Рішення

від 06.09.2022 по справі 922/4805/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2022м. ХарківСправа № 922/4805/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.,

при секретарі судового засідання Саєнко А. А.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Міністерства фінансів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2,код 00013480; тел. +38(044)206-59-47, НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 , е-mail: infomf@minfin.gov.ua)

до відповідачів:

1) Комунального підприємства «Харківводоканал» (61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 2, код 03361715; тел. +38(057)706-35-64, НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 , е-mail: office@vodokanal.kharkov.ua,

2) Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, буд. 18, код 37874947; тел. +38(057)702-12-55; е-mail: office@kh.treasury.gov.ua),

3) Департаменту фінансів Харківської обласної державної адміністрації (61022, м.Харків, пл. Свободи, 5, код 02316575; тел. +38(057)705-01-10; НОМЕР_5 , е-mail: uprfin@kharkivoda.gov.ua),

4) Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації (61022, м. Харків, пл. Свободи, 5, код 03366144; тел. +38(057)705-21-38, +38(068)266-09-83, е-mail: uzkh@kharkivoda.gov.ua),

5) Комунального підприємства Харківської районної ради «Комуненерго» (62466, Харківська обл., Харківський район, смт Хорошеве, вул. Горького, буд. 1, код 39402730; тел. +38(050)300-10-26, НОМЕР_6 ),

6) Комунального підприємства «Лозоваводоканал» Лозівської міської ради Харківської області (64606, Харківська область, м. Лозова, вул. Степова, буд. 3, код 37048692; тел. +38(057)452-34-63, +38(050)300-08-32),

7) Комунального підприємства «Водопровідно-каналізаційне господарство» Височанської (Покотилівської) селищної ради, 62458, Харківська область, Харківський район, смт Покотилівка, вул. Незалежності, буд. 57, код 37948607),

про визнання недійсними договорів про організацію взаєморозрахунків,

за участю представників сторін:

позивача - Лебідь Ю. В.,

першого відповідача - Кічигіна С. С.,

другого відповідача - не з`явився,

третього відповідача - не з`явився,

четвертого відповідача - не з`явився,

п`ятого відповідача - не з`явився,

шостого відповідача - не з`явився,

сьомого відповідача - не з`явився,

СУТЬ СПОРУ:

16 грудня 2021 року Міністерство фінансів України (позивач по справі) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства «Харківводоканал» (першого відповідача), Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (другого відповідача), Департаменту фінансів Харківської обласної державної адміністрації (третього відповідача), Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації (четвертого відповідача), Комунального підприємства Харківської районної ради «Комуненерго (п`ятого відповідача), Комунального підприємства «Лозоваводоканал» Лозівської міської ради Харківської області (шостого відповідача) та Комунального підприємства Водопровідно-каналізаційне господарство» Височанської (Покотилівської) селищної ради (сьомого відповідача), в якому просить визнати недійсними договори про організацію взаєморозрахунків №3-21/з від 27.06.2017, №36-21/з від 13 112017 №39-21/з від 13.11.2017, №41-21/з від 13.11.2017, №38-21/з від 17 112017 №51-21/з від 19.12.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюванні договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Зокрема, позивач стверджує, що відсутність бюджетного фінансування унеможливлює виконання договорів, які укладені відповідачами. Позивач з посиланням на приписи Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та статті 2, 4, 97 Бюджетного кодексу України, Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюждетам зазначає, що відповідачі взяли бюджетні зобов`язання, тобто уклали відповідні договори протягом бюджетного періоду 2017 року, згідно з якими необхідно здійснити платежі цих же періодів без відповідного бюджетного фінансування. Відтак позивач вважає, що бюджетні організації за відсутності бюджетних призначень не уповноважені брати на себе бюджетні зобов`язання на наступні бюджетні періоди. З огляду на те, що бюджетне фінансування було відсутнє у вказаний період, оскаржувані договори є недійсними в силу вимог статей 203 та 215 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 грудня 2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі. Одночасно ухвалою встановлено відповідачам строк 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов, а позивачу відповідно надано строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання.

28 грудня 2021 року (вх. № 30474) на адресу господарського суду надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, в якому другий відповідач просив в задоволенні позову відмовити через помилковість та безпідставність вимог позивача. Так, вважає зміст та форму укладених договорів такими, що відповідають нормам чинного законодавства, та направленими на реальне настання правових наслідків.

Другий відповідач в обґрунтування відзиву вказує на те, що Кабінетом Міністрів України на виконання Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік», а також частини 2 статті 97 Бюджетного кодексу України, затверджено Порядок та умови надання у 2017 році субвенції з державного бюджету, який детально визначає механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків. Відповідно до встановленого порядку всі відповідачі, окрім Міністерства фінансів України, виконали всі необхідні дії, спрямовані на отримання субвенції на погашення різниці у тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків за договорами №3-21/з від 27.06.2017, №36-21/з від 13 112017 №39-21/з від 13.11.2017, №41-21/з від 13.11.2017, №38-21/з від 17 112017 №51-21/з від 19.12.2017. При цьому Міністерством фінансів України з порушенням вказаного вище порядку не було прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до вказаних договорів взаєморозрахунків та не доведено їх до Казначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили учасників спірних відносин можливості своєчасно розрахуватись з бюджетом.

Також другий відповідач у відзиві зазначив про те, що субвенція на відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг у розумінні Бюджетного кодексу України, Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік» є державною соціальною гарантією, механізм реалізації якої визначено вказаним вище Порядком, відтак посилання позивача на неможливість здійснення своїх зобов`язань через невиконання у 2017 році запланованих надходжень з ПДВ не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним. Також вказує з посиланням на постанови Верховного суду України на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких витрат, гарантованих державою.

30 грудня 2021 року (вх. № 30792) на адресу господарського суду надійшов відзив на позовну заяву КП «Харківводоканал», в якому перший відповідач просив суд відмовити в позові в повному обсязі. Обґрунтовуючи свою правову позицію зазначив, що позивач по справі не є учасником спірних правовідносин, його права укладенням спірних договорів не порушуються, оскільки він не є стороною договорів, відтак у позивача відсутнє право на звернення до суду із даним позовом та обраний позивачем спосіб захисту прав не відповідає приписам чинного законодавства. Так, перший відповідач вказує на необґрунтованість формулювань позивача відносно того, в чому саме виявляється порушення прав та інтересів Міністерства фінансів України та яким чином гіпотетичне порушення пов`язано з діями відповідачів.

Також перший відповідач послався на судове рішення по справі № 820/1410/18, предметом розгляду якого було визнання протиправною бездіяльності Міністерства фінансів України щодо неприйняття рішення про перерахування комунальному підприємству «Харківводоканал» субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків. Зазначає, що за висновком адміністративного суду неприйняття рішення про перерахування КП «Харківводоканал» субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до оскаржуваних договорів було пов`язане саме з невиконанням Міністерством фінансів України вимог закону та постанови КМУ.

Крім того, КП «Харківводоканал» в обґрунтування відзиву на позовну заяву посилається на рішення господарського суду міста Києва у справі 922/1465/19, яким стягнуто з Державного бюджету України на користь КП «Харківводоканал» завдану протиправною бездіяльністю Міністерства фінансів України шкоду в розмірі 74 768 244,37 гривень. Зазначені судові рішення на думку першого відповідача підтверджують необґрунтованість вимог позивача та спростовують його доводи щодо наявності підстав для визнання оспорюваних договорів про взаєморозрахунки недійсними.

31 грудня 2021 року (вх. № 30861) на адресу господарського суду надійшов відзив на позовну заяву Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації, в якому четвертий відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні заявлених вимог. Мотивуючи поданий відзив четвертий відповідач посилається на дотримання сторонами під час укладення вищевказаних договорів визначеної законодавством процедури (порядку) отримання субвенцій з Державного бюджету України на погашення різниці в тарифах, також вказує, що самим позивачем не було прийнято рішення про перерахування субвенцій згідно з розподілом відповідно до умов укладених договорів про проведення взаєморозрахунків та не доведено їх до казначейства, відтак Департаментом фінансів Харківської обласної державної адміністрації та Житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації процедура отримання коштів по субвенціям не порушена. Таким чином вважає спірні договори такими, що були спрямовані на реальне наслання правових наслідків.

Також четвертий відповідач вказує, що договори про проведення взаєморозрахунків не тратили чинність, оскільки такі договори є триваючими та завершують свою дію у разі повної виплати грошових коштів по такій субвенції. З посиланням на Закон України «Про житлово-комунальні послуги» зазначає, що держава запровадила механізм субвенцій як державну соціальну гарантію, відтак посилання на неможливість виконання своїх зобов`язань через невиконання у 2017 році запланованих надходжень ПДВ не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним. Зазначає, що оспорювані договори не мають конкретних строків та діють до моменту, поки сторони не виконають необхідні зобов`язання щодо проведення таких розрахунків, відтак правові підстави для визнання договорів недійсними на підставі статей 203 та 215 ЦК України відсутні.

05 січня 2022 року (вх. № 172) на адресу господарського суду Харківської області надійшов відзив на позовну заяву Комунального підприємства Харківської районної ради «Комуненерго», в якому п`ятий відповідач проти позову заперечує та просить суд в його задоволенні відмовити. В обґрунтування заперечень проти позову зазначає, що позивачем не доведено факт порушення його майнових прав та інтересів, що є підставою для відмови в позові. Зазначає, що позов Міністерства фінансів України про визнання недійсними договорів №3-21/з від 27.06.2017, №36-21/з від 13 112017 №39-21/з від 13.11.2017, №41-21/з від 13.11.2017, №38-21/з від 17 112017 №51-21/з від 19.12.2017 подано особою, яка не була стороною даних договорів, а оспорювані положення спірних договорів не порушують прав позивача.

Крім того, у відзиві п`ятий відповідач заявляє про сплив строку позовної давності для звернення до суду із вимогою позивача про визнання договору про організацію взаєморозрахунків № 38-21/з від 17.11.2017 недійсним. Зокрема, стверджує, що перебіг позовної давності, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушене право, розпочався наступного дня після 17.11.2017 року, що з врахуванням вимог ЦК України щодо позовної давності свідчить про сплив строку позовної давності. При цьому звертає увагу на те, що позивач не скористався правом доведення суду поважності причин пропуску строку звернення за захистом прав до суду, оскільки не звертався із відповідним клопотанням до суду.

В підготовчому засіданні 10 січня 2022 року судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи відзиви відповідачів на позовну заяву та задоволено клопотання про відкладення підготовчого засідання у справі, про що поставлено протокольну ухвалу суду.

11 січня 2022 року (вх. № 389) на адресу господарського суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в якому позивач заперечує проти доводів другого відповідача та наполягає на задоволенні заявлених вимог. Також позивачем надано до суду засобами електронної пошти відповідь на відзив першого, третього та четвертого відповідачів (який в подальшому був направлений на адресу суду засобами поштового зв`язку - вх. № 119), в якому позивач, заперечуючи проти доводів вказаних учасників процесу, фактично деталізував свою правову позицію, викладену у позовній заяві.

13 січня 2022 року (вх. № 660) на адресу господарського суду надійшли заперечення Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області на відзив позивача. У вказаних запереченнях другий відповідач зауважує, що всі відповідачі по справі, в тому числі Мінрегіонрозвитку України, виконали необхідні дії, спрямовані на отримання відповідачами субвенцій на погашення різниці у тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків. При цьому вказує, що на момент укладення вказаних договорів було виділено фінансування, проте позивачем по справі не було прийнято рішення про перерахування субвенцій, а відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат та не може бути підставою для задоволення вимог позивача.

21 січня 2022 року (вх. № 1402) на адресу господарського суду надійшли заперечення КП «Харківводоканал», якими перший відповідач доповнив обґрунтування раніше поданого відзиву на позовну заяву позивача. Зокрема зазначив, що позивач не обґрунтував заявлені вимоги до відповідачів та у відповіді на відзив позивачем не спростовані доводи першого відповідача, а також послався на преюдиційність судового рішення по справі № 820/1410/18 та судового рішення по справі № 922/1465/19.

21 січня 2022 року (вх. № 1384) на адресу господарського суду надійшла відповідь Міністерства фінансів України на відзив п`ятого відповідача в якому позивач продублював заявлену в позові правову позицію по суті спору та просив суд позов задовольнити з підстав та мотивів, наведених у ньому.

В подальшому призначені по справі судові засідання відкладались протокольними ухвалами суду через хворобу головуючого суді по справі, а також в зв`язку з введенням на території України воєнного стану, постійними обстрілами міста Харкова ворожими військами та веденням активних бойових дій на території Харківської області, про що свідчить хід розгляду справи, належним чином процесуально відображений в матеріалах судової справи. При цьому учасники справи були повідомлені належним чином про час та місце розгляду спору по даній справі та їм створено належні умови для реалізації їх процесуальних прав та обов`язків, покладених на них Господарським процесуальним кодексом України.

11.07.2022 року протокольною ухвалою було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05 серпня 2022 року, 05 серпня 2022 року суд перейшов до розгляду справи по суті.

В зв`язку з неявкою в судові засідання, призначені господарським судом, повноважного представника Комунального підприємства «Лозоваводоканал» Лозівської міської ради Харківської області та неповідомленням про причини неявки, суд 07 вересня 2022 року здійснив запит та отримав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого припинено юридичну особу Комунальне підприємство «Лозоваводоканал» Лозівської міської ради Харківської області (64606, Харківська область, м. Лозова, вул. Степова, буд. 3, код 37048692) на підставі судового рішення від 20.08.2018 року.

Розглянувши матеріали судової справи, дослідивши наявні у справі документальні докази та доводи сторін, наведені в підтвердження заявлених вимог та заперечень, вислухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 вказаного кодексу. Відповідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у статті 4 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, зазначена норма права наділяє «заінтересованих осіб», які не є сторонами, але які вважають, що їх права порушені і підлягають захисту, оспорювати правочин в судовому порядку.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Вказані норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Разом з цим, приписами процесуального права також визначено (стаття 4 Господарського процесуального кодексу України), що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на вказані положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України і статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).

Виходячи з наведеного, в порядку господарського судочинства може здійснюватися захист цивільного права та інтересу, зокрема у випадку його порушення правочином.

Однак, особа, яка заявляє вимогу про визнання правочину недійсним повинна довести порушення свого цивільного права чи законного інтересу та можливість їх відновлення обраним способом захисту.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень по справі, позивач обґрунтовує наявність порушеного цивільного права тим, що включення в господарський договір умов певних пунктів оскаржуваних договорів порушує інтереси Міністерства фінансів України, зокрема, пунктів щодо не здійснення до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору та дійсності договору лише в разі здійснення відповідного фінансування.

З матеріалів справи також випливає, що оспорювані договори укладені з метою організації проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, при цьому, Міністерство фінансів не є стороною вказаних договорів.

Порядок та умови залучення коштів для проведення взаєморозрахунків за вказаними договорами на підставі рішення Мінфіну, передбачені нормами бюджетного законодавства.

Згідно зі статтею 1 Бюджетного кодексу України, бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

Таким чином, зобов`язання Міністерства фінансів України за оспорюваними договорами виникли не з цивільно-правових чи господарсько-правових правовідносин, а з бюджетних. Адже, саме нормами бюджетного законодавства передбачений порядок організації взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету та обов`язок Міністерства фінансів України приймати рішення про перерахування субвенцій.

Підставою даного позову позивач визначив недійсність правочинів виходячи саме з обставин неприйняття Міністерством фінансів рішення про перерахування субвенцій внаслідок відсутності відповідного бюджетного фінансування.

При цьому, дані правовідносини регулюються бюджетним законодавством, та не є цивільно-правовими (господарсько-правовими) відносинами.

Відповідно до статті 1 Цивільного законодавства України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Частиною 2 статті 1 Цивільного кодексу України передбачено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Отже, виходячи із положень частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України до бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується.

Також згідно з частиною 1 статті 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу фінансові відносини за участі суб`єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів.

Таким чином, доводи позивача про те, що укладення оспорюваних договорів порушує саме цивільні права Міністерства фінансів, оскільки включення певних умов договорів впливає на права та законні інтереси Мінфіну є необґрунтованими та безпідставними.

Зважаючи на те, що зобов`язання позивача за вказаними договорами є бюджетними, суд дійшов до висновку про те, що права та інтереси Міністерства фінансів України, які виникли з даних договорів не є цивільними чи господарськими, відтак оскаржувані договори не порушують цивільні права чи інтереси Міністерства фінансів України.

Одночасно із цим суд зазначає, що Законом України Про Державний бюджет України на 2017 рік передбачено виділення субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332, затверджено Порядок та умови надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, яким визначено механізм надання у 2017 році вказаних субвенції та проведення взаєморозрахунків.

Згідно 3 Порядку, підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатку 2.

З матеріалів справи вбачається, що з метою організації проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Харківській області, Департаментом фінансів Харківської обласної державної адміністрації, Департаментом Житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації, Комунальним підприємством «Лозоваводоканал», Комунальним підприємством «Харківвводоканал», Комунальним підприємством «Комуненерго», Комунальним підприємством «Водопровідно-каналізаційне господарство» Височанської (Покотилівської ) селищної ради укладено договори про організацію взаєморозрахунків: №3-21/з від 27.06.2017, №36-21/з від 13.11.2017, №39-21/з від 13.11.2017, №41-21/з від 13.11.2017, №38-21/з від 17.11.2017, №51-21/з від 19.12.2017.

Згідно п. 1 вказаних договорів, їх предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, передбаченою статтею 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (субвенція), відповідно до Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 р. № 332.

Пунктом 3 вказаних договорів передбачено, що Казначейство перераховує Головному управлінням Державної казначейської служби України в Харківській області кошти, залучені з єдиного казначейського рахунка, у відповідних сумах на підставі рішення Мінфіну.

При цьому матеріали справи свідчать, що Міністерством фінансів України не було прийнято рішення про перерахування субвенції зазначеним вище Комунальним підприємствам по вищевказаним договорам.

Внаслідок невиконання зобов`язань по вищенаведеним договорам, КП «Харківводоканал» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства фінансів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року по справі № 820/1410/18, залишеним без змін Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року та Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року, визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття рішення про перерахування комунальному підприємству «Харківводоканал» субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 р. № 332 від 27.06.2017 р. №3-21/з, від 13.11.2017 р. №36-21/з, від 13.11.2017 р. №39-21/з, від 13.11.2017 р. №41-21/з, від 17.11.2017 р. №38-21/з, від 19.12.2017 р. №51-21/з та недоведення цього рішення до відома Казначейства, зобов`язано Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 р. №332 від 27.06.2017р. №3-21/з, від 13.11.2017 р. №36-21/з, від 13.11.2017 р. №39-21/з, від 13.11.2017 р. №41-21/з, від 17.11.2017 р. №38-21/з, від 19.12.2017 р. №51-21/з та довести рішення до Казначейства.

Судом під час розгляду вищевказаної адміністративної справи встановлено факт бездіяльності Міністерства фінансів України, що полягав у невиконанні свого визначеного нормативно-правовими актами обов`язку прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 р. №332 від 27.06.2017 р. №3-21/з, від 13.11.2017 р. №36-21/з, від 13.11.2017 р. №39-21/з, від 13.11.2017 р. №41-21/з, від 17.11.2017 р. №38-21/з, від 19.12.2017 р. №51-21/з та довести рішення до Казначейства.

Розглядом вищевказаної адміністративної справи доведено та матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та всіма суб`єктами, окрім Міністерства фінансів, необхідних умов, направлених на отримання позивачем субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 р. №332 від 27.06.2017 р. №3-21/з, від 13.11.2017 р. №36-21/з, від 13.11.2017 р. №39-21/з, від 13.11.2017 р. №41-21/з, від 17.11.2017 р. №38-21/з, від 19.12.2017 р. №51-21/з.

При цьому Міністерством фінансів України, в порушення п. 8 Порядку, не було прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до названих Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 №332 та не доведено їх до Казначейства, хоча, названою нормою саме на Мінфін покладено обов`язки на підставі поданої Казначейством інформації про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, та поданого Мінрегіоном узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, та довести його до відома Казначейства.

Тобто, Мінфін постановою КМУ від 18.05.2017 №332 визначений відповідальним державним органом, який повинен був завершити процедури проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік», проте, внаслідок невчинення останнім зазначених дій виникли обставини, які позбавили позивача своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що, в умовах дії Договорів про проведення взаєморозрахунків (п.9) призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.

Таким чином, у адміністративній справі № 820/1410/18 судом досліджувались обставини щодо неприйняття Міністерством фінансів України рішення про перерахування субвенції відповідно до оспорюваних у даній справі договорів про проведення взаєморозрахунків.

Крім того, судом враховується при вирішенні спору по даній справі, що рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2020 року по справі № 922/1465/19 позов Комунального підприємства «Харківводоканал» задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» (61013, м. Харків, вул. Шевченка,2, код ЄДРПОУ 03361715) шкоду, завдану протиправною бездіяльністю Міністерства фінансів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 12/2 код ЄДРПОУ 00013480) в розмірі 74 768 244 (сімдесят чотири мільйони сімсот шістдесят вісім тисяч двісті сорок чотири) грн. 37 коп.

Вказане рішення господарського суду також мотивоване тим, що Міністерством фінансів України, у порушення пункту 8 Порядку № 332, не було прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до визначених вище договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332 та не доведено їх до Казначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.

Згідно частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанови Верховного Суду України від 26.11.2019 по справі №902/201/19, від 15.10.2019 по справі №908/1090/18).

Також у постанові від 24.05.2018 (§ 34 44) у справі № 922/2391/16 Верховний Суд (Касаційний господарський суд) ґрунтовно розтлумачив норми процесуального закону стосовно преюдиції. Відзначаючи преюдиціальні факти серед підстав звільнення від обов`язку доказування, він водночас вказав на те, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суд у цій постанові наголосив на тому, що суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом того самого питання між тими самими сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють дотриманню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з погляду процесуальної економії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі №753/22010/14-ц розтлумачила правила про преюдицію таким чином, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що відображено у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (пункт 32 постанови від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17).

Як вбачається з позовної заяви, позивач обґрунтовує недійсність договорів виходячи саме з неможливості забезпечити розрахунки за договорами у зв`язку з відсутністю бюджетних призначень (фінансування). Вказані обставини досліджувались та були предметом розгляду у адміністративній справі № 820/1410/18.

Судом у адміністративній справі встановлено факт бездіяльності відповідача, що полягав у невиконанні свого визначеного нормативно-правовими актами обов`язку прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків та доведенні рішення до Казначейства. Вказані обставини відображено у мотивувальній частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року у справі № 820/1410/18.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: п. 72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України»). Посилання на те, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду міститься і у справах Європейського суду з прав людини «Брумареску проти Румунії», «Салов проти України» та інші.

Зазначені вище приписи чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи дають підстави суду для висновку про те, що обставини, встановлені у адміністративній справі № 820/1410/18 та у господарській справі № 922/1465/19 мають преюдиціальне значення, та не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Також суд зауважує, що у рішеннях Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права, зокрема у справі «Кечко проти України», Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, при з`ясуванні обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, судом встановлено, що оспорювані позивачем договори про організацію взаєморозрахунків укладені на підставі пункту 23 статті 14 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» та були спрямовані саме на реальне настання правових наслідків у вигляді перерахування субвенцій для погашення податкових боргових зобов`язань КП «Харківводоканал».

Крім того, позивач у позовній заяві посилається на умови оскаржуваних договорів, яким передбачено, що договір є дійсним лише у разі здійснення відповідного фінансування, та зазначає, що оскільки відповідне фінансування здійснено не було, то оскаржувані договори є недійсними, а отже, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що свідчить про невідповідність їх вимогам частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України, та є підставою для визнання недійсними в судовому порядку за правилами ст. 215 Цивільного кодексу України.

Суд відхиляє такі припущення позивача з огляду на те, що в силу частини 1 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У пунктах 54, 55 постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №201/2832/19 (провадження № 61-14079св20) визначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Проте матеріалами справи достовірно підтверджено, що сторони спірних договорів про організацію взаєморозрахунків при їх укладенні передбачали реальне настання правових наслідків у вигляді перерахування субвенцій, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та обумовлено цими правочинами. Належними доказами того, що укладення спірних договорів було спрямоване виключне на реальне настання правових наслідків у вигляді перерахування субвенцій, є, зокрема, звернення КП «Харківводоканал» до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав та вказані вище прийняті судові рішення за результатом розгляду спору сторін, а також звернення до господарського суду із позовом про стягнення шкоди, завданої протиправною бездіяльністю Міністерства фінансів України.

За вищенаведених встановлених дійсних фактичних обставин суд дійшов однозначного переконливого висновку про те, що позов Міністерства фінансів України позбавлений фактичного та юридичного мотивування, що є підставою для відмови в його задоволенні господарським судом.

Стосовно поданої п`ятим відповідачем заяви про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).

З огляду на відсутність порушення цивільного права чи інтересу позивача по даній справі, відсутні відповідно й фактичні та правові підстави для застосування правил та норм матеріального права про позовну давність.

Під час розгляду справи судом також було встановлено, що ухвалою господарського суду Харківської області від 20 серпня 2018 року по справі № 5023/4043/12 ліквідовано Комунальне підприємство «Лозоваводоканал» Лозівської міської ради Харківської області (64606, Харківська область, м. Лозова, вул. Степова, буд. 3, код 37048692), в зв`язку із чим провадження у справі в частині позову Міністерства фінансів України до Комунального підприємства «Лозоваводоканал» Лозівської міської ради Харківської області (шостого відповідача) про визнання недійсним договору про організацію взаєморозрахунків № 41-21/з від 13.11.2017 року підлягає закриттю на підставі вимог пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України.

З огляду на те, що спір по справі виник з вини позивача та з врахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачем судовий збір покладається судом на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині вимог Міністерства фінансів України до Комунального підприємства «Лозоваводоканал» Лозівської міської ради Харківської області (64606, Харківська область, м. Лозова, вул. Степова, буд. 3, код 37048692) про визнання недійсним договору про організацію взаєморозрахунків № 41-21/з від 13.11.2017 року закрити.

2. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку, які визначено статтями 256 та 257 ГПК України з врахуванням пункту 4 Прикінцевих Положень та пункту 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 16 вересня 2022 року.

СуддяН.А. Новікова