Рішення від 06.07.2022 по справі 758/1644/18

Справа № 758/1644/18

Категорія 20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2022 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Сікора М. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві заяву ОСОБА_1 про визнання позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Віктор Петрович, про визнання договорів дарування недійсними,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсним, скасування записів щодо права власності.

Зазначав, що 05.11.1997 між ним та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який було розірвано відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26.09.14.

06.04.17 без нотаріально посвідченої його згоди та за наявності судового спору між ним та ОСОБА_1 щодо спільного майна подружжя, ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_3 договір дарування садового будинку АДРЕСА_1 та договір дарування земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Садовий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя.

Земельна ділянка АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю його та ОСОБА_1 .

Зазначені договори дарування були укладені з порушенням ст. ст. 65, 68 СК України та ст. ст. 203, 215, 362, 368, 369 ЦК України без його згоди та з порушенням його прав співвласника нерухомого майна на першочергову купівлю частки майна.

Крім того, вказані договори є фіктивними, оскільки переоформлення майна було здійснено за змовою відповідачів з метою виключення нерухомого майна зі складу майна, що перебуває у спільність власності подружжя та без наміру створення реальних правових наслідків, оскільки ОСОБА_1 продовжує користуватися та володіти вказаним нерухомим майном.

До того ж, зазначені договори дарування є удаваними правочинами, що приховують договори купівлі-продажу.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати недійсним договір дарування садового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 06.04.17 і застосувати наслідки недійсності вказаного правочину, скасувавши запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на садовий будинок АДРЕСА_1 , а також визнати недійсним договір дарування 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 06.04.17 і застосувати наслідки недійсності вказаного правочину, скасувавши запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_1 .

У подальшому позивачем було подано заяву про зміну підстав позову, у якій ОСОБА_2 просив визнати договори дарування недійсним, скасувати записи щодо права власності, посилаючись на фіктивність оспорюваних договорів та відсутність його письмової, нотаріально посвідченої згоди на їх укладення, а також порушення його першочергового права, як співвласника майна, на придбання частини зазначеного нерухомого майна.

У відзиві на позов ОСОБА_3 , заперечуючи проти позову вказав на те, що ОСОБА_1 була власником садового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_1 , зазначене майно не є спільною власністю подружжя, а тому ОСОБА_1 мала право на власний розсуд розпоряджатися зазначеним майном, в тому числі укладати договори дарування.

Оскільки ОСОБА_2 не є співвласником зазначеного майна, а тому його згода на відчуження майна не потрібна.

Зазначені договори не є фіктивними, оскільки настали реальні наслідки їх укладення, він користується та володіє зазначеним нерухомим майном.

Доказів того, що ці договори є удаваними правочинами позивачем також не надано.

До того ж, позивач не є належним позивачем, оскільки укладеними договорами не порушуються його права та інтереси.

Посилаючись на зазначені обставини, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У відзиві на позов ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову вказала на те, що вона була власником садового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_1 , зазначене майно не є спільною власністю подружжя, а тому вона мала право на власний розсуд розпоряджатися зазначеним майном, в тому числі укладати договори дарування.

Оскільки ОСОБА_2 не є співвласником зазначеного майна, а тому його згода на відчуження майна не потрібна.

Зазначені договори не є фіктивними, оскільки настали реальні наслідки їх укладення, ОСОБА_3 користується та володіє зазначеним нерухомим майном.

Посилаючись на зазначені обставини, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У подальшому відповідачі подали заяви, в яких вказали на те, що оспорювані позивачем договори укладалися під час розгляду справи про поділ майна між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , сторони не бажали реального настання наслідків укладення такого договору та просили скасувати договори і визнати за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок та земельну ділянку (а.с. 154-155, 161-162, 176-177 т. 2).

У судове засідання позивач не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Третя особа у судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України суд ухвалив розглядати справу за відсутності учасників справи.

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 07.07.22 відмовлено у прийнятті визнання позову ОСОБА_1 .

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 05.11.1997 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26.09.14 (а.с. 17).

Відповідно до договору дарування від 06.04.17, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 подарувала та передала у власність, а обдарований - ОСОБА_3 , прийняв у дар 1/2 частину земельної ділянки під номером АДРЕСА_3 на території СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», кадастровий номер 8000000000:91:535:0010 (а.с. 218-219 т. 1).

Відповідно до п. 18 зазначеного договору сторони договору: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , підтвердили, що цей правочин відповідає їх дійсним інтересам і не носить характеру фіктивного та/або удаваного, а також не вчиняється під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини.

Як установлено судом, 1/2 частина земельної ділянки під номером АДРЕСА_3 на території СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», належала на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування 1/2 частини земельної ділянки від 29.03.07, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 1/2 частину зазначеної вище земельної ділянки, та Державного акту на право власності на земельну ділянку (а.с. 220-230 т. 1).

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.04.17 право власності на 1/2 частину земельної ділянки під номером АДРЕСА_3 на території СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», кадастровий номер 8000000000:91:535:0010 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору дарування (а.с. 234 т. 1).

Відповідно до договору дарування садового будинку від 06.04.17, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 подарувала та передала у власність, а обдарований - ОСОБА_3 , прийняв у дар садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 240 241 т. 1).

Відповідно до п. 18 зазначеного договору сторони договору: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , підтвердили, що цей правочин відповідає їх дійсним інтересам і не носить характеру фіктивного та/або удаваного, а також не вчиняється під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини.

Як установлено судом, вказаний будинок належав на праві власності ОСОБА_1 на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 10.12.07 (а.с. 242-247 т. 1).

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.04.17 право власності на садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору дарування (а.с. 16 т. 2).

Відповідно до ст. 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Таким чином, ч. 2 ст. 64 СК України передбачає виняток із загальних правил цивільно-правового регулювання правочинів з приводу відчуження об`єктів права спільної сумісної власності, встановлюючи, що договір про відчуження одним з подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності дружини і чоловіка може бути укладений без виділу цієї частки. У разі такого відчуження право спільної сумісної власності подружжя припиняється і виникає право роздільної приватної власності.

Отже, 1/2 частина земельної ділянки набута ОСОБА_1 на підставі договору дарування, а тому не є спільною сумісною власністю подружжя.

Не є спільною сумісною власністю подружжя і садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки право власності на нього згідно рішення Подільського районного суду м. Києва від 10.12.07 визнано за ОСОБА_1 .

Вказані обставини не підлягають доказуванню, оскільки встановлені відповідними судовими рішеннями, які набрали законної сили, а саме: рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11.07.17, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 07.11.19 у справі № 761/27779/14-ц, (а.с. 35-39 т. 1, а.с. 108-112 т. 2)

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, в силу норм чинного законодавства не передбачено надання згоди ОСОБА_2 на укладення оспорюваних договорів.

До того ж, недотримання вимог статті 362 ЦК України у разі продажу учасником спільної часткової власності своєї частки іншій особі не є підставою для визнання правочину недійсним.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - постанова) правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України).

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Ураховуючи те, що згідно оспорюваних договорів дарування ОСОБА_3 , прийняв у дар садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 й 1/2 частину земельної ділянки під номером АДРЕСА_3 на території СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», кадастровий номер 8000000000:91:535:0010 та у подальшому право власності на вказане нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с. 16 т. 2, а. с. 234 т. 1), а отже на виконання оспорюваних договорів було передано зазначене вище майно, а тому оспорювані договори дарування не можуть бути кваліфіковані як фіктивні.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Доказів на обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 не надано.

Виходячи з наведеного та враховуючи те, що на момент вчинення оспорюваних правочинів договори дарування за формою і змістом відповідали вимогам чинного законодавства, доказів на підтвердження того, що оспорювані договори є фіктивними ОСОБА_2 не надано, а тому правових підстав для задоволення позову та визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними немає.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 234, 362, 717, 719 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Віктор Петрович (01030, м. Київ, вул. Рейтарська, 21/13), про визнання договорів дарування недійсними - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. С. Захарчук