Постанова

від 19.09.2022 по справі 757/48291/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/48291/19-ц

провадження № 22-ц/824/7132/2022

головуючий у суді І інстанції Матійчук Г.О.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Київської міської ради про встановлення факту реєстрації шлюбу та прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право особистої власності та договорів дарування недійсними, скасування окремого положення рішення та визнання державних актів на право власності недійсними, визнання права власності на частку житлового будинку в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

У провадження Печерського районного суду м. Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Київської міської ради про встановлення факту реєстрації шлюбу та прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право особистої власності та договорів дарування недійсними, скасування окремого положення рішення та визнання державних актів на право власності недійсними, визнання права власності на частку житлового будинку в порядку спадкування за законом.

28 грудня 2021 року від представника позивача адвоката Тагієвої Т.В. до суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 26/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2219015380000, співвласником якого є ОСОБА_1 .

Заява вмотивована тим, що новий власник 26/100 частин житлового будинку громадянка ОСОБА_1 , яка за договором дарування 23 грудня 2020 року зареєструвала право власності на вказану частину житлового будинку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, може відчужити належну їй частку житлового будинку іншим особам, а ті в свою чергу іншим, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивачів та інтересів, за захистом яких вони звернулись до суду.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Тагієвої Т.В. про забезпечення позову у справі задоволено.

Накладено арешт на 26/100 частин будинку АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із указаною ухвалою суду ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що Печерським районним судом міста Києва ухвалою від 13 травня 2021 року у даній цивільній справі №757/48291/19-ц вже було забезпечено позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та накладено арештна 74/100 частин будинку АДРЕСА_1 . Тобто даною ухвалою вже більше ніж достатньою мірою забезпечено позов позивачів, адже позивачі просять визнати за ними право власності в загальному згідно їх позову на 1/2 частину житлового будинку (по ј кожному).

Вважає, що додатково ухвалювати ще одну ухвалу про забезпечення позову є таким, що виходить за межі позовних вимог, та порушує і так вже порушені права відповідача ОСОБА_1 , а також її батька відповідача ОСОБА_5 , так, як він позбавлений житла з вини позивачки ОСОБА_6 . Таке додаткове забезпечення позову є неспівмірним із позовними вимогами позивачів.

Зазначає, що позовні вимоги позивачів про визнання за ними права власності у загальному розмір фактично на Ѕ будинку у порядку спадкування за законом, завідомо складені некоректно та не відповідають дійсності.

20 вересня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення від представника ОСОБА_3 - адвоката Мєстєчкіної О.І., в яких вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Тагієва Т.В. та представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Мєстєчкіна О.І. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - адвокат Глущенко З.В. просили задовольнити апеляційну скаргу, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив із предмету та підстав спору, який виник між сторонами та співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову із заявленими вимогами, а отже вважав обґрунтованими підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом, або ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У відповідності до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення, або ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатнє обґрунтування того, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Згідно з п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як убачається із матеріалів справи, у вересні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Київської міської ради про встановлення факту реєстрації шлюбу та прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право особистої власності та договорів дарування недійсними, скасування окремого положення рішення та визнання державних актів на право власності недійсними, визнання права власності на частку житлового будинку в порядку спадкування за законом.

Предметом указаного позову окрім визнання права власності по ј частки кожному з позивачів житлового будинку в порядку спадкування за законом, що відповідачі не визнають, є також визнання недійсним договору дарування 26/100 частин житлового будинку від 04 червня 2007 року, так само як і визнання недійсним договору дарування житлового будинку в цілому від 22 вересня 1988 року.

28 грудня 2021 року представником позивача адвоката Тагієвої Т.В. до суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 26/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2219015380000, співвласником якого є ОСОБА_1 .

Представник позивачів зазначила, що у випадку незабезпечення позову існує ризик відчуження спірної квартири третіми особами - покупцями та проведення наступної перереєстрації права власності за новим власником, що у свою чергу істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, а тому, існує необхідність у забезпеченні даного позову.

З огляду на те, що між сторонами дійсно існує спір, оскільки позивач оспорює права особистої власності відповідачки ОСОБА_1 на частину спірного будинку, що набуте нею на підставі договору дарування від ОСОБА_5 , частина нерухомого майна, на яке позивачі просять накласти арешт, є предметом спору та на даний час належить відповідачці, а невжиття заходу забезпечення позову може в подальшому утруднити чи унеможливити виконання можливого судового рішення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на 26/100 частин будинку.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

В той же час у наведеній справі заявником доведено обґрунтованість відповідних ризиків, оскільки після подання цього позову у вересні 2019 року, у тому числі в частині вимог про визнання недійсним договору дарування 26/100 частин житлового будинку до відповідача ОСОБА_5 , відповідач відчужив спірне майно 23 грудня 2020 року ОСОБА_1 , що заявник підтвердила інформаційною довідкою №254337960 від 26 квітня 2021 року.

Наведене свідчить про поведінку відповідача щодо утруднення вирішення спору, що стало підставою для додаткових зусиль зі сторони позивача стосовно залучення нового власника відповідачем у справу.

Колегія апеляційного суду також погоджується із висновком суду першої інстанції, що накладення арешту на нерухоме майно є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги позивачів про визнання за ними права власності у загальному розмірі фактично на Ѕ будинку у порядку спадкування за законом, завідомо складені некоректно та не відповідають дійсності не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки при вирішенні питання про забезпечення позову не вирішуються питання по суті спору.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваною ухвалою порушуються права ОСОБА_1 на мирне володіння майном, не можуть бути враховані під час розгляду питання про забезпечення позову, яким це право оскаржується. Обраний позивачами вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на 26/100 частин спірного будинку спрямований на запобігання відчуженню нерухомого майна, яке є предметом спору, а заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер.

Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , оскільки арештоване майно фактично зберігається в користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.

За таких обставин, висновок суду про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на частину спірного житлового будинку є законним та обґрунтованим.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба