Ухвала

від 19.09.2022 по справі 532/2156/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 532/2156/21 Номер провадження 11-сс/814/1016/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2022 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві клопотання прокурора Кобеляцького відділу Решетилівської окружної прокуратури ОСОБА_7 про накладення арешту на майно у межах кримінального провадження № 12020170000000292 від 27 травня 2020 року з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 365-2, ч.1 ст. 364 КК України

за апеляційною скаргою прокурора Кобеляцького відділу Решетилівської окружної прокуратури ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Кобеляцького районного суду Полтавської області від 01 серпня 2022 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою, залишено без задоволення клопотання Кобеляцького відділу Решетилівської окружної прокуратури ОСОБА_7 про накладення арешту на майно у мережах кримінального провадження №12020170000000292 від 27 травня 2020 року з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 365-2, ч. 1 ст. 364 КК України

Рішення слідчого судді мотивовано, тим що жодних об`єктивних даних, які б підтверджували, що вказані земельні ділянки можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у клопотанні не зазначено та з наданих до суду матеріалів провадження не вбачається.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, прокурором подано апеляційну скаргу, відповідно до якої просить ухвалу слідчого судді Кобеляцького районного суду Полтавської області від 01 серпня 2022 року скасувати та постановити нову, якою накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами зазначеними в клопотанні, що розташовані на території Кобеляцької територіальної громади Полтавського району, Полтавської області із застосуванням заборони будь-яким способом користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою, а також шляхом встановлення заборони вчинення будь-яких нотаріальних та реєстраційних дій щодо вказаної земельної ділянки.

У разі задоволення клопотання про накладення арешту, виконання ухвали в частині внесення відповідних відомостей про арешт нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна покласти на відділ надання адміністративних послуг виконавчого комітету Кобеляцької міської ради Полтавської області та Кобеляцький районний відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі, Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

З рішенням районного суду не погоджується, так як вважає, що воно є незаконним, невмотивованим і необґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що із комунальної власності міської ради незаконно вибуло 41 га земель сільськогосподарського призначення, а також Кобеляцька міська рада втратила можливість розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення загальною площею 597 га. та відповідно вказаний факт свідчить, що слідчий суддя не бере до уваги те, що вже порушено права Кобеляцької міської ради, як законного власника майна, незаконними діями АТЗТ «Вільховатське» та державних реєстраторів.

Крім того, слідчим суддею не взято до уваги доводи прокурора, що вказані земельні ділянки є предметом вчинення кримінального правопорушення.

Наголосив, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.06.2022 по справі № 917/543/22 вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти реєстраційні дії., але не накладено арешт на майно.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, позицію прокурора, дослідивши матеріали додані до клопотання та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ч. 1ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч.2 ст. 170КПКУкраїни арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як встановлено ч. 3ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98 цього Кодексу.

Статтею 98 КПК Українивизначено поняття речових доказів, зокрема, як регламентовано ч. 1: Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 173 КПК України, ч. 2, регламентовано: При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2)можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні ( якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність(якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою ( якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та спів розмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Вказана норма також узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, згідно якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404КПКУкраїни суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні СВ відділення поліції №2 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області перебувають матеріали кримінального провадження за № 12020170000000292 від 27 травня 2020 року, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 365-2, ч. 1 ст. 364 КК України, щодо припинення протиправних дій стосовно захоплення земель державної форми власності на території Вільховатської сільської ради та за межами села Вільховатка Полтавської області, а також умисного зловживання повноваженнями головою ліквідаційної комісії АТЗТ «Вільховатське» ОСОБА_8 .

В ході проведення досудового розслідування, як зазначено в клопотанні прокурора, було встановлено, що службові особи АТЗТ "Вільховатське" за попередньою змовою із державними реєстраторами виконавчого комітету Скороходівської селищної ради Полтавської області та Заїчинської сільської ради Полтавської області, зловживаючи службовим становищем, заволоділи правом приватної власності на земельні ділянки та правом постійного користування земельними ділянками комунальної форми власності на території природно-заповідного фонду Кобеляцької територіальної громади Полтавської області шляхом здійснення державної реєстрації такого права за юридичною особою, внаслідок чого із комунальної власності Кобеляцької міської ради незаконно вибуло 41 га. земель сільськогосподарського призначення, а також Кобеляцька міська рада втратила можливість розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення загальною площею 597 га, чим завдано істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам.

Внаслідок протиправних дій з комунальної власності міської ради незаконно вибуло 41 га земель сільськогосподарського призначення, а також що Кобеляцька міська рада втратила можливість розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення загальною площею 597 га. Слідчим проведено огляд зазначених у клопотанні земельних ділянок та встановлено, що вся площа оглянутих ділянок засіяна сільськогосподарськими культурами соняшника, пшениці та сої. Всі оглянуті земельні ділянки визнані речовим доказом у цьому кримінальному провадженні.

Наголосив, що досудове розслідування виправдовує таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, оскільки матеріали досудового розслідування переконливо свідчать про те, що майно, яке зазначене у клопотанні, відповідає критеріям ч.1 ст. 170 та ст. 98 КПК України. Прокурор вважає, що вказані земельні ділянки фактично є предметом кримінального правопорушення, а тому обґрунтовано визнані речовим доказом у кримінальному провадженні. Оглянуті земельні ділянки були об`єктом кримінально протиправних дій та набуті кримінально протиправним шляхом, існує висока ймовірність їх використання, передачі в оренду, відчуження, переоформлення на іншого власника або користувача особами, які можуть бути причетними до вчинення зазначеного кримінального правопорушення, а тому не накладення арешту із застосуванням заборони користування та розпорядження земельними ділянками особами, які можуть бути причетними до вчинення кримінального правопорушення, може призвести до втрати речового доказу, зокрема, їх відчуження третім особам, поділу із присвоєнням нових кадастрових номерів тощо, що у подальшому перешкоджатиме розслідуванню кримінального провадження та встановленню усіх обставин події, зокрема, може призвести до втрати можливості проведення відповідних судових (земельно-технічних) експертиз з метою визначення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Відмовляючи в задоволенні клопотання слідчий суддя прийшов до висновку, що прокурор не довів достатність підстав вважати, що майно є речовим доказом і має доказове значення для забезпечення кримінального провадження та відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Наголосив, що зважаючи на зазначення у клопотанні вимоги про встановлення заборони користування цими земельними ділянками та того, що вказані земельні ділянки обробляються та засіяні, заборона користування цими ділянками унеможливить збирання врожаю та може призвести до його псування чи знищення, що жодним чином не свідчить про співмірність такого обмеження власника чи користувача з інтересами досудового розслідування у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 364 та ч. 1 ст. 365-2 КК України.

Відповідно до вимог ст.ст. 214,223 КПК України після внесення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчий або прокурор розпочинають досудове розслідування, виконують слідчі (розшукові) дії спрямовані на отримання (збирання) доказів.

З клопотання та пояснень в судовому засіданні прокурора не вбачається, що 28 земельних ділянок були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Згідно зіст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п.1 ч.2ст.170 КПК України.

Відповідно до ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.

В ч.5 ст. 132 КПК України зазначено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Між тим, клопотання належним чином не обґрунтоване і не в повному обсязі відповідає вимогамст.171 КПК України.

При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги ч.ч.2, 4ст.173 КПК Українитаст.172 КПК України, зміст ухвали слідчого судді відповідає вимогам ч.5 ст.173 КПК України.

Мотиви прийнятого рішення про відмову в задоволенні клопотання про арешт майна слідчим суддею викладені в мотивувальній частині ухвали, з чим в повному обсязі погоджується і апеляційний суд.

Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар .

Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (SporrongandLonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи не винності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.

Частина 1статті 173 КПК України передбачає, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Отже, прокурором під час апеляційного розгляду не доведено необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу та як наголошувалося останнім рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.06.2022 вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти реєстраційні дії щодо земельних ділянок.

Крім, того як вже зазначалося судом першої інстанції, починаючи з 27 травня 2020 року, жодній посадовій особі (юридичній особі) не повідомлено про підозру, та прокурором не доведено фактів того, що існують підстави вважати, що вищевказаним земельним ділянкам загрожує знищення, або ж що вони підлягають спеціальній конфіскації, або конфіскації, як виду покарання, або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, або відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, а цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлений.

Враховуючи вищевказані обставини, вимоги кримінального процесуального закону, що регулюють означені правовідносини, а також приймаючи до уваги наведену практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою та належним чином мотивованою і підстав для її скасування, за доводами апеляційної скарги прокурора, не вбачає.

Висновки слідчого судді щодо відсутності достатніх правових підстав для накладення арешту на все вказане в клопотанні майно відповідають як матеріалам доданих до клопотання так і вимогам КПК України, тому посилання прокурора в апеляційній скарзі про необхідність накладення арешту на вказане майно у кримінальному провадженні № 12020170000000292, не найшло свого підтвердження.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, в зв`язку з чим її необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст.405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргуза прокурора Кобеляцького відділу Решетилівської окружної прокуратури ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Кобеляцького районного суду Полтавської області від 01 серпня 2022 року без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4