Рішення

від 08.09.2022 по справі 454/4356/21

СОКАЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 454/4356/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2022 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Веремчук О. А. ,

за участю секретаря Баран О.Я., Коваль Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Сокаля справу за позовом ОСОБА_1 до Хоми Оксани Михайлівни директора (завідувача) КЗДО смт. Жвирка (ясла -садок ) "Сонечко" Сокальської міської ради Львівської області про визнання дій незаконними , скасування наказу про відсторонення від роботи та про поновлення на роботі- ,,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовом до Хоми Оксани Михайлівни директора (завідувача) КЗДО смт. Жвирка (ясла -садок ) "Сонечко" Сокальської міської ради Львівської області про визнання дій незаконними , скасування наказу про відсторонення від роботи та про поновлення на роботі.

.

Свої вимоги мотивує тим, що він працювала вихователем КЗДО смт. Жвирка (ясла -садок ) "Сонечко" Сокальської міської ради Львівської області. Вказала, що у листопаді 2021 року вона стикнулася з грубим порушенням її конституційного права на роботу, яке полягало у постійному незаконному вимаганні медичної інформації щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеження права щодо повноцінної роботи. 08.11.2021 року позивачу було зачитано та вручено наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з посиланням на наказ МОЗ України. Вказує,що в посадовій інструкції, ані в будь-якому іншому документі не вказано обов`язку працівника проводити вакцинацію, та відсутнє право відповідача на відсторонення позивача з роботи з такої підстави. З посиланням на норми Конституції України, Загальної декларації прав людини, Європейської соціальної хартії та КЗпП України вважає своє відсторонення незаконним.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала повністю. Суду пояснила, що уряд порушує її права своїми неправомірними рішеннями. Вона не бажає примусово вакцинуватись. Просить задовольнити позов повністю.

Відповідач в судовому засіданні позов заперечила в зв`язку із його безпідставністю. Просила відмовити в задоволенні позову, оскільки вона керувалася виключно законом при прийнятті рішення стосовно позивачки. Крім того просить суд звернути увагу , що позивачка лише кілька днів була відсторонена від роботи, а потім була звільнена з посади в зв`язку із виходом на роботу основного працівника .

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1,2 ст.77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч.1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що позивач працювала вихователем КЗДО смт. Жвирка (ясла -садок ) "Сонечко" Сокальської міської ради Львівської області..

05.11.2021 року позивач був попереджений про можливе майбутнє відсторонення.

Наказом №94 від 05.11.2021 року КЗДО смт. Жвирка (ясла -садок ) "Сонечко" Сокальської міської ради Львівської області «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 позивача було відсторонено від роботи з 05.11.2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що спричинили відсторонення.

Відповідно до ст.46 КЗпП України передбачає, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Вирішуючи спір в межах предмету доказування, а саме перевірки законності відсторонення позивачки суд виходить з того, що відповідно до преамбули ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Згідно із ст.1 цього ж закону законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до ст.5 цього ж закону визначено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

За п.п. б, г ч.1 ст.10 цього ж закону громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно із ст.1 цього закону протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Відповідно до ст.11 цього закону організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Згідно із ч.ч.1,2 ст.12 цього ж закону профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до ст.27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із п.й ч.1 ст.41 вказаного закону до повноважень головних державних санітарних лікарів Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, районів у містах та їх заступників, головних державних санітарних лікарів на транспорті та їх заступників у межах відповідних територій (об`єктів транспорту) віднесено визначення необхідності профілактичних щеплень та інших заходів профілактики у разі загрози виникнення епідемій, масових отруєнь та радіаційних уражень.

Таким чином, профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, а описані вище нормативні акти є формою реалізації норм Конституції України у сфері охорони здоров`я.

Постанова Головного державного санітарного лікаря «Про затвердження протиепідемічних заходів у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 50 від 22.08.2020 року втратила чинність на підставі Постанови Головного державного санітарного лікаря № 4 від 23.04.2021 року.

Відповідно до Постанови «Про затвердження протиепідемічних заходів у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 4 від 23.04.2021 року втратила чинність на підставі Постанови Головного державного санітарного лікаря № 9 від 26.08.2021 року.

Постановою Головного державного санітарного лікаря України 26 серпня 2021 року №9, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"» затверджено протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), в преамбулі яких вказано, що з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) у навчальному 2020 - 2021 році суб`єкти, що відповідальні за влаштування, утримання закладів позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (далі - заклади освіти), мають здійснювати свою діяльність з урахуванням вимог санітарного законодавства, вимог встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів (далі - заходи), спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 9 грудня 2020 р (в редакції від 26.10.2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. установити на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Постановою КМУ № 1096 від 20 жовтня 2021 р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» постанова № 1236 доповнена п.41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Наказом МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (п.3 переліку) * В разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

На думку суду, в даному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав. Щодо посилань позивача на ту обставину, що відсторонення від роботи суперечить Конституції України, то з цього приводу слід вказати наступне.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Соломахін проти України" у рішенні від 15 березня 2012 року вказано наступне: ст.8 передбачається право кожного на повагу до приватного і сімейного життя. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Отже ЄСПЛ, розглядаючи порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у цій справі, вказав, що відповідно до його прецедентної практики фізична недоторканність особи охоплюється поняттям "приватне життя", яке охороняється статтею 8 Конвенції. Примусова вакцинація - як примусове медичне лікування - означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи, як це гарантується пунктом 1 статті 8(див. Сальветті проти Італії, № 42197/98, 9 липня 2002 р., та Маттер проти Словаччини, № 31534/96, 5 липня 1999 р.) Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Одночасно, постановою Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20) вказано, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту, а право дитини позивачки на освіту в шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси.

В даному випадку, суд вважає, що відсутнє порушення права позивача на працю, визначене ст.43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини.

Крім цього, суд звертає увагу, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 ЦПК України)

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Враховуючи те, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача щодо відсторонення позивача від роботи, то і правових підстав для поновлення її права судом не встановлено.

Крім того судом встановлено , що позивачем подано позов до неналежного відповідача Хоми Оксани Михайлівни директора (завідувача) КЗДО смт. Жвирка (ясла -садок ) "Сонечко" Сокальської міської ради Львівської області, оскільки належним відповідачем по даній справі є юридична особа КЗДО смт. Жвирка (ясла -садок ) "Сонечко" Сокальської міської ради Львівської області, а Хома Оксана Михайлівна директор (завідувач) КЗДО може вистпати лише третьою особою на стороні відповідача. Суд встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Зазначений висновок висловлено Великою Палатою Верховного суду у постанові від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц(провадження№14-61цс 18).

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в позові ОСОБА_1 до Хоми Оксани Михайлівни директора (завідувача) КЗДО смт. Жвирка (ясла -садок ) "Сонечко" Сокальської міської ради Львівської області про визнання дій незаконними , скасування наказу про відсторонення від роботи та про поновлення на роботі- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь держави 992 грн. 40 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: О. А. Веремчук