як вважає відповідач, додані до перевірки документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту в розумінні приписів податкового законодавства. Як вважає відповідач, позивач декларував взаємовідносини, включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, однак, вказані господарські операції не носили реального характеру. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.03.2018, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.01.2019 у справі №817/52/18 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, з якого слідує, що Товариство вважає доводи податкового органу необґрунтованими, вказує, що текст касаційної скарги не містить будь-якого обґрунтування неправомірності судових рішень. У відзиві Товариство просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Е-Рівне" (код ЄДРПОУ 33982694) є зареєстрованою юридичною особою, що перебуває на обліку в ДПІ у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області, є платником податку на прибуток, податку на додану вартість (з 21.08.2012, свідоцтво № 200064244), податку з доходів фізичних осіб, єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та військового збору. Основним видом діяльності вказаного господарюючого суб`єкта є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

Податковим органом в акті перевірки вказано, що перевіркою відображених у рядку 05.1 Декларації «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» показників за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014р. у загальній сумі 4174100грн. встановлено вплив на формування даного показника придбання пиловника, пиломатеріалів, послуг по розпилові, сушці. Проведеною вибірковою перевіркою даного показника у загальній сумі 4174100грн. встановлено завищення задекларованих показників у рядку 05.1 Декларації «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» показників за 2014 рік в сумі 2315055грн. Даний висновок перевіряючі обґрунтовують встановленими порушеннями в оформленні первинних документів, наданих в підтвердження складової собівартості готової продукції, підприємством документально не підтверджено прямих матеріальних витрат, інших прямих витрат-вартість послуг з переробки на виробництво готової продукції. Так податковим органом встановлено заниження фінансового результату до оподаткування у сумі за 2015 рік - 5780222грн. та 2016 рік - 7417720грн. Порушення податковий орган обґрунтовує невизнанням понесених витрат за договорами надання послуг з розпиловки деревини укладених з ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ПП «Орнамент», ТОВ «Райдуга». Також податковим органом не визнаються понесені позивачем витрати на придбання в лісових господарствах (ДП «Сарненське лісове господарство», ДП «Клесівське лісове господарство», ДП «Білокоровицьке лісове господарство», ДП «Городницьке лісове господарство») пиловника (кругляк).

Щодо понесених витрат на придбання пиловника у лісових господарствах ДП «Сарненське лісове господарство», ДП «Клесівське лісове господарство», ДП «Білокоровицьке лісове господарство», ДП «Городницьке лісове господарство» судами встановлено, що ТОВ «Е-Рівне» з зазначеними підприємствами були укладені господарські договори купівлі-продажу товару - пиловника (кругляк).

Відповідно до вимог Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини (далі - Положення № 42), затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України від 19.02.2007 №42, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.02.2007 за №164/13431 реалізація необробленої деревини всіма постійними лісокористувачами здійснюється через аукціони з продажу необробленої деревини на біржі. Аукціони з продажу необробленої деревини проводяться 1 раз у квартал на базі товарних бірж, розташованих в обласних центрах і створених відповідно до Закону України "Про товарну біржу" та Господарського кодексу України. Не реалізована на товарних біржах необроблена деревина реалізується підприємствами - постійними лісокористувачами по прямих договорах за цінами, не нижчими від тих, що склались на останньому аукціоні.

Вищезазначені договори купівлі-продажу пиловника укладені відповідно до вимог Положення № 42 на підставі аукціонних свідоцтв.

На виконання умов договорів ДП «Сарненське лісове господарство», ДП «Клесівське лісове господарство», ДП «Білокоровицьке лісове господарство», ДП «Городницьке лісове господарство» поставило, а ТОВ «Е-Рівне» отримало пиловник (кругляк) згідно товарно-транспортних накладних які при придбанні такого виду товару є обов`язковими. На підставі ТТН товар (пиловник) був оприбуткований по бухгалтерському обліку. Розрахунки за придбаний товар з лісгоспами були проведені в безготівковий спосіб. Право власності на товар (пиловник) перейшло до ТОВ «Е-Рівне». Відповідно до виданих доручень ТОВ «Е-Рівне», підпис в товарно-транспортних накладних в підтвердження отримання пиловника покупцем здійснено уповноваженими особами.

ТОВ «Е-Рівне» не має заборгованості перед лісництвами за отриманий пиловник. Належне виконання сторонами договорів купівлі-продажу також підтверджується і актами звірки підписаними сторонами.

Лісництвами також були виписані податкові накладні на поставлений товар (пиловник). Податковим органом у ході перевірки не виявлено фактів відсутності у позивача податкових накладних або оформлення їх ДП «Сарненське лісове господарство», ДП «Клесівське лісове господарство», ДП «Білокоровицьке лісове господарство», ДП «Городницьке лісове господарство» з порушенням статті 201 ПК України.

За змістом документів та у сукупності з іншими первинними документами судовим розглядом встановлено фактичне виконання ДП «Сарненське лісове господарство», ДП «Клесівське лісове господарство», ДП «Білокоровицьке лісове господарство», ДП «Городницьке лісове господарство» своїх зобов`язань.

З приводу висновків податкового органу, викладених в акті перевірки щодо відсутності реального характеру здійснених господарських операцій між позивачем та ДП «Сарненське лісове господарство», ДП «Клесівське лісове господарство», ДП «Білокоровицьке лісове господарство», ДП «Городницьке лісове господарство» та ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , ПП «Орнамент», ТзОВ «Райдуга» внаслідок ненадання позивачем до перевірки доказів передачі пиловника в переробку та отримання готової продукції з переробки, суди попередніх інстанцій встановили наступне.

ТзОВ «Е-Рівне» було подано до Головного управління ДФС у Рівненській області заперечення на акт перевірки, в яких зазначено, що визначаючи операції між ТзОВ «Е-Рівне» та ДП «Сарненське лісове господарство», ДП «Клесівське лісове господарство», ДП «Білокоровицьке лісове господарство», ДП «Городницьке лісове господарство» та ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ПП «Орнамент», ТзОВ «Райдуга» як безтоварні та нереальні, податковим органом не було взято до уваги, що підприємством разом із запереченнями надано копії документів, вказаних в акті як відсутні: акти приймання-передачі пиловника в переробку та акти повернення готової продукції з переробки, сертифікати походження, відповідно до яких підтверджується рух ТМЦ, а саме: виготовлення з них продукції та реалізація цієї продукції з отриманням від цих господарських операцій доходу.

Вказані документи були отримані відповідачем до прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Однак, документи та пояснення не були враховані відповідачем під час прийняття спірних рішень.

Фактором, який впливає на правильність формування витрат підприємства у звітному додатковому періоді є сплата грошових коштів за придбання послуг з розпиловки та витрати на купівлю пиловника. При цьому, з аналізу положень наведених пунктів П(С)БО 16 вбачається, що вартість коштів сплачених на виконання контрактів обов`язково включається до складу витрат звітного періоду та впливає на формування фінансового результату до оподаткування, який розраховується відповідно до підпункту 134.1.1. Податкового кодексу України.

За таких умов, вартість матеріальних витрат по взаємовідносинам з ДП «Сарненське лісове господарство», ДП «Клесівське лісове господарство», ДП «Білокоровицьке лісове господарство», ДП «Городницьке лісове господарство», ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , ПП «Орнамент», ТзОВ «Райдуга» обов`язково має бути включена до складу витрат підприємства звітних податкових періодів та обов`язково враховується при обчисленні суми податку на прибуток, що підлягає сплаті.

Як слідує, придбаний у лісових господарств пиловник ТОВ «Е-Рівне» використовувало для вироблення з нього пиломатеріалів та експортування їх на виконання взятих на себе зобов`язань за зовнішньоекономічними контрактами.

Разом з тим, оскільки ТОВ «Е-Рівне» не здійснює роботи по розпиловці пиловника (кругляка), то для виконання таких робіт були залучені суб`єкти господарювання основним видом діяльності яких є надання такого виду послуг.

На виконання контрактів були укладені господарські договори з розпиловки деревини з ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ПП «Орнамент» та ТОВ «Райдуга». Виконавцями ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ПП «Орнамент» та ТОВ «Райдуга» за актами приймання-передачі від Замовника був отриманий пиловник для подальшої переробки. Переробка пиловника здійснювалась відповідно до умов укладених договорів послуг з розпиловки деревини та додатків до нього, а також вказівок Замовника.

Суд першої інстанції вказав, що встановлені із досліджених письмових доказів та пояснень представника позивача обставини, щодо порядку переробки пиловнику у пиломатеріали та їх повернення замовнику, також підтверджені показаннями свідка ОСОБА_1 .

Поряд з цим, апеляційний суд на підставі наведеного звернув увагу, що в акті перевірки позивача, відповідачем не наведено вичерпного переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом первинних документів по взаємовідносинам позивача з його контрагентами.

Наведені податковим органом доводи про те, що первинні документи мають силу лише у разі здійснення господарських операцій, а тому, оскільки такі були належним чином перевірені і контролюючим органом було встановлено, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства і господарські операції між позивачем і контрагентами фактично не відбулися, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентами спричинили зміни в структурі активів та зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу.

Колегія суддів апеляційного суду зауважила, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту та не може ґрунтуватися виключно на податковій інформації, отриманої від податкових органів стосовно контрагента позивача.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погодився з твердженням суду першої інстанції, про те, висновки податкового органу щодо завищення витрат із операцій з придбання пиловника у лісових господарств, подальшої його переробки за договорами з надання послуг укладених з ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ПП «Орнамент», ТзОВ «Райдуга» є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, апеляційний суд розглянув доводи податкового органу, що пиломатеріали ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 отримували від лісгоспів на підставі товарно-транспортних накладних та здійснювали розпиловку.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, пиловник від замовника - ТзОВ «Е-Рівне» до Виконавців - ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ПП «Орнамент», ТзОВ «Райдуга» передавався на підставі актів приймання-передачі (пиловника), копії яких надавались до заперечень на акт перевірки та наявні в матеріалах справи. Повернення виробленої продукції здійснювалось на підставі актів-приймання передачі, які складались протягом місяця відповідного періоду . Оплата за надані послуги здійснювалась на підставі актів приймання передачі виконаних робіт.

Умовами укладених договорів з надання послуг укладених з ФОП ОСОБА_1 , та ФОП ОСОБА_2 , ПП «Орнамент», ТзОВ «Райдуга» та додатків до них не встановлено обов`язок виконавця складати звіти переробника про використання сировини. Крім того, фактично звітами про використання деревини та виробництва готової продукції слугували: акти виконаних робіт; акти прийому-передачі пиловника; акти прийому передачі виготовленої з нього готової продукції - пиломатеріалів; акти розпиловки; акти щодо норм виходу готової продукції які містять і передбачену умовами договорів інформацію.

З приводу виявлених порушень, податку на додану вартість завищення сум бюджетного відшкодування з ПДВ за відповідні періоди 2014-2016 років в сумі 1' 737' 510грн., завищення суми від`ємного значення при зарахуванні його до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду грудень 2016 року в сумі 39338грн., заниження суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість за відповідні періоди 2014-2016 років в сумі 424839грн., суди встановили наступне.

В акті перевірки (аркуш 24) відповідач визнає правомірним формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання пиловника у лісових господарств, а саме ДП «Сарненське лісове господарство», ДП «Клесівське лісове господарство», ДП «Білокоровицьке лісове господарство», ДП «Городницьке лісове господарство».

Проте, відповідач вказує (аркуш 23 акту) на заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість за цими витратами з посиланням на абзац «г» пункту 198.5 статті 195 ПК України.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, відповідні податкові накладні за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання починають використовуватися: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідач вважає, що пиловник був використаний в операціях, що не є господарською діяльністю платника.

Дане посилання є безпідставним, оскільки як вже було зазначено, з первинних та фінансово-господарських документів достеменно можна встановити подальше використання придбаного пиловника (виробленої з нього продукції) в господарський діяльності позивача.

Як вбачається, з пиловника було вироблено пиломатеріали, які в подальшому були реалізовані на експорт. При експорті даного виду продукції, обов`язковою умовою останнього, є підтвердження та встановлення з якої саме сировини була виготовлена та чи інша продукція (пиломатеріали), з встановленням фізичної можливості виготовити певні види продукції з заявленої сировини а також легальність її придбання.

Відповідачем підтверджено подальша реалізація та використання тирси, горбиля та обрізків в господарський діяльності позивача. Підтверджено включення отриманого доходу від такої реалізації до декларації з податку на прибуток та формування позивачем за цими операціями податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Колегія суддів апеляційного суду підтвердила висновки суду першої інстанції, що доводи викладені в акті перевірки щодо ненадання належним чином оформлених бухгалтерських та фінансових документів та відсутності господарських операцій, ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.

Таким чином, в акті перевірки суб`єктом владних повноважень не викладено інших належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій з його контрагентами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами правочину, що зумовлює необґрунтованість висновку відповідача щодо невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.

У свою чергу, позивачем було надано належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції мали реальний характер. Наданими до суду первинними документами підтверджено здійснення господарських операцій, що спростовує висновки відповідача, викладені в акті перевірки.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання вказаних товарів у власній господарській діяльності. Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Водночас, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач та наявність первинних документів, інших доказів на підтвердження господарських операцій позивача з контрагентами, суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Крім того, обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.01.2019 у справі №817/52/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду