Постанова

від 01.12.2022 по справі 128/446/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/446/20

Провадження № 22-ц/801/1892/2022

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 рокуСправа № 128/446/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Оніщука В.В.,

суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г.,

з участю секретаря судового засідання: Литвина С.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2022 року, ухвалене в складі судді Саєнко О.Б., в залі суду,

встановив:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та припинення речового права.

Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 22.10.2004 ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 купив цілісний майновий комплекс до складу якого входять: житловий будинок літ «А», площею 304,6 кв.м.; готель-їдальня з прибудовами «Б», загальною площею 733,3 кв.м.; коптильня «Г», площею 62,7 кв.м.; туалет «У»; погріб з шиєю «Д»; огорожі №1-№3; трансформаторна підстанція №4 ; артезіанська свердловина №5; башта рожновського №6; громовідвідні вежі №7-№8; газопровід «І» та водопровід II. Пунктом 17 договору передбачено, що згідно довідки, виданої виконкомом Вінницько-Хутірської сільської ради від 22.10.2004 №466 земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 виділена в користування гр. ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель (цілісного майнового комплексу), площею 4,00 га. Продавець зобов`язаний сприяти покупцю в переоформленні права на земельну ділянку, на якій розташований відчужуваний за цим договором цілісний майновий комплекс. Розрахунок з ОСОБА_3 був проведений у повному обсязі, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою від 22.11.2004.

Право власності на цілісний майновий комплекс за позивачем було зареєстровано 07.12.2004 в КП ВООБТІ. Місця розташування вказаних будівель та споруд наведені в технічному паспорті, виготовленому 12.04.2011.

У 2001 році було розроблено містобудівне обґрунтування розташування придорожнього комплексу на якому також планується перспективне будівництво об`єктів необхідних для повноцінного функціонування цілісного майнового комплексу на земельній ділянці орієнтовною площею 4,00 га та 23.05.2011 від Вінницької обласної державної адміністрації отримано розпорядження №254 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 4 га під будівлями та спорудами, що належать гр. ОСОБА_1 на праві власності за рахунок земель, які перебували в постійному користуванні громадянина ОСОБА_3 для обслуговування готельно - сервісного комплексу.

У зв`язку з кризою та необхідністю вкладання значної частини коштів в функціонування готельно - сервісного комплексу роботи по оформленню (викупу) земельної ділянки були призупинені до 2017 року. В 2017 році було розроблено техніко - економічне обґрунтування реалізації проекту функціонування комерційного цілісного майнового комплексу. Однак, 05.09.2017 з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно виявилось, що частина земельної ділянки необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу увійшла до земельної ділянки наданої для фермерського господарства загальною площею 4,9038 га, яка перебуває в даний час у власності ОСОБА_2 , який 24.12.2013 отримав свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , видане державним реєстратором Вінницького районного управління юстиції Бадюк О.В. згідно рішення індексний номер №9353432 від 21.12.2013. Підставою для отримання вказаного свідоцтва став наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 25.11.2013 №ВН/0520681000:01:001/00001472.

Вінницьким районним судом Вінницької області розглядалась справа №128/2924/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності та визнання прав власності на земельну ділянку в задоволені якого було відмовлено, а рішення суду першої інстанції судом апеляційною інстанції залишено без змін. Однак, по даній справі проводилась земельно - технічна та будівельно - технічна експертиза. У висновку від 28.11.2019 №4188/4189/19-21 експертом КНДІСЕ надано найменш обтяжливий варіант встановлення площі та конфігурації меж земельної ділянки, необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу, належного ОСОБА_1 з якого вбачається, що частина земельної ділянки, яка передана у власність ОСОБА_2 оскаржуваним наказом, необхідна для обслуговування цілісного майнового комплексу належного ОСОБА_1 .

На даний час під будівлями та спорудами цілісного майнового комплексу, що перебуває у його власності знаходиться земельна ділянка, площею всього 2,0863 га, що підтверджується кадастровим планом виготовленим 26.10.2017 ДП ТДВ « НВК» Світязь.

Позивач вважає, що наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 25.11.2013 №ВН/0520681000:01:001/00001472 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 порушує його право власності як власника цілого майнового комплексу.

На підставі викладеного, позивач звернувся в суд з даним позовом, у якому просив визнати вищевказаний наказ незаконним та скасувати його, припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 4,9038 га. кадастровий номер 052068100010010410, розташовану на території Вінницько-Хутірської сільської ради за межами населеного пункту, а також стягнути з відповідачів на його користь документально підтверджені судові витрати.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2022 року в задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та припинення речового права відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач оспорюючи набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку шляхом визнання незаконним та скасування спірного наказу від 25.11.2013 та припинення права власності відповідача ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. У даному випадку позивач мав би звернутися до суду із віндикаційним позовом.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити частково, а саме визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 25.11.2013 №ВН/0520681000:01:001/00001472 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 та припинити ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку в частині площі 2,0310 га, кадастровий номер 052068100010010410, розташовану на території Вінницько-Хутірської сільської ради за межами населеного пункту, зазначеної у висновку Вінницького відділення КНДІСЕ від 28.11.2019 №4188/4189/19-21, а також стягнути з відповідачів документально підтверджені судові витрати.

В обгрунтування апеляційної скарги заявником зазначено, що судом першої інстанції не було враховано висновки Верховного Суду у справі №128/2924/17 щодо застосування норм права у правовідносинах, що виникли для захисту ОСОБА_1 своїх прав як власника нерухомого майна.

Зі змісту статей 120 ЗК України та 378 ЦПК України слідує, що законодавець передбачив за певних обставин можливість припинення права власності на землю у випадках набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи. Отже, законодавець допускає припинення права власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти за попереднім власником.

Відповідач Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надіслало на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про безпідставність апеляційної скарги, у задоволенні якої просить відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній обставини.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з`явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає.

Так, судом встановлено, що 22.10.2004 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі - продажу цілісного майнового комплексу з розстроченням платежу, згідно якого ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 купив цілісний майновий комплекс до складу якого входять житловий будинок «А», площею 304,6 кв.м., готель-їдальня з прибудовами «Б», загальною площею 733,3 кв.м., сауна «В», площею 64,3 кв.м., коптильня «Г», площею 62,7 кв.м., туалет «У», погріб з шиєю «Д», огорожі №1-№3 трансформаторна підстанція №4 артезіанська свердловина №5, башта рожновського №6, громовідвідні вежі №7-№8 газопровід «І», водопровід II, що знаходиться в АДРЕСА_1 (Т. 1 а.с. 7,8).

Рішенням Вінницько - Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 13.08.2004 погоджено виділення земельної ділянки, прощею 4,0 га позивачу ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . в оренду строком на 4 роки 11 місяців з послідуючим викупом даної земельної ділянки із земель фермерського господарства «АЛОЧКА» фермера ОСОБА_3 , що підтверджується копією вказаного рішення (а.с. 9).

Згідно копії розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №254 від 23.05.2011 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивачу ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди, орієнтовною площею 4,0 га під будівлями та спорудами, що належить йому на праві власності, за рахунок земель, які перебували в постійному користуванні гр. ОСОБА_3 , на території Вінницько - Хутірської сільської ради Вінницького району, за межами населеного пункту, для обслуговування готельно - сервісного комплексу (Т. 1 а.с. 36).

Наказом Головного управління Держземагенства у Вінницькій області №ВН/0520681000:01:001/00001472 від 25.11.2013, затверджено розроблений Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 (співвідповідачу в даній справі) у власність в розмірі земельної частки (паю) із земель наданих у користування ФГ « ОСОБА_3 «Алочка» на території Вінницько - Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області та надано йому у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, площею 4,9038 га із кадастровим номером 0520681000:01:001:0410, для ведення фермерського господарства (Т. 1 а.с. 46).

З копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №96358960 від 05.09.2017, судом встановлено, що земельна ділянка, площею 4,9038 га із кадастровим номером 0520681000:01:001:0410, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, знаходиться у приватній власності ОСОБА_2 (Т. 1 а.с. 49).

Крім цього, звернувшись в суд із даним позовом про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та припинення речового права, позивач на підтвердження позовних вимог надав суду: копію довідки, виданої виконавчим комітетом Вінницько - Хутірської сільської ради №2420 від 13.10.2004 (Т. 1 а.с. 11); копію реєстраційного посвідчення, виданого КП ВООБТІ від 07.12.2004 (Т. 1 а.с. 12); копію заяви ОСОБА_3 від 24.11.2004 про факт отримання останнім від ОСОБА_1 грошових коштів, посвідчену приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Ісаєвою О.Ю. (Т. 1 а.с. 13); копію технічного паспорту на виробничий будинок, виготовлений 12.04.2011 КП ВООБТІ (Т. 1 а.с. 14-35); копію техніко - економічного обґрунтування реалізації проекту функціонування комерційного цілісного майнового комплексу (Т. 1 а.с. 37-45); копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 (Т. 1 а.с. 52-103); копію рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 11.04.2019 та копію постанови Вінницького апеляційного суду від 12.02.2020 по справі №128/2949/17 (Т. 1 а.с. 104-108, 109-115).

Із висновку експерта за результатами проведення судової земельно - технічної та будівельно - технічної експертизи №4188/4189/19-21 від 28.11.2019, призначеної у справі №128/2949/17, вбачається, що надано найменш обтяжливий варіант встановлення площі та конфігурації меж земельної ділянки, необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу, належного ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 22 жовтня 2004 року, розташованого по АДРЕСА_1 , за рахунок земельної ділянки, розташованої на території Вінницько - Хутірської сільської ради з кадастровим номером 0520681000:01:001:0410, належної на праві власності ОСОБА_2 , яка має оптимальні розміри і дорівнює - 2,0310 га. (Т. 1 а.с. 200-222).

Згідно статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистомсвоїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів ОСОБА_4 (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постановивід 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 03 квітня 2019 року у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункти 37-38)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №263/6022/16-ц (пункт 42)). За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику (пункт 6.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №689/26/17).

До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (стаття 377 ЦК України в редакції чинній на момент укладення договору купівлі - продажу).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час набуття права власності на майно до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звертався в суд із позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності та визнання прав власності на земельну ділянку. Справа №128/2949/17 перебувала у провадженні судів усіх інстанцій.

У постанові від 29 вересня 2021 року по справі 128/2949/17 Верховний Суд вказав, що позов про визнання права власності на спірну земельну ділянку не відповідає вимогам статей 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, оскільки на час набуття ОСОБА_1 права власності на цілісний майновий комплекс спірна земельна ділянка не перебувала у власності відчужувача майна ОСОБА_2 , а відповідно позивач не набув саме права власності на земельну ділянку.

Крім того, на час пред`явлення позову у даній справі право власності відповідача на спірну земельну ділянку не оспорено.

Аналіз змісту постанови Верховного Суду по справі №128/2949/17 вказує на те, що порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом оспорення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись в суд з даним позовом, ОСОБА_1 зазначив, що у зв`язку із набуттям права власності на цілісний майновий комплекс до складу якого входять: житловий будинок літ «А», площею 304,6 кв.м.; готель-їдальня з прибудовами «Б», загальною площею 733,3 кв.м.; коптильня «Г», площею 62,7 кв.м.; туалет «У»; погріб з шиєю «Д»; огорожі №1-№3; трансформаторна підстанція №4; артезіанська свердловина №5; башта рожновського №6; громовідвідні вежі №7-№8; газопровід «І» та водопровід II, який розташований на спірній земельній ділянці, він на підставі статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, має право на частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування цього майнового комплексу. При цьому зазначив, що ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку отримав з порушенням норм земельного законодавства, чим безумовно порушено його права.

Таким чином, з часу набуття ОСОБА_1 права власності на цілісний майновий комплекс на підставі договору купівлі - продажу від 22.10.2004 він отримав і право на отримання у власність земельної ділянки, необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу.

Вказані обставини підтверджуються і розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації №254 від 23.05.2011 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 .

Водночас, частина земельної ділянки необхідна для обслуговування цілісного майнового комплексу була передана у власність ОСОБА_2 .

Відповідно до частини десятої статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки і допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Отже позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 25.11.2013 №ВН/0520681000:01:001/00001472 підлягають задоволенню через порушення прав позивача при видачі державного акта, оскільки він має право на отримання у власність земельної ділянки для обслуговування цілісного майнового комплексу, яка виділена ОСОБА_2 після набуття позивачем права власності на указаний майновий комплекс.

Суд першої інстанції вказані обставини не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права та що його право підлягає захисту в порядку ст. 387 ЦК України шляхом пред`явлення віндикаційного позову, є неспроможними.

Так, статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Звертається увага на те, що ОСОБА_1 не був власником спірної земельної ділянки, а відтак позбавлений можливості заявити віндикаційний позов у порядку ст. 387 ЦК України.

Отже, висновки суду першої інстанції про обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права суперечать як положенням ст. 387 ЦК України, так і висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 вересня 2021 року по справі №128/2949/17 з приводу спору щодо цієї ж земельної ділянки між цими ж сторонами.

Поряд з цим, посилання суду першої інстанції на ряд правових висновків Великої Палати Верховного Суду є безпідставними, оскільки вони висловлені у справах за інших фактичних обставин.

Не можна застосовувати висновки Верховного Суду поза контекстом відповідної постанови, оскільки вони сформульовані виходячи з конкретних обставин справи. В одній ситуації висновок Верховного Суду може бути релевантним і прийнятним, а за інших фактичних обставин справи він може бути неприйнятним.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разізадоволення позову-на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною шостою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки апеляційним судом задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , який звільнений від сплати судового збору, тому необхідно стягнути в рівних частинах з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у розмірі 4 204 грн, з яких 1 681,60 грн судовий збір за подання позовної заяви та 2 522,40 грн за подання апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2022 року скасувати та постановити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та припинення речового права задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 25.11.2013 №ВН/0520681000:01:001/00001472 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 та припинити ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку в частині площі 2,0310 га, кадастровий номер 052068100010010410, розташовану на території Вінницько-Хутірської сільської ради за межами населеного пункту, зазначеної у висновку Вінницького відділення КНДІСЕ від 28.11.2019 №4188/4189/19-21.

Стягнути в рівних частинах з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у розмірі 4 204 грн, з яких 1 681,60 грн судовий збір за подання позовної заяви та 2 522,40 грн за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Головуючий: В. В. Оніщук

Судді: С. К. Медвецький

С. Г. Копаничук