Постанова

від 09.10.2023 по справі 354/1011/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 354/111/18

провадження № 61-418св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Яремчанська міська рада Івано-Франківської області, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2022 року у складі судді Ваврійчук Т. Л., додаткове рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2022 року у складі судді Ваврійчук Т. Л. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Бойчука І. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Яремчанська міська рада Івано-Франківської області, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та знесення самочинно збудованої бетонної огорожі.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що у період з 01 серпня 2017 року по 02 жовтня 2017 року відповідачі самовільно зайняли частину земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала на праві приватної власності його батькові ОСОБА_5 згідно з державним актом серії ІФ № 061783 від 30 червня 2005 року, та після смерті останнього була ним успадкована.

Факт самовільного зайняття відповідачами земельної ділянки шляхом будівництва бетонної огорожі підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 24 квітня 2018 року № 465/0/92-18-ДК/165/АО/10/01-18 та актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 24 квітня 2018 року № 465/0/92-18-ДК/386/АП/09/01-18.

Зазначав, що неодноразово попереджав відповідачів про те, що їхні дії щодо будівництва бетонної огорожі є неправомірними, оскільки вони самовільно захопили частину належної йому земельної ділянки і будують огорожу не по межі, а на його ділянці.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідачів повернути самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0026 га, кадастровий номер 2611000000:05:008:0117, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та знести самочинно збудовану бетонну огорожу довжиною 21,57 м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 , місцевий суд вказав, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі захопили частину належної йому земельної ділянки шляхом будівництва на ній бетонної огорожі.

Додатковим рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2022 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати за проведення судової земельно-технічної експертизи у розмірі 10 548,00 грн, та 4 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 900,00 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 300,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено у апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.

При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Матеріали справи не містять доказів того, що при встановленні у 2017 році нової огорожі, відповідачами порушено межі суміжного землекористування, натомість судом встановлено, що вказана огорожа споруджена на місці огорожі, яка була встановлена раніше, при цьому будь-яких претензій щодо суміжного землекористування з боку первісного власника земельної ділянки ОСОБА_5 (батька позивача) не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2022 року, додаткове рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи, суди не дослідили належним чином докази, подані сторонами у цій справі.

Зазначає, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (стаття 376 ЦК України та положення Закону України «Про благоустрій населених пунктів»), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц та постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 310/1772/19, від 14 лютого 2019 року у справі № 323/1862/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 1940/1655/18 та у постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц.

Вказує, що суди не встановили всіх обставин справи та надали у порушення статті 89 ЦПК України перевагу доказам відповідачів у частині захоплення ними частини земельної ділянки позивача.

Встановлення факту захоплення відповідачами частини земельної ділянки та будівництва на ній бетонної огорожі довжиною 21,57 м має важливе значення для правильного вирішення спору.

Провадження у суді касаційної інстанції

18 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2022 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_6 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що сторони у справі є суміжними землевласниками, між якими існує спір щодо суміжного землекористування.

ОСОБА_1 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 079950 від 31 жовтня 2005 року належить на праві власності земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 2611000000:05:008:0098, цільове призначення для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори 19 лютого 2019 року, ОСОБА_1 , в порядку спадкування, належить земельна ділянка площею 0,10 га, призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 , державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 061783, виданий Яремчанською міською радою на підставі рішення Яремчанської міської ради від 05 січня 2005 року № 260-4/2005, кадастровий номер земельної ділянки 2611000000:05:008:0117, що належав ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якого є його син ОСОБА_7 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

Право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 19 лютого 2019 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1771357426110 (т.1, а.с.62,64).

За витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 належить на праві приватної власності земельна ділянка із кадастровим номером 2611000000:05:008:0210 площею 0,0471 га, цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва і городництва, сінокосіння і випасання худоби, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить земельна ділянка із кадастровим номером 2611000000:05:008:0535, площею 0,0953 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 83938711 від 31 березня 2017 року (т.1, а.с.120).

Між сторонами існує спір щодо суміжного землекористування по межі земельної ділянки позивача, яка у плані, відображеному у державному акті по лінії В-Г протяжністю 19,88 м, межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 .

Позивач, звертаючись із позовом до суду, посилався на те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , які є власниками суміжних земельних ділянок здійснили самовільне захоплення частини належної йому на праві приватної власності земельної ділянки із кадастровим номером 2611000000:05:008:0117, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0026 га, шляхом будівництва на вказаній земельній ділянці бетонної огорожі довжиною 21,57 м, зведення якої розпочато у 2017 році.

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2611000000:05:008:0117 та належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , встановлено, що частина земельної ділянки площею 0,0026 га самовільно зайнята ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шляхом будівництва бетонної огорожі.

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства зазначене будівництво носить ознаки самовільного зайняття земельної ділянки, відповідальність за яке передбачена пунктом «б» частини першої статті 211 ЗК України, статтею 53-1 КУпАП (т. 1, а.с.16-17).

Встановлено, що вказані акти містять виключно підпис особи, яка проводила обстеження, натомість відомості про осіб, які були присутніми під час обстеження, не зазначені, відмітки про отримання чи направлення копій актів у цих документах відсутні.

На план-схемі земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117, виконаній Пастернак І. Б. , засвідченій печатками ТзОВ «ГІС» та інженера-геодезиста Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Теличкан Т. Т. , по лінії огорожі позначено площу захоплення ділянки протяжністю 20 м розміром 0,0026 га (т.1, а.с.18).

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , як власники суміжних земельних ділянок, не були присутні під час обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 2611000000:05:008:0117, на предмет встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянки, а їх правовстановлюючі документи на земельні ділянки не були предметом дослідження.

Відповідно до долучених позивачем матеріалів супутникового знімання вбачається, що земельні ділянки відповідачів примикають одна до одної, не розділені межею, утворюють фактично одну земельну ділянку та межують із земельною ділянкою ОСОБА_5 . На вказаних матеріалах червоною лінією позначено площу ймовірного захоплення земельної ділянки, межа якої проходить по господарській споруді, що розташована на земельній ділянці відповідачів, аналогічним чином позначені межі земельної ділянки ОСОБА_5 , які проходять по розташованих на цій ділянці житлових та господарських спорудах (т. 1, а.с. 47).

За повідомленням ФОП ОСОБА_10 № 006/19 від 14 травня 2019 року в результаті проведених у 2016 році обмірів земельної ділянки при розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 виявлено, що координати земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 не відповідають фактичним межам земельної ділянки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та накладаються на фактичне розташування даної земельної ділянки. У зв`язку з цим проект землеустрою був розроблений з урахуванням координат існуючих державних актів, які на момент розроблення проекту були зареєстровані в публічній кадастровій карті України, тому координати цієї земельної ділянки були скореговані до координат земельної ділянки із кадастровим номером 2611000000:05:008:0117.

За земельною ділянкою ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зареєстрований кадастровий номер 2611000000:05:008:0535.

Приведення у відповідність координат меж земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0117 (власник ОСОБА_5 ) та 2611000000:05:008:0535 (власники ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ) до їх використання за встановленими фактичними межами можливе тільки за згодою двох сторін або у судовому порядку за допомогою технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у порядку, визначеному статтею 55 Закону України «Про землеустрій» (т. 1, а.с. 134).

Встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 вживали заходів щодо врегулювання спору мирним шляхом та 11 червня 2019 року надіслали на адресу позивача пропозицію надати письмову згоду на обстеження за допомогою сучасного обладнання ліцензованою землевпорядною організацією спірної земельної ділянки ОСОБА_5 із кадастровим номером 2611000000605:008:0117, включаючи лінії суміжних меж земельних ділянок для визначення реальних значень меж ділянок у натурі (на місцевості) (т. 2, а.с. 56).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 червня 2019 року, яка залишена без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, у справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Івано-Франківського НДЕКЦ МВС України.

За висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № СЕ-19/109/30-63ЗТ/19 від 21 лютого 2020 року встановити чи відповідають фактичні конфігурації та площі земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535 та 2611000000:05:008:0210 їх правовстановлюючим документам та документації із землеустрою не є можливим.

Вказані земельні ділянки межують між собою, ознак огорожі на межі між ними немає та створюють загальну земельну ділянку домоволодіння.

Фактична площа загальної земельної ділянки, що складається з двох земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535 та 2611000000:05:008:0210, становить 0,1409 га.

Бетонна огорожа розташована частково в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 та частково поза межами земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535 та 2611000000:05:008:0210.

Накладання меж земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535, 2611000000:05:008:0210 та 2611000000:05:008:0117 відповідно до їх правовстановлюючих документів відсутнє.

Встановлено, що існує накладання фактичної межі загальної земельної ділянки домоволодіння, яка складається з двох ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535 та 2611000000:05:008:0210 на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 відповідно до її правовстановлюючих документів. Площа накладання становить 0,0021 га.

Встановити чи відповідають фактичні конфігурації та площі земельної ділянки із кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 її правовстановлюючим документам та документації із землеустрою не є можливим.

Встановити зменшення чи збільшення площ земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535, 2611000000:05:008:0210 та 2611000000:05:008:0117 не є можливим.

Зважаючи на те, що позивачем не забезпечено експерту безперешкодний доступ до земельної ділянки із кадастровим номером 2611000000:05:008:0117, то фактичні конфігурації та площі даної ділянки не встановлено, а тому встановити чи відповідають вони правовстановлюючим документам та технічній документації на вказану ділянку не є можливим.

Згідно з поясненнями експерта, наданими у суді першої інстанції, відомості про земельні ділянки відповідачів до Державного земельного кадастру реєструвалися пізніше, їх координати вносилися з урахуванням раніше зареєстрованих земельних ділянок. Вважав, що вирішити спірні питання між сторонами можливо шляхом проведення відповідної експертизи із питань землеустрою. Експерт також підтвердив той факт, що згідно з правовстановлюючими документами межа між земельними ділянками сторін проходить по господарській будівлі, що розташована на ділянках відповідачів, що є неможливим, та свідчить про невідповідність координат земельних ділянок.

Матеріали справи не містять доказів того, що при встановленні у 2017 році нової огорожі відповідачами порушено межі суміжного землекористування, натомість судом встановлено, що така споруджена на місці огорожі, яка була встановлена раніше, при цьому будь-яких претензій щодо суміжного землекористування з боку первісного власника земельної ділянки ОСОБА_5 (батька позивача) не було.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За положеннями статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У поданій касаційній скарзі заявник просить переглянути у касаційному порядку рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2022 року, додаткове рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що додаткове рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2022 року не оскаржувалось у апеляційному порядку та під час апеляційного перегляду рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2022 року не оцінювалось, а отже не було предметом апеляційного перегляду.

За таких обставин, колегія суддів не переглядає в касаційному порядку додаткове рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2022 року та не надає йому правової оцінки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ЦПК України сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.

Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, при цьому суд, за відповідним клопотанням сторони, може зобов`язати позивача надати певні докази, якщо це необхідно для забезпечення об`єктивного розгляду справи, і ненадання їх за вимогою суду або не реагування на вимогу суду є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.

У справі, яка переглядається, позивач посилався на те, що відповідачі, які є власниками суміжних земельних ділянок, здійснили самовільне захоплення частини належної йому на праві приватної власності земельної ділянки із кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 шляхом будівництва на вказаній земельній ділянці бетонної огорожі довжиною 21,57 м, зведення якої розпочато у 2017 році.

На підтвердження своїх доводів позивач надав суду акт обстеження земельної ділянки від 24 квітня 2018 року № 465/0/92-18-ДК/165/АО/10/01/-18 та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 465/0/92-18-ДК/386/АП/09/01/-18 від 24 квітня 2018 року.

Разом із тим, як правильно вказано місцевим судом, зазначені акти містять виключно підпис особи, яка проводила обстеження, натомість відомості про осіб, які були присутніми під час обстеження, не зазначені, відмітки про отримання чи направлення копій актів у зазначених документах відсутні. Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , як власники суміжних земельних ділянок, не були присутні під час обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 на предмет встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянки, а їх правовстановлюючі документи на земельні ділянки не були предметом дослідження.

Також матеріали справи не містять відомостей про те, чи притягалися ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до відповідальності (цивільної, адміністративної або кримінальної) відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельної ділянки.

Крім того, судом враховано, що ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 червня 2019 року, яка залишена без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, у справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Івано-Франківського НДЕКЦ МВС України.

За висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № СЕ-19/109/30-63ЗТ/19 від 21 лютого 2020 року:

- встановити чи відповідають фактичні конфігурації та площі земельних ділянок з кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535 та 2611000000:05:008:0210 їх правовстановлюючим документам та документації із землеустрою не є можливим;

- вказані земельні ділянки межують між собою, ознак огорожі на межі між ними немає та створюють загальну земельну ділянку домоволодіння;

- фактична площа загальної земельної ділянки що складається з двох земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535 та 2611000000:05:008:0210 становить 0,1409 га;

- бетонна огорожа розташована частково в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 та частково поза межами земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535 та 2611000000:05:008:0210;

- накладання меж земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535, 2611000000:05:008:0210 та 2611000000:05:008:0117 відповідно до їх правовстановлюючих документів відсутнє;

- встановлено, що існує накладання фактичної межі загальної земельної ділянки домоволодіння, яка складається з двох ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535 та 2611000000:05:008:0210 на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 відповідно до її правовстановлюючих документів. Площа накладання становить 0,0021 га;

- встановити чи відповідають фактичній конфігурації та площі земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117 її правовстановлюючим документам та документації із землеустрою не є можливим;

- встановити зменшення чи збільшення площ земельних ділянок із кадастровими номерами 2611000000:05:008:0535, 2611000000:05:008:0210 та 2611000000:05:008:0117 не є можливим.

Зважаючи на те, що позивачем не забезпечено експерту безперешкодний доступ до належної йому земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:008:0117, то фактичні конфігурації та площі цієї ділянки не встановлено, а тому встановити чи відповідають вони правовстановлюючим документам та технічній документації на цю ділянку не є можливим.

Позивач був заздалегідь поінформований відносно проведення судової земельно-технічної експертизи, а отже і про необхідність вчинення дій для її проведення, зокрема мав забезпечити експерту безперешкодний доступ до своєї земельної ділянки, однак фактично ухилився від проведення судової експертизи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У разі ненадання запитуваної інформації суд має право розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з?ясувати: достатність поданих експертові об?єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (постанова Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц, провадження № 61-4114св17).

Врахувавши те, що позивач не надав доступ експерту до своєї земельної ділянки, що унеможливило проведення судової земельно-технічної експертизи, не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження заявлених вимог, не довів обставини, на які посилався, як на підставу своїх вимог, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Матеріали справи не містять доказів того, що при встановленні у 2017 році нової огорожі, відповідачами порушено межі суміжного землекористування, натомість місцевим судом встановлено, що така споруджена на місці огорожі, яка була встановлена раніше, при цьому будь-яких претензій щодо суміжного землекористування з боку первісного власника земельної ділянки ОСОБА_5 (батька позивача) не було.

Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог.

Обов`язок доказування покладається на сторони. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, а апеляційний суд, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи заявника про те, що рішення у справі ухвалено без урахуваннявисновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (стаття 376 ЦК України та положення Закону України «Про благоустрій населених пунктів»), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 310/1772/19, від 14 лютого 2019 року у справі № 323/1862/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 1940/1655/18 та постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19,від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

У справі № 725/5630/15-ц (провадження № 61-3252св19) Великою Палатою Верховного Суду розглядався позов ОСОБА_3 до виконкому Чернівецької міськради, ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, визнання будівництва самочинним, усунення перешкод у користуванні власністю.

У справі № 310/1772/19 (61-1648св21) судом касаційної інстанції розглядався позов ОСОБА_1 до Бердянської міської ради, прокуратури Запорізької області, державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», виконавчого комітету Бердянської міської ради, третя особа - Бердянська районна рада, про визнання недійсним рішення, визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії.

У справі № 1940/1655/18 (адміністративне провадження № К/9901/6012/19) Верховним Судом розглядався адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, Державного інспектора у сфері державного контролю за використання та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Дублянко Ю. І. про визнання протиправним та скасування припису № 171-ДК/0176Пр/03-01/18 від 08 травня 2018 року.

У справі № 354/612/13-ц Верховним Судом України розглядався позов ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення частини будинку, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, визнання недійсними та скасування свідоцтв на нерухоме майно на земельну ділянку, стягнення суми неотриманих доходів та відшкодування моральної шкоди, та зустрічний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Саме по собі посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

Надаючи оцінку доводам заявника про те, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 323/1862/16-ц, колегія суддів зауважує таке.

У справі № 323/1862/16-ц (провадження № 61-44085св18) ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про зобов`язання відповідача прибрати бетонну огорожу, яка знаходиться на межі земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.

За результатами розгляду цієї справи позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_5 прибрати огорожу, що знаходиться на межі між належною йому на праві власності земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1), та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2), яка належить на праві власності ОСОБА_4, та становить собою європаркан із залізобетонних плит на підпорках загальною висотою 2,8 м зі сторони земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2). Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення у цій справі мотивовано тим, що спірна огорожа встановлена з порушенням правил добросусідства між землекористувачами, встановлених статтею 103 ЗК України, з порушенням санітарних норм, її висота перевищує 2 м, а частина підпорок вказаної огорожі порушена та похилена в бік земельної ділянки позивача унаслідок чого існує небезпека руйнування спірної огорожі та пошкодження майна позивача. Відповідач, як власник спірної огорожі, зобов`язаний дотримуватися вимог, встановлених правилами благоустрою, та привести належне йому майно у відповідність до чинних вимог благоустрою.

Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення у справі № 323/1862/16-ц, зауважив, що позивачем на підставі належних та допустимих доказів доведено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог, а судом встановлено факт порушення прав та інтересів позивача з боку відповідача.

За вказаних обставин, колегія суддів не бере до уваги посилання заявника про те, що апеляційним судом рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 323/1862/16-ц, оскільки у цьому випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, алез різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Апеляційний суд, переглядаючи справу у межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням усіх конкретних обставин, надав вичерпну відповідь на всі істотні питання.

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко