Постанова

від 13.09.2022 по справі 323/946/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

місто Київ

справа № 323/946/21

провадження № 61-20596св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор - заступник керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Оріхівська районна державна адміністрація Запорізької області, ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Мала Токмачка»,

треті особи: Запорізька обласна рада, Запорізька обласна державна адміністрація,

особа, залучена до участі у справі, - Малотокмачанська сільська рада Пологівського району Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 листопада 2021 року про повернення апеляційної скарги, постановлену колегією суддів у складі Кочеткової І. В., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Прокурор - заступник керівника Запорізької обласної прокуратури - в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України у квітні 2021 року звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку, договору оренди недійсними, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Ухвалою від 19 травня 2021 року Оріхівський районний суд Запорізької області відкрив провадження у справі.

У липні 2021 року прокурор (заступник керівника Запорізької обласної прокуратури) подав до суду першої інстанції клопотання про процесуальне правонаступництво, в якому просив здійснити процесуальне правонаступництво позивача у справі Кабінету Міністрів України на Малотокмачанську сільську раду Пологівського району Запорізької області та залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Кабінет Міністрів України.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 22 жовтня 2021 року Оріхівський районний суд Запорізької області задовольнив клопотання заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, замінив позивача - Кабінет Міністрів України - на належного позивача - Малотокмачанську сільську раду Пологівського району Запорізької області - та відмовив у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю «Мала Токмачка» (далі - ТОВ «Мала Токмачка») і ОСОБА_1 про залучення третьою особою Малотокмачанську сільську раду Пологівського району Запорізької області.

Постановлену ухвалу суд першої інстанції обґрунтував тим, що Кабінет Міністрів України на час пред`явлення позову був розпорядником земель державної власності природоохоронного призначення (земель природно-заповідного фонду) та лише за його погодженням згідно зі статтею 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) можливою є зміна цільового призначення таких земельних ділянок. Верховна Рада України прийняла Закон України від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», що набрав законної сили 27 травня 2021 року, яким частину восьму статті 122 та статтю 149 ЗК України викладено у нових редакціях, за змістом яких у Кабінету Міністрів України нині немає повноважень щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, тому клопотання про заміну позивача його правонаступником підлягає задоволенню.

Також у мотивувальній частині зазначеної ухвали суд першої інстанції зробив висновок про залучення Кабінету Міністрів України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, оскільки Кабінет Міністрів України до 27 травня 2021 року був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками природно-заповідного фонду на підставі статей 122, 149, 150 ЗК України, а рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, Кабінет Міністрів України оскаржив її в апеляційному порядку та просив змінити ухвалу Оріхівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2021 року, задовольнити клопотання прокурора, замінити позивача Кабінет Міністрів України на належного позивача - Малотокмачанську сільську раду Пологівського району Запорізької області, а також залучити Кабінет Міністрів України до участі у справі як третю особу, відмовити в задоволенні клопотань ТОВ «Мала Токмачка» та ОСОБА_1 про залучення третьою особою Малотокмачанську сільську раду Пологівського району Запорізької області. Отже, фактично Кабінет Міністрів України, просив окрім тих процесуальних питань, що вирішив суд першої інстанції, ухвалити судове рішення про залучення його третьою особою до участі у цій справі.

Ухвалою від 19 листопада 2021 року Запорізький апеляційний суд повернув апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на ухвалу Оріхівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2021 року.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що ухвала про заміну неналежного позивача на належного не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Також суд звернув увагу на те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не перешкоджає Кабінету Міністрів України вступити у справу як третя особа з самостійними позовними вимогами або з окремим позовом у порядку, передбаченому ЦПК України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Кабінет Міністрів України 17 грудня 2021 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 листопада 2021 року, справу направити для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувану ухвалупостановлено з порушенням норм процесуального права, підставами касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:

- суд апеляційної інстанції всупереч пункту 28 частини першої статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) помилково повернув апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, яка підлягає оскарженню окремо від рішення суду, щодо вирішення питання про заміну сторони у справі;

- суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 679/48/16-ц (провадження № 61-4361св21).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 22 грудня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України, а ухвалою від 30 серпня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Право, застосоване судом до спірних відносин

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема, на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, в тому числі шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України» (заява № 15123/03) зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення від 26 липня 2005 року у справі «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» (Podbielski and PPU Polpure v. Poland), заява № 39199/98).

ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Де Жуфр да ла Праделль проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France), заява № 12964/87).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Отже, однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції

Встановлено, що оскаржуваною ухвалою від 19 листопада 2021 року Запорізький апеляційний суд повернув Кабінету Міністрів України апеляційну скаргу на ухвалу Оріхівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2021 року, зазначивши, що ухвала суду першої інстанції про заміну неналежного позивача на належного не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Верховний Суд з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження (пункт 28 частини першої статті 353 ЦПК України).

Питання процесуального правонаступництва врегульовано в статті 55 ЦПК України, згідно з частиною першої якої у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Суди встановили, що у зв`язку зі змінами у законодавстві на час вирішення такого процесуального питання у Кабінету Міністрів України вже немає повноважень щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, які є предметом спору у справі, що переглядається.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував, що за своїм змістом ухвала Оріхівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2021 року є ухвалою щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво), яка може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Такі висновки Верховного Суду узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09 (провадження № 61-16520сво18), від 19 травня 2021 року у справі № 679/48/16-ц (провадження № 61-4361св21), від 27 серпня 2020 року у справі № 522/22205/17 (провадження № 61-4481св19), від 04 травня 2022 року у справі № 638/10464/18 (провадження № 61-14850св21), які не були враховані судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали.

Подання апеляційної скарги на зазначену ухвалу лише в частині незалучення Кабінету Міністрів України третьою особою до участі у справі не впливає на віднесення цієї ухвали в цілому до категорії ухвал про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво), оскільки без заміни сторони позивача, а саме Кабінету Міністрів України на Малотокмачанську сільську раду Пологівського району Запорізької області, не було б можливим подальше вирішення питання про залучення Кабінету Міністрів України в статусі третьої особи, оскільки та сама особа в справі не може мати декілька різних процесуальних статусів.

Враховуючи те, що ухвала про заміну сторони (процесуальне правонаступництво) підлягає оскарженнюв апеляційному порядку окремо від рішення суду, апеляційний суд зробив помилковий висновок про повернення апеляційної скарги.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У справі, що переглядається, висновки апеляційного суду про те, що ухвала Оріхівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2021 року не може бути оскаржена в апеляційному порядку та про повернення апеляційної скарги, не ґрунтуються на положеннях цивільного процесуального законодавства, зокрема пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК України, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду, яка перешкоджає провадженню у справі.

Щодо клопотання Кабінету Міністрів України про розгляд справи з його участю

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Водночас згідно із частиною першою статті 6 Конвенції однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» (Axen v. Germany), заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Варела Ассаліно проти Португалії» (Varela Assalino contre le Portugal), заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у своєму рішенні від 26 травня 1988 року у справі «Екбатані проти Швеції» (Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83) зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки Верховний Суд у справі, що переглядається, вирішував виключно питання процесуального характеру, для вирішення яких немає потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, то у задоволенні відповідного клопотання потрібно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції не врахував положення пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК України та помилково повернув апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України як таку, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції, що призвело до порушення прав заявника на доступ до правосуддя.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу Кабінету Міністрів України потрібно задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду, передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Розподіл судових витрат

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням приписів цієї норми підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 листопада 2021 року про повернення апеляційної скарги Кабінету Міністрів України на ухвалу Оріхівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2021 року про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко