Постанова

від 20.09.2022 по справі 466/10582/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/10582/19 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І.

Провадження № 22-ц/811/2610/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

при секретарі: Х.Б. Колич

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 червня 2021 року у справіза позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Техноком» про витребування майна, визнання недійсним рішення про внесення майна до статутного капіталу, скасування запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визнання права власності,-

в с т а н о в и в:

24.12.2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТзОВ фірма «Техноком» про витребування майна, визнання недійсним рішення про внесення майна до статутного капіталу, скасування запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визнання права власності, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 18.05.2021 року просили визнати недійсним рішення загальних зборів ТОВ ФІРМА «ТЕХНОКОМ», оформлене протоколом №66-04 загальних зборів учасників ТОВ ФІРМА «ТЕХНОКОМ» від 09.07.2006 року в частині внесення об`єкта нерухомого майна під реєстраційним номером 1416010512242 - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 35,3 кв.м., до статутного капіталу ТОВ ФІРМА «ТЕХНОКОМ» на підставі акту приймання-передачі майна, серія та номер б/н, від 10.07.2006, укладеного між ТОВ ФІРМА ТЕХНОКОМ» та ОСОБА_5 ; скасувати рішення державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфіра Олега Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 38294272 від 23.11.2017 10:08:44, номер запису про право власності: 23520848, на підставі якого внесено відомості про право власності ТОВ ФІРМА «ТЕХНОКОМ» на об`єкт нерухомого майна під реєстраційним номером 1416010512242 - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 35,3 кв.м.; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 35.3 кв.м., в порядку спадкування за законом, після померлої матері ОСОБА_5 ,( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 35.3 кв.м., в порядку спадкування за законом, після померлої матері ОСОБА_5 ,( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; витребувати у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 35, 3 кв.м., житловою площею - 26,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1416010512242, яка складається з двох житлових кімнат та кухні, комора в підвалі 4,0 кв.м.

Позов обгрунтовували тим, що 08 жовтня 2019 року вони звернулися до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дяків В.О із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Померла ОСОБА_5 була власником квартири АДРЕСА_2 , в якій вони зареєстровані та разом проживали до дня смерті матері. Нотаріусом заведена спадкова справа за №13/2019, зареєстрована у Спадковому реєстрі за № 64861857. 09.12.2019 року приватний нотаріус Дяків В.О. відмовила їм у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері - ОСОБА_5 , оскільки згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 09.12.2019 року зазначена вище квартира належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12 березня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Рачинською І.Я., реєстровий № 1002. Крім того, позивачам стало відомо, що слідчим управлінням ГУНП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018140080002360, яке 07.08.2018 зареєстроване в ЄРДР за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190 КК України. Підставою для внесення відомостей в ЄРДР про кримінальне правопорушення була заява ОСОБА_6 (племінниця ОСОБА_5 ) про заволодіння шляхом шахрайства нерухомим майном - квартирою АДРЕСА_3 та приналежним до неї підвалом у будинку АДРЕСА_4 . Вважають, що майно вибуло незаконно з володіння власника ОСОБА_5 поза її волею, оскільки згоди на його відчуження вона не давала, а тому наявні підстави, передбачені ст. 388 ЦК України для витребування майна з чужого незаконного володіння. Про незаконність заволодіння майном ОСОБА_5 свідчить і розпочате по даному факту кримінальне провадження № 12018140080002360.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ ФІРМА «ТЕХНОКОМ», оформлене протоколом №66-04 загальних зборів учасників ТОВ ФІРМА «ТЕХНОКОМ» від 09.07.2006 року в частині внесення майна: об`єкт нерухомого майна під реєстраційним номером 1416010512242 - квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 35,3 кв.м., до статутного капіталу ТОВ ФІРМА «ТЕХНОКОМ», на підставі акту приймання-передачі майна, серія та номер б/н, від 10.07.2006, укладений між ТОВ ФІРМА ТЕХНОКОМ» та ОСОБА_5 .

Скасовано рішення державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфіра Олега Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 38294272 від 23.11.2017 10:08:44, номер запису про право власності: 23520848, на підставі якого внесено відомості про право власності ТОВ ФІРМА «ТЕХНОКОМ» на об`єкт нерухомого майна під реєстраційним номером 1416010512242 - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 35,3 кв.м.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 35, 3 кв.м., житловою площею - 26,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1416010512242, яка складається з двох житлових кімнат та кухні, комора в підвалі 4,0 кв.м.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 35.3 кв.м., в порядку спадкування за законом, після померлої матері ОСОБА_5 ,( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 35.3 кв.м., в порядку спадкування за законом, після померлої матері ОСОБА_5 ,( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду в частині позовних вимог про витребування майна та визнання права власності на квартиру оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Вважає оскаржуване рішення суду у цій частині незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не врахував, що подана позивачами позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону щодо її форми та змісту, а відтак підстави для її розгляду відсутні. Зокрема, позивачами у позовній заяві зазначено останнє місце реєстрації, а не місце проживання, як цього вимагає ст. 175 ЦПК України. Крім того, позивачами при подачі позову не сплачено судовий збір у визначеному законом розмірі. Вважає, що оскаржуване рішення ґрунтується лише на припущеннях, оскільки докази того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 та прийняли у спадщину спірну квартиру АДРЕСА_2 оскільки постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, у матеріалах справи відсутні. Позов про витребування майна з чужого незаконного володіння є вимогою власника, який з певних причин не володіє своїм майном до не власника цього майна, який таким володіє. Позивачами не надано суду належних доказів на підтвердження того, що вони були власниками спірного майна, а також докази того, що таке майно вибуло з їхнього володіння. При цьому, суд першої інстанції оскаржуване рішення обґрунтовував положеннями ст. 1299 ЦК України, яка виключена із ЦК України на підставі Закону України №402-VІІ від 04.07.2013 року, а тому не підлягала застосування до даних правовідносин. Вважає, що позивачами пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом, перебіг якого почався з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 02 жовтня 2018 року у справі № 466/5106/18 за позовом ОСОБА_1 визнано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 .

Просить рішення суду в частині задоволених позовнихвимог провитребування майната визнанняправа власностіна цемайноскасувати та ухвалити нове рішення, яким в цій частині позовних вимог відмовити.

У засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 скаргу підтримали з підстав, наведених у ній, просили скаргу задоволити.

Представник позивачів ОСОБА_8 проти скарги заперечила.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статей ст.ст. 76,77,78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.89ЦПК України,суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності.Суд надаєоцінку якзібраним усправі доказамв цілому,так ікожному доказу(групіоднотипних доказів),який міститьсяу справі,мотивує відхиленняабо врахуваннякожного доказу(групидоказів).

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст.319ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власника на витребування майна з чужого незаконного володіння від особи, яка заволоділа ним без відповідної правової підстави передбачено ст. 387 ЦК України.

Відповідно до ст.387ЦК України та ч. 3 ст.10ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Частиною третьою зазначеної статті визначено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої палати від 26.11.2019 року у справі №914/3224/16, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України). Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України, добросовісним має вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно у особи, яка не має право його відчужувати, а недобросовісним володільцем є та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Витребування майна від добросовісного набувача (особи, яка не знала і не повинна була знати про те, що особа, у якої річ придбана, не має права її відчужувати) можливе у всіх випадках, коли майно придбане безоплатно у особи, яка не мала права відчужувати річ.

Якщо ж добросовісний набувач придбав річ за плату, власник вправі витребувати таку річ тільки у випадках, якщо вона вибула з володіння поза його (або особи, якій річ була передана власником) волею, зокрема загублена власником або іншою особою, якій річ була передана власником, або була викрадена у власника чи такої особи.

У Постанові від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Статтею 1258 ЦК України, передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

За змістом ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною 1 ст.1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Частиною 5 ст. 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Так, згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч.1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов"язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Пунктом 26Постанови ПленумуВССУ №5від 07.02.2014р.«Про судовупрактику всправах прозахист прававласності таінших речовихправ» встановлено,що оскількивідповідно достатті 1218ЦК доскладу спадщинивходять усіправа таобов`язки,що належалиспадкодавцеві намомент відкриттяспадщини іне припинилисявнаслідок йогосмерті,право навитребування майнавід добросовісногонабувача,передбачене статтею388ЦК,переходить доспадкоємців власника.

Судом встановлено, що відповідно до Реєстраційного посвідчення, виданого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 14.10.1996 року, ОСОБА_5 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. 26.04.1996р., на праві власності належала квартира АДРЕСА_2 (том 1 а.с.9-12).

Згідно Будинкової книги для прописки громадян, у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою ЛКП «Тополя-406» від 10.10.2019 року (том 1 а.с.13-16, 18). Тобто, позивачі були зареєстровані та проживали з померлою ОСОБА_5 до дня її смерті у квартирі АДРЕСА_2 з 18.07.1997 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується довідкою, виданою Львівським міським управлінням юстиції та копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 12.08.2006 року (том 1 а.с.32, 195).

08 жовтня 2019 року позивач ОСОБА_4 та 09 жовтня 2019 року позивач ОСОБА_3 звернулися до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дяків В.О із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За заявами позивачів нотаріусом заведена спадкова справа за №13/2019 та зареєстрована у Спадковому реєстрі за № 64861857 (том 1 а.с.187-220).

Як вбачається зі змісту заяв ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 08.10.2019 року та 09.10.2019 року про видачу свідоцтва про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є її сини ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - позивачі у справі.

09 грудня 2019 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дяків В.О. відмовила позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 , оскільки згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 09.12.2019 року квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Рачинською І.Я. 12 березня 2018 року, за реєстровим № 1002 (том 1 а.с.34).

Матеріалами справи встановлено, що слідчим управлінням ГУНП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018140000000566, яке 18.10.2018 зареєстроване в ЄРДР за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190 КК України.

Згідно відомостей внесених до ЄРДР, невідомі особи впродовж 2017-2018 років шляхом шахрайства заволоділи квартирою АДРЕСА_2 , чим завдали матеріальної шкоди в особливо великих розмірах (том 1 а.с.28, 48).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 23.11.2017 року, реєстратор Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфір О.М. (том 1 а.с.87) зареєстрував за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Техноком» право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі Акту приймання-передачі даного майна до статутного капіталу товариства, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гунін В.В., складеного від імені ОСОБА_5 з ТзОВ «Фірма «Техноком» 10.07.2006 (том 1 в.с.82), а саме: об`єкт нерухомого майна під реєстраційним номером 1416010512242 - квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 35.3 кв.м.

27.11.2017 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А. зареєструвала право власності на зазначений об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_2 за фізичною особою - ОСОБА_9 на підставі укладеного між ним та ТзОВ «Фірма «ТЕХНОКОМ» договору купівлі-продажу (том 1 а.с.90-93).

12.03.2018 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Рачинська І.Я. зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_2 за відповідачем ОСОБА_1 на підставі укладеного між нею та ОСОБА_9 договору купівлі-продажу від 12.03.2018 року (том 1 а.с.102-105, 244-246).

Таким чином, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, об`єкт нерухомого майна - квартира АДРЕСА_2 перебуває у приватній власності ОСОБА_1 (том 1 а.с.7-9).

Судом також встановлено, що згідно з інформації, отриманої на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, директор ОСОБА_10 , який підписував акт приймання-передачі спірної квартири від 10.07.2006 року, став директором ТзОВ Фірма «ТЕХНОКОМ» лише 07.06.2011 року, а на момент посвідчення акту від 10.07.2006 року директором був ОСОБА_11 (том 1 а.с.21-27).

З відповіді на адвокатський запит від 31.08.2020 року з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) вбачається, щоприватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Гунін Віктор Володимирович, який посвідчував вищеазначений акт приймання-передачі від 10.07.2006 року припинив свою діяльність 22 травня 2006 року, а відтак, не міг здійснювати жодних нотаріальних дій (том 1 а.с.159).

Крім того, судом на підставі пояснень представника позивачів встановлено, що померла ОСОБА_5 в м. Дніпро ніколи не була, не підписувала жодних документів щодо передачі права власності чи користування на квартиру АДРЕСА_2 . Станом на 10.07.2006 року ОСОБА_5 фізично не могла перебувати у м. Дніпро, оскільки за місяць до смерті хворіла на бактеріальну пневмонію, від чого і померла.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 (по 1/2 частці квартири за кожним) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 та витребування такої від ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що наявними у справі доказами встановлено факт вибуття спірного нерухомого майна з володіння померлої ОСОБА_5 поза її волею. Враховуючи, що позивачі є єдиними спадкоємцями після смерті власника спірної квартири ОСОБА_5 , такі мають право на витребування спадкового майна з чужого незаконного володіння відповідно до ст. 388 ЦК України та право на визнання за ними права власності на таке майно - квартиру АДРЕСА_2 .

З таким висновком колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає матеріалам справи та зібраним у справі доказам.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачами строку позовної давності спростовуються матеріалами справи, з яких убачається, що позивачі про порушення свого права на спадкування дізналися 09.12.2019 року - з часу відмови приватного нотаріуса Дяків В.О. у видачі їм свідоцтв про право на спадщину, а тому, звернувшись до суду з даним позовом 24.12.2019 року, позивачі не пропустили строк звернення до суду, встановлений ст. 257 ЦК України.

Що стосується доводів апеляційної скарги про визнання позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 жовтня 2018 року такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 , то такі колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначене судове рішення скасоване ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 16 червня 2021 року. Крім того, зазначене не впливає на підставність набуття позивачами права власності на спірну квартиру в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 .

Інші доводи скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 29 вересня 2022 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А. Левик

М.М. Шандра