Постанова

від 22.09.2022 по справі 354/1011/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/1011/18

Провадження № 22-ц/4808/959/22

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Бойчука І.В., Томин О.О.

з участю секретаря Шандалович В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яремчанськогоміського судувід 10червня 2022року,у складісудді Ваврійчук Т.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та знесення самочинно збудованої бетонної огорожі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , у якому просив зобов`язати їх повернути самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0026 га, кадастровий номер 2611000000:05:008:0117, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та знести самочинно збудовану бетонну огорожу довжиною 21,57 м.

Позовні вимоги мотивував тим, що у період з 01 серпня 2017 року по 02 жовтня 2017 року відповідачачі самовільно зайняли частину земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яка належала на праві приватної його батькові ОСОБА_5 згідно державного акту серії ІФ №061783 від 30.06.2005 року та після смерті останнього була ним успадкована.

Факт самовільного зайняття відповідачами земельної ділянки шляхом будівництва бетонної огорожі підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 24 квітня 2018 року №465/0/92-18-ДК/165/АО/10/01-18 та актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 24 квітня 2018 року №465/0/92-18-ДК/386/АП/09/01-18.

Зазначав, що неодноразово попереджав відповідачів про те, що їхні дії щодо будівництва бетонної огорожі є неправомірними, оскільки вони самовільно захопили частину належної йому земельної ділянки і будують огорожу не по межі, а на його ділянці.

Посилаючись на порушення відповідачами його законних прав як власника земельної ділянки, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Яремчанського міськогосуду від10червня 2022року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , заучастю третіхосіб,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета споруЯремчанської міськоїради Івано-Франківськоїобласті,Головного управлінняДержгеокадастру вІвано-Франківськійобласті проповернення самовільнозайнятої земельноїділянки тазнесення самочиннозбудованої бетонноїогорожі відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначив, що суд першої інстанції при винесенні рішення не взяв до уваги викладені ним доводи, які складають суть позовної заяви від 28.12.2018 року та висновку експерта за № СЕ -19/109/30-633/19 від 21.02.2020 року Івано-Франківського НДЕКЦ МВС України.

Так,згідно актуобстеження земельноїділянки від24.04.2018року №465/0/92-18-ДК/165/АО/10/01/-18 за результатами обстеження земельної ділянки встановлено, що частина земельної ділянки пл. 0,0026 га за адресою АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 яка належала його батьку ОСОБА_5 самовільно зайнята відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шляхом будівництва бетонної огорожі.

До акту обстеження додано технічну схему землі з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 ОСОБА_5 з захоплення пл. 0,0026 га відповідними ширинами 1,57 м та 1,13 м на довжину 19,97 м зовнішньої межі комунальної власності Яремчанської міської ради.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 24.04.2018 року № 465/0/92-18-Дк/386 /АП 09/01/-18 складеним провідним спеціалістом ОСОБА_6 за результаттами перевірки належної йому земельної ділянки встановлено, що частина земельної ділянки яка перебуває у приватній власності з кадастровим номером 2611000000:005:008:0117 площею 0,0026 га самовільно зайнята ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 шляхом будівництва бетонної огорожі.

У висновку експерта № СЕ -19/109/30-633Т/19 від 21.02.2020 року Івано-Франківського НДКЕЦ МВС України у п. 2 зазначено, що «бетонна огорожа розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:005:008:0117 від точки 6 до точки 9 на віддаль 19,99 м».

В пункті 3 вказано, що накладення меж зовнішніх з кадастровим номером 2611000000:05:008:0535 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з державною реєстрацією від 31.03.2017 року, з кадастровим номером 2611000000:05:008:0210 ОСОБА_2 з державною реєстрацією від 07.04.2014 року та з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 ОСОБА_5 державна реєстрація від 30.06.2005 року відповідно до їх правовстановлюючих документів відсутнє.

Існує накладення фактичної межі загальної земельної ділянки домоволодіння, площа накладання внутрішньої межі становить 0,0021 га без бетонної огорожі відповідачів пл.. 0,0007 га, де загальна площа самовільно захопленої землі становить 0,0028 га.

Посилаючись за зазначені обставнини апелянт просив рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задоволити його позовні вимоги у повному обсязі.

У відзивіна апеляційнускаргу ОСОБА_8 ,який дієв інтересахОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, судом повно та всебічно досліджено всі докази по справі та прийнято рішення згідно норм чинного законодавства.

Зазначив, що землевпорядні організації які виготовляли технічну документацію для приватизації зокрема земельної ділянки батька позивача ОСОБА_5 допустили помилку, оскільки виміри 2005 року були переобчислені із старої системи координат з помилками, які наклали координати ділянки позивача на дві ділянки відповідачів, які останні приватизували в 2014 році та 2017 роках.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ділянки відповідачів приватизовані у межах фактичного використання в доприватизаційний період, нова огорожа на бетонному фундаменті проходить точно по місцезнаходженню старої, фактична площа земельних ділянок відповідає площі згідно документів про право власності, існує невідповідність координат фактичної огорожі до координат ділянок згідно правовстановлюючих документів.

Вважає, що перераховані координати ділянки ОСОБА_1 отримані теодолітною зйомкою до 2013 року, стали причиною зміщення координат ділянок відповідачів.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Відповідачка ОСОБА_4 заперечила доводи апеляційної скарги, посилаючись на обрунтованість висновків суду обставинам справи.

Представник відповідачів адвокат Госедло О.Д. у судове засідання не з`явився, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутності.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Яремчанська міська рада та Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Оскільки сторони про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. то відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, поясенення сторін, дослідивши письмові матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі захопили частину належної позивачу земельної ділянки шляхом будівництва на ній бетонної огорожі.

З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони являються суміжними землевласниками, між якими існує спір щодо суміжного землекористування.

Так, позивачу ОСОБА_1 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІФ №079950 від 31 жовтня 2005 року належить на праві власності земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 2611000000:05:008:0098, цільове призначення для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

Крім того, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори 19.02.2019 року ОСОБА_1 в порядку спадкування належить земельна ділянка площею 0,10 га, призначена для будівцтва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_2 , державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 061783, виданий Яремчанською міською радою на підставі рішення Яремчаської міської ради від 05.01.2005 року № 260-4/2005, кадастровий номер земельної ділянки 2611000000:05:008:0117, що належав ОСОБА_5 , якаий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якого був його син ОСОБА_9 , який прийняв спадщину але не оформив своїх спадкових прав.

Право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 19.02.2019 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1771357426110 (т.1 а.а.62,64).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відповідачу ОСОБА_2 належить на праві приватної власності земельна ділянка із кадастровим номером 2611000000:05:008:0210 площею 0,0471 га, цільове призначення-для ведення особистого підсобного господарства, садівництва і городництва, сінокосіння і випасання худоби, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить земельна ділянка із кадастровим номером 2611000000:05:008:0535, площею 0,0953 га, цільове призначення-02.01-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №83938711 від 31 березня 2017 року (т.1 а.с.120).

Встановлено, що між сторонами існує спір щодо суміжного землекористування по межі земельної ділянки позивача яка в плані, відображеному у Державному акті по лінії В-Г протяжністю 19,88 м межує із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_2 .

Позивач, звертаючись із позовом до суду посилався на те, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , які є власниками суміжних земельних ділянок здійснили самовільне захоплення частини належної йому на праві приватної власності земельної ділянки із кадастровим номером 2611000000:05:008:0117, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0026 га шляхом будівництва на вказаній земельній ділянці бетонної огорожі довжиною 21,57 м, зведення якої розпочато у 2017 році.

Кожна особа, згідно ч.1 ст. 4. ч.1 ст. 5 ЦПК Украхїни має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ст.ст. 77, 78 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом положень ст. 90 ЗК України, власники земельнихділянок маютьправо самостійногосподарювати наземлі; порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власники земельнихділянок,згідно ст.91ЗК України зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач посилався на те, що захоплення відповідачами частини належної йому земельної ділянки підтверджено актом обстеження земельної ділянки від 24.04.2018 року №465/0/92-18-ДК/165/АО/10/01/-18, складеного провідним спеціалістом відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування Управлінння з контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру Польовим Д.Ю. та актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 465/0/92-18-ДК/386/АП/09/01/-18 від 24.04.2018 року.

Так, відповідно до акту обстеження земельної ділянки яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 2611000000:05:008:0117 та належить на праві приватної власності ОСОБА_5 встановлено, що частина земельної ділянки площею 0,0026 га самовільно зайнята ОСОБА_3 , , ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 шляхом будівництва бетонної огорожі. А згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства зазначене будівництво носить ознаки самовільного зайняття земельної ділянки, відповідальність за яке передбачена п.б ч.1ст.211 ЗК України,ст. 53-1 КУпАП(т.1 а.с.16-17).

Даючи оцінку зазначеним доказам суд першої інстанції правильно зазначив, що дані акти містять виключно підпис особи, яка проводила обстеження, натомість відомості про осіб, які були присутніми під час обстеження не зазначені, відмітки про отримання чи направлення копій актів у зазначених документах відсутні.

На долученій план-схемі земельної ділянки із кадастровим номером 2611000000:05:008:0117, виконаній ОСОБА_10 та засвідченій печатками ТзОВ «ГІС» та інженера-геодезиста Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ОСОБА_11 , по лінії огорожі позначено площу захоплення ділянки протяжністю 20 м розміром 0,0026 га (т.1 а.с.18).

Крім того, із зазначених доказів вбачається, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , як власники суміжних земельних ділянкок не були присутні під час обстеження земельної ділянки кадастровий номер 2611000000:05:008:0117 на предмет встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянки, а їх правовстановлюючі документи на земельні ділянки не були предметом дослідження.

Суд також обґрунтовано зазначив, що із долучених позивачем матеріалів супутникового знімання вбачається, що земельні ділянки відповідачів примикають одна до одної, не розділені межею, утворюють фактично одну земельну ділянку та межують із земельною ділянкою ОСОБА_5 , право власності на яку успадкував позивач. При цьому на вказаних матеріалах червоною лінією позначено площу ймовірного захоплення земельної ділянки, межа якої проходить по господарській споруді, що розташована на земельній ділянці відповідачів, аналогічним чином позначені межі земельної ділянки ОСОБА_5 проходять по розташованих на цій ділянці житлових та господарських спорудах (т.1 а.с.47).

Згідно повідомлення ФОП ОСОБА_12 від 14 травня 2019 року за вих. №006/19, в результаті проведених у 2016 році обмірів земельної ділянки при розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 виявлено, що координати земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 не відповідають фактичним межам земельної ділянки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та накладаються на фактичне розташування даної земельної ділянки. У зв`язку з цим, проект землеустрою був розроблений із урахуванням координат існуючих державних актів, які на момент розроблення проекту були зареєстровані в публічній кадастровій карті України, тому координати даної земельної ділянки були скореговані до координат земельної ділянки із кадастровим номером 2611000000:05:008:0117. За земельною ділянкою ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зареєстрований кадастровий номер 2611000000:05:008:0535. Приведення у відповідність координат меж земельних ділянок з кадастровими номерами 2611000000:05:008:0117 (власник ОСОБА_5 ) та 2611000000:05:008:0535 (власники ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ) до їх використання по встановлених фактичних межах можливе тільки за згодою двох сторін або у судовому порядку за допомогою технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в порядку, визначеномуст.55Закону України«Про землеустрій» (т.1 а.с.134).

Встановлено, що відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 вживали заходів щодо врегулювання спору мирним шляхом та 11.06.2019 року надіслали на адресу позивача пропозицію надати письмову згоду на обстеження за допомогою сучасного обладнання ліцензованою землевпорядною організацією спірної земельної ділянки ОСОБА_5 із кадастровим номером 2611000000605:008:0117, включаючи лінії суміжних меж земельних ділянок для визначення реальних значень меж ділянок в натурі (на місцевості). (т.2 а.с.56).

За клопотанням відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ухвалою Яремчанського міського суду від 13 червня 2019 року, яка залишена без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у вказаній справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Івано-Франківського НДЕКЦ МВС України.

Так, згідно висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи №СЕ-19/109/30-63ЗТ/19 від 21 лютого 2020 року - встановити чи відповідають фактичні конфігурації та площі земельних ділянок з кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535 та 2611000000:05:008:0210 їх правовстановлюючим документам та документації із землеустрою не представляється можливим.

Вказані земельні ділянки межують між собою, ознак огорожі на межі між ними немає та створюють загальну земельну ділянку домоволодіння.

Фактична площа загальної земельної ділянки що складається з двох земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535 та 2611000000:05:008:0210 становить 0,1409 га.

Бетонна огорожа розташована частково в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 та частково поза межами земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535 та 2611000000:05:008:0210.

Накладання меж земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535, 2611000000:05:008:0210 та 2611000000:05:008:0117 відповідно до їх правовстановлюючих документів відсутнє.

Встановлено, що існує накладання фактичної межі загальної земельної ділянки домоволодіння, яка складається з двох ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535 та 2611000000:05:008:0210 на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 відповідно до її правовстановлюючих документів. Площа накладання становить 0,0021 га.

Встановити чи відповідають фактичні конфігурації та площі земельної ділянки із кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 її правовстановлюючим документам та документації із землеустрою не представляється за можливе.

Встановити зменшення чи збільшення площ земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535, 2611000000:05:008:0210 та 2611000000:05:008:0117 не представляється за можливе.

Зважаючи на те, що позивачем не забезпечено експерту безперешкодний доступ до земельної ділянки із кадастровим номером 2611000000:05:008:0117, то фактичні конфігурації та площі даної ділянки не встановлено, то встановити чи відповідають вони правовстановлюючим документам та технічній документації на вказану ділянку не представляється за можливе.

Згідно пояснень експерта у суді першої інстанції, відомості про земельні ділянки відповідачів у Державний земельний кадастр, реєструвались пізніше, їх координати вносились із урахуванням раніше зареєстрованих земельних ділянок. Вважає, що вирішити спірні питання між сторонами можливо шляхом проведення відповідної експертизи із питань землеустрою Експерт підтвердив той факт, що згідно правовстановлюючих документів межа між земельними ділянками сторін проходить по господарській будівлі, що розташована на ділянках відповідачів, що є неможливим, та свідчить про невідповідність координат земельних ділянок.

Матеріали справи не містять доказів того, що при встановленні у 2017 році нової огорожі, відповідачами було порушено межі суміжного землекористування, натомість судом встановлено, що така споруджена на місці огорожі, яка була встановлена раніше, при цьому будь-яких претензій щодо суміжного землекористування з боку первісного власника земельної ділянки ОСОБА_13 (батька позивача) не було.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам у справі та дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог позивача.

Суд обґрунтовано не взяв до уваги посилання позивача на зафіксовану у акті обстеження земельної ділянки та акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 24 квітня 2018 року, та висновку експерта накладку земельних ділянок відповідачів на належну йому ділянку, оскільки із урахуванням встановлених обставин по справі, відсутні підстави для висновку про те, що дана накладка існує фактично(на місцевості), як про це твердить позивач, а не є наслідком виключно невідповідності координат земельних ділянок у правовстановлюючих документах на ці ділянки.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Яремчанського міського суду від 10 червня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови скадено 27 вересня 2022 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.В. Бойчук

О.О. Томин