Рішення

від 09.09.2022 по справі 128/446/20

ВІННИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/446/20

РІШЕННЯ

Іменем України

09.09.2022 м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Саєнко О.Б., при секретарі Фольварковій Н.О.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідачів ОСОБА_2 , Близнюка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадасту у Вінницькій області, ОСОБА_4 "про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та припинення речового права" , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Вінницького районного суду Вінницької області з вищевказаним позовом, який умотивував тим, що згідно договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 22.10.2004 ОСОБА_5 продав, а він купив цілісний майновий комплекс до складу якого входять : житловий будинок літ «А» площею 304,6 кв.м.; готель-їдальня з прибудовами «Б» загальною площею 733,3 кв.м.; коптильня «Г» площею 62,7кв.м.; туалет «У»; погріб з шиєю «Д»; огорожі №1-№3 ; трансформаторна підстанція №4 ; артезіанська свердловина №5; башта рожновського №6 ; громовідвідні вежі №7-№8; газопровід «І» та водопровід II. Також, вказує, що у п. 17 договору зазначено, що згідно довідки, виданої виконкомом Вінницько-Хутірської сільської ради від 22.10.2004 №466 земельна ділянка, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , виділена в користування гр. ОСОБА_5 для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель (цілісного майнового комплексу) площею 4,00 га. Продавець зобов`язаний сприяти покупцю в переоформленні права на земельну ділянку, на якій розташований відчужуваний за цим договором цілісного майнового комплексу. Розрахунок з ОСОБА_5 був проведений у повному обсязі, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою від 22.11.2004.

Зазначає, що право власності на цілісний майновий комплекс за ним було зареєстровано 07.12.2004 в КП ВООБТІ. Місця розташування вказаних будівель та споруд наведені в технічному паспорті виготовленому 12.04.2011.

Вказує, що в 2001 році було розроблено містобудівне обґрунтування розташування придорожнього комплексу на якому також планується перспективне будівництво об`єктів необхідних для повноцінного функціонування цілісного майнового комплексу на земельній ділянці орієнтовною площею 4,00 га та 23.05.2011 від Вінницької обласної державної адміністрації отримано розпорядження № 254 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4 га під будівлями та спорудами, що належать гр. ОСОБА_3 на праві власності за рахунок земель, які перебували в постійному користуванні громадянина ОСОБА_5 для обслуговування готельно-сервісного комплексу.

Зазначає, що в зв`язку з кризою та необхідністю вкладання значної частини коштів в функціонування готельно-сервісного комплексу роботи по оформленню (викупу) земельної ділянки були призупинені до 2017 року. В 2017 році було розроблено техніко-економічне обґрунтування реалізації проекту функціонування комерційного цілісного майнового комплексу.

Однак, 05.09.2017 з єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно виявилось, що частина земельної ділянки необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу увійшла до земельної ділянки наданої для фермерського господарства загальною площею 4,9038 га, яка перебуває в даний час у власності ОСОБА_4 , який 24.12.2013 отримав свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 виданого державним реєстратором Вінницького районного управління юстиції Бадюк О.В. згідно рішення індексний номер №9353432 від 21.12.2013. Підставою для отримання вказаного свідоцтва став наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 25.11.2013 №ВН/0520681000:01:001/00001472.

Вказує, що Вінницьким районним судом Вінницької області розглядалась справа №128/2924/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності та визнання прав власності на земельну ділянку , в задоволені якого було відмовлено, а рішення суду першої інстанції судом апеляційною інстанції залишено без змін. Однак, по даній справі проводилась земельно-технічна та будівельна-технічна експертиза. У висновку від 28.11.2019 №4188/4189/19-21 експертом КНДІСЕ надано найменш обтяжливий варіант встановлення площі та конфігурації меж земельної ділянки, необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу, належного ОСОБА_3 з якого вбачається, що частина земельної ділянки, яка передана у власність ОСОБА_4 оскаржуваним наказом, необхідна для обслуговування цілісного майнового комплексу належного ОСОБА_3 .

Вказує, що в даний час залишилась під будівлями та спорудами цілісного майнового комплексу, що перебуває у його власності знаходиться земельна ділянка площею всього 2,0863 га, що підтверджується кадастровим планом виготовленим 26.10.2017 ДП ТДВ « НВК» Світязь.

Тому вважає, що наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 25.11.2013 року №ВН/0520681000:01:001/00001472 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 та припинити право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 4,9038 га. кадастровий номер 052068100010010410, розташовану на території Вінницько-Хутірської сільської ради за межами населеного пункту, порушує його право власності , як власника цілого майнового комплексу.

Отже, просить суд визнати вищевказаний наказ незаконним та скасувати його, а також стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати.

31.03.2020 з Вінницького окружного адміністративного суду на адресу Вінницького районного суду Вінницької області за належністю, надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (відповідача-1), в якому відповідач-1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі, виходячи з такого.

Вказує, що у 2013 році до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області звернувся ОСОБА_4 з клопотанням про затвердження розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в розмірі земельної частки (паю) із земель наданих у користування ФГ « ОСОБА_6 «Алочка» на території Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Зазначає, що наказом №ВН/0520681000:01:001/00001472 від 25.11.2013 Головне управління Держземагенства у Вінницькій області затвердило документацію із землеустрою та надало у власність земельну ділянку площею 4,9038 га із кадастровим номером 0520681000:01:001:0410, для ведення фермерського господарства.

Вказує, що позивач стверджує, що вищевказаний наказ порушує права власника цілісного майнового комплексу, разом з тим не надано доказів на підтвердження підстав виникнення у ОСОБА_3 права на всю або на частину земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,9038 га за кадастровим номером 0520681000:01:001:0410, яка належить ОСОБА_4 ; крім того, зазначена ділянка за цільовим призначенням 01.02 для ведення фермерського господарства.

Вважає, що використання даної земельної ділянки, для обслуговування будівель і споруд цілісного майнового комплексу не передбачено, а тому - оскаржуваний наказ прийнятий відповідно до вимог Земельного кодексу України. Окрім того, зазначає, що на даний час під будівлями та спорудами цілісного майнового комплексу, що перебуває у власності позивача , знаходиться земельна ділянка площею 2,0836 га, отже земельна ділянка з кадастровим номером 0520681000:01:001:0410 площею 4,9038 га та земельна ділянка площею 2,0836 га є суміжними, що , в свою чергу, спростовує твердження позивача про необхідність посилання на ч.1 ст.120 Земельного кодексу України, якою передбачено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

08.09.2022 в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Путілін Є.В. позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити у повному обсязі. Суду зазначив, що даний позов обґрунтований тим, що позивач являється власником майнового комплексу розташованого в с. Вінницькі-Хутори, який він придбав у громадянина ОСОБА_5 та договором купівлі-продажу майнового комплексу серед інших пунктів було передбачено, що громадянин ОСОБА_5 погоджується на оформлення земельної ділянки у розмірі 4 га, на якій розташований даний майновий комплекс на позивача ОСОБА_3 , який став власником комплексу.

Вказує, що 2017 році при оформлені даної земельної ділянки позивачу стало відомо, що вона знаходиться у власності фермерського господарства відповідача, та Наказом Управління Держгеокадастру у Вінницькій області дана земельна ділянка була передана відповідачу, який здійснив реєстрацію права власності за собою.

Зазначає,що узв`язку зцим,позивач бувзмушений звернутисядо суду,однак рішенням Вінницькогорайонного судувід 11.04.2019у справі№ 128/2949/17йому буловідмовлено узадоволені позову,у зв`язкуз відсутністьправа навказану земельнуділянку,однак ВерховнимСудом булозмінено формулюванняпідстави відмовиу позовіта зазначено,що взадоволені позовуслід відмовити,у зв`язкуз тим,що за позивачем ОСОБА_3 не можебути визнатиправо власностіна земельнуділянку зтих підстав,що спірназемельна ділянкане перебувалау власності відчужувачамайна ОСОБА_5 на моментпридбання вказаногооб`єкту.Також ВерховийСуд упостанові зробив правовийвисновок,що допозивача перейшлоправо на земельнуділянку,оскільки чинне законодавствопередбачає перехідправа наземельну ділянкув разінабуття прававласності наоб`єкт нерухомості,однак ОСОБА_3 після набуттяправа власностіна майновийкомплекс неоспорив правонабуття ОСОБА_4 права власностіна спірнуземельну ділянку.Тому виникла необхідностіза данимпозовом скасуватиправовстановлюючі документина спірнуземельну ділянку виданівідповідачу ОСОБА_4 .

Вказує,що виникланеобхідність визнатинезаконним таскасувати НаказГоловного УправлінняДержгеокадастру уВінницькій області,з приводу передачіу власністьвказаної земельноїділянки відповідачу ОСОБА_4 ,та враховуючите,що у2019році буливнесені змінитидо ЗУ«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» дезазначено,що зскасуванням правовстановлюючихдокументів ставитьсяпитання проприпинення речовогоправа,у зв`язкуз чимставить питанняпро припиненняречового правона вказануземельну ділянкуза відповідачем ОСОБА_4 . Вважає, що не законність наказу полягає у тому, що відповідачу Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області було відомо , що позивач ОСОБА_3 придбав майновий комплекс, однак у порушення ч.1 ст. 120 ЗК України, яка передбачає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду до особи переходить право власності на земельну ділянку на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, управління видало спірний наказ в інтересах ОСОБА_4 , ані ОСОБА_3 , який також звернувся до управління з приводу передачі йому земельної ділянки необхідної для обслуговування майнового комплексу орієнтовною площею 4,00 га.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області - Чорний Р.О., у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні даного позову в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві на позов, оскільки вважає, що підстави для скасування Наказу Головного Управління Держгеокадастру у Вінницькій області відсутні , а управління діяло в межах та у спосіб визначений законом. Суду зазначив, що земельна ділянка, яка знаходиться під будівлями та спорудами майнового комплексу позивача, має площу 2,0836 га., а земельна ділянка, яка є предметом спору є суміжною із земельною позивача, що у свою чергу спростовує твердження позивача, про те, що відповідно до ч.1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду да них переходить право власності на земельну ділянку на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда. Просить відмовити у позові.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Близнюк В.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, вважає необґрунтованим. Суду вказав, що наведена представником позивача правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду в іншій справі стосується правовстановлюючого документу, у свою чергу правовстановлюючим документом є документ який підтверджує право власності відповідача на дану земельну ділянку, а саме це Державний акт права власності на земельні ділянку.

Зазначив, що Наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області не є правовстановлюючим документом, ним лише затверджено технічну документацію; винесений він був на підставі положень ГУ Державного земельного агентства у Вінницькій області в межах їх повноважень, у встановленому законом порядку не був визнаний недійсним та не оскаржувався в передбаченому законом порядку.

Крім того, вказав, що спірна земельна ділянка була предметом розгляду справи у Вінницькому окружному адміністративному суді, в якій батько відповідача звертався в його інтересах з позовною заявою про визнання протиправною бездіяльність ГУ Державного земельного агентства у Вінницькій області, рішенням даного суду позов задоволено, а вказаний позов підтримав Вінницький апеляційний адміністративний суд та лише після цього вищевказана постанова надійшла до ГУ Державного земельного агентства у Вінницькій області, який згодом виконав рішення суду та виніс даний наказ.

Зазначає, що лише після винесення даного наказу була затверджена технічна документація і зареєстровано право власності на земельну ділянку за відповідачем, ОСОБА_4 призначення якої для ведення фермерського господарства, а позивач претендує на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування цілісного майнового комплексу, що було і зазначено в постанові Верховного Суду на яку посилається представника позивача, однак який тлумачить висновки Верховного Суду на своє баченням. Просить суд відмовити у задавлені позовних вимог у повному обсязі за безпідставністю, а судові витрати покласти на позивача.

Позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 до судового засіданні 08.09.2022 не з`явилися по невідомим для суду причинам.

Суд, з урахуванням міркування присутніх представників сторін, які не заперечували, вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності сторін.

Вислухавши вступне слово представників сторін, вивчивши позов, відзив на позов, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов є не обґрунтованим та такими, що підлягає відмові у задоволені, виходячи з такого.

Судом установлено, що 22.10.2004 між ОСОБА_5 (не є учасником даної цивільної справи) та позивачем ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з розстроченням платежу, згідно якого ОСОБА_5 продав а ОСОБА_3 купив цілісний майновий комплекс до складу якого входять житловий будинок «А» площею 304,6 кв.м., готель-їдальня з прибудовами «Б» загальною площею 733,3 кв.м., сауна «В», площею 64,3 кв.м., коптильня «Г» площею 62,7 кв.м., туалет «У», погріб з шиєю «Д», огорожі №1-№3 трансформаторна підстанція №4 артезіанська свердловина №5, башта рожновського №6, громовідвідні вежі №7-№8 газопровід «І» , водопровід II, що знаходиться в АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.7,8).

Рішенням Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 13.08.2004 погоджено виділення земельної ділянки прощею 4,0 га позивачу ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 . в оренду строком на 4 роки 11 місяців з послідуючим викупом даної земельної ділянки з земель фермерського господарства «АЛОЧКА» фермера ОСОБА_5 , що підтверджується копією вказаного рішення (а.с.9).

Згідно копії розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №254 від 23.05.2011 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивачу ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди, орієнтовною площею 4,0 га під будівлями та спорудами, що належить йому на праві власності, за рахунок земель, які перебували в постійному користуванні гр. ОСОБА_5 , на території Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району, за межами населеного пункту, для обслуговування готельно-сервісного комплексу (Т.1 а.с.36).

Наказом Головного управління Держземагенства у Вінницькій області №ВН/0520681000:01:001/00001472 від 25.11.2013, затверджено розроблений Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 (співвідповідачу в даній справі) у власність в розмірі земельної частки (паю) із земель наданих у користування ФГ « ОСОБА_5 «Алочка» на території Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області та надано йому у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, площею 4,9038 га із кадастровим номером 0520681000:01:001:0410, для ведення фермерського господарства (Т.1 а.с.46).

З копіїінформаційної довідкиз Державногореєстру речовихправ нанерухоме майнота Реєструправ власностіна нерухомемайно,державного реєструІпотек,Єдиного реєструзаборон відчуженняоб`єктів нерухомогомайна щодооб`єкта нерухомогомайна №96358960від 05.09.2017, судомвстановлено ,що земельнаділянка площею4,9038га із кадастровим номером 0520681000:01:001:0410, з цільовим призначенням- для ведення фермерського господарства, знаходиться у приватній власності ОСОБА_4 (Т.1 а.с.49).

Крім цього, звернувшись до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та припинення речового права, позивач на підтвердження позовних вимог надав суду: копію довідки, виданої виконавчим комітетом Вінницько-Хутірської сільської ради №2420 від 13.10.2004 (Т.1 а.с.11); копію реєстраційного посвідчення, виданого КП ВООБТІ від 07.12.2004 (Т.1 а.с.12); копію заяви ОСОБА_5 від 24.11.2004 про факт отримання останнім від ОСОБА_3 грошових коштів, посвідчену приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Ісаєвою О.Ю. (Т.1 а.с.13); копію технічного паспорту на виробничий будинок, виготовлений 12.04.2011 КП ВООБТІ (Т.1 а.с.14-35); копію техніко-економічного обґрунтування реалізації проекту функціонування комерційного цілісного майнового комплексу (Т.1 а.с.37-45); копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 (Т.1 а.с.52-103); копію рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 11.04.2019 та копію постанови Вінницького апеляційного суду від 12.02.2020 по справі №128/2949/17 (Т.1 а.с.104-108, 109-115).

З висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи №4188/4189/19-21 від 28.11.2019, призначеної в справі №128/2949/17, судом убачається, що надано найменш обтяжливий варіант встановлення площі та конфігурації меж земельної ділянки, необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу, належного ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2004 року, розташованого по АДРЕСА_1 , за рахунок земельної ділянки, розташованої на території Вінницько-Хутірської сільської ради з кадастровим номером 0520681000:01:001:0410, належної на праві власності ОСОБА_4 , яка має оптимальні розміри і дорівнює - 2,0310 га. (Т.1 а.с.200-222).

Згідно допостанови Верховного суду від29.09.2021 в цивільній справі №128/2949/17, рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 11.04.2019 та постанову Вінницького апеляційного суду від 12.02.2020 змінено; викладена мотивувальна частина у іншій редакції підстави відмови в позові, в решті рішення судів - залишено без змін. Так, ВС зазначив, що правильно встановивши фактичні обставини справи, суди не звернули увагу, що позов про визнання права власності на спірну земельну ділянку (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,9038 га за кадастровим номером 0520681000:01:001:0410, яка належить ОСОБА_4 ) не відповідає вимогам ст.120 ЗК України та ст. 377 ЦК України , оскільки на час набуття ОСОБА_3 права власності на цілісний майновий комплекс спірна земельна ділянка не перебувала у власності відчужувача майна ОСОБА_5 , а відповідно позивач ОСОБА_3 не набув саме права власності на земельну ділянку. Також , в постанові ВС зазначив , що на час пред`явлення позову в цій справі право власності відповідача ОСОБА_5 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення селянського фермерського господарства не оспорено, отже вимога позивача спрямована на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки та отримання земельної ділянки для будівництва та обслуговування цілісного майнового комплексу, проте за нормами ЗК України, суд не має повноважень для зміни цільового призначення . Також, в постанові ВС зазначив, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості , що відображає принцип єдності юридичної доля земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди ( збудоване приростає до землі) ( п.61 постанови ВП ВС від 05.12.2018 справа № 713/1817/16-ц; висновки ВП ВС в постанові від 22.06.2021 справа № 200/606/18). Окрім , цього в постанові ВС зазначено, що також ОСОБА_3 не оспорив набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку , тому з огляду на передбачені ст.ст.140,141 ЗК України підстави припинення права власності та користування земельною ділянкою, а також визначені ст.152 ЗК України способи захисту прав на земельні ділянки, вимога позивача ОСОБА_3 про припинення права власності на спірну земельну ділянки є безпідставною та задоволенню не підлягає, оскільки в зазначеній частині позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права.

Застосовуючи норми матеріального та процесуального права суд виходить з наступного.

Згідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення ч.ч.2,3 ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже, суд прийшов до висновку, що позивач оспорюючи набуття відповідачем ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку , шляхом визнання незаконним та скасування спірного наказу від 25.11.2013 та припинення права власності відповідача ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку, обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, виходячи з такого.

Так, дійсно в постанові Верховного Суду від 29.09.2021 в цивільній справі №128/2949/17, з судом приведені висновки про те, що суди першої та апеляційної інстанції в своїх рішенням правильно встановивши фактичні обставини справи, суди не звернули увагу, що позов про визнання права власності на спірну земельну ділянку (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,9038 га за кадастровим номером 0520681000:01:001:0410, яка належить ОСОБА_4 ) не відповідає вимогам ст.120 ЗК України та ст. 377 ЦК України , оскільки на час набуття ОСОБА_3 права власності на цілісний майновий комплекс спірна земельна ділянка не перебувала у власності відчужувача майна ОСОБА_5 , а відповідно позивач ОСОБА_3 не набув саме права власності на земельну ділянку. Також , в постанові ВС зазначив , що на час пред`явлення позову в цій справі право власності відповідача ОСОБА_5 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення селянського фермерського господарства не оспорено, отже вимога позивача спрямована на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки та отримання земельної ділянки для будівництва та обслуговування цілісного майнового комплексу, проте за нормами ЗК України, суд не має повноважень для зміни цільового призначення . Також, в постанові ВС зазначив, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості , що відображає принцип єдності юридичної доля земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди . Окрім , цього в постанові ВС зазначено, що також ОСОБА_3 не оспорив набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку , тому з огляду на передбачені ст.ст.140,141 ЗК України підстави припинення права власності та користування земельною ділянкою, а також визначені ст.152 ЗК України способи захисту прав на земельні ділянки, вимога позивача ОСОБА_3 про припинення права власності на спірну земельну ділянки є безпідставною та задоволенню не підлягає, оскільки в зазначеній частині позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права.

У Постановівід 23листопада 2021року ВеликаПалата ВерховногоСуду (справа№359/3373/16-ц) Велика Палата відступила від власного правового висновку щодо належного способу захисту прав власника у випадку заволодіння його нерухомим майном, визначивши, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права , а також Велика Палата Верховного Суду частково відступила шляхом уточнення від власного правового висновку щодо розмежування віндикаційного та негаторного позовів, визначивши, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном. ( далі по тексту Постанова ВП ВС від 23.11.2021)

Так, у п. 72 Постанови ВП ВС від 23.11.2021, зазначено, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У пункті 73 Велика Палата Верховного Суду нагадала, що у разі коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі №264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати).

Окрім того, в п.п.146-148, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (провадження №12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України)

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження N 14-125цс20, пункт 74) та інших.

В пункті150постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19).

При чому , в п. п.151,153,154,155 постанови ВП ВС зазначила, «що визнання недійсним державного акту, також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 94).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (провадження №12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу. З огляду на викладене, під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 76)».

Предмет позову у даній справі по позовних вимогах стосується визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Вінницькій області №ВН/0520681000:01:001/00001472 від 25.11.2013 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 , а також припинення права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 4,9038 га кадастровий номер 052068100010010410, розташовану на території Вінницько-Хутірської сільської ради за межами населеного пункту, оскільки позивач вважає, що спірний наказ винесений в порушення вимог ст.377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, чим порушується право власності позивача , як власника цілого майнового комплексу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Оскільки позивач вважає, що частина земельної ділянки , яка надана у власність відповідачу ОСОБА_4 розміром 4,9038 га , накладається орієнтованою площею 2,0310 га на частину земельної ділянки , яка необхідна позивачу для повноцінного функціонування та обслуговування цілісного майнового комплексу розміром в 4,00 га, що підтверджує позивач копією висновку судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи №4188/4189/19-21 від 28.11.2019, призначеної та проведеної в справі №128/2949/17, відповідно до висновку якого, найменш обтяжливий варіант встановлення площі та конфігурації меж земельної ділянки, необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу, належного ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2004 року, розташованого по АДРЕСА_1 , за рахунок земельної ділянки, розташованої на території Вінницько-Хутірської сільської ради з кадастровим номером 0520681000:01:001:0410, належної на праві власності ОСОБА_4 , має оптимальні розміри і дорівнює - 2,0310 га.

Підсумовуючи вищенаведене,суд вважає,що позивач,який вважає,що відповідач ОСОБА_4 , незаконно, без відповідної правової підстави заволодів частиною спірної земельної ділянки, чим порушується його право власності, як власника цілого майнового комплексу,- обрав неефективний спосіб відновлення свого порушеного права, оскільки в даному випадку він мав би звернутися до суду із віндикаційним позовом (стаття 387 ЦК України).

Оскільки позивачем обраний неефективний спосіб захисту своїх прав, тому в задоволені позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позову ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадасту у Вінницькій області, ОСОБА_4 "про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та припинення речового права", - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 29.09.2022.

Суддя: Олена САЄНКО