Постанова

від 20.04.2023 по справі 922/4805/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/4805/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М. , Малашенкової Т.М. ,

за участю секретаря судового засідання Громака В.О.

представників учасників справи:

позивача - Міністерства фінансів України (далі - Міністерство, позивач, скаржник) - Лебідь Ю.В. , Франчук В.В , ( в порядку самопредставицтва),

відповідача-1 - комунального підприємства « Харківводоканал » (далі - КП « Харківводоканал », відповідач 1, Підприємство) - Лисенко В.С. , адвокат (довіреність від 16.11.2022 № 01-01-23/2314-22),

відповідача - 2 - Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (далі - ГУ ДКСУ , відповідач 2) - не з`явився,

відповідача- 3- Департаменту фінансів Харківської обласної державної адміністрації (далі - ДФ ХОДА , відповідач 3) - не з`явився,

відповідача- 4 - Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 4) -не з`явився,

відповідача- 5 - комунального підприємства Харківської районної ради « Комуненерго » (далі - КП « Комуненерго », відповідач 5) -не з`явився,

відповідача- 6- комунального підприємства « Лозоваводоканал » Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП « Лозоваводоканал », відповідач 6) - не з`явився,

відповідача- 7-комунального підприємства « Водопровідно-каналізаційне господарство » Височанської (Покотилівської) селищної ради Харківського району, Харківської області - (далі - КП « Водопровідно-каналізаційне господарство », відповідач 7) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міністерства

на рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2022 (суддя Новікова Н.А. )

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 (головуючий суддя: Істоміна О.А. , судді: Попков Д.О. , Стойка О.В. )

у справі № 922/4805/21

за позовом Міністерства

до 1. КП « Харківводоканал »,

2. ГУ ДКСУ,

3. ДФ ХОДА ,

4. Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації ,

5. КП « Комуненерго »,

6. КП « Лозоваводоканал »,

7. КП « Водопровідно-каналізаційне господарство »

про визнання недійсними договорів про організацію взаєморозрахунків.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Міністерство звернулося до суду з позовною заявою до КП « Харківводоканал », ГУ ДКСУ , ДФ ХОДА , Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації , КП « Комуненерго », КП « Лозоваводоканал », КП « Водопровідно-каналізаційне господарство » про визнання недійсними договорів про організацію взаєморозрахунків, укладених відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовані зокрема тим, що оспорювані договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки можливість укладення договору щодо бюджетних коштів та, відповідно, можливість настання реальних правових наслідків, обмовлених цими договорами, залежить від того, чи передбачене у бюджеті відповідне бюджетне призначення (асигнування), тобто чи заплановано таке фінансування у встановленому порядку у розрізі тих розпорядників коштів, які беруть на себе бюджетні зобов`язання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.09.2022 у справі №922/4805/21 провадження у справі в частині вимог Міністерства до КП « Лозоваводоканал » про визнання недійсним договору про організацію взаєморозрахунків від 13.11.2017 №41-21/з закрито. В решті позову відмовлено.

Судове рішення (в частині відмови у задоволенні позову) мотивоване тим, що оскаржувані договори не порушують саме цивільні права чи інтереси Міністерства.

Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), місцевий господарський суд встановив, що КП « Лозоваводоканал » ліквідовано.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 у справі № 922/4805/21 вищезазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційна інстанція з огляду на встановлені факти вчинення відповідачами всіх необхідних дій на виконання спірних договорів, дійшла висновку, що вони не можуть бути кваліфіковані як такі, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними та визнані фіктивними.

Також суд дійшов висновку, що спірні договори укладені відповідачами відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та з дотриманням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 та згідно із затвердженим примірним договором про організацію взаєморозрахунків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Міністерство, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у позові, в зазначеній частині ухвалити нове рішення про повне задоволення позову та визнати договори недійсними.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скаржник обґрунтовує підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутності висновку Верховного Суду) щодо неправильного застосування, зокрема, положень пункту 3 частини п`ятої статті 22, частин першої, другої статті 23, частин третьої, четвертої статті 48, частини третьої статті 97 Бюджетного кодексу України, при вирішенні питання щодо дійсності договорів про взаєморозрахунки, предметом яких є кошти Державного бюджету за відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування наведених норм права у подібних правовідносинах.

Також, із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо дослідження та встановлення обставин справи, що призвело до помилковості судових рішень та неправильних висновків, суди не звернули увагу на той факт, що Міністерство не є стороною оспорюваних договорів, тому посилання у судових рішеннях на зобов`язання Міністерства за оспорюваними договорами, свідчить про порушене право позивача - покладення відповідачами обов`язків на Міністерство (яке не є стороною цих договорів).

Скаржник також зазначає, що вимоги Міністерства фактично не були розглянуті при вирішенні питання щодо дійсності договорів про взаєморозрахунки, предметом яких є кошти державного бюджету, місцевим та апеляційним господарськими судами не застосовані норми Бюджетного кодексу України, які підлягають застосуванню до спірних відносин.

Доводи інших учасників справи

03.04.2023 до Суду надійшов відзив від Департаменту фінансів Харківської обласної державної адміністрації та Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації , в якому представник зазначених Департаментів - М.П. Бринчак просить Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права. Крім того у відзиві також міститься клопотання про розгляд даної справи без участі представника відповідача 3 та відповідача 4.

04.04.2023 від Міністерства надійшла заява про долучення доказів направлення касаційної скарги КП « Лозоваводоканал » на виконання ухвали Суду від 20.03.2023.

КП « Харківводоканал » у відзиві на касаційну скаргу просить Суд залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.

У судовому засіданні 20.04.2023 представник КП « Харківводоканал » брав участь в режимі відеоконференції згідно з ухвалою Суду від 05.04.2023.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» передбачено виділення субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332 затверджено «Порядок та умови надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» (далі - Порядок №332), яким визначено механізм надання у 2017 році вказаних субвенції та проведення взаєморозрахунків.

Пунктом 3 Порядку № 332 передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору.

З метою організації проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, між ГУ ДКСУ , ДФ ХОДА , Департаментом Житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації , КП « Лозоваводоканал », КП « Харківвводоканал », КП « Комуненерго », КП « Водопровідно-каналізаційне господарство » укладено договори про організацію взаєморозрахунків: №3-21/з від 27.06.2017, №36-21/з від 13.11.2017, №39-21/з від 13.11.2017, №41-21/з від 13.11.2017, №38-21/з від 17.11.2017, №51-21/з від 19.12.2017.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що Міністерство у позовній заяві посилається на пункт 13 (14) вказаних договорів, яким передбачено, що договір є дійсним лише у разі здійснення відповідного фінансування, та зазначає, що, оскільки, відповідне фінансування здійснено не було, то оскаржувані договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що свідчить про їх невідповідність вимогам частини п`ятої статті 203 ЦК України.

Пунктом 3 вказаних договорів передбачено, що Казначейство перераховує Головному управлінню Державної казначейської служби України в Харківській області кошти, залучені з єдиного казначейського рахунка, у відповідних сумах на підставі рішення Міністерства.

Міністерством не було прийнято рішення про перерахування субвенції зазначеним вище Комунальним підприємствам по вищевказаним договорам.

Судами попередніх судових інстанцій також встановлено, що внаслідок невиконання зобов`язань по вищенаведеним договорам, КП « Харківводоканал » звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Судовими рішеннями по справі № 820/1410/18 визнано протиправною бездіяльність Міністерства щодо неприйняття рішення про перерахування КП « Харківводоканал » субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332 від 27.06.2017 №3-21/з, від 13.11.2017 №36-21/з, від 13.11.2017 №39-21/з, від 13.11.2017 №41-21/з, від 17.11.2017 №38-21/з, від 19.12.2017 №51-21/з та недоведення цього рішення до відома Казначейства; зобов`язано Міністерство прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків (до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332) від 27.06.2017 №3-21/з, від 13.11.2017 №36-21/з, від 13.11.2017 №39-21/з, від 13.11.2017 №41-21/з, від 17.11.2017 №38-21/з, від 19.12.2017 №51-21/з та довести рішення до Казначейства.

В ході розгляду вищевказаної адміністративної справи встановлено факт бездіяльності Міністерства, що полягав у невиконанні свого визначеного нормативно-правовими актами обов`язку прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до спірних договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332.

Також розглядом вищевказаної адміністративної справи доведено та матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем - КП « Харківводоканал » та всіма суб`єктами, окрім Міністерства, необхідних умов, направлених на отримання позивачем субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до спірних договорів про проведення взаєморозрахунків (до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332) від 27.06.2017 №3-21/з, від 13.11.2017 №36-21/з, від 13.11.2017 №39-21/з, від 13.11.2017 №41-21/з, від 17.11.2017 №38-21/з, від 19.12.2017 №51-21/з.

При цьому Міністерством, в порушення пункту 8 Порядку №332, не було прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до названих договорів про проведення взаєморозрахунків (до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332) та не доведено їх до Казначейства, хоча, названою нормою саме на Міністерство покладено обов`язки, на підставі поданої Казначейством інформації про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, та поданого Мінрегіоном узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, та довести його до відома Казначейства.

Таким чином, у адміністративній справі № 820/1410/18 судом досліджувались обставини щодо неприйняття Міністерством рішення про перерахування субвенції відповідно до оспорюваних у даній справі договорів про проведення взаєморозрахунків.

Крім того, судами враховано також, що рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2020 у справі № 922/1465/19 позов КП « Харківводоканал » задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь КП « Харківводоканал » шкоду, завдану протиправною бездіяльністю Міністерства фінансів України в розмірі 74 768 244,37 грн.

Вказане рішення господарського суду також мотивоване тим, що Міністерством, у порушення пункту 8 Порядку № 332, не було прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до визначених вище договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332 та не доведено їх до Казначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виснував, що у зазначених судових рішеннях встановлено преюдиційний для цієї справи факт вчинення відповідачами всіх необхідних дій, відповідно до Порядку №332, для отримання субвенції на погашення різниці у тарифах відповідно до умов спірних договорів про проведення взаєморозрахунків. Водночас, встановлено факт бездіяльності Міністерства у вигляді неприйняття рішення про перерахування субвенції.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання договорів недійсними, особою яка не є стороною таких договорів.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

У справі, що розглядається, Міністерство звернулося до суду з позовом до КП « Харківводоканал », ГУ ДКСУ , ДФ ХОДА , Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації , КП « Комуненерго », КП « Лозоваводоканал », КП « Водопровідно-каналізаційне господарство » про визнання недійсними договорів про організацію взаєморозрахунків, укладених відповідачами.

При цьому, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач у справі - Міністерство не є стороною зазначених спірних договорів.

В обґрунтування наявності порушеного цивільного права позивач зазначив про те, що включення в господарський договір умови пункту 3 оскаржуваних договорів порушує інтереси Міністерства.

Так, пунктом 3 оскаржуваних договорів передбачено, що Казначейство перераховує Головному управлінню Державної казначейської служби України в Харківській області кошти, залучені з єдиного казначейського рахунка, у відповідних сумах на підставі рішення Міністерства.

Водночас обов`язок Міністерства прийняти рішення про перерахування субвенції ґрунтується не на праві цивільному, а на необхідності виконання свого визначеного чинним законодавством та нормативно-правовими актами обов`язку, зокрема, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до спірних договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332. А в преамбулі та статті першій Бюджетного кодексу України визначено, що Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу. В той час як стаття 2 Бюджетного кодексу встановлює, що бюджет- це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину;

встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Зазначені висновки сформовані, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статті 3, 627 Цивільного кодексу України, статті 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації

Такий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.

Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18.

Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того, колегія суддів враховує, що у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 викладено правову позицію, відповідно до якої особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд з`ясувавши характер спірних правовідносин сторін, правову природу договорів, надавши оцінку змісту порушеного права (інтересу) позивача спірними договорами, стороною яких не є Міністерство, дослідивши обставини справи і наявні у ній докази, визнав недоведеним позивачем належними засобами доказування факт порушення такими договорами прав чи інтересів Міністерства, які підлягали би захисту у судовому порядку.

Доводів, які б спростували ці висновки, скаржником у касаційній скарзі не наведено.

Крім того, про необхідність першочергового дослідження наявності факту порушення саме цивільних прав та/або інтересів позивача правочином, який оспорює не його сторона, наголошено у постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 917/1531/21 у аналогічних правовідносинах.

При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

З огляду на встановлені обставини цієї справи, зокрема, щодо недоведеності позивачем, що його права чи законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваними договорами і в результаті визнання їх недійсними майнові права заінтересованої особи буде захищено, Верховний Суд не вбачає невірного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

З огляду на встановлені обставини справи щодо правової природи відносин, що виникли між відповідачами та змісту спірних договорів у контексті відсутності порушеного права чи інтересу Міністерства, Верховний Суд вважає, що відсутні аргументовано-обґрунтовані підстави щодо формування правового висновку у застосуванні пункту 3 частини п`ятої статті 22, частин першої та другої статті 23, частин третьої та четвертої статті 48, частини третьої статті 97 Бюджетного кодексу України до спірних правовідносин. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України) не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

Оскільки Верховний Суд встановив законність судових рішень в частині відмови у задоволенні позову, відповідно, підстава передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду, оскільки доводи скаржника в зазначеній частині фактично зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову. Проте в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції до переоцінки вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наявності визначених законом підстав для скасування або зміни судових рішень попередніх інстанцій скаржником не доведено.

Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір з касаційної скарги покладається на Міністерство .

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 у справі № 922/4805/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова