Постанова

від 06.02.2023 по справі 922/4805/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2023 року м. Харків Справа № 922/4805/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В.

секретар судового засідання Семченко Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Либідь Ю.В.

інші представники сторін не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Міністерства фінансів України (вх.№1049Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2022

у справі №922/4805/21 (суддя Новікова Н.А., повний текст рішення підписано 16.09.2022)

за позовом Міністерства фінансів України, м.Київ,

до відповідачів:

1) Комунального підприємства «Харківводоканал», м.Харків,

2) Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, м. Харків,

3) Департаменту фінансів Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків

4) Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків,

5) Комунального підприємства Харківської районної ради «Комуненерго», Харківська область, Харківський район, смт Хорошеве,

6) Комунального підприємства «Лозоваводоканал» Лозівської міської ради Харківської області, м. Лозова,

7) Комунального підприємства «Водопровідно-каналізаційне господарство» Височанської (Покотилівської) селищної ради, Харківська область, Харківський район, смт Покотилівка,

про визнання недійсними договорів про організацію взаєморозрахунків,

ВСТАНОВИВ:

16.12.2021 Міністерство фінансів України звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до КП «Харківводоканал» (першого відповідача), ГУ Державної казначейської служби України у Харківській області (другого відповідача), Департаменту фінансів Харківської обласної державної адміністрації (третього відповідача), Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації (четвертого відповідача), КП Харківської районної ради «Комуненерго (п`ятого відповідача), КП «Лозоваводоканал» Лозівської міської ради Харківської області (шостого відповідача) та КП Водопровідно-каналізаційне господарство» Височанської (Покотилівської) селищної ради (сьомого відповідача), в якому просить визнати недійсними договори про організацію взаєморозрахунків №3-21/з від 27.06.2017, №36-21/з від 13.11.2017, №39-21/з від 13.11.2017, №41-21/з від 13.11.2017, №38-21/з від 17.11.2017, №51-21/з від 19.12.2017.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.09.2022 у справі №922/4805/21 провадження у справі в частині вимог Міністерства фінансів України до КП «Лозоваводоканал» Лозівської міської ради Харківської області про визнання недійсним договору про організацію взаєморозрахунків №41-21/з від 13.11.2017 закрито. В решті позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що доводи позивача про те, що укладення оспорюваних договорів порушує саме цивільні права Міністерства фінансів України є необґрунтованими та безпідставними. При цьому, зважаючи на те, що зобов`язання позивача за вказаними договорами є бюджетними, суд дійшов до висновку про те, що права та інтереси Міністерства фінансів України, які виникли з даних договорів не є цивільними чи господарськими. Таким чином, оскаржувані договори не порушують саме цивільні права чи інтереси Міністерства фінансів України.

Позивач, Міністерство фінансів України, з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог МінФіну та ухвалити нове рішення про задоволення позову Міністерства фінансів України у повному обсязі визнавши недійсними такі договори: №3-21/з від 27.06.2017, №36-21/з від 13.11.2017, №39-21/з від 13.11.2017, №41-21/з від 13.11.2017, №38-21/з від 17.11.2017, №51-21/з від 19.12.2017, стягнути солідарно з відповідачів судовий збір, сплачений Мінфіном, на користь Мінфіну, справу розглядати за участі представника Міністерства фінансів України. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що рішення місцевого господарського суду прийнято без повного і всебічного з`ясування обставин справи з урахуванням всіх підстав позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- незважаючи на те, що Міністерство фінансів України не є стороною оспорюваних договорів, водночас укладення таких договорів прямо впливає на його права та законні інтереси, оскільки відповідно до умов вказаних договорів перерахування коштів відбувається на підставі рішення Міністерства фінансів України;

- посилання в оскаржуваному рішенні суду на встановлений факт невиконання обов`язку Міністерства фінансів України як відповідача у справі №820/1410/18 не впливає на правову кваліфікацію спірних правовідносин у даній справі, оскільки у зазначеній справі не досліджувалися обставини недійсності оспорюваних договорів;

- не спростовує недійсність оспорюваних договорів також і те, що у Порядку та умовах надання у 2017 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 наведено примірний договір про організацію взаєморозрахунків;

- оспорювані договори не відповідають вимогам ст. ст.203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними;

- орган місцевого самоврядування, який встановив тарифи в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру повинен відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів місцевого бюджету;

- відповідачі взяли на себе бюджетні зобов`язання, уклавши оспорювані договори протягом бюджетного періоду 2017 року, згідно з яким необхідно здійснити платежі протягом цих же періодів без відповідного бюджетного призначення (фінансування), що суперечить вимогам ст.ст. 22, 23, 48 Бюджетного кодексу України.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2022 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Стойка О.В., Попков Д.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.10.2022 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача, встановлено строк для учасників справи для подання відзивів на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України. Запропоновано учасникам справи надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України.

КП Харківводоканал надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№6790 від 07.11.2022), в якому просить рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2022 залишити без змін, як законне та обгрунтоване, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Крім того, представник КП Харківводоканал звернувся із заявою про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, в якій просить проводити розгляд справи №922/4805/21 у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів через систему EasyCon.

Інші представники не скористались наданим ст. 263 ГПК України процесуальним правом, відзивів на апеляційну скаргу не надали та не висловили своїх міркувань з приводу апеляційної скарги. .

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 справу №922/4805/21 призначено до розгляду на 06.02.2023. Явку представників сторін визнано необов`язковою. Задоволено клопотання КП Харківводоканал про прийняття участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Повідомлено учасників справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції та про можливість подати документи у справі на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою, факсом або дистанційні засоби зв`язку, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису з урахуванням вимог Закону України «Про електронний цифровий підпис» та Закону України «Про електронні довірчі послуги». Офіційна електронна пошта суду: inbox@eag.court.gov.ua. Доведено до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду заяви по суті.

В судове засідання 06.02.2023 з`явилася представниця Міністерства фінансів України, яка підтримала вимоги апеляційної скарги.

Представник 1-го відповідача КП Харківводоканал на зв`язок в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою программи Easycon не з`явився (не зміг зв`язатися с судом у режимі відеоконференції через власні технічні перешкоди), що, враховуючи визнання його явки необов`язковою, доведення позиції суду через відзив на апеляційну скаргу, а також достатність матеріалів справи, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Учасники справи (повноважні представники) про час та місце судового засідання повідомлялись шляхом направлення на їх поштові, що наявні у матеріалах справи (повідомлені учасниками справи шляхом зазначення у документах, які надавались до суду) копії ухвали суду від 17.01.2023.

Згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення (включаючи ухвали суду господарського суду про відкриття провадження у справі) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст. 2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст. 3). Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4).

Ухвала суду у даній справі розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим. Тобто, ухвала суду від 17.01.2023 оприлюднена на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 19.01.2023 і з цього моменту стала загальнодоступною для ознайомлення.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання. Суд визнавав явку представників сторін необов`язковою та повідомляв, що їх нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників), а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, явка їх представників у судове засідання не визнавалась обов`язковою, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд заяви за відсутності представників відповідачів у даному судовому засіданні.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Законом України Про Державний бюджет України на 2017 рік передбачено виділення субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 затверджено Порядок та умови надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, яким визначено механізм надання у 2017 році вказаних субвенції та проведення взаєморозрахунків.

Згідно з п. 3 Порядку підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатку 2.

Рішенням суду першої інстанції встановлено наступне:

З метою організації проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Харківській області, Департаментом фінансів Харківської обласної державної адміністрації, Департаментом Житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації, Комунальним підприємством «Лозоваводоканал», Комунальним підприємством «Харківвводоканал», Комунальним підприємством «Комуненерго», Комунальним підприємством «Водопровідно-каналізаційне господарство» Височанської (Покотилівської ) селищної ради укладено договори про організацію взаєморозрахунків: №3-21/з від 27.06.2017, №36-21/з від 13.11.2017, №39-21/з від 13.11.2017, №41-21/з від 13.11.2017, №38-21/з від 17.11.2017, №51-21/з від 19.12.2017.

Згідно п.1 вказаних договорів, їх предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, передбаченою статтею 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (субвенція), відповідно до Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332.

Пунктом 3 вказаних договорів передбачено, що Казначейство перераховує Головному управлінням Державної казначейської служби України в Харківській області кошти, залучені з єдиного казначейського рахунка, у відповідних сумах на підставі рішення Мінфіну.

В своїй позовній заяві та апеляційній скарзі позивач посилається на п.13 вказаних договорів, яким передбачено, що договір є дійсним лише у разі здійснення відповідного фінансування, та зазначає, що оскільки відповідне фінансування здійснено не було, то оскаржувані договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що свідчить про їх невідповідність вимогам ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Проте, такі доводи є безпідставними та спростовуються наступним.

Відповідно до ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі №920/1144/17.

В постанові від 22.05.2018 у справі №910/14629/17 Верховний Суд також наголосив, що у розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

При цьому, судова колегія враховує, що Порядком №332 визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.

Відповідно до п.1 Порядку №332, субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок джерел, зазначених у ст.31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених п.п. 13 і 14 ст.11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1 головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінрегіон.

Відповідно до п. п. 7, 8, 9 Порядку №332 місцеві фінансові органи на підставі отриманих відповідно до п.6 Порядку та умов документів формують узагальнені реєстри договорів, які надсилаються разом з копіями договорів про організацію взаєморозрахунків щомісяця до 5 і 20 числа структурним підрозділам з питань фінансів обласних, Київської міської держадміністрацій для їх узагальнення та подання щомісяця до 7 і 22 числа Мінрегіону зведеного реєстру таких договорів разом з їх копіями, а Казначейству і його територіальним органам, в яких відкриті рахунки учасників розрахунків, - договорів про організацію взаєморозрахунків.

Казначейство перевіряє договори про організацію взаєморозрахунків та подає щомісяця до 9 і 24 числа Мінфіну та Мінрегіону інформацію про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, в розрізі надавачів послуг.

Мінрегіон узагальнює подані відповідно до п.7 цих Порядку та умов документи, формує узагальнений реєстр договорів про організацію взаєморозрахунків та подає його щомісяця до 10 і 25 числа Мінфіну.

Мінфін на підставі поданої Казначейством інформації та поданого Мінрегіону узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків приймає рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, яке доводиться до відома Казначейства.

Казначейство перераховує субвенцію відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 року №1132, і Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого Мінфіном.

Розрахунки з погашення заборгованості за рахунок джерел, визначених п.п. 13 і 14 ст.11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», проводяться шляхом залучення коштів з єдиного казначейського рахунка.

Отже, Порядком №332 Мінрегіон визначено головним розпорядником субвенції і відповідальним виконавцем бюджетної програми.

При цьому, на Мінфін покладено обов`язок на підставі поданої Казначейством інформації про бюджетні зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, і поданого Мінрегіон узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом і доведення його до відома Казначейства.

Таким чином, Мінфін визначений відповідальним державним органом, який повинен завершити процедуру проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», однак, внаслідок невчинення останнім зазначених дій виникли обставини, які позбавили позивача своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що, в умовах дії Договорів про проведення взаєморозрахунків (п.9) призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.

КП «Харківводоканал», внаслідок невиконання зобов`язань по спірним договорам, звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства фінансів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

За результатами даного позову, 24.04.2018 Харківським окружним адміністративним судом було прийнято рішення по справі №820/1410/18, яке залишено без змін Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2018 та Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 12.09.2019:

- визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття рішення про перерахування комунальному підприємству «Харківводоканал» субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 р. № 332 від 27.06.2017 №3-21/з, від 13.11.2017 №36-21/з, від 13.11.2017 №39-21/з, від 13.11.2017 №41-21/з, від 17.11.2017 №38-21/з, від 19.12.2017 №51-21/з та недоведення цього рішення до відома Казначейства,

- зобов`язано Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 р. №332 №3-21/з від 27.06.2017 , №36-21/з від 13.11.2017 , №39-21/з від 13.11.2017, №41-21/з від 13.11.2017, №38-21/з від 17.11.2017, №51-21/з від 19.12.2017 та довести рішення до Казначейства.

В ході розгляду вищевказаної адміністративної справи встановлено факт бездіяльності Міністерства фінансів України, що полягав у невиконанні свого визначеного нормативно-правовими актами обов`язку прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до спірних договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 №332.

Також розглядом вищевказаної адміністративної справи доведено та матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем - КП «Харківводоканал», та всіма суб`єктами, окрім Міністерства фінансів, необхідних умов, направлених на отримання позивачем субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до спірних договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 р. №332 - №3-21/з від 27.06.2017 , №36-21/з від 13.11.2017 , №39-21/з від 13.11.2017 , №41-21/з від 13.11.2017 , №38-21/з від 17.11.2017 , №51-21/з від 19.12.2017 .

При цьому Міністерством фінансів України, в порушення п.8 Порядку, не було прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до названих Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 №332 та не доведено їх до Казначейства, хоча, названою нормою саме на Мінфін покладено обов`язки на підставі поданої Казначейством інформації про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, та поданого Мінрегіоном узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, та довести його до відома Казначейства.

Як видно з наведеного, у адміністративній справі №820/1410/18 судом досліджувались обставини щодо неприйняття Міністерством фінансів України рішення про перерахування субвенції відповідно до оспорюваних у даній справі договорів про проведення взаєморозрахунків.

Додатково слід зазначити, що Господарським судом Київської області розглядалась справа №922/1465/19 за позовом КП Харківводоканал до Міністерства фінансів України про відшкодування шкоди у розмірі 74.768.244,37 грн, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 13.01.2020 про задоволення позовних вимог; стягнуто з Державного бюджету України на користь КП «Харківводоканал» шкоду, завдану протиправною бездіяльністю Міністерства фінансів України в розмірі 74.768.244,37 грн.

Вказане рішення господарського суду також мотивоване тим, що Міністерством фінансів України, у порушення пункту 8 Порядку №332, не було прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до визначених вище договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 та не доведено їх до Казначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вищевказаними судовими рішеннями встановлено преюдиційні для цієї справи факти вчинення відповідачами всіх необхідних дій, відповідно до Порядку №332 для отримання субвенції на погашення різниці у тарифах відповідно до умов спірних договорів. Водночас, встановлено факт бездіяльності Міністерства фінансів України у вигляді неприйняття рішення про перерахування субвенції.

З огляду на встановлені факти вчинення відповідачами всіх необхідних дій на виконання спірних договорів, вони не можуть бути кваліфіковані як такі, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними та визнані фіктивними.

В апеляційній скарзі скаржник вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на судові рішення у справі №820/1410/18, оскільки вважає, що у вказаній справі судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про дійсність оспорюваних договорів, а вимоги про визнання недійсними оспорюваних договорів не були предметом позову, а отже, у вказаній справі судом не встановлювалось наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними на момент їх вчинення.

У зв`язку із цим, судова колегія зазначає наступне.

У даній справі, що розглядається для визнання оспорюваних правочинів недійсними із заявлених позивачем підстав, суд повинен дослідити, а позивач довести, чи всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки цих угод на момент їх вчинення.

У справі №820/1410/18 суди дослідили та встановили обставини вчинення відповідачами, як сторонами спірних договорів всіх дій для їх виконання, що підтверджує наявність у сторін оспорюваних правочинів наміру створити відповідні правові наслідки їх укладення.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків.

Преюдиційне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №916/1041/17).

Таким чином, наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що обставини, встановлені у справі №820/1410/18 не є преюдиційними у даній справі, оскільки у цій справі суд приймає до уваги лише обставини, які встановлені у справі №820/1410/18, а не їх правову оцінку.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що оспорювані договори укладені за відсутності бюджетного фінансування на ці цілі, що унеможливлює їх виконання, судовою колегією встановлено наступне.

Апелянт посилається на те, що додаток 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» не містить розподілу (обсягу) коштів субвенцій між місцевими бюджетами, зокрема, у вказаному Законі не визначено обсяг субвенції для місцевого бюджету Івано-Франківської області. Таким чином, на думку апелянта, під час укладення оспорюваних договорів не враховано норми бюджетного законодавства, зокрема, ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої, виникнення відповідних платіжних зобов`язань можливо виключно при наявності відповідного бюджетного призначення (асигнування).

В той же час, колегія суддів не погоджується з наведеним, оскільки оспорювані договори були укладені відповідно до п.23 ст. 14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», за положеннями якої, у 2017 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами ч.3 ст.15, ч.3 ст.29 і ч.3 ст.30 Бюджетного кодексу України, спрямовуються на реалізацію програм та заходів, визначених частиною 4 ст.30 Бюджетного кодексу України, а кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами ст.ст. 11, 12 і 13 цього Закону, спрямовуються відповідно на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам.

Крім того, відповідно до п.1 Порядку №332, субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам за рахунок джерел, зазначених у ст. 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених п.п. 13 і 14 ст.11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Більше того, відповідно до додатку №1 Порядку №332 передбачено розподіл субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, у тому числі для місцевого бюджету Івано-Франківської області.

При цьому, постанова Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 на теперішній час є чинною, що підтверджується відомостями із офіційного веб-порталу Верховної Ради України «Законодавство України» та спростовує доводи апелянта про те, що дія цієї постанови припинилась з перебігом строку, на який був прийнятий цей акт.

Отже, бюджетним законодавством на 2017 рік було визначено спрямування коштів спеціального та загального фондів Державного бюджету України на виплату субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Таким чином, на момент укладення оспорюваних договорів було передбачено фінансування субвенцій, проте, Міністерством фінансів України не прийнято рішення про перерахування субвенцій всупереч вимог Порядку №332.

Також скаржник зазначає, що бюджетні організації за відсутності бюджетних призначень не уповноважені брати на себе бюджетні зобов`язання на наступні бюджетні періоди, оскільки в будь-якому випадку відповідно до вимог ч.12 ст.23 Бюджетного кодексу України, всі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду (у даному випадку бюджетний період закінчився 31.12.2017).

Проте, судова колегія не розцінює такі доводи апелянта як обґрунтовані, оскільки субвенція на відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг, у розумінні Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», є державною гарантією на відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах, яка виникла у зв`язку із невідповідністю фактичної вартості зазначених послуг, механізм реалізації якої визначений Кабінетом Міністрів України у Порядку №332, і не може бути припинений у зв`язку із закінченням бюджетного періоду у разі незавершення процедури виділення коштів субвенції до 31 грудня цього періоду.

Враховуючи викладене, матеріалами справи встановлено, що спірні договори укладені відповідачами відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та з дотриманням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 та згідно із затвердженим примірним договором про організацію взаєморозрахунків.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв`язку з чим апеляційна скарга Міністерства фінансів України не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2022 у справі №922/4805/21 слід залишити без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та указів №259/2022 від 14.03.2022, №133/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 18.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, - оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справи.

Керуючись статтями 129, 240, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства фінансів України на рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2022 у справі №922/4805/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2022 у справі №922/4805/21 залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

У судовому засіданні 06.02.2023 проголошено вступну та резолютивну частину постанови, але через обставини запровадження воєнного стану та фізичної небезпеки для звичайного функціонування Східного апеляційного господарського суду, повний текст постанови складено та підписано 15.02.2023.

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя Д.О. Попков

Суддя О.В. Стойка