Рішення

від 20.09.2022 по справі 902/1093/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" вересня 2022 р. Cправа № 902/1093/21

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21001)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" (вул. Хмельницьке шосе, 82/538, м. Вінниця, 21036)

про визнання договорів недійсними

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" про визнання недійсними Договорів про спільний обробіток землі №1 та №2 від 11.02.2020, укладених між Державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№1)" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд".

Ухвалою суду від 05.11.2021 позовну заяву Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" залишено без руху на підставі ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.

Листом № 11/22073 від 11.11.2021, що надійшов до суду 11.11.2021, позивачем усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 12.11.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/1093/21 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 02.12.2021.

07.12.2021 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву б/н від 03.12.2021 (вх. № 01-34/10846/21).

16.12.2021 до суду надійшла відповідь позивача на відзив за № 11/13557 від 16.12.2021.

02.12.2021 судове засідання у даній справі не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікарняному, за закінченням якого ухвалою суду від 21.12.2021 підготовче судове засідання призначено на 27.01.2022, про що учасників справи повідомлено в порядку визначеному ст.ст.120, 121 Господарського процесуального кодексу України. Зазначеною ухвалою відзив відповідача на позовну заяву б/н від 03.12.2021 (вх. № 01-34/10846/21), з огляду приписи ст. ст. 118, 119, 165 ГПК України, залишено без розгляду.

За наслідками судового засідання 27.01.2022 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 17.02.2022, про що 27.01.2022 постановлено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 17.02.2022 відкладено підготовче засідання на 17.03.2022.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 14.04.2022, про що 17.03.2022 постановлено відповідну ухвалу.

Розгляд справи по суті, за клопотаннями відповідача, неодноразово відкладався. (ухвали суду від 14.04.2022, 17.05.2022, 02.06.2022, 05.07.2022) Востаннє, ухвалою суду від 23.08.2022 розгляд справи по суті відкладено на 20.09.2022.

На визначену судом дату представник позивача не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений належним чином, ухвалою суду від 23.08.2022яка направлена на адреси його електронної пошти.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався, у клопотанні №б/н від 19.09.2022 просив про відкладення розгляду справи з підстав перебування керівника підприємства в період з 19.09.2022 по 21.09.2022 у робочому відрядженні на території Одеської області та відсутність можливості прийняти участь в засіданні суду в режимі відеоконференції.

Відповідно до ст.43 ч.1 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ст.42 ч.2 ГПК України, учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Суд відхиляє клопотання відповідача, з огляду на те, що відповідач не добросовісно користується своїми правами наданими йому ст.42 ГПК України, оскільки останній жодного разу не направив свого представника для участі в судовому засіданні, а у клопотанні не зазначено мету задля якої відповідач просить відкласти розгляд справи.

До того ж суд зауважує, що клопотаннями № 138/22 від 16.05.2022, №б/н від 01.06.2022, № б/н від 04.07.2022, № б/н від 22.08.2022 відповідач просив відкласти розгляд справи, у зв`язку із воєнним станом в країні, що свідчить про його обізнаність щодо дати судових засідань.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, зважаючи на засади розумності строків розгляду справи судом, беручи до уваги викладення сторонами своїх позицій по суті справи, а також необґрунтованість клопотання відповідача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Поміж з тим суд зауважує, що явка представників сторін не визнавалась обов`язковою.

Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 20.09.2022 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що укладені 11.02.2020 між Державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№1)" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" Договори про спільний обробіток землі, №1 та №2 повністю відповідають вимогам договору оренди землі, в той час як у державної установи були відсутні достатні правові підстави для укладання таких договорів, тобто державна установа фактично передала земельні ділянки державної форми власності, якими не мала права розпоряджатися.

Відповідач своєї позиції щодо спірних правовідносин, у визначений судом строк, до суду не подав, а відзив останнього за № 11/13557 від 16.12.2021, з огляду приписи ст. ст. 118, 119, 165 ГПК України, судом залишено без розгляду.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує наступне.

Згідно із Державними актами на право постійного користування земельними ділянками І-ВН №001374 від 28.03.1995 року, яка складається з трьох ділянок, що знаходиться на території Жахнівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області загальною площею 86.41 га. Кадастрові номера: 0524583200:01:001:0069; 0524583200:03:001:0091; 0524583200:01:001:0070 та ВН№000051 від 07.06.1995 року, що знаходиться на території Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області загальною площею 39,46 га. кадастровий номер 0523084600:01:001:0751. Цільове призначення земельних ділянок - 01.04 Для ведення підсобного сільського господарства.

11.02.2020 між Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» (Сторона-1) та ТОВ "Вінницяагропроектбуд" (Сторона-2) було укладено два договори про спільний обробіток землі за №1 та № 2 (договори ідентичні).

З метою інтенсифікації сільськогосподарського товарного виробництва в регіоні та підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення, Сторони домовились про спільний обробіток земельних ділянок та вирощування на них сільськогосподарських культур (продукції) (п.1.1. Договорів).

Сторони зобов`язуються надавати одна одній фінансову, технологічну або організаційну допомоги, пов`язані із виконанням цього Договору, в тому числі, але не обмежуючись: Сторона - 1 зобов`язується, за умови сприяння та підтримки Сторони - 2, протягом визначеного в Договорі строку надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці, що належить Стороні - 1 на праві постійного користування згідно Державного акту на право постійного користування землею серія І-ВН №001374 від 22.03.1995 року, виданого Жахнівською сільською Радою народних депутатів Тиврівського району Вінницької області (Договір №1); серія ВН №000051 від 07.06.1995 року, виданого Кудлаївською сільською Радою народних депутатів Немирівського району Вінницької області. (Договір №2). З метою виконання умов даного договору та з метою розподілу праці та спеціалізації на земельній ділянці зазначеній у п. 1.3.1. цього Договору Сторона - 1 у разі необхідності: приймає участь у навантажно - розвантажувальних роботах; забезпечує ручний обробіток сільськогосподарських культур; використовує наявну сільськогосподарську техніку; надає можливість у використанні складських приміщень для зберігання сільськогосподарського насіння, добрив та зібраного на цій земельній ділянці урожаю сільськогосподарських культур; здійснює охорону складських приміщень в яких зберігається насіння та урожай сільськогосподарських культур. Сторона - 2 зобов`язується оплачувати надані Стороною - 1 послуги, а також здійснювати діяльність по вирощуванню врожаю сільськогосподарських культур у відповідності до цільового використання наданих Стороною - 1 земель сільськогосподарського призначення шляхом залучення власних ресурсів: - насіннєвої продукції, її обробки, посіву та збору; - добрив, засобів захисту рослин та інших засобів, необхідних для вирощування сільськогосподарських культур та їх застосування, а також для здійснення підготовки грунту для проведення сільськогосподарських робіт; - сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) (п. 1.3. Договорів).

Територія спільного обробітку землі - земельні ділянки загальною площею 86,41 гектарів, в т.ч. ріллі 69,3693 га, пасовища 17,0407 га (Договір№1) - земельна ділянка загальною площею 39,46 гектарів (Договір №2) що належить Стороні - 1 (п. 1.4. Договорів).

З дати укладання цього Договору Сторона-2 отримує право використання вказаних земель на умовах даного договору (п. 1.5. Договорів).

Відносини Сторін за цим Договором спрямовані на надання послуг за взаємної підтримки та допомоги в щоденній діяльності. Розрахунок проводиться за рахунок трудової участі Сторін. Ціна послуг встановлюється з урахуванням вимог цього Договору та норм Цивільного кодексу України, кон`юнктури ринку та сплати встановлених законодавством податків, інших обов`язкових платежів і зборів, та є звичайною ціною в розумінні Податкового кодексу України. Загальна вартість послуг по договору складає: 354281 (триста п`ятдесят чотири тисячі двісті вісімдесят одна) гривень 00 копійок на рік (Договір№1), 161786 (сто шістдесят одна тисяч сімсот вісімдесят шість) гривень 00 копійок на рік (Договір№2). Погоджені грошові суми Сторона - 2 перераховує Стороні-1 за надані послуги на підставі виставлених рахунків та наданих актів виконаних робіт (наданих послуг). Оплата по цьому Договору проводиться Строною-2 у наступному порядку: по мірі виконання робіт (надання послуг) Стороною - 1 та згідно наданих оригіналів документів, зазначених у п.2.1.3, протягом 5 (п`яти) банківських днів. Грошова сума, що визначена у п.2.1.3. даного договору може не частіше одного разу протягом календарного року переглядатися Сторонами, у випадку зміни ставок податків і зборів (п. 2.1. Договорів).

В розділі 3 Договорів сторони визначили права та обов`язки сторін. У 4 розділі визначили відповідальність.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2028 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором (п. 7.1. Договорів).

В пункті 7.2. Договорів сторони передбачили, що цей Договір може бути розірваний за взаємною згодою Сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього Договору. У разі недосягнення згоди між Сторонами спір розв`язується у судовому порядку.

Сторони досягли згоди за всіма істотними умовами Договору, всі умови їм зрозумілі, у Сторін немає суперечок щодо тлумачення будь-якої з умов Договору. Всі додатки до Договору, що підписані Сторонами, є його невід`ємними частинами (п. 7.3. та п. 7.4. Договорів).

Позивач стверджує, що Договори укладено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки із суті договірних відносин слідує висновок, що оспорювані Договори є удаваними, тобто такими, що вчинено сторонами для приховання інших правочинів, а фактично були вчинені договори оренди земельних ділянок, тоді як позивач не наділений повноваженнями на розпорядження земельних ділянок.

Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом К України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України).

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарського договору).

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Як передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Згідно зі статтею 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 Цивільного кодексу України передбачено, що умовами договору про спільну діяльність, який укладається у письмовій формі, визначається координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статут виділеного для спільної діяльності майна, їх участь у результатах спільних дій (в тому числі в розподіленні прибутку, отриманого в результаті такої діяльності та інше).

Разом з тим, аналіз статті 1130 Цивільного кодексу України та положень укладених сторонами Договорів про спільний обробіток землі № 1 та № 2 від 11.02.2020 дає суду підстави для висновку, що оспорювані договори не можуть вважатись договорами про спільну діяльність з огляду на наступне.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку реєстру №НВ-0509132692018 право постійного користування на земельну ділянку площею 44,0100 га з кадастровим номером 0524583200:03:001:0091 зареєстровано за Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» на підставі Державного акту від 28.03.1995 І-ВН 001274.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку реєстру №НВ-0509132702018 право постійного користування на земельну ділянку площею 7,7000 га з кадастровим номером 0524583200:01:001:0069 зареєстровано за Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» на підставі Державного акту від 28.03.1995 І-ВН 001374.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку реєстру №НВ-0520614072020 право постійного користування на земельну ділянку площею 39,4600 га з кадастровим номером 0523084600:01:001:0751 зареєстровано за Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» на підставі Державного акту від 28.03.1995 І-ВН 001374.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку реєстру №НВ-0509132702018 право постійного користування на земельну ділянку площею 7,7000 га з кадастровим номером 0524583200:01:001:0069 зареєстровано за Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» на підставі Державного акту від 07.06.1995 ВН 000051.

Статтею 92 Земельного Кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, а також врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб`єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; заклади освіти незалежно від форми власності.

Відповідно у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності.

Таким чином, наділений правом постійного користування земельними ділянками позивач фактично передав земельну ділянку відповідачу, не маючи права розпоряджатися нею.

Відповідно до частини 1 статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Як вбачається зі змісту оспорюваних Договорів, що жодної спільної господарської мети сторони не мали, окрім здійснення відповідачем господарської діяльності з сільськогосподарського товаровиробництва на земельних ділянках, що перебувають в постійному користуванні позивача. Можливість спільних дій сторін з метою, визначеною предметом цих Договорів, виключається у зв`язку з тим, Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» є неприбутковою установою, що унеможливлює досягнення сторонами Договору розвитку їх підприємств та отримання прибутку. З умов оспорюваних Договорів випливає, що відповідач, як Сторона 2 зобов`язався, з поміж іншого, підготувати земельні ділянки під посадку (посів), провести внесення органічних та мінеральних добрив, оранку, культивацію, засіяти земельні ділянки, провести обробіток пестицидами, виростити врожай сільськогосподарських культур, забезпечувати скошування та сушіння зібраного врожаю та інші роботи згідно з технологічним процесом. При цьому, право власності на вирощену на земельних ділянках сільськогосподарську продукцію належить відповідачу. Поряд з цим відповідач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати виплати, що визначені Договорами.

Тож, уклавши спірні Договори, позивач надав передбачені статтею 92 ЗК України права володіння та користування земельними ділянками відповідачу, яким за умовами цих Договорів має здійснюватись обробіток землі та збір врожаю. А позивач, у свою чергу, отримує від відповідача грошовий платіж в розмірі визначеному п.п. 2.1.3. Договорів.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

На підставі аналізу наведеного у статті 13 Закону України «Про оренду землі» визначення договору оренди землі та умов спірних Договорів вбачається, що за змістом Договорів про спільну діяльність між сторонами фактично склалися правовідносини з оренди землі, оскільки при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція. З огляду на наведене, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Таким чином, з умов оспорюваних Договорів вбачається, що Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" фактично передала ТОВ "Вінницяагропроектбуд" на платній основі земельні ділянки, що перебувають у її постійному користуванні, а тому положення даних Договорів повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Також висновку дійшов суд апеляційної інстанції у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2021 при оцінці оспорюваних Договорів у справі № 902/309/21.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 статті 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У свою чергу, постійні землекористувачі не мають повноважень на розпорядження земельними ділянками, шляхом передачі права користування третім особам, у тому числі на умовах оренди.

Згідно з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18 право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Спірні земельні ділянки передані землекористувачу - Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)» для ведення підсобного сільського господарства.

Відповідно до п. "а" ч. 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, в тому числі, сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Згідно зі статтею 24 Земельного кодексу України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, вищевказаними правовими нормами передбачено, що земельні ділянки із цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства передаються установі виконання покарань з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров`я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна.

Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави.

Підприємства, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, використовують майно в порядку, передбаченому законодавством.

Як встановлено судом, Міністерством юстиції України, як центральним органом виконавчої влади, не приймалось рішення щодо передачі спірних земельних ділянок в оренду.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що оспорювані Договори, укладені сторонами, не відповідають приписам статей 92, 95, 124 Земельного кодексу України та не спрямовані на настання обумовлених ними наслідків відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

При цьому, відсутність підписаних між сторонами актів приймання-передачі земельних ділянок не спростовує того, що оспорювані Договори за змістом фактичних відносин можуть вважатися договорами оренди земельних ділянок, а неналежне оформлення в даному випадку відносин оренди й є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельних ділянок.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 3 статті 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

З огляду на наведене, Договори про спільний обробіток землі №1 та №2 від 11.02.2020, укладені між Державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№1)" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" є недійсними.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому оскільки актів приймання-передачі спірних земельних ділянок між сторонами оспорюваних Договорів не складалися, то саме по собі звільнення земельних ділянок буде достатнім способом захисту для відновлення порушених прав та інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з підстав наведених вище.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 4 540,00 грн покладаються на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

Визнати недійсним Договір про спільний обробіток землі № 1 від 11.02.2020, укладений між Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21001; код ЄДРПОУ 08562602) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницяагропроектбуд» (вул. Хмельницьке шосе, 82/538, м. Вінниця, 21036; код ЄДРПОУ 35949905).

Визнати недійсним Договір про спільний обробіток землі № 2 від 11.02.2020, укладений між Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21001; код ЄДРПОУ 08562602) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницяагропроектбуд» (вул. Хмельницьке шосе, 82/538, м. Вінниця, 21036; код ЄДРПОУ 35949905).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницяагропроектбуд» (вул. Хмельницьке шосе, 82/538, м. Вінниця, 21036; код ЄДРПОУ 35949905) на користь Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21001; код ЄДРПОУ 08562602) 4 540 грн. 00 коп. - витрат зі сплати судового збору.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та на відомі суду адреси електронної пошти позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1, представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 29 вересня 2022 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21001)

3 - відповідачу (вул. Хмельницьке шосе, 82/538, м. Вінниця, 21036)