Постанова

від 14.02.2023 по справі 902/1093/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 року Справа № 902/1093/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Гудак А.В. , суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Шилан О.С.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022 р.

ухвалене у м. Вінниці, повний текст складено 29.09.2022 р.

у справі № 902/1093/21 (суддя Матвійчук В.В.)

за позовом Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд"

про визнання договорів недійсними

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022 р. у справі № 902/1093/21 позов задоволено. Визнано недійсним договір про спільний обробіток землі № 1 від 11.02.2020 р., укладений Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницяагропроектбуд». Визнано недійсним договір про спільний обробіток землі № 2 від 11.02.2020, укладений Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницяагропроектбуд».

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022 р. у справі № 902/1093/21 та відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене із порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи.

Пояснює, що відповідно до п.1.1. договору з метою інтенсифікації сільськогосподарського товарного виробництва в регіоні та підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення, сторони домовились про спільний обробіток земельних ділянок та вирощування на них сільськогосподарських культур (продукції). При цьому розрахунок проводиться за рахунок трудової участі сторін, і ціна послуг встановлюється з урахуванням вимог договору та норм Цивільного кодексу України, кон`юнктури ринку та сплати встановлених законодавством податків, інших обов`язкових платежів і зборів, та є звичайною ціною в розумінні Податкового кодексу України.

Сторони досягли згоди за всіма істотними умовами договору, всі умови їм зрозумілі, у сторін немає суперечок щодо тлумачення будь-якої з умов договору. Всі додатки до договору, що підписані сторонами, є його невід`ємними частинами.

Вважає, що наявність у договорі № 1 та договорі № 2 умов про строковість та платність, не змінює правової природи таких договорів як договорів про спільну діяльність, оскільки ці умови договору не є тотожними до істотних умов договору оренди й не передбачають отримання позивачем орендної плати - прибутку за надання земельних ділянок у користування відповідачу.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про те, що укладені договори про спільний обробіток земель є фактично договорами оренди земельних ділянок, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки при укладанні оспорюваних договорів позивач виразив власне волевиявлення про укладення саме договорів на спільний обробіток земель, а не надання в оренду земельних ділянок. Крім того, матеріали судової справи не містять жодних доказів щодо виконання відповідачем всіх робіт по отриманню врожаю без участі позивача та про отриманням відповідачем всіх благ одноособово. Судом першої інстанції залишена поза увагою та обставина, що ціною оспорюваних договорів є плата за послуги, надані позивачем відповідачу в межах виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за спірними договорами.

На підставі викладеного просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022 р. у справі №902/1093/21 і відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог.

Державна установа «Вінницька установа виконання покарань (№1)» подала відзив на апеляційну скаргу, у якій вказує, що мотиви та підстави, зазначені в апеляційній скарзі є необґрунтованими, натомість рішення суду ухвалене у відповідності до вимог

Вважає, що в рішенні суду враховано всі фактичні обставини справи та вірно застосовані норми процесуального права і чинного законодавства України, з урахуванням висновків, викладених в рішеннях Верховного Суду та Північно-західного апеляційного господарського суду..

Пояснює, що державна установа вважає, що на момент укладення оспорюваних договорів були відсутні достатні правові підстави для їх укладання. Звертає увагу, що висновки суду, викладені в судовому рішенні повністю відповідають висновкам, викладеним у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2021 р. у справі № 902/309/21.

Твердження скаржника, що спірні договори були договорами про спільну діяльність в розумінні ст.ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України, спростовується тим, що за змістом цих договорів державна установа фактично передала скаржнику на платній основі земельні ділянки, які перебувають у її постійному користуванні, а тому умови даних договорів мають відповідати законодавству, яким врегульовані правовідносини у сфері оренди.

Просить врахувати викладене і залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд", а рішення Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022 р. у справі № 902/1093/21 - залишити без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" подало суду письмові пояснення, у яких зазначає, що зі змісту оспорюваних договорів про спільний обробіток землі вбачається, що договори укладались саме з метою інтенсифікації сільськогосподарського товарного виробництва в регіоні та підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення.

Стверджує, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, зокрема щодо суті укладених спірних договорів. Посилається на ст.ст. 1130, 1131 ЦК України, ст.ст. 13, 15 Закону України «Про оренду землі» і доводить, що наявність у договорі № 1 та договорі № 2 умов про його строковість та плату за фактично надані послуги, не змінює правової природи таких договорів як договорів про спільну діяльність, оскільки ці умови договору не є тотожними до істотних умов договору оренди землі й не передбачають отримання позивачем орендної плати - прибутку за надання земельних ділянок у користування відповідачу.

В судовому засіданні від 27.12.2022 р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

В судове засідання від 14.02.2023 р. сторони явку представників не забезпечили, тоді як були повідомлені судом про дату, час і місце розгляду справи в установленому порядку.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка учасників справи, повідомлених в установленому порядку про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Визначальним з урахуванням наведених норм є можливість розгляду справи в даному судовому засіданні, а не явка в судове засідання представників сторін/учасників.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість завершення розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

Згідно з державними актами на право постійного користування земельними ділянками серії І-ВН № 001374 від 28.03.1995 р. та серії ВН № 000051 від 07.06.1995 р. в постійному користуванні Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» перебувають такі землі /а.с.42-43, 51-52 у т.1/.:

- згідно з витягом з Державного земельного кадастру Державний акт на право постійного користування землею І-ВН № 001374 від 28.03.1995 р. посвідчує право постійного користування на три земельних ділянки, що знаходяться на території Жахнівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області загальною площею 86,41 га. з кадастровими номерами 0524583200:01:001:0069, 0524583200:03:001:0091, 0524583200:01:001:0070 /а.с.17-21 у т.1/;

- згідно з витягом з Державного земельного кадастру Державний акт на право постійного користування землею серії ВН № 000051 від 07.06.1995 р. посвідчує право постійного користування на земельну дялінку, що знаходиться на території Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області загальною площею 39,46 га з кадастровим номером 0523084600:01:001:0751 /а.с. 16 у т.1/.

Цільове призначення земельних ділянок - для ведення підсобного сільського господарства.

11.02.2020 р. Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» та ТОВ "Вінницяагропроектбуд" укладений договір про спільний обробіток землі № 1 та договір про спільний обробіток землі № 2 /а.с.8-11 у т.1/. Вказані договори ідентичні за змістом.

За змістом п.1.1. договорів сторони домовились про спільний обробіток земельних ділянок та вирощування на них сільськогосподарських культур (продукції) з метою інтенсифікації сільськогосподарського товарного виробництва в регіоні та підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення.

Сторони зобов`язуються надавати одна одній фінансову, технологічну або організаційну допомоги, пов`язані із виконанням цього договору, в тому числі, але не обмежуючись: Державна установа «Вінницька установа виконання покарань (№1)» зобов`язується, за умови сприяння та підтримки ТОВ "Вінницяагропроектбуд", протягом визначеного в договорі строку надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці, що належить Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)» на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею серія І-ВН № 001374 від 22.03.1995 р., виданим Жахнівською сільською Радою народних депутатів Тиврівського району Вінницької області (договір № 1); серія ВН № 000051 від 07.06.1995 р., виданим Кудлаївською сільською Радою народних депутатів Немирівського району Вінницької області (договір № 2). З метою виконання умов даного договору та з метою розподілу праці та спеціалізації на земельній ділянці зазначеній у п. 1.3.1. цього договору Державна установа «Вінницька установа виконання покарань (№1)» у разі необхідності приймає участь у навантажно-розвантажувальних роботах; забезпечує ручний обробіток сільськогосподарських культур; використовує наявну сільськогосподарську техніку; надає можливість у використанні складських приміщень для зберігання сільськогосподарського насіння, добрив та зібраного на цій земельній ділянці урожаю сільськогосподарських культур; здійснює охорону складських приміщень в яких зберігається насіння та урожай сільськогосподарських культур. ТОВ "Вінницяагропроектбуд" зобов`язується оплачувати надані Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» послуги, а також здійснювати діяльність по вирощуванню врожаю сільськогосподарських культур у відповідності до цільового використання наданих Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» земель сільськогосподарського призначення шляхом залучення власних ресурсів: - насіннєвої продукції, її обробки, посіву та збору; - добрив, засобів захисту рослин та інших засобів, необхідних для вирощування сільськогосподарських культур та їх застосування, а також для здійснення підготовки ґрунту для проведення сільськогосподарських робіт; - сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) (п. 1.3. договорів).

У п. 1.4. договорів визначено, що територією спільного обробітку землі є земельні ділянки загальною площею 86,41 гектарів, в т.ч. ріллі 69,3693 га, пасовища 17,0407 га (договір № 1) та земельна ділянка загальною площею 39,46 гектарів (договір № 2), що належать Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)».

З дати укладання договору ТОВ "Вінницяагропроектбуд" отримує право використання вказаних земель на умовах даного договору (п. 1.5. договорів).

За умовами договорів визначено що розрахунок проводиться за рахунок трудової участі сторін. Ціна послуг встановлюється з урахуванням вимог цього договору та норм Цивільного кодексу України, кон`юнктури ринку та сплати встановлених законодавством податків, інших обов`язкових платежів і зборів, та є звичайною ціною в розумінні Податкового кодексу України. Загальна вартість послуг по договору складає: 354281 гривень на рік (договір № 1), 161786 гривень на рік (договір № 2). Погоджені грошові суми ТОВ "Вінницяагропроектбуд" перераховує Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)» за надані послуги на підставі виставлених рахунків та наданих актів виконаних робіт (наданих послуг). Оплата по цьому договору проводиться ТОВ "Вінницяагропроектбуд" у наступному порядку: по мірі виконання робіт (надання послуг) Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» та згідно наданих оригіналів документів протягом 5 (п`яти) банківських днів. Визначено грошова сума може переглядатися сторонами не частіше одного разу протягом календарного року, у випадку зміни ставок податків і зборів (п. 2.1. договорів).

За умовами п. 7.1. договорів договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2028 р., але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до п.7.2. договорів сторони передбачили, що цей договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору. У разі недосягнення згоди між сторонами спір розв`язується у судовому порядку.

Сторони досягли згоди за всіма істотними умовами договору, всі умови їм зрозумілі, у сторін немає суперечок щодо тлумачення будь-якої з умов договору. Всі додатки до договору, які підписані сторонами, є його невід`ємними частинами (п. 7.3. та п. 7.4. договорів).

Позивач у позові доводить, що договори укладені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки із суті договірних відносин слідує, що оспорювані договори є удаваними, такими, що вчинені сторонами для приховання іншого правочину, оскільки фактично були вчинені договори оренди земельних ділянок, тоді як позивач не наділений повноваженнями на розпорядження земельними ділянками.

Господарський суд Вінницької області відповідно до оскаржуваного рішення задоволив позовні вимоги, і колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені нормами ч.ч. 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін. Тобто якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Так, статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до ст.1131 Цивільного кодексу України умовами договору про спільну діяльність, який укладається у письмовій формі, визначається координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статут виділеного для спільної діяльності майна, їх участь у результатах спільних дій (в тому числі в розподіленні прибутку, отриманого в результаті такої діяльності та інше).

Колегія суддів проаналізувавши умови укладених сторонами договорів про спільний обробіток землі № 1 та № 2 від 11.02.2020 р. з урахуванням змісту норм ст. 1130-1131 Цивільного кодексу України встановила, що оспорювані договори не є договорами про спільну діяльність.

Так, згідно з Витягами з Державного земельного кадастру про земельні ділянки право постійного користування на земельні ділянки площею 44,0100 га з кадастровим номером 0524583200:03:001:0091, на земельну ділянку площею 7,7000 га з кадастровим номером 0524583200:01:001:0069, на земельну ділянку площею 34,7000 га з кадастровим номером 0524583200:01:001:0070, на земельну ділянку площею 39,4600 га з кадастровим номером 0523084600:01:001:0751 зареєстровано за Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» на підставі Державних актів, про що зазначено вище.

Статтею 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, а також врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб`єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; заклади освіти незалежно від форми власності.

Отже, повноваження на розпорядження земельною ділянкою у постійного користувача відсутні, і земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності.

Відповідно до частини 1 статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

В даному випадку цільовим призначенням земель є підсобне сільськогосподарське виробництво, що очевидно не співпадає із метою укладених договорів.

За умовами оспорюваних договорів позивач, який наділений правом постійного користування земельними ділянками, фактично передав земельну ділянку в користування відповідачу, тоді як права розпоряджатися земельними ділянками позивач позбавлений. Так, відповідно до п.1.5 договорів з дати укладання договору ТОВ "Вінницяагропроектбуд" отримує право використання вказаних земель на умовах даного договору.

Суд звертає увагу, що Державна установа «Вінницька установа виконання покарань (№1)» є неприбутковою установою, що унеможливлює досягнення сторонами договору розвитку їх підприємств та отримання прибутку, як це визначається нормами ст.ст.1130-1131 ЦК України про спільну діяльність. Зі змісту договорів про спільний обробіток землі № 1 та № 2 /а.с.8-11 у т.1/ вбачається, що жодної спільної господарської мети сторони не мали так само як не передбачено координації спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, окрім здійснення відповідачем господарської діяльності з сільськогосподарського товаровиробництва на земельних ділянках, що перебувають в постійному користуванні позивача.

За умовами оспорюваних договорів відповідач ТОВ "Вінницяагропроектбуд" використовує в господарській діяльності повний обсяг земель для вирощування сільгоспкультур і зобов`язався, зокрема, за власний рахунок підготувати земельні ділянки під посадку (посів), провести внесення органічних та мінеральних добрив, оранку, культивацію, засіяти земельні ділянки, провести обробіток пестицидами, виростити врожай сільськогосподарських культур, забезпечувати скошування та сушіння зібраного врожаю та інші роботи згідно з технологічним процесом. Право власності на вирощену на земельних ділянках сільськогосподарську продукцію в повному обсязі належить відповідачу.

Державна установа «Вінницька установа виконання покарань (№1)», в свою чергу, зобов`язана забезпечкувати здійснення спільного обробітку землі шляхом надання безперешкодного доступу відповідачу ТОВ "Вінницяагропроектбуд" до визначених договором земельних угідь. При цьому відповідач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати виплати, що визначені договорами, - 354281 гривень на рік (договір № 1), 161786 гривень на рік (договір № 2), незалежно від результатів діяльності. Погоджено також можливість перегляду розміру плати.

Отже, уклавши спірні договори, позивач надав право користування земельними ділянками відповідачу та отримує від нього грошові платежі в розмірах відповідно до п.п. 2.1.3. договорів; відповідач, в свою чергу, за умовами цих договорів здійснює обробіток землі та збір врожаю, право власності на який належить відповідачеві.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

На підставі аналізу умов спірних договорів з урахуванням визначення договору оренди землі, наведеного у статті 13 Закону України «Про оренду землі», колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що за змістом договорів про спільну діяльність між сторонами фактично склалися правовідносини з оренди землі, оскільки при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція. З огляду на наведене, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Та обставина, що сторони не зазначили у спірному договорі про надання ТОВ "Вінницяагропроектбуд" саме права користування земельними ділянками комунальної власності та сплату саме орендної плати за землю, а також не закріпили умови щодо індексації (натомість передбачили перегляд розміру платежів), не спростовує висновок щодо виникнення між ТОВ "Вінницяагропроектбуд" та Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» орендних правовідносин, адже при здійсненні оцінки правочину на предмет удаваності значення має передусім суть правовідносин (прав і обов`язків сторін), на які спрямовано укладення правочину, та правові наслідки, обумовлені ним.

Таким чином, ТОВ "Вінницяагропроектбуд" та Державна установа уклали договори про спільний обробіток землі на строк, який встановлений як мінімальний для договору оренди землі сільськогосподарського призначення.

Колегія суддів відзначає, що відсутність підписаних між сторонами актів приймання-передачі земельних ділянок не спростовує тієї обставини, що оспорювані договори за змістом фактичних відносин направлені на платне використання земельних ділянок, тобто - оренди.

Водночас невикористання при вчиненні певного правочину визначень та формулювань, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 та враховується колегією суддів

Тобто відсутність у спірних договорах усіх істотних умов, необхідних для договору оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок комунальної власності в користування.

Таким чином, з умов оспорюваних Договорів вбачається, що Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" фактично передала ТОВ "Вінницяагропроектбуд" на платній основі земельні ділянки, що перебувають у її постійному користуванні, а тому положення даних договорів повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" та статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 Земельного кодексу України, або за договором купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У свою чергу, постійні землекористувачі не мають повноважень на розпорядження земельними ділянками шляхом передачі права користування іншим особам, зокрема, на умовах оренди.

Згідно зі статтею 24 Земельного кодексу України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до п."а" ч.1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров`я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна.

Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави.

Підприємства, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, використовують майно в порядку, передбаченому законодавством.

Спірні земельні ділянки передані землекористувачу Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)» для ведення підсобного сільського господарства. Як встановлено судом, Міністерством юстиції України як центральним органом виконавчої влади не приймалось рішення щодо передачі спірних земельних ділянок в оренду докази такого відсутні.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що оспорювані договори не відповідають нормам статей 92, 95, 96, 122, 124 Земельного кодексу України та не спрямовані на настання обумовлених ними/договорами наслідків відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договори про спільний обробіток землі № 1 та № 2 від 11.02.2020 р., укладені Державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№1)" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд", є недійсними.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022 р. у справі № 902/1093/21 ґрунтується на матеріалах справи, відповідає чинному законодавству, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно з ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022 р. у справі № 902/1093/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Матеріали справи № 902/1093/21 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений 21.03.2023 р.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.